Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Археологія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Загальна характеристика процесів у середньовічному Криму

Історію середньовічного Криму В. Л. Миц та інші дослідники умовно поділяють на кілька періодів: друга половина VII — перша половина X ст., коли влада Візантії послаблюється, й дедалі більше зростає вплив Хозарського каганату; друга половина X — перша половина ХШ ст., коли візантійська імперія повертає свій контроль над прибережною частиною півострова, а після

1204 p. — над Трапезундською імперією. Понад століття (кінець X—XI ст.) східна частина Таврики перебувала під протекторатом Київської Русі. У другій половині XIII — першій половині XIV ст. Крим підпав під воєнно-політичний контроль Золотої Орди. Водночас у постійному протиборстві відбувалося формування колоній двох торговельних республік — Генуї і Венеції, перша з яких завоювала сильніші позиції.

У той же час увесь період середньовічної історії Криму характеризується цілковитим пануванням у степовій частині кочових народів — хозаро-болгар, печенігів, половців, татаро-монголів. Родючі гірські долини та прибережні території займало осіле населення, доволі різне за етнічним складом, яке перебувало під сильним впливом більш розвинутих сусідів.

Уже близько середини VII ст. під владу хозар потрапляє частина Східного Криму, в тому числі й Боспор. Візантії довелося докласти чимало дипломатичних зусиль, щоб стримати нову експансію. У другій половині VII ст. сюди переселяються із Приазов'я та Північного Кавказу носії салтово-маяцької культури, насамперед, болгари. Вони поступово заселяють обширні території. У першій половині VIII ст. у зв'язку з масовою міграцією малоазійських греків із Візантії у період іконоборчих гонінь, на узбережжі Чорного моря з'являються десятки нових поселень, на територіях яких зводяться храми й монастирі. Цей процес триває і в IX ст., коли на півострові відбувається значне зростання населення, а на Південнобережжі та в Гірському Криму з'являються печерні монастирі. Приблизно на зламі IX—X ст. у Східному Криму створюється нова єпархія, центром якої стає місто Фулли.

Наприкінці IX ст. одна із гілок печенігів вклинилася між Таврикою і основною територією Хозарії, перервавши зв'язок останньої із візантійськими містами Криму. Внаслідок цього економіка каганату зазнала великих втрат. У IX—X ст. Візантійська імперія докладала всіх зусиль, аби завадити Київській Русі закріпитися у цьому регіоні. Князі молодої східнослов'янської держави прагнули оволодіти тут ключовими позиціями економічного та стратегічного характеру. А тому візантійці всіляко шукали дружби із печенігами і намагалися посварити Русь із сусідніми країнами (утім, руси дотримувалися тієї ж політики). Після походу Святослава у 965 р. Крим позбувся хозарської залежності.

Особливо відчутними для Візантії стали удари, завдані Руссю наприкінці X ст. Унаслідок успішного походу війська Володимира Святославича у 988 р. захопили Корсунь (сучасний заповідник Херсон). Після тривалих переговорів імператори погодилися видати за київського князя принцесу Анну, було досягнуто домовленості й щодо хрещення Русі. Утім, протистояння двох держав тривало й далі. Візантія зберегла своє панування у Південному Криму. Місцеве населення, яке проживало в основному в лісистих горах, підтримувало з візантійськими центрами (насамперед із Херсоном) економічні зв'язки, сплачувало їм податки. Досягнення господарської незалежності сприяло створенню у Гірському Криму в XIV ст. феодального князівства.

У XII ст. Корсунь-Херсон починає втрачати провідну роль у посередницькій торгівлі (його місце займає Судак-Сугдея) і доволі швидко перетворюється на аграрне місто. Пізніше й нового торговельного лідера — Судак — спіткала така сама доля: після серії татарських погромів у XIV ст. й захоплення міста генуезцями воно перетворилося на центр сільськогосподарської округи. У XIV ст. економіка прибережних міст та відкритих сільських поселень Таврики потрапляє у сферу впливу колоній Генуї, котра створила на узбережжі мережу торговельних станцій та факторій. Цей процес знайшов відображення не лише в матеріальній культурі, а й у грошовому обігу. Якщо в шарах VI—XIII ст. трапляються майже виключно херсоно-візантійські монети, а також монети держав Малої Азії, то в пізніші часи це здебільшого грошові знаки золотоординських міст та Кафи.

Загалом у політичному відношенні півострів у XII—XV ст. поділявся на три райони. Херсон — античний Херсонес — з найближчою округою виділився в окрему зону. Поступово відособилася Готія, що займала весь Південно-Західний Крим і частину південного узбережжя. Північний район охоплював Лісостеповий Крим, старокримські й судацькі гори, степ, у тому числі Присивашшя, а також Керченський півострів. Ці райони відрізнялися у соціально-економічному відношенні. Різний ступінь розвинутості суспільного укладу населення проявлявся й у містобудуванні, фортифікації, архітектурі, а також у різних кількісних співвідношеннях знайдених там імпортних і місцевих виробів, коштовних святкових і дешевих повсякденних речей.

Ще одним напрямом політичних і економічних зв'язків, що активізувалися саме у XII ст., були контакти Криму і Південного Понту. Після утворення в 1204 р. Трапезундської імперії, до її складу ввійшли Херсон і Готія. Таке становище зберігалося до завоювання півострова монголо-татарами. Залежність від Трапезунду проявлялася, очевидно, у щорічній сплаті податків та виставленні необхідних допоміжних загонів для військових операцій. 1 в подальшому відносини між Трапезундською імперією і князівством Феодоро, що сформувалося на основі колишніх візантійських володінь у XIV ст., були союзницькими.

В першій половині XIII ст. у східноєвропейському регіоні з'являються монголо-татари. На Крим вони здійснюють набіги з моменту своєї появи у степах Північного Причорномор'я. Спочатку їхні удари спрямовувалися у райони Східної Таврики, передусім на Судак. Після походу в Західну Європу вони розселяються у причорноморських та прикаспійських степах. До володінь нових завойовників у цей час входила і степова зона Криму. А тому місцеве населення з укріпленими центрами, монастирями та сільськими поселеннями зберігало автономію, сплачуючи монголо-татарам певну данину.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші