Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Релігієзнавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Правове регулювання забезпечення релігійної діяльності

Останнє десятиріччя минулого століття та перші кроки нового ознаменовані формуванням нової суспільної, правової, релігійної реальності в Україні, ознакою якої є звільнення від ідеологічних міфів і догм та творення громадянського суспільства. Точкою дотику релігійної, суспільної, державної і правової діяльності є створення можливостей для становлення загальнолюдських ціннісних орієнтацій і духовних перспектив шляхом усунення протиріч у духовному житті та подолання морального і правового нігілізму.

Громадянське суспільство як система суспільних інститутів (сім'я, Церква, система освіти і науки, професійні об'єднання) має забезпечити можливість реалізації потреб та інтересів окремих індивідів і колективів. Таким чином, уможливлюється впровадження "моральної арифметики" Ієремії Бентама ("Найбільше щастя для найбільшої кількості людей"), який розглядав суспільний інтерес як суму індивідуальних інтересів.

Зменшення впливу держави в умовах становлення громадянського суспільства призводить до зіткнення індивідуальних інтересів (які часто-густо протилежно спрямовані), ескалації соціальних конфліктів та порушень розумного співвідношення свободи, рівності, справедливості тощо.

У такому випадку необхідне відновлення природної рівноваги між силами громадянського суспільства і державної влади. Важливим чинником, який може вплинути на збалансування громадянського суспільства і державної влади, є релігія (Церква). Для здійснення цієї функції в Україні, практично в межах правового поля і системи суспільних відносин, створені всі можливості: Церква в суспільстві відокремлена від держави, а школа - від Церкви. Тобто Церква не може контролювати чи примушувати до дій чи бездіяльності громадян, виконувати державні, політичні, адміністративно-правові функції. Ознаками цього є відсутність правових форм союзу держави і Церкви, представництва релігійних організацій в державних органах, права законодавчої ініціативи релігійних організацій, невтручання в систему правосуддя та ін.

З іншого боку, держава не може втручатися у внутрішньо-церковні справи, канонічну діяльність, самоуправління, не може здійснювати державно-правовий контроль, примус у сфері релігійних відносин. Однак вона забезпечує охорону законної діяльності релігійних організацій та захист прав віруючих, здійснює їх правову регламентацію та контролює дотримання ними встановлених державою законів. Правовий режим Церкви в Україні визначений Конституцією і деталізований в інших законодавчих актах.

Власне, сам факт прийняття Конституції в Україні 28 червня 1996 року є актом усвідомлення "відповідальності перед Богом" (Конституція, преамбула), що є підтвердженням значущості релігійного чинника не тільки в історії українського державотворення та сучасного її стану, а й його ролі у поступі українського суспільства. Передусім констатовано, що держава сприяє консолідації і розвитку релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (Конституція, ст. 11). Це є ознакою релігійного плюралізму. Гарантоване право на свободу світогляду і віросповідання та закріплений правовий режим Церкви в Україні: "Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від Церкви" (Конституція, ст. 35). Заборонена діяльність політичних партій, що розпалюють релігійну ворожнечу (Конституція, ст. 37). Обов'язки держави щодо релігійних організацій та релігійних організацій перед державою і суспільством визначені у законі України "Про свободу совісті та релігійні організації". Сполучною ланкою між Церквою і державою є Державний орган у справах релігії, який має забезпечувати проведення державної політики щодо релігій і Церкви (ст. 30).

Задекларована рівність конфесій перед законом чинна лише в державно-правових відносинах. Про рівність релігій у суспільно-політичній сфері можна говорити з певною часткою умовності. У суспільстві різні конфесії не завжди отримують однакове визнання серед громадян, адже історично його доля може бути пов' я-зана з певною конфесією. Так, історично Україна тісно пов'язана з православною Церквою, тому не випадково переважна частина її населення релігійно ідентифікують себе з Православ'ям. Значущість цієї конфесії в історії, культурі, державності, моральності, спадкоємності традицій українського суспільства відзначена і на законодавчому рівні. Так, Кодекс законів про працю України визначив такі православні релігійні свята - Різдво Христове, Пасха (Великдень), Трійця - як святкові і не робочі дні (ст. 73). Проте, зважаючи на багату палітру поліконфесійність українського суспільства і проголошений релігійний плюралізм з гарантіями рівності, у цьому ж законодавчому акті закріплено: "За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні" (ст. 73).

Законодавчо закріплені і певні переваги релігійної діяльності порівняно з політичною. Так, Закон України "Про збройні сили України", обмежуючи політичну діяльність у збройних силах, гарантує кожному військовослужбовцю право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, уможливлює відправляти, одноосібно чи колективно, релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність з дотриманням вимог Конституції та законів України (ст. 17). З метою подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і Церкви, Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу на основі Конституції України" (ст. 35) визначив організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, право на яку "мають громадяни України, якщо виконання військового обов' язку суперечить їхнім релігійним переконанням, і ці громадяни належать до діючих згідно із законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю" (ст. 2).

Світськість Української держави підкріплюється законодавчим закріпленням неможливості правового регулювання релігійними організаціями шлюбно-сімейних відносин і реєстрації актів громадянського стану. Так, згідно із сімейним законодавством, ставлення до релігії не може обмежувати права та встановлювати переваги при одруженні і в сімейних відносинах, а релігійний обряд шлюбу не має правового значення і є особистою справою громадян.

Водночас релігійні організації наділені низкою переваг (пільг). Ті з них, які зареєстровані і не займаються підприємницькою діяльністю, звільняються від земельного податку (ЗУ "Про плату за землю", ст. 12), мають пільги по оподаткуванню (ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 7, 13; ЗУ "Про податок на додану вартість", ст. 5) та ін.

Як бачимо, функціональна взаємодія держави, суспільства й релігії окреслюється чіткими правовими рамками соціально-демократичного устрою. Але релігія, як уже було зазначено, може відновити баланс в системі взаємодії у громадянському суспільстві "Через свої моральні послання, своє критичне ставлення до властей, освітню діяльність у суспільстві й через свій приклад виконання обов' язку робити свій внесок у суспільний розвиток та вдосконалення демократії", - відзначає доповідач Парламентської асамблеї Ради Європи Луїс Де Пьюг (див.: Правові основи свободи совісті і релігії та релігійних організацій // Упорядник Бабій М. Ю. - К., 2002. - С. 60-61). При цьому він застерігає від зрощування релігії і політики як суспільних феноменів: "Релігія не може зайняти місце демократії і не повинна намагатися посісти владні позиції. Відповідно і політичні партії не повинні охоплювати релігійні деномінації. Теократія є не найвищим ступенем демократії, а її запереченням" (там само). Л. Де Пьюг припускає, що "релігії можуть стати головними активними захисниками прав людини та громадських етичних і моральних цінностей" (там само).

І саме засобом виконання цієї соціальної й етичної ролі, або місії, сучасні конфесії України роблять певний внесок у творення соціальної, правової, демократичної держави і громадянського суспільства (наприклад: матеріали Всеукраїнського форуму "Плід правди сіється творцями миру". - К., 1998). Відомий богослов о. Іван Шевців підкреслює: "Саме аспект моральний або етичний суспільного питання є насамперед причиною зацікавлення і встрявання Церкви в нього з тим, щоб надати цьому питанню етичного спрямування, розв' язати його в гармонії з правдивою і найвищою метою людини, Божими заповідями і християнськими чеснотами" (Шевців Іван. Християнська Україна. - Київ-Дрогобич, 2003. - С. 74).

Інший церковний діяч, кардинал Йозеф Гьофнер, підкреслюючи, що самі по собі "політичні партії є "світськими" утвореннями і не підпадають під керівництво Церкви", зауважує, що "в сьогоднішньому суспільстві з плюралістичним світоглядом Церква деколи змушена буде займатися програмами політичних партій, щодо яких вона як берегиня вчення про віру і мораль матиме застереження... християнин має право - мало того, він зобов'язаний, згідно із засадами своєї віри, брати участь у політичній розбудові держави, суспільства й економіки" (Гьофнер Йозеф. Християнське суспільне вчення. - Львів, 2002. - С. 266-267).

Проте й демократія має недоліки, на які звертають увагу і богослови (і стають пророками). Так, о. Іван Музичка твердить:

"Великою хибою демократії є те, що в її нутрі може легко творитися корупція, моральний розклад. В демократії діють люди, а не ангели. Клопіт є не в системах, а в людях, які можуть бути обманщиками і шахраями або просто не вміють правити урядами. Лихо не в демократії, в якій обманців проженуть виборці, а в неде-мократіях, коли обманці й розбійники дістаються до влади. Народ тут вже нічого не може зробити і "вибирає" їх далі собі на сором і лихо ... Коли наша тепер демократія в Україні має свої хиби, недоліки, то лікуймо це опозицією, розумною і творчою критикою, вказівками, порадою за допомогою преси. Не міняймо вартостей, на яких поставлене життя людини, її держава. Оцінюючи ідеології, не піддаваймося емоціям, як німці перед Гітлером собі на сором або росіяни перед Леніним, бо ж то буде собі на загибель" (Музичка Іван. Християнство в житті особи і народу. Вибрані твори. - К., 1999. - 151-153). Водночас о. Му-зичка відзначає, що Церква може співпрацювати з будь-якою системою, яка визнає основні права людини, і прийме всякий суспільний лад, який цінує людську гідність і "дозволяє людині виконати Божу волю" (там само. - С. 157).

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші