Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Основи літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ І ПРОБЛЕМА ТИПОВОГО

7.1. Визначення художнього образу

7.2. Особливості образу

7.3. Творча робота письменника

7.4. Характер. Проблема типового

7.5. Види художніх образів

7.6. Свобода творчості і детермінізм

Визначення художнього образу

Художній образ є специфічною формою відображення, "клітиною" мистецтва, його серцевиною. Це творче відображення в одиничній, конкретно-чуттєвій формі. Художній образ подає об'єктивну картину дійсності у формі суб'єктивного сприйняття, тому одні і ті ж явища, події, факти різними письменниками замальовуються по-різному.

Звичний термін "образ" в останні десятиліття потіснив термін "знак". "Знак" — основне поняття семіотики, науки про знакові системи, на семіотику орієнтуються структуралісти.

Термін "образ" вживається у широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні образ — це весь твір. "Мертві душі" М. Гоголя — це образ феодально-кріпосницької Росії 30-х років XIX ст. У вузькому значенні образ — це окреме слово або вираз. У вірші Т. Шевченка "Садок вишневий коло хати" є образ-персоніфікація "вечірня зіронька встає".

У художній літературі мова йде переважно про образи-персонажі. Наприклад, у повісті М. Коцюбинського "Fata morgana" є образи Гафійки, Малайки і Андрія Воликів, Хоми Гудзя. Важливу роль відіграють у творі образи-предмети, образи-пейзажі, образи-символи. У романі Гоголя "Мертві душі" світ речей дає можливість глибше зрозуміти людські характери. Кожна річ Собакевича ніби промовляла: "і я Собакевич". Перша частина повісті Коцюбинського "Fata morgana" закінчується такою картиною: "Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочать угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірій безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться. Сірі дні зміняють темні ночі. Де небо? Де сонце? Міріади дрібних крапель, мов умерлі надії, що знялись занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками". Ця картина осінньої негоди відповідає настрою заробітчан. "Йдуть та й ідуть, чорні, похилені, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що відбились від свого ключа, немов осінній дощ".

Картина осінньої негоди співзвучна з настроями Андрія, Маланки і нещасних заробітчан, пригнічених злиднями, які повертаються додому. В епізодах народного повстання природа освітлена загравою палаючих маєтків.

Особливості образу

Про людей, речі, природу пишуть у наукових працях, у підручниках, газетних статтях. Чому ті описи не є художніми? Художній образ має свої особливості. Такими є конкретність, узагальненість, умовність, цілісність, емоційність.

Що ж таке конкретність? Конкретність — це визначеність, наявність у образі таких індивідуальних особливостей, які роблять його виразним і неповторним. Фотографія, копія — теж конкретні, але вони не є художнім образом, у них нема узагальнення. Саме узагальнення без конкретного також не є образом. Зображення людини у підручнику з анатомії, на перукарнях, або на магазинних вивісках овочів, фруктів, чи предметів побуту в підручнику з етнографії — узагальнення, але не художній образ, а натюрморт — твір мистецтва.

У мистецькому творі художній образ — конкретний. В образі-персонажі письменник індивідуалізує зовнішність, поведінку, характер. Згадаймо Собакевича з роману М. Гоголя "Мертві душі": "Фрак на ньому був ведмежого кольору, рукава довгі, панталони довгі, ступнями він ступав криво і косо і наступав раз у раз на чужі ноги. Колір обличчя мав вогнистий, гарячий, який буває на мідному п'ятаку..., держав він його більше вниз, ніж угору, в'язами не повертав зовсім і через таку незграбність мало коли дивився на того, з ким говорив, а то все або на ріг груби, або на двері". У кімнаті Собакевича "усе було міцне, незграбне до найвищої міри і мало якусь дивну подібність з самим господарем дому: в кутку вітальні стояло черевате горіхового дерева бюро на незграбних чотирьох ногах: достоту ведмідь. Стіл, крісло, стільці — усе було найважчих і найнеспокійніших властивостей, словом, кожна річ, кожен стілець, здавалось, говорили: і я теж Собакевич! Або: і я теж дуже схожий на Собакевича!". Собакевич постає перед читачем у живій конкретності, водночас цей образ — художнє узагальнення. Це тип поміщика періоду кризи кріпосного ладу.

У мистецькому образі органічно поєднується індивідуальне і загальне, об'єктивне і суб'єктивне. Мистецький образ має умовний характер. У передмові до драми "Олівер Кромвель" В. Гюго писав: "Мистецтво не може подати саму річ. Припустимо, наприклад, що один із цих нерозважливих захисників абсолютної природи, що розглядається поза мистецтвом, натрапив на виставу якої-небудь романтичної п'єси, хоч би "Сіда". — Що ж це? — скаже він з першого слова. — Сід говорить віршами... Далі він безперечно вимагатиме, щоб світло рампи заліпили справжнім сонцем, а фальшиві декорації — справжніми деревами, справжніми будинками. Бо раз ми ступили на цей шлях, логіка тягне нас далі, і ми не можемо вже спинитись. Отже, коли ми хочемо дійти до абсурду, то треба визнати, що галузь мистецтва і галузь природи зовсім відмінні".

Коли Отелло душить Дездемону, ніхто з глядачів у театрі не схоплюється з місця, щоб попередити злочин. Щоправда, французький дослідник мистецтва І. Тен (1828—1893 рр.) згадує одного американського солдата, який вистрелив у актора, що виконував роль Отелло, коли той душив Дездемону, викрикнувши: "Хай же не кажуть, що на моїх очах злий негр душив білу жінку!" Про трагічний випадок розповідає і польський літопис XVII ст.: польські солдати під час війни з австрійцями були у театрі, в якому йшла п'єса про перемогу над австрійцями. Під час дії на сцену вивели полонених, і солдати обстріляли акторів, які виступали в ролі полонених. Отже, твір мистецтва не слід сприймати як живий факт, іноді це може привести до трагічних наслідків. Усі розуміють, що мистецтво — це не життя. Милуючись пейзажем художника, пам'ятаємо, що це полотно, а не справжній ліс, річка, небо.

Усі образи в художньому творі — умовні. Т. Шевченко в поемі "Сон" обрав умовну форму зображення (політ у сні за совою), яка дала йому можливість показати народне лихоліття на великій території Російської імперії. Умовний характер має сцена царського мордобиття. Умовним є образ градоначальника міста Глупова з "Історії одного міста" М. Салтикова-Щедріна. В Органчика порожня голова, в ній музикальна скринька, що награє слова: "Розорю! Не потерплю!". Герой феєричної трагедії І. Драча "Ніж у сонці" голова колгоспу підводиться з домовини, щоб розповісти про своє життя. Умовний характер мають герої і події казок, легенд, міфів. Яскраво виражений умовний характер мають гротескні, символічні, алегоричні образи. До гротескних образів вдавалися Ф. Рабле ("Ґаргантюа і Пантагрюель"), Дж. Свіфт ("Мандри Гуллівера"), Е.Т.А. Гофман ("Крихітка Цахес"). Символічними є образи плуга в ліриці П. Тичини, собору в однойменному романі О. Гончара.

Близьким до символу і алегорії є підтекст. Підтекст — це те, "що лежить під текстом", прихований, внутрішній зміст висловлювання. Підтекстову інформацію несе іронія, алегорія, притча, загадка, прислів'я, байка, казка. Він використовується в психологічних новелах, психологічних драмах, у ліриці. У підтексті може бути натяк на певні події і людей. Виразний підтекст прихований у сцені "Мишоловка" з трагедії В. Шекспіра "Гамлет". Гамлет просить заїжджих акторів поставити перед дядьком

Клавдієм, якого підозрює у вбивстві свого батька, виставу "Убивство Ганзаго". "Інформація підтексту, — відзначає Ю. Ковалів, — будується за принципом семантичної двоплановості, коли основне смислове навантаження перекладено на другий план висловлення, виникає на основі здатності мовних одиниць виражати, крім основного значення, ще й додаткові: смислові, стилістичні, емоційно-експресивні відтінки, викликати різні асоціації, зумовлені взаємодією з іншими одиницями у структурі тексту".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси