Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow РПС arrow Теорія економіки регіонів
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ЕКОНОМІКА РЕГІОНУ ЯК ЄДИНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС

Поняття і структура господарського комплексу

Економічний розвиток держави обов'язково супроводжується процесами поглиблення суспільного поділу праці і спеціалізації у господарській діяльності. Але будь-яка спеціалізація доцільна та правомірна тільки при наявності координації діяльності і формування зв'язків між різними галузями і виробництвами. Розвиток і певна фіксація таких зв'язків приводить до тісного поєднання суб'єктів господарювання, тобто до створення господарського комплексу економіки.

До основних факторів формування господарського комплексу як національної економіки так і регіону слід віднести: 1) економіко-географічне положення;2) природно-ресурсний потенціал; 3) трудоресурсний потенціал;4) історію розвитку і рівень господарського освоєння території.

Головна особливість господарського комплексу — це розвиток у історичній динаміці галузевої та територіальної структури суспільного виробництва. Суспільне виробництво розглядається як об'ємна проекція інноваційних, технологічних і соціальних циклів на території країн, або будь-якого з її регіонів. Кожний етап розвитку національної економіки визначається появою групи лідируючих галузей економіки, яка у майбутньому створювала навколо себе специфічну сферу.

Динаміка розвитку господарського комплексу України, як складової частини світової економіки, поділяється на низку великих соціально-економіко-технологічних періодів: доаграрний, аграрний, індустріальний, постіндустріальний. На цих етапах принципово змінюються взаємовідносини між людьми та природою, між економікою та природою, між людьми поміж собою. Змінюються також галузеві пропорції господарства та стан суспільного і територіального поділу праці.

Не вдаючись до подробиць давно минулих двох перших періодів, які породили первинну сферу виробництва (сільське господарство), зазначимо, що більшість сучасних економік світу знаходяться на індустріальному етапі розвитку. У розвинених країнах, принаймні на локальному рівні йде активний процес перетворення індустріального суспільного виробництва в постіндустріальний. Якщо для індустріального суспільства лідируючим є галузі промисловості та будівництва (вторинна сфера) то для постіндустріальної епохи галуззю-лідером стає сфера послуг (третинна сфера), яка опирається на нагромаджене національне багатство. Національною перевагою сфери послуг є те, що вона в межах виробничого сектора дозволяє поступово перетворити ресурсоспоживаючу національну економіку (господарський комплекс) у ресурсовідтворювальну.

Наявність трьох сфер у структурі світової економіки дозволяє поділити країни світу саме за цією ознакою. Багато країн знаходяться на етапах, де первинна сфера є динамічною, тобто у цих країнах лідерами є галузі сільського та лісного господарства. Інші країни (до них належить і Україна) знаходяться у зоні вторинної сфери, де лідирують промисловість і будівництво. Третя група країн (США, Японія, Німеччина та інші) практично вступили у постіндустріальний період з домінуючою галуззю "сфера послуг". Аналіз тенденції розвитку світової економіки вказує на те, що в глибині вторинної і третинної сфер відбувається поступове формування четвертинної сфери національних економік — інформаційної індустрії, як галузі-лідера нової (інформаційної) технологічної хвилі. Особливістю цієї індустрії є її багатофункціональність, яка полягає в тому, що вона одночасно є інфраструктурною галуззю (зв'язок), сукупністю найновіших наукомістких галузей промисловості (галузі високих технологій) та сферою інтелектуальної праці і специфічних, інформаційних послуг.

Україні притаманний високий рівень господарського освоєння території. Цьому сприяли її вигідне географічне положення, різноманітний природно-ресурсний потенціал та особливості територіального поділу праці і колишньому Радянському Союзі, у складі якого Україна знаходилась до 1991р. Саме в Україні була створена перша в СРСР вугільно-металургійна база, велика база важкого машинобудування, крім того, їй відводилась роль всесоюзної житниці. Орієнтація економіки України на розвиток важкої індустрії суттєво деформувала структура її господарства і зумовила значне переважання ресурсо-, енерго-, матеріале-, та трудомістких галузей, недостатній розвиток наукомістких виробництв, соціальної інфраструктури та галузей, що виробляють товари народного споживання. Співвідношення між галузями групи "А" (виробництво засобів виробництва) та групи "Б" (виробництво предметів споживання) в 1991 р. складало 72%:28%, у той час як у розвинених країнах співвідношення на користь галузей групи "Б".

Домінування галузей, що поглинають значні обсяги ресурсів та капіталовкладень за умови низької ефективності їх використання, застосування переважно екстенсивних методів нарощування виробництва (розширення існуючих виробництв, а не їх модернізація, експлуатація нових родовищ замість запровадження ресурсозберігаючих технологій), недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази (старі закони не відповідали принципам формування ринкової економіки, а нові постанови досить часто носили суто популістський характер і не сприяли вирішенню основних економічних завдань), значна корумпованість влади стали основними дезорганізуючими факторами економічного розвитку України в перші роки її незалежності та зумовили глибокі кризові явища у всіх сферах економіки. Значний економічний спад спостерігався у першій половині 90-х років XX ст. і свого максимуму досяг у 1994 році: так виробництво промислової продукції в 1994 р. у порівнянні з 1990 р. скоротилось на 41%, національний дохід — на 54%, а за період 1991-1999 рр. виробництво валового внутрішнього продукту зменшилось більш як удвічі. У другій половині 90-х років намітилася позитивна тенденція щодо оздоровлення економіки України, чому сприяли успішно проведена грошова реформа (1996р.), ринкові перетворення (розвиток підприємництва, виникнення та розвиток нової форми господарювання в сільському господарстві — фермерства), різке зниження темпів інфляції, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, поліпшення інвестиційного клімату в країні, створення умов для розвитку інноваційної діяльності, участь України в євро інтеграційних процесах.

Сучасний господарський комплекс України — це складна динамічна система взаємопов'язаних компонентів (галузей, виробництв, видів діяльності), розвиток та розміщення яких територіально диференційовані залежно від конкретних умов та особливостей територіального поділу праці. Особливостями сучасного етапу розвитку господарства України є:

  • - наявність потужної промислової та агропромислової ланок;
  • - формування ринкових відносин в усіх сферах економіки;
  • - активна участь країни у міжнародному поділі праці;
  • - наявність потужної мінерально-сировинної бази;
  • - наявність високоякісних земельних ресурсів (близько половини площі чорноземів світу);
  • - низький рівень забезпеченості власними паливно-енергетичними та лісовими ресурсами;
  • - значні територіальні диспропорції у розподілі водних ресурсів;
  • - суттєве переважання виробництв засобів виробництва над виробництвом товарів народного споживання;
  • - надмірна концентрація промислового виробництва в двох регіонах — Донецькому та Придніпровському;
  • - переважно екстенсивний характер розвитку сільськогосподарського виробництва;
  • - кризовий стан тваринництва як галузі сільського господарства;
  • - недостатній рівень розвитку рекреаційного комплексу при наявності значного рекреаційного потенціалу;
  • - відносно висока матеріально - та енергомісткість виробництв;
  • - паритетність промислового і аграрно-промислового виробництва в більшості областях;
  • - недостатнє використання потужностей сировинної бази (в т.ч. відходів), зокрема в будівництві;
  • - наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення;
  • - недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;
  • - застарілість технологій, значна зношеність основних виробничих фондів, слабкий розвиток інноваційної складової;
  • - наявність цілого ряду еколого-економічних проблем (хімічне та радіаційне забруднення довкілля, виснаження природно-ресурсного потенціалу, низька забезпеченість населення чистою водою, ерозія ґрунтів тощо.

Суспільне виробництво України характеризуються співвідношення та структурними відмінностями, що відображають галузевий та територіальний поділ праці. В результаті взаємовідносин галузевих та територіальних складових національної економіки сформувалися її соціально-економічна, організаційно-економічна, виробничо-технологічна, науково-технічна, фінансово-економічна, територіально-галузева структура.

Традиційно господарський комплекс розглядають, по-перше, як систему галузей господарювання (галузева структура) і, по-друге, як систему територіально-виробничих комплексів (територіальна структура). Галузь це сукупність підприємств та організацій об'єднаних спільністю функції, які вони виконують у системі суспільного поділу праці.

Згідно з існуючими теоріями розвитку продуктивних сил галузі мають різні функції і за цією ознакою поділяються на основні (профілюючі) та обслуговуючі. До основних (головних галузей) відносяться районоутворюючі галузі спеціалізації, які мають високу питому вагу у виробництві району та найбільший економічний ефект. Ці галузі є визначальними у функціональній характеристиці регіону. Обслуговуючі галузі забезпечують потреби основних галузей та населення регіонів у електроенергії, теплі, воді, будівельних матеріалах, перевезеннях, послугах зв'язку, торгівлі, фінансах, послугах науки, культури, житлово-комунального обслуговуванні тощо. Існують також локальні галузі промисловості та сільського господарства які для регіонів мають місцеве значення і задовольняють їх потреби у певній кількості.

У структурі господарського комплексу розрізняють не тільки галузі спеціалізації та обслуговування, але й супутні та паралельні галузі. Супутні галузі тісно пов'язані між собою технологічно (гірничодобувні), доповнюють одна одну, наприклад, за використанням чоловічої та жіночої праці (легка та важка). З розвитком науково-технічного прогресу кількість та значення цих галузей зростає. Паралельні галузі розвиваються дещо ізольовано на базі спільних природних і економічних умов (ресурсів). Ці галузі не мають між собою тісних виробничих зв'язків, але вони паралельно використовують спільні міжгалузеві ресурси: землю, робочу силу, паливо, воду, тощо. Паралельні галузі можуть бути як спеціалізованими, так і обслуговуючими. Усе від їх ефективності. Використання землі під розміщення машинобудівного заводу чи під сільськогосподарське виробництво впливає коефіцієнт локалізації відповідної галузі у регіоні, а, значить, і на її статус — профілюючий чи обслуговуючий.

Галузева структура представлена двома великими структурними блоками: 1) сфера матеріального виробництва та 2) сфера послуг. До сфери матеріального виробництва відносяться галузі, результат діяльності яких виражається в матеріальних благах. Це ті галузі, що безпосередньо створюють матеріальну продукцію (промисловість, сільське господарство, лісове господарство, рибний та мисливський промисел), а також забезпечують транспортування, зберігання розподіл та реалізацію готової продукції (транспорт, зв'язок, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, збут) (Додаток В).

Суспільна корисність діяльності сфери послуг виявляється не у виробництві матеріальних благ, а у створенні послуг для населення та суспільства в цілому. Вона об'єднує житлово-комунальне господарство, невиробничі види побутового обслуговування населення, охорону здоров'я, освіту, культуру, мистецтво, науку, фізичну культуру. Соціальне забезпечення, фінансування, кредитування, страхування, державне та господарське управління (рис.7.1).

Галузева структура господарства України

Рис.7.1. Галузева структура господарства України

*Примітка: Україну розглядаємо як регіон (автор)

Характерною рисою сучасної галузевої структури господарства України є висока частка промисловості та сільського господарства у створенні ВВП. Так, в 2001р. на промисловість в Україні припадало 38% ВВП, а на сільське — 11,2%, тоді як аналогічні показники в Німеччині складали відповідно 28% та 1%, у Франції 23% та 3%, у Великобританії — 25% та 1%. В даний час економіка України не має збалансованої технологічної структури, а частка високотехнологічних виробництв складає 25 %. Дослідженням галузевої структури економіки різних країн світу доведено, що найбільшу питому вагу в розвинутих країнах має сфера послуг, яка забезпечує економічне зростання, оскільки одночасно відбувається нарощування людського капіталу та економія природних ресурсів (табл.7.1).

Порівняння частки зайнятого населення у різних галузях господарства в 1995 та 2005 роках свідчить про певні структурні зміни, які відбулися в ньому за останні 10 років. Зокрема, це зменшення чисельності працюючих у сільському і лісовому господарстві, будівництві та відповідне збільшення частки зайнятих у апараті органів управління, фінансових установах, торгівлі.

Таблиця 7.1. Галузева структура ВВП країн світу, %

Країна

2002 р.

2005 р.

2008 р.

Промисловість

Сільське господарство

Сфера послуг

Промисловість

Сільське господарство

Сфера послуг

Промисловість

Сільське господарство

Сфера послуг

Росія

63

10

27

35

5

60

41,1

4,1

54,8

Лівія

55

5

40

49,9

7,6

42,5

61,7

1,5

36,8

Україна

20

25

55

33,2

22,5

44,3

31,7

9,3

58,9

Китай

49

19

32

53,1

14,4

32,5

49,2

10,6

40,2

Корея

43

3

54

40,1

3,6

56,3

39,4

3

57,6

Японія

38

2

60

25,2

1,3

73,5

26,4

1,4

72,1

Єгипет

32

17

51

32,1

15,5

52,4

37,6

13,4

48,9

ПАР

32

4

64

31,5

3,4

65,1

31,3

3,4

65,3

Канада

31

3

66

28,4

2

69,6

28,4

2

69,6

Мексика

29

5

66

26,5

4

69,5

34,1

3,7

62,2

Франція

26

3

71

21,4

2,5

76,1

20,3

2,2

77,4

США

23

2

75

20,7

1

78,3

19,6

1,2

79,2

Польща

32

4

64

31,7

2,8

65,5

31,3

4

64,7

Провідною ланкою сфери матеріального виробництва України є промисловість, у складі якої виділяють 16 комплексних галузей, що об'єднують 280 окремих галузей та більше 500 окремих виробництв. До комплексних галузей відносяться: електроенергетика; паливна промисловість; чорна і кольорова металургія; хімічна і нафтохімічна промисловість; машинобудування і металообробка; лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість; промисловість будівельних матеріалів; скляна і фарфоро-фаянсова промисловість; легка і харчова промисловість; мікробіологічна промисловість, борошномельно-круп'яна і комбікормова промисловість; медична промисловість; поліграфічна промисловість. Кожна комплексна галузь складається з окремих галузей, а ті в свою чергу, — з підгалузей та виробництв. Наприклад, у складі машинобудування є транспортне машинобудування, яке, в свою чергу, поділяється на автомобілебудування, локомотивобудування, вагонобудування, суднобудування, літакобудування; у складі хімічної промисловості є виробництво мінеральних добрив, яке. в свою чергу, включає виробництво азотних, фосфатних та калійних добрив.

У структурі промисловості України переважають чорна металургія та машинобудування, електроенергетика, легка та паливна промисловість (80,2% загального обсягу промислової продукції країни). За період 1995 по 2005 роки зросла частка електроенергетики, чорної та кольорової металургії, харчової промисловості і в той же час зменшилася питома вага машинобудування, паливної та легкої промисловості (табл. 7.2).

Таблиця 7.2. Структура промислового виробництва в Україні, (%)

Галузі

1990

1995

2000

2005

2010

2011

Уся промисловість, у т. ч.:

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

електроенергетика

3,2

11,0

12,2

15,9

21,3

22,7

добувна

5,7

13,2

10,1

8,3

10,1

11,0

металургійне виробництво та виробництво металевих виробів

11,0

21,8

27,4

22,1

18,8

18,1

хімічна і нафтохімічна

6,0

7,4

5,8

6,4

5,8

6,7

машинобудування

30,7

16,1

13,2

12,7

10,9

11,6

легка промисловість

10,8

2,8

1,6

1,1

0,8

0,7

харчова промисловість

18,6

15,1

17,4

16,3

18,1

16,6

Інші галузі

14,0

12,6

12,3

17.2

14,2

12,6

Галузеву структуру іншої важливої ланки матеріального виробництва сільського господарства — утворюють дві комплексні галузі — рослинництво та тваринництво. їх співвідношення у відсотках за вартістю продукції (у цінах 2010р.) показано у табл. 7.3.

Таблиця 7.3. Продукція сільського господарства (у постійних цінах 2010 року; млн.грн.)

Продукція сільського господарства (у постійних цінах 2010 року; млн.грн.)

Таблиця 7.4. Продукція сільського господарства за категоріями господарств (у постійних цінах 2010 року; млн.грн.)

Продукція сільського господарства за категоріями господарств (у постійних цінах 2010 року; млн.грн.)

У порівнянні з докризовим періодом виробництво сільськогосподарської продукції зменшилось в 1,6 рази. Особливо різким був спад у тваринницькій галузі (поголів'я великої рогатої худоби скоротилось майже в чотири рази). Зменшилась частка сільськогосподарських підприємств у виробництві сільськогосподарської продукції. У 2005р. сільськогосподарські підприємства виробили 40,7% її загального обсягу. Це майже в 1,4 менше рівня 1995р.(табл. 7.4).

Переважання галузей сировинної орієнтації, суттєве відставання галузей, що забезпечують особисті потреби населення, домінування екстенсивних методів господарювання та тривала економічна криза призвели до того, що у цілому структура економіки України стала екологічно небезпечною та малоефективною як в економічному так і соціальному відношеннях.

Економічна неефективність виявляється, перш за все, у порівняно низькій віддачі капіталовкладень, високій енерго- та ресурсомісткості виробництва (на одиницю валового національного продукту в Україні витрачається у дев'ять разів більше, ніж у розвинених країнах, а ресурсомісткість вітчизняної продукції в 2-3 рази вища за середньосвітовий показник).

Соціальна неефективність виявляється у низькому рівні забезпечення населення високоякісними товарами вітчизняного виробництва, достатньому рівні розвитку соціальної інфраструктури, наявності "тіньової економіки", яка сприяє значній "поляризації" населення за рівнем доходів та життя.

Екологічна неефективність структури господарства України виявляється у домінуванні сировинно-зорієнтованих галузей (гірничодобувна промисловість, чорна металургія), надмірній концентрації у найбільш густонаселених регіонах країни підприємств, які є значними забруднювачами навколишнього середовища (металургійних, хімічних, ТЕС тощо), низькому рівні екологічної конверсії виробництв.

Господарський комплекс розглядається і як динамічна комплексна система, у якій складовими частинами є чіткі сполучення галузей у межах територій певного масштабу, тобто територіальна структура. Такі сполучення отримали назву комплексів. Комплексний характер розвитку національної економіки є стратегічною концепцією соціально-економічного розвитку нашої держави. Це зумовлено тим, що територіально-виробниче комплексоутворення є однією з найбільш продуктивних сфер організації виробництва і соціально-економічного розвитку взагалі. Існує багато видів комплексів, але найбільш поширеним є:

  • простий комплекс — це сполука паралельних галузей спеціалізації,які майже не пов'язані між собою, та галузей, що обслуговують цю сполуку. Ключовою ознакою є розміщення цих галузей в одному регіоні, їх взаємовплив і комплексність розвитку полягає у використанні місцевих природних багатств, спільної виробничої бази, інфраструктури;
  • складний комплекс — це безпосередні виробничі зв'язки між галузями. Ці зв'язки здійснюються як по вертикалі, тобто від сировини до готової продукції, так і по горизонталі, тобто поміж вертикальними гілками.

Ефект комплексоутворення досягається вже на етапі створення простого комплексу: розвиваються ефективні виробництва на основі використання спільних сприятливих умов. При цьому, по-перше, реалізовуються як галузеві, так і загально регіональні вигоди, тобто, наприклад, територія або ЕГП регіону використовується одночасно і для промисловості, і для сільського господарства. По-друге, з'являється можливість створити спільне обслуговування господарської виробничої, ринкової, соціальної інфраструктур чим досягається так званий агломераційний ефект.

При сформуванні складного комплексу національна економіка отримує додатковий виграш за рахунок комбінування і територіального наближення кооперативних виробництв, наближення їх до джерел палива, сировини або споживачів готової продукції. Ефект наступає також за рахунок скорочення транспортних витрат, комбіноване використання електроенергії і палива, суміщення графіків споживання підприємств, утилізації різних виробничих відходів. Ефект досягається також в результаті першого залучення жіночої праці, пом'якшення безробіття, доскональної системи управління. Прості та складні комплекси виступають основою формування різноманітних типів територіально-виробничих комплексів.

Територіально-виробничий комплекс (TBK) — це об'єднання підприємств певної спеціалізації на певній території з метою отримання найкращого виробничого ефекту завдяки комплексному використанню природних, економічних умов та трудових ресурсів.

В Україні за територіальними розмірами, спеціалізацією та іншими ознаками виділяють TBK економічних районів і адміністративних областей, промислові, сільськогосподарські, промислово-транспортні, аграрно-промислові, портово-промислові, море-господарські, рекреаційні. У свою чергу кожен з цих типів TBK має свою типізацію. Наприклад, промислові TBK підрозділяються на промислові центри, вузли, райони. А спеціалізовані промислові TBK є монопродуктові, субпродуктові, поліпродуктові.

Сучасна економіка України потребує суттєвих структурних перетворень, які б сприяли створенню багатогалузевого, високотехнологічного, конкурентоспроможного, екологічно безпечного, соціально спрямованого та адаптованого до ринкових умов господарського комплексу, а також забезпеченню Україні чільного місця в європейському та світовому ринках товарів і послуг. Такі трансформації можливі лише за умови стабілізації фінансової системи, формування надійного ринку цінних паперів та капіталу, удосконаленні законодавчої бази та створення ефективної податкової систем орієнованих на стимулювання вітчизняної економіки. А це все можливе при політичній стабільності у державі. Пріоритетними напрямами структурної перебудови господарського комплексу України є:

  • — формування ефективної екологічно безпечної галузевої структури, зменшення зовнішньоекономічної залежності країни (поступове збільшення частки виробництв із завершеним технологічним циклом, які ефективно та комплексно використовують власний природно-ресурсний потенціал, здійснюють повну утилізацію відходів);
  • — науково-технічне оновлення та запровадження інноваційної ресурсо- і енергозберігаючої моделі розвитку (поступове зменшення ресурсо- та енергомісткості виробництв шляхом їх технічного та технологічного удосконалення);
  • — соціальна спрямованість (поступове збільшення частки галузей та виробництв, які створюють високоякісні товари народного споживання, розвиток соціальної інфраструктури);
  • — посилення конкурентоспроможності вітчизняної економіки (поступове зменшення частки сировинної складової експорту України, відповідне збільшення у ньому частки високоякісних товарів і послуг шляхом стимулювання розвитку технологічно досконалих та екологічно безпечних галузей і виробництв, які створюють конкурентоспроможну продукцію та послуги).

До вимірювання показників економічного розвитку господарського комплексу використовується система статистичних показників, яка містить у собі перелік груп показників. їх доцільно розподілити так:

  • — загальносистемні (загальноекономічні) — ВВП, чистий дохід, валова додана вартість, відрахування в бюджет, середньодушовий дохід, тощо;
  • — ефективності економіки — продуктивність праці, ресурсо- та енергоємність виробництва товарів та послуг, виробництва і споживання, ввозу та вивозу;
  • — збалансованості та комплектності соціально-економічного розвитку регіону — обсяги виробництва і витрат, пов'язаних з ним; відношення виробництва і споживання населення та на господарські потреби;
  • — структурні — демографічний склад населення, зайнятість, ресурсоспоживання, невиробниче споживання населенням товарів і послуг, галузева і територіально структура господарства;
  • — залучення у виробництві ПРП, ТРП та ВТП — освоєння території, сільськогосподарське використання ґрунтів, відсоток зайнятого населення з усієї його чисельності, потужності галузей матеріального виробництва та інфраструктури;
  • — соціального забезпечення населення — обсяг послуг і споживання, на душу населення товарів широкого вжитку, забезпеченість населення послугами ринкової інфраструктури, фонд заробітної плати, рівень оплати праці, індекс вартості життя;
  • — екологічного стану — рівень забруднення атмосферного повітря, ґрунтів та води, норми допустимих концентрації шкідливих речовин, ступінь збереження (деградації) природних ресурсів, наявність надзвичайних ситуації екологічного характеру;
  • — науково-технічного розвитку — науково-технічний рівень концентрації, рівень комп'ютеризації та автоматизації виробництва, наукоємність виробництва, кількість та рівень впровадження науково-технічних розробок;
  • — соціальні процеси регіонального розвитку — рівень злочинності, структура і кількість правопорушень та адміністративних проступків, судових вироків, травматизм та смертність на виробництві, рівень дитячої праці, співвідношення кількості шлюбів і розлучень, наявність та поширеність "соціальних хвороб", наркоманії тощо.

Такий набір ми пропонуємо назвати "портретом регіону", адже використання даних показників розвитку господарського комплексу означає: 1) відхід від орієнтації на хижацьке ставлення до природно-ресурсної бази; 2) запровадження екологоорієнтованих концентрацій використання ресурсів та основи економічних методів регулювання ефективного ресурсовикористання; 3) реорганізацію господарювання у напрямі мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище; 4) міжнародне співробітництво з метою вирішення першочергових завдань соціально-економічного розвитку, як і з традиційними партнерами по Східній Європі та СНД, так із країнами Євросоюзу, Америки, Азії та ін.; 5) підвищення рівня комплексності використання сукупної ресурсної бази національного господарства; 6) збалансування участі в економічному циклі всіх складових економічного потенціалу; 7) обов'язкове поєднання ресурсовикористання з відповідними природо-відновлювальними заходами.

Шляхи і засоби використання системи показників мають опиратися на ефективні ринкові механізми розвитку з обов'язковим державним контролем та регулюванням соціально-економічних процесів і природно-господарської збалансованості господарювання.

Таким чином, структурна трансформація господарського комплексу потребує ефективної державної економічної політики, що базується на системному підході та узгодженості національних і регіональних інтересів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>