Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Археологія України
< Попередня   ЗМІСТ

Археологічні пам'ятки середньовічного Криму

До кримських археологічних джерел середньовічних часів, як зазначав О.І. Домбровський, належать різночасні, не однакові у фортифікаційному відношенні, а отже функціонально різні укріплення. Ще недостатньо досліджені залишки численних поселень та могильників, сліди минулого сільськогосподарського терасування давно порослих лісами гірських схилів, сховані у горах крепіди терас та давні шляхи, закинуті гончарні водогони, арики, що нині не використовуються, фонтани, колодязі, середньовічні каменоломні, рудоплавильні й гончарні печі тощо.

Різностнічне населення півострова, звичайно, не могло упродовж тривалих відрізків часу мирно співіснувати. Про міжобщинні конфлікти, зокрема, свідчать численні — різні, хоча й синхронні — оборонні системи: укріплені, але не заселені в мирний час схованки поруч із відкритими поселеннями; селища, оточені стінами; місця тимчасового перебування у гірських печерах. Трапляються й прості, невеликі за розмірами житла, що стояли одне біля одного на узвишшях гір; сотоподібно сплановані селища з будинками у вигляді невеликих веж, котрі перетворювали садибу землероба на своєрідну фортецю. Напластування культурних нашарувань і стратиграфія будівельних залишків свідчать про довготривале й постійне використання населенням усіх пунктів вищевказаних категорій.

Вибір місць для проживання й відмінності у способі життя зумовлювалися насамперед віковою звичкою тих чи інших прийшлих груп населення до певних форм господарювання, котрі могли розвиватися за конкретних умов природного перебування. Це й відгінне скотарство в горах, і мисливство у поєднанні з бортництвом, і збирання дарів природи, й "чаїрне" землеробство на очищених від лісу невеликих за розмірами ділянках землі, хліборобство в долинах і городництво на невисоких вододілах, виноградарство на південних схилах гір і рибальство, дрібні сільські ремесла тощо.

Дослідження археологічних пам'яток, залишених носіями різних археологічних культур, слід починати із візантійських — VIII—X ст. їхній появі сприяла масова міграція в період іконоборства. В цей час з'являються плитові могильники, на площі яких поховання проводилися за християнськими звичаями — витягнуто на спині, головою на захід; у деяких могилах виявлено натільні хрестики. Водночас на всій території Південного Криму з'являються сільські поселення та укріплені монастирі з матеріалами провінційно-візантійської культури (круглодонні червоноглиняні амфори, візантійський білоглнняний посуд — розписні ойнохої та фляги, невеликі плоскодонні піфоси, різноманітні горщики). Пізніше форми амфор змінюються.

Площа поселень і кількість будівель у них доволі значні. З напільного боку поселення обнесені огорожами завширшки близько 3 м, але на самій території споруди розміщувалися безсистемно. Найвідомішою пам'яткою того часу є Аю-Даг — селище, розміщене на верхівці залісеної гори. Тут споруджувалися будинки двох типів — однокамерні й п'ятистінки, розміри яких удвоє перевищували попередні. В центрі поселення розміщувався храм.

Одночасно із сільськими, невеликими за розмірами, однонефними базиліками в епоху іконоборства з'являються тринефні й триабсидні базиліки значно більших розмірів. Діяльність чернецької імміграції поширювалася й у гірських районах, де виникає значна група печерних монастирів, за характером забудови близьких до так званих "печерних міст" (рис. 27).

Такими містами називають своєрідну групу пам'яток (городища, монастирі, селища), розташовану в передгір'ях півострова. їхньою характерною особливістю є висічені у скелі різноманітні приміщення господарського, військового, житлового та культового призначення. Залишки наземних будівель тепер укриті землею та рослинністю. Городища нерідко сягали значних, як для тих часів, розмірів (близько 10 га). Частина їхньої площі не була забудованою і, ймовірно, призначалася для захисту навколишнього сільського населення під час ворожих нападів або проведення торгів.

"Печерне місто" Чуфут-Кале поблизу Бахчисарая

Рис. 27. "Печерне місто" Чуфут-Кале поблизу Бахчисарая

Два із них — Ескі-Кермен та Чуфут-Кале — розташовані поблизу Бахчисарая. Перше виникло у V—VI ст. й існувало до кінця ХНІ ст. Викладені з каменю оборонні стіни мали товщину близько 2 м. До них прилягали башти, вирубані у скелястих виступах. У місті було багато будівель із каменю і близько 400 печер, а також церковні споруди. Під час розкопок виявлені вулиці й зернові ями, вирубані у скелі, глибокий колодязь, водопровід та рештки ремісничих майстерень. Населення займалося землеробством, скотарством, виноградарством, ремеслом і торгівлею.

Одним із найбільших "печерних міст" було Чуфут-Кале. Його оточують кам'яні стіни значних розмірів з арковими воротами. Виникло, як інші, в V—VI ст. На його території виявлено багато печерних комплексів, глибокий колодязь та інші споруди. Пізніше правило татарам за монетний двір та в'язницю для полонених і заложників, стало центром ремесла і торгівлі. Неподалік від міста виявлено великий за розмірами могильник.

Поселення ранніх болгар VII—X ст., відкриті в різних частинах півострова, можна поділити на дві хронологічні групи, "вододілом" між якими стала середина VIII ст. До ранніх і найбільш типових відносять поселення Тау-Кипчак, на якому будівлі з кам'яними стінами розміщувалися п'ятьма "кушами". До кожного із них входили однотипні споруди, згруповані по дві-три разом. Відстань між окремими групами сягала 10—25 м. Усередині лише одне приміщення мало вогнище (тобто було житловим), решта виконувала господарські функції.

Хозаро-болгари, прийшовши в Таврику, принесли з собою характерний тип житла — напівземлянку з куполоподібним дахом. Але, познайомившись із розвинутим кам'яним будівництвом, вони почали зводити й наземні споруди. Характерною для цього кола пам'яток була також кладка стін насухо "в ялинку". Керамічний комплекс складався з амфор місцевого та імпортного виробництва, горщиків і кухлів різних типів. Ліпна кераміка у своїй масі змінюється виготовленою на гончарному крузі. Виявлено велику кількість сільськогосподарських знарядь. Протягом другого зі згаданих періодів матеріальна культура за основними показниками не зазнала змін. Ранньоболгарська культура зникла в середині X ст. унаслідок хозаро-візантійських воєн. Пізніше тут почала формуватися нова етнокультурна спільнота.

У перші століття II тис. н. е. більшість поселень Таврики характеризувалася такими ознаками: будівлі, як правило, розміщуються на скелястих або ж дуже крутих місцинах, не придатних для обробітку. Пойма річки або рівнинна частина зрошувальної долини використовуються лише для садівництва чи посівів. Така риса характерна і для Байдарської долини, де зафіксовані поселення, розміщені навколо неї на гірських відрогах. Відомі й інші різновиди гірських поселень, житлові та господарські споруди котрих зводилися безпосередньо на земляних терасах з підпірними стінами чи полях, поділених на ділянки кам'яними огорожами.

Серед поселень XII—XIV ст. вирізняються три основні типи планування, добре зафіксовані в урочищі Ласпі неподалік від Ялти. Насамперед, це селище Хаспіо з пористою структурою, що складалося більш як із 30 терас, котрі спускалися до моря. Вони були укріплені кам'яними крепідами, на яких стояли стіни, що розділяли тераси. Житлова башта, приміщення господарського призначення, хлів для дрібної домашньої худоби примикали до стін кожного такого осередку. Все поселення користувалося водою, що надходила із одного водогону, спорудженого із гончарних труб (рис. 28).

Пізніше з'явилося ще одне поселення — Шабурла. Відносно правильні ряди будівель тут розміщувалися на довгих терасах. Ці споруди зводилися на значній відстані одна від одної. Поблизу жител, віддалених від джерел, вкопували великі піфоси для зберігання води. Третє велике поселення — Приморське — розташоване на протилежному боці згаданого ручаю. Будівлі тут зводилися безсистемно (це зумовлювалося рельєфом місцевості) і відрізнялися від попередніх за багатьма параметрами. Двори були огороджені, а між ними пролягали звивисті вулиці.

Найбагатшими й насиченими пам'ятками були міста середньовічного Криму. Одне із них — Судак (візантійська Сугдея, італійська Солдая, давньоруський Сурож), оборонні стіни якого з 26 вежами (спорудженими за різних часів) та барбаканом охоплюють двома ярусами гори й захищають підходи до порту. Загальна площа фортеці — близько 60 га. На ранньому етапі (VI — перша половина VIII ст.) місто являло собою звичайну приморську фортецю, у найвищій точці якої розміщувався візантійський гарнізон. Поблизу був споруджений маяк, який функціонував до XVII ст. Поруч із укріпленнями стояла й візантійська митниця (знайдено більш як 500 печаток із свинцю) (рис. 29).

Хозарський період (друга половина VIII—X ст.) характеризується занепадом цього приморського центру, особливо його портової частини. Але в середині IX ст. споруджується оборонна стіна, складена із блоків у типово хозарській оборонній техніці. Та ознак міської забудови цих часів не виявлено, а самі укріплення слугували виключно для захисту воїнів.

Кримська середньовічна кераміка

Рис. 28. Кримська середньовічна кераміка

Реконструкція периметра Судацької фортеці

Рис. 29. Реконструкція периметра Судацької фортеці (за І. А. Барановим)

Формування міських кварталів і створення єдиної системи оборонних споруд розпочалося після розгрому каганату, коли частина Таврики знову увійшла до складу Візантійської імперії. До Сугдеї із Херсона-Корсуня було переведено флот та корабельні верфі. В цей період місто забудовується двоповерховими спорудами, а оборонні стіни поділяють його на п'ять зон. Міською домінантою залишається замок, до якого примикала аристократична частина. У цей період місто сягає найбільших розмірів.

Ситуація значно погіршується у другій половині XIII — першій половині XIV ст., після входження Сугдеї до складу Кримського улусу Золотої Орди: оборонні споруди Нижнього міста були повністю розібрані, а на їхньому місці з'являються майстерні. Певне піднесення місто (уже Солдая) переживає після переходу під юрисдикцію Генуї у 1380 р. Однак у 1475 р. воно було знищене турками.

Середньовічний Херсонес (Херсон, Корсунь) був успадкований Візантією від Римської імперії. Це місто, як великий ремісничий та культурний центр Кримського півострова, виконувало роль посередника імперії у морській та сухопутній торгівлі з Північним Причорномор'ям і Київською Руссю. Влада Візантії у Тавриці не була цілковитою і, по суті, лише Херсонес залишався тут її опорним пунктом в економічній та політичній боротьбі за північнопричорноморський регіон. Своєю чергою імперія захищала місто від кочівників та інших нападників. Населення тяжіло до Херсонеса, чим пояснюється скупчення землеробських поселень, а потім і значних феодальних угідь поблизу міста або на підступах до нього (рис. 30).

Уявлення про Херсонес як середньовічне місто дають розкопки східного району й північного берега, де відкриті житлові квартали. Оборонні споруди (стіни та башти) у припортовій та інших частинах міста свідчать про постійну воєнну загрозу для його мешканців. У безпосередній близькості до міських стін відкриті залишки різних громадських будівель, великі цистерни одного із міських водогонів і терм X ст. Усе це свідчить про високий рівень культури містобудування й цивілізованості населення.

Середньовічне місто зводилося на руїнах античного, повторюючи його регулярне планування. Змінювалася лише розбивка домоволодінь усередині кварталів, перебудовувалися садиби, проте планування вулиць залишалося попереднім. У X—XII ст. стало можливим помітно упорядкувати міське планування, завдяки чому центр набуває характеру цілісного архітектурного ансамблю. Головна вулиця пролягала зі сходу на захід; по обидві сторони її розміщувалися двоповерхові будинки, що тулилися один до одного. На нижніх поверхах більшості з них розміщувалися крамниці. Фасади, за винятком жител найбагатших власників, оформлялися досить просто.

Садиба середньовічного Херсонеса

Рис. 30. Садиба середньовічного Херсонеса з капличкою-усипальнею на передньому плані (реконструкція О. Л. Якобсона)

Головну міську магістраль, ділячи її на майже рівні частини, перпендикулярно перетинали поперечні вулиці, а паралельно до неї проходили поздовжні. Головна вулиця виходила на площу, де височів храм. Тісно забудовані житлові квартали розміщувалися з обох боків від неї і терасами спускалися до моря та гавані.

Монументальна архітектура представлена в Херсонесі культовими спорудами. Базиліки, хрестовокупольні храми, невеликі каплиці зводилися майже у кожному кварталі і багато в чому визначали архітектурне обличчя міста. Зокрема у східній частині Херсонеса міститься так звана Уваровська базиліка. Судячи з її місцеположення, розмірів та облаштування, саме вона могла бути тим кафедральним собором, де вінчався (а також хрестився) князь Володимир Святославич із принцесою Анною. Разом з іншими сакральними будівлями цей храмовий комплекс займав цілий квартал.

Міцні фортифікаційні споруди не вирізняються якимись оригінальними архітектурними рішеннями, хоча й були виконані на високому для свого часу рівні. Під час будівництва використовувалися також залишки античних споруд. Особливу увагу привертає так звана вежа Зенона, зведена над портом у південному кінці оборонної лінії.

Наприкінці XIII ст. й без того захирілий Херсонес зазнав нападу ординців Ногая і після цього поступово занепав.

Рекомендована література

  • 1. Артамонов М. И. История хазар. Ленинград, 1962.
  • 2. Археология Украинской ССР: В 3 т. Киев, 1986. Т. 3.
  • 3. Бліфельд Д. І. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. Київ, 1977.
  • 4. Брайчевськіш М. Ю. Походження Русі. Київ, 1968.
  • 5. Давня історія України: У 3 т. Київ, 2000. Т. 3.
  • 6. Древняя Русь. Город, замок, село. Москва, 1985.
  • 7. Древняя Русь. Быт и культура. Москва, 1997.
  • 8. Історія української культури: У 5 т. Київ, 2001. Т. І.
  • 9. Корзухииа Г. Ф. Русские клады IX—XIII вв. Москва; Ленинград, 1954.
  • 10. Кучера М. П. Змиевы валы Среднего Поднепровья. Киев, 1987.
  • 11. Кучера М. П. Слов'яно-руські городища VIII—XIII ст. між Саном і Сіверським Дінцем. Київ, 1999.
  • 12. Моця А. П. Погребальные памятники южнорусских земель IX—XIII вв. Киев, 1990.
  • 13. Моця О. П. Населення південноруських земель IX—XIII ст. (За матеріалами некрополів). Київ, 1993.
  • 14. Плетнева С. А. Печенеги, торки и половцы в южнорусских степях // Материалы и исследования по археологии СССР. 1958. № 62.
  • 15. Плетнева С. А. Половецкие каменные изваяния // Свод археологических источников. 1974. Вып. Е4—2.
  • 16. Степи Евразии в эпоху Средневековья. Москва, 1981.
  • 17. Толочко П. Я. Древний Киев. Киев, 1983.
  • 18. Толочко П. П. Древнерусский феодальный город. Киев, 1989.
  • 19. Федоров-Давыдов Г. А. Искусство кочевников и Золотой Орды. Москва, 1976.
  • 20. Якобсон А. Л. Средневековый Херсонес (XII—XIV вв.) // Материалы и исследования по археологии СССР. 1950. № 17.
  • 21. Якобсон А. Л. Средневековый Крым. Москва; Ленинград, 1964.

Список літератури

  • 1. Айбабин А. И. Этническая история ранневизантийского Крыма. Симферополь, 1999.
  • 2. Алексеев А. Ю., Мурзин В. Ю., Роме Р. Чертомлык. Киев, 1990.
  • 3. Алексеев В. П., Перший. А. И. История первобытного общества. Москва, 1990.
  • 4. Андрух С. И. Нижнедунайская Скифия в VI — начале I в. до н. э. Запорожье, 1995.
  • 5. Анохин В. А. Монеты античных городов Северо-Западного Причерноморья. Киев, 1989.
  • 6. Античные государства Северного Причерноморья. Археология СССР. Москва, 1984.
  • 7. Археология Украинской ССР: В 3 т. Киев, 1985, 1986. Т. 1-3.
  • 8. Археологія Української РСР: У 3 т. Київ, 1971. Т. 1-3.
  • 9. Археологія. 1993. № 3 (до 100-річчя відкриття трипільської культури).
  • 10. Баран В. Д. Давні слов'яни. Київ, 1998.
  • 11. Баран В. Д., Козак Д. II., Терпиловський Р. В. Походження слов'ян. Київ, 1991.
  • 12. Березанская С. С. Северная Украина в эпоху бронзы. Киев, 1982.
  • 13. Березанская С. С, Отрощенко В. В., Чередниченко Н. И., Шарафутдинова И. Н. Культуры эпохи бронзы на территории Украины. Киев, 1986.
  • 14. Березанская С. С, Цвек Е. В., Клочко В. И., Ляшко С. Н. Ремесло эпохи энеолита — бронзы на Украине. Киев, 1994.
  • 15. Бессонова С. С. Религиозные представления скифов. Киев, 1983.
  • 16. Бессонова С. С, Скорый С. А. Мотронинское городище скифской эпохи. Киев, 2001.
  • 17. Бліфельд Д. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. Київ, 1977.
  • 18. Болгов Н. Н. Закат античного Боспора. Бєлгород, 1966.
  • 19. Бонгард-Левин Г. М., Грантовский Э. А. От Скифии до Индии. Москва, 1983.
  • 20. Брайчевський М. Ю. Походження Русі. Київ, 1968.
  • 21. Братченко С. Н. Донецька катакомбна культура раннього етапу. Луганськ, 2001.
  • 22. Бунятян К. П., Мурчім В. Ю., Симоненко О. В. На світанку історії. Київ, 1998.
  • 23. Вончугов В. П. Белозерская культура в Северо-Западном Причерноморье. Киев, 1990.
  • 24. Великая Скифия: учебное пособие. Киев; Запорожье, 2002.
  • 25. Виноградов Ю. Г. Политическая история Ольнинекого полиса VII—I вв. до и. э. Москва. 1989.
  • 26. Винокур I. С., Телегім Д. Я. Археологія України. Київ, 1994.
  • 27. Высотская Т. И. Поздние скифы в Юго-Западном Крыму. Киев, 1972.
  • 28. Геродот. Історії. Переклад А. О. Біленького. Київ, 1993.
  • 29. Гладили В. Н. Проблемы раннего палеолита Восточной Европы. Киев, 1976.
  • 30. Гладких М. І. Історична інтерпретація пізнього палеоліту. Київ, 1991.
  • 31. Горюнов Е. А. Ранние этапы истории славян Днепровского Левобережья. Ленинград, 1981.
  • 32. Граков Б. Н. Скифы. Москва, 1971.
  • 33. Давня історія України: У 3 т. Київ, 1997— 2000. Т. 1-3.
  • 34. Давня історія України: навчальний посібник: У 2 кн. Київ, 1994. Кн. 1, 2.
  • 35. Датиенко В. Н. Неолит Украины. Киев, 1969.
  • 36. Древняя Русь. Быт и культура. Москва, 1997.
  • 37. Древняя Русь. Город, замок, село. Москва, 1985.
  • 38. Дюмеліль Ж. Скифы и нарты. Москва, 1990.
  • 39. Етнічна історія давньої України. Київ, 2000.
  • 40. Зайцев Ю. П. Неаполь Скифский (II в. До н. э. — III в. н. э).). Симферополь, 2003.
  • 41. Зализняк Л. Л. Охотники на северного оленя Украинского Полесья эпохи финального палеолита. Киев, 1989.
  • 42. Залізняк Л. Л. Найдавніше минуле України. Київ, 1997.
  • 43. Залізняк Л. Л. Передісторія України X— V тис. до н. е. Київ, 1998.
  • 44. Залізняк Л. Л. Первісна історія України. Київ, 1999.
  • 45. Збенович В. Г. Ранний этап трипольской культуры на территории Украины. Киев, 1989.
  • 46. Зубар В. М., Ліньова Є. А., Сон Н. О. Античний світ Північного Причорномор'я. Київ, 1999.
  • 47. Зубарь В. М. Северный Понт и Римская империя. Киев, 1998.
  • 48. Зубарь В. М. Таврика и Римская империя. Киев, 2004.
  • 49. Зубарь В. М., Русяева А. С. На берегах Боспора Киммерийского. Киев, 2004.
  • 50. Зубарь В. М., Сон Н. А. Греки и римляне в Нижнем Поднестровье. Киев, 1996.
  • 51. Зубарь В. М., Соронан С. Б. У истоков христианства в Юго-Западной Таврике: эпоха и вера. Киев, 2005.
  • 52. Иванчик А. И. Киммерийцы. Москва, 1996. Ильинская В. А., Тереножкин А. И. Скифия VII—IV вв. до н. э. Киев, 1983.
  • 53. История первобытного общества: В 2 т. Москва, 1983. Т. I.
  • 54. Історія української культури: В 5 т. Київ, 2001. Т. I.
  • 55. Карышковский П. О., Клейман И. Б. Древний город Тира. Киев, 1985.
  • 56. Кларк Г. Доисторическая Европа. Москва, 1953.
  • 57. Ковпаненко Г. Т. Курганы раннескифского времени в бассейне р. Рось. Киев, 1981.
  • 58. Ковпаненко Г. Т., Бессонова С. С, Скорый С. А. Памятники скифской эпохи Днепровско-Лесостепного Правобережья. Киев, 1982.
  • 59. Козак Д. Н. Етнокультурна історія Волині (I ст. до н. е. — IV ст. н. е.). Київ, 1992.
  • 60. Колесников А. Г. Трилольское общество Среднего Поднепровья (опыт социальных реконструкций а археологии). Киев, 1993.
  • 61. Колосов Ю. Г., Степанчук В. Н., Чабай В. П. Ранний палеолит Крыма. Киев, 1993.
  • 62. Кондукторова Т. С. Антропология древнего населения Украины. Москва, 1972.
  • 63. Крапивина В. В. Ольвия. Материальная культура I—IV вв. до н. э. Киев, 1993.
  • 64. Крис X. И. Кизил-кобинская культура и тавры. Москва, 1981.
  • 65. Круц В. А. Позднетрипольские памятники Среднего Поднепровья. Киев, 1977.
  • 66. Крушельницька Л. Чорноліська культура Середнього Придністров'я. Львів, 1998.
  • 67. Крыжицкий С. Д. Архитектура античных государств Северного Причерноморья. Киев, 1993.
  • 68. Крыжицкий С. Д., Лейпунская И. А. Ольвия (раскопки, история, культура). Николаев, 1997.
  • 69. Куклина И. В. Этнография Скифии по античным источникам. Ленинград, 1985.
  • 70. Кучера М. П. Змиевы валы Среднего Поднепровья. Киев, 1987.
  • 71. Кучера М. П. Слов'яно-руські городища VIII—XIII ст. між Саном і Сіверським Дінцем. Київ, 1999.
  • 72. Лапин В. В. Греческая колонизация Северного Причерноморья. Киев, 1966.
  • 73. Магомедов Б. В. Черняховская культура. Проблема этноса. Люблин, 2001.
  • 74. Макаренко М. О. Маріупольський могильник. Київ, 1933.
  • 75. Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на территории УССР. Киев, 1982.
  • 76. Манцевич А. Л. Курган Солоха. Ленинград, 1987.
  • 77. Масленников А. А. Древние земляные погранично-оборонительные сооружения Восточного Крыма. Москва, 2003.
  • 78. Міхєев В. К., Шрамко Б. А. Археологія залізного віку Східної Європи: навчальний посібник. Харків, 2000.
  • 79. Мошевський В. М. Скіфський степ. Київ, 1983.
  • 80. Мозолевський В. М. Товста Могила. Київ, 1979.
  • 81. Монгайт А. Л. Археология Западной Европы: В 2 т. Москва, 1974. Т. 1,2.
  • 82. Моця А. П. Погребальные памятники южнорусских земель IX—XIII вв. Киев, 1990.
  • 83. Моця О. П. Населення південноруських земель IX—XIII ст. (За матеріалами некрополів). Київ, 1993.
  • 84. Мурзин В. Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса. Киев, 1990.
  • 85. Нужний Д. Ю. Розвиток мікролітичної техніки в кам'яному віці. Київ, 1992.
  • 86. Обломский А. М. Днепровское лесостепное Левобережье в позднеримское и гуннское время. Москва, 2002.
  • 87. Обломский А. М., Терпиловский Р. В. Среднее Поднепровье и Днепровское Левобережье в первые века нашей эры. Москва, 1991.
  • 88. Отрощенко В. В. Проблеми періодизації культур середньої та пізньої бронзи півдня Східної Європи (культурно-стратиграфічні зіставлення). Київ, 2001.
  • 89. Охотников С. Б. Нижнее Поднестровье в VI—V вв. до н. э. Киев, 1990.
  • 90. Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. Київ, 1994.
  • 91. Пидопличко И. Г. Позднепалеолитические жилища из костей мамонта на Украине. Киев, 1969.
  • 92. Плетнева С. А. От кочевий к городам // МИ А. 1967. № 142.
  • 93. Плутарх. Порівняльні життєписи. Київ, 1991.
  • 94. Полин С. В. От Скифии к Сарматии. Киев, 1992.
  • 95. Приходнюк О. М. Степове населення України та східні слов'яни (друга половина І тис. и. е.). Київ; Чернівці, 2001.
  • 96. Раевский Д. С. Модель мира скифской культуры. Москва, 1985.
  • 97. Ростовцев М. И. Скифия и Боспор. Ленинград, 1925.
  • 98. Русанова И. П. Славянские древности V— VII вв. Москва, 1976.
  • 99. Русяева А. С. Религия и культы античной Ольвии. Киев, 1992.
  • 100. Рыбаков Б. А. Геродотова Скифия. Москва, 1979.
  • 101. Рындина Н. В., Дегтярева А. Д. Энеолит и бронзовый век: Учебное пособие. Москва, 2002.
  • 102. Самойлова Т. Л. Тира в VI—I вв. до и. э. Киев, 1988.
  • 103. Сапрыкин С. Ю. Боспорское царство на рубеже двух эпох. Москва, 2002.
  • 104. Свешников И. К. Культура шаровидных амфор. Свод археологических источников. Москва, 1983. Вып. В. 1-3.
  • 105. Сегеда С. П. Основи антропології. Київ, 1995.
  • 106. Седов В. В. Восточные славяне в VI—XIII вв. — Археология СССР. Москва, 1982.
  • 107. Симоненко А. В. Сарматы Таврии. Киев, 1993.
  • 108. Симоненко А. В., Лобай Б. И. Сарматы Северо-Западного Причерноморья в I в. н. э. Киев, 1991.
  • 109. Скифы: Хрестоматия / Сост. Т. М. Кузнецова. Москва, 1992.
  • 110. Скржинская М. В. Древнегреческий фольклор и литература о Северном Причерноморье. Киев, 1991.
  • 111. Славяне Юго-Восточной Европы в пред государственный период. Киев, 1990.
  • 112. Сон Н. А. Тира римского времени. Киев, 1993.
  • 113. Сорочан С. Б., Зубарь В. М., Марченко Л. В. Жизнь и гибель Херсонеса. Харьков, 2001.
  • 114. Сорочан С. Б, Зубарь В. М., Марченко Л. В. Херсонес — Херсон — Корсунь. Киев, 2003.
  • 115. Станко В. Н. Мирное. Проблемы мезолита степей Северного Причерноморья. Киев, 1982.
  • 116. Станко В. И., Гладких М., Сегеда С. П. Історія первісного суспільства. Київ, 1999.
  • 117. Стрижок О. С. Етнонімія Геродотової Скіфії. Київ, 1988.
  • 118. Телегин Д. Я. Неолитические могильники мариупольского типа. Киев, 1991.
  • 119. Телегин Д. Я., Нечитайло А. Л., Потехина И. Д., Панченко Ю. В. Среднестоговская и новоданиловская культуры энеолита Азово-Черноморского региона. Луганск, 2001.
  • 120. Тереножкин А. И., Мозолевский Б. N. Мелитопольский курган. Киев, 1988.
  • 121. Терпиловский Р. В., Абашина Н. С. Памятники киевской культуры. Свод археологических источников. Киев, 1992.
  • 122. Тойнбі А. Д. Дослідження історії: У 2 т. Київ, 1992. Т. 1,2.
  • 123. Толочко П. П. Древнерусский феодальный город. Киев, 1989.
  • 124. Толочко П. П. Древний Киев. Киев, 1983.
  • 125. Третьяков П. Н. По следам древних славянских племен. Ленинград. 1982.
  • 126. Трубачев О. Н. Названия рек Правобережной Украины. Москва, 1968.
  • 127. Федоров-Давыдов Г. А. Искусство кочевников и Золотой Орды. Москва, 1976.
  • 128. Хазанов А. М. Социальная история скифов. Москва, 1975.
  • 129. Херсонес Таврический в середине I в. до н. э. — VI в. и. э. Харьков, 2004.
  • 130. Хрисаифова Е. И., Перевозчиков И. В. Антропология. Москва, 1991.
  • 131. Черненко Е. В. Скифо-персидская война. Киев, 1984.
  • 132. Черненко Е. В. Скифские лучники. Киев, 1981.
  • 133. Шовкопляс I. Г. Основи археології. Київ, 1971.
  • 134. Шрамко Б. А. Вельское городище скифской эпохи (город Гелон). Киев, 1987.
  • 135. Щепинский А. А. Кеми-обинская культура. Запорожье, 2002.
  • 136. Щукин М. Б. На рубеже эр. Санкт-Петербург, 1994.
  • 137. Энеолит СССР. Археология СССР. Москва, 1982.
  • 138. Этнокультурная карта территории Украинской ССР в I тыс. и. э. Киев, 1985.
  • 139. Якобсон А. Л. Средневековый Крым. Москва; Ленинград, 1964.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші