Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Релігієзнавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Релігія та вільнодумство у вияві людської духовності

  • 1. Сутність і форми вільнодумства.
  • 2. Основні етапи розвитку вільнодумства.

Сутність і форми вільнодумства

Релігія є універсальним елементом духовного життя, живильною основою видатних творінь людського генія та суспільних перетворень. У духовному житті людства неможливо знайти феномен, який протягом тисячоліть, відігравав би вагомішу роль ніж релігія. У всіх без виключення богословських системах релігія витлумачується як головний елемент духовної культури, про що свідчить теза англійського етнографа Дж. Фрезера "вся культура - з храма". Від кам'яного віку і до сьогодення живе вона в нерозривному зв'язку з людським духом як надбання світової культури, зазнаючи дивовижних метаморфоз. На думку російського мислителя О. Меня величезні єгипетські храми і вавилонські гімни, Біблія і Парфенон, європейське малярство і скульптура , "Божественна комедія" Данте і музика Гайдна, Баха, Бетховена, соціальні ідеї Саванаролі і Мюнцера, завдячують своїм існуванням релігії. Релігія була вирішальним мотивом та імпульсом у багатьох соціально-історичних рухах і процесах, знайшовши в людській особі найміцнішу опору, найповнішу сферу вияву.

Вільнодумство - це ідейна течія, що проголошує право розуму на вільний критичний розгляд положень релігії, а також незалежне від релігії дослідження світу, захищає право особистості на вільний вибір життєвої позиції, заперечення релігійної догматики і церковної обрядовості з раціоналістичних позицій, відстоювання свободи розуму і науки від релігії. Як самостійна течія вільнодумство окреслюється на рубежі VXII-XVIII ст., термін "вільнодумство" вперше використав англійський філософ-деїст А. Коллінз в "Міркуваннях про вільнодумство", найбільш послідовно ідеї вільнодумства були розвинені представниками французького Просвітництва, але як явище вільнодумство в різноманітних модифікованих формах виникло набагато раніше. Серед історичних форм вільнодумства доцільно виокремити наступні: скептицизм, пантеїзм, деїзм, атеїзм.

Скептицизм (від грецьк. skepticros - той, що досліджує, розглядає) виказує сумнів щодо істинності релігії і окремих її положень. Скептицизм, водночас, є напрямком давньогрецької філософії, який заперечував можливість достовірних знань і віру у можливість раціонального обґрунтування норм поведінки. Критика релігії з позицій скептицизму ставить під сумнів існування загробного потойбічного світу і дійовість релігійних обрядів, необхідність виконання культових дій, сакральність релігійних текстів і предметів.

У пантеїзмі (від грецьк. рап - все, theos - Бог) Бог ототожнюється зі світом, природою. Прибічники пантеїзму розглядають бога не як надприродну субстанцію, трансцендентне начало, а як Абсолют (безособовий дух), злитий з природою в єдине ціле. Пантеїстичні ідеї є досить давніми. Вони сягають часів, коли не існувало навіть поняття Бога як єдиного світового духу, і спостережувані вже у брахманізмі, індуїзмі, даосизмі, філософії стоїків і неоплатоніків. Термін "пантеїзм" вперше вжив нідерландський теолог Й. Фай (1709), а концептуальну систему ідей пантеїзму вперше виклав англійський філософ Дж. Толанд у "Пантеїсти коні" (1720).

Натуралістична тенденція пантеїзму, що з особливою силою почала виявлятися в епоху Відродження, "розчиняє" Бога в природі, Всесвіті. Для неї Бог є "нескінченний максимум" (М. Ку-занський), він існує лише "в речах" (Дж. Бруно, Дж. Кардано, Т. Кампанелла); Бог і природа - єдина субстанція (Б. Спіноза); Бог - безособова й умоглядна "форма", яка облаштовує "Матерію" (Г. Сковорода).

Прибічники релігійного пантеїзму значною мірою спиралися на неоплатонівське вчення про еманацію, розвивали концепції вічного позачасового породження природи безособовим Богом. Вони "розчиняли" природу в Богові, вважали його безособовим світовим духом, що схований у самій природі. Звідси й твердження про наявність Бога у всіх процесах і явищах (I. Еріугена, I. Екхарт, М. Мальбранш та ін.).

Деїзм (від грецьк. deis - Бог), на відміну від теїзму і його віри в існування Бога - творця світу, витлумачує Бога безобис-тісною першопричиною світу, тобто вищим Розумом, з буттям якого пов'язана побудова Всесвіту. Створивши світ, він не втручається в процеси і явища, що відбуваються в ньому. Сягаючи своїми витоками античної (Демокріт) філософії, деїзм набуває чітких форм лише в XVII ст. Його засновником вважають лорда Г. Чербері (Англія, 1624), який розвинув ідею релігії розуму.

Атеїзм (від грецьк. а - частка заперечення і deis - Бог, буквально безбожжя) - система поглядів, що заперечує релігійні уявлення (віру в бога, в безсмертя душі, в потойбічний світ, в воскресіння з мертвих, тощо) і релігію в цілому. Атеїзм як система поглядів не зводиться лише до історичної, філософської та природничої критики релігії. Атеїзм своєрідно розкриває специфіку і сутність релігії, пояснює причини виникнення, соціальну природу релігії. Атеїзм виникає у давні часи в межах матеріалістичної філософії. Обсяг і зміст поняття атеїзм трансформувалися Зі зміною епох. Історія свідчить про різноманітні форми атеїзму: стихійний атеїзм, теоретичний атеїзм, войовничий атеїзм (Маркс, Ленін), імморалізм (Ніцше). Радикальний атеїзм пояснював релігію як наслідок невігластва і омани, пропонуючи звільнення шляхом поширення грамотності і просвітництва, деякі атеїсти пропонували менш радикальні заходи, а саме, заміну старої релігії новою, наприклад, релігією "людських стосунків".

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші