Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія політичних та економічних вчень
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

МАРЖИНАЛІЗМ. СТАНОВЛЕННЯ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ

Історичні умови виникнення маржиналізму та його методологія. Й.Г. Тюнен, Ж. Дюпюї, А. Курно, Г. Госсен - попередники маржиналізму

В останній третині XIX ст. в економічній теорії виникла нова течія - маржиналізм (від marginal - граничний). Об'єктивні чинники виникнення теорії: поглиблення суспільного поділу праці, розширення капіталістичного ринку поза національні межі, перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, зростання взаємозалежності та конкурентної боротьби між економічними суб'єктами.

Основна ідея маржиналізму - дослідження граничних економічних величин як взаємопов'язаних явищ економічної системи в масштабі фірми, галузі (мікроекономіка), а також всього народного господарства (макроекономіка). Методологія маржиналізму включає принципи: психологізація економічного аналізу, суб'єктивно-ідеалістичний підхід, позаісторичний підхід, перевагу обміну та споживання над виробництвом, принцип рідкісності, оперування граничними величинами, ідеологічну нейтральність економічного аналізу.

У "маржинальній революції" прийнято виділяти два етапи. Перший етап (70-80 роки ХІХ ст.) - узагальнення ідей маржинального економічного аналізу в працях Карла Менгера, Уільяма Стенлі Джевонса, Леона Вальраса. Уільям Стенлі Джевонс (1835-1882) подав до Британської асоціації розвитку науки доповідь під назвою "Коротке повідомлення про загальну математичну теорію політичної економії" (1871), де був сформульований новий принцип про спадну граничну корисність, яку Джевонс назвав останньою межею корисності. У праці "Елементи чистої економічної теорії" економічна теорія була повністю математизована. При цьому корисність та цінність благ визначались як функціональні залежності, а досконала конкуренція є головною умовою успішного розвитку ринку.

Другий етап (90-і роки XIX ст.) - відмова від суб'єктивізму і психологізму 70-х років, формування неокласичної політекономії у працях Альфреда Маршалла, Джона Бейтса Кларка, Вільфредо Парето.

Попередниками маржиналізму були Г. Госсен (визначив два закони: закон насиченості потреб - зі збільшенням кількості даного блага гранична корисність його зменшується, а за умови повного задоволення потреб споживача вона дорівнюватиме нулю; закон вирівнювання граничних корисностей - оптимальна структура споживання досягається за умов однакових граничних корисностей усіх благ, що споживаються), И. фон Тюнен (засновник теорії розміщення виробництва, розкрив механізм формування рівняння земельної ренти залежно від якості землі та її віддаленості від ринків збуту сільськогосподарської продукції, розробив основи концепції граничної продуктивності факторів виробництва), Ж. Дюпюї (сформулював ідею граничного аналізу на підставі поняття

"цінового надлишку"), А. Курно (засновник математичного напрямку в економічній теорії, відкрив закон попиту, розробив різноманітні моделі поведінки фірми на ринку, моделі монополії та дуополії).

Свої закони Герман Госсен (1810-1859) опублікував у працях "Еволюція людської взаємодії" та "Розвиток законів суспільного життя і правил людської діяльності, які з цього випливають" (1854), в яких зазначив, що кожен учасник обмінної операції, розподіляючи свої засоби міжгірними покупками, намагається досягти максимуму вигоди.

Йоганн-Генріх фон Тюнен (1783-1850) вважається одним з перших засновників граничного аналізу. Написав працю "Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економіки" в двох томах (1826, 1850), в якій Тюнен збудував модель ідеальної ізольованої держави. Його "ізольована держава" має територію у формі круга, у центрі якого знаходиться єдине місто, решта території зайнята сільськогосподарськими угіддями з однаковою родючістю Грунту. Весь ринок збуту сільськогосподарської продукції розміщений у місті, а навколо нього концентричними кругами розміщені ферми. Всі необхідні промислові вироби фермери отримують від міста (немає внутрішньої торгівлі). Немає ні транспорту, ні річок, єдиний вид транспорту - гужовий. Отже, Тюнен збудував модель, у якій неможливі комбінації факторів виробництва, що впливають на формування цін і доходів, залишився єдиний фактор - відстань від ферми до міста.

Неокласична доктрина успадкувала від своїх попередників - ортодоксів - такі принципово важливі постулати механізму функціонування ринкового господарства, як саморегульованість економіки, ефективність цінової інформації, тотожність умов заощадження та інвестування. Проте наприкінці XIX ст. цей перелік було доповнено ще двома, яких не знала класична теорія: абсолютна гнучкість цін та швидка їх реакція на порушення рівноваги і розподіл доходів відповідно до граничної продуктивності факторів виробництва (земля, праця, капітал). Однак найголовнішим було те, що на зміну глобальним проблемам економічного зростання, збільшення та розподілу національного багатства між класами, що були центральними в роботах класиків (від А. Сміта до Дж.Ст. Мілля), друга класична ситуація принесла дослідження ціноутворення товарів на окремих ринках та найважливіших чинників, що впливають на нього: закономірностей формування споживчого попиту; варіювання пропозиції з точки зору поведінки окремих фірм у різних ринкових умовах; співвідношення попиту та пропозиції залежно від різних форм ринків; функціонування ринків факторів виробництва і механізму розподілу ресурсів та доходів.

Теоретичними засадами неокласичної доктрини є мікроекономічний аналіз і маржиналізм. Мікроекономічний аналіз бере свій початок у працях французьких економістів А. Курно та Ж.Дюпюї. Антуану Огюсту Курно (1801-1877) належить заслуга відкриття закону попиту, який стверджує, що попит є функцією ціни: І = У(Р) (де І - попит, Р - ціна). Зміна величини попиту відбувається під впливом зміни цін за умови, що всі інші детермінанти залишаються постійними. Економічний аналіз Курно ґрунтувався на емпіричних спостереженнях і фактах, у результаті узагальнення яких він дійшов висновку і графічно показав, що крива попиту пов'язує в часовому відрізку об'єм продажу і ціну, за якою товар було реалізовано. А.Курно на основі свого методу розробив різноманітні моделі поведінки фірми, фундаментом яких була саме крива попиту. Найбільш відомими є його монопольна та дуопольна моделі. А.Курно аналізував монополію як чистий випадок і визначав: - криву попиту:

- функцію сукупного доходу:

- функцію граничного доходу:

де/(Р) < 0, як об'єктивно задані для монополіста.

Потім ці функції він зіставляв з функціями граничних та сукупних витрат, щоб довести, що дохід максимізується, коли

де МС - граничні витрати, а МК - граничний доход.

Як стверджував Курно, будь-яке ймовірне розширення виробництва буде припинене виробником, коли збільшення витрат перевищує збільшення прибутку. Заклавши основи теорії чистої монополії, А.Курно розробив також концепцію дуополії, яка стала фундаментом таких важливих в економічному аналізі ідей, як модель недосконалої конкуренції та теорія ігор.

Теорія дуополії (два продавці) виходить з конкуренції полягає в тому, що покупці оголошують ціни, а продавці пристосовують свій обсяг випуску продукції до цих цін. Кожний дуополіст оцінює функцію попиту на продукцію і лише потім встановлює кількість для продажу, допускаючи при цьому, що обсяг випуску конкурента є незмінним.

Жюль Дюпюї (1804-1866) написав працю "Про вимірювання корисності громадських робіт" (1844), у якій досліджував проблеми вимірювання користі від послуг, що надає суспільству держава та дав свою інтерпретацію взаємозв'язку граничної корисності та попиту, а також запропонував рівняння для кривої споживання.

Ж. Дюпюї, як і А. Курно, прийшов до висновку про обернену залежність між цінами та кількістю товарів, на які є попит. Проте, на відміну від останнього, він розглядав функцію попиту як функцію граничних корисностей: функція попиту нахилена негативно (низхідна), оскільки додаткова корисність, отримана від купівлі додаткових одиниць того самого товару, завжди знижується. Ж.Дюпюї проаналізував проблему цінності суспільних благ та дійшовши висновку, що вона може бути вищою, ніж це відображає фактично сплачена за них ціна, оскільки переважна більшість людей готова заплатити за ці послуги більше, ніж платять насправді.

Отже, вже в середині XIX ст. були розроблені мікроекономічні засади формування ціни, відповідно до яких процес урівноваження цін і кількостей продукції розглядався як результат ринкового обміну.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші