Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія політичних та економічних вчень
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Економічні погляди Т. Мальтуса

Томас Мальтус (1766-1834) - професор політекономії у коледжі Ост-Індійської компанії. Головні його праці: "Досвід про закон народонаселення" (1798), "Принципи політичної економії, розглянуті у плані їх застосування" (1820), "Поняття політичної економії" (1827).

Т. Мальтус сформулював закон народонаселення. Цей закон він пов'язував з законами спадної родючості Грунту та спадної віддачі ресурсів. У результаті Мальтус прийшов до висновку, що кількість населення зростає в геометричній прогресії, подвоюючись кожних 25 років, а кількість засобів існування збільшується в арифметичній прогресії, тобто за аналогічний період зростає лише на 25 відсотків. Саме у перенаселенні Мальтус вбачав основну причину злиднів, голоду, безробіття та інших бід суспільства. Народ сам винний у власних стражданнях, вважав Мальтус, оскільки має природну пристрасть до швидкого розмноження.

Мальтус бачив лише два способи встановлення природної рівноваги між кількістю населення і відповідними засобами існування. Перший - це різного роду нещастя (війни, стихійні лиха, епідемії тощо), які сприяють смертності людей, а тому є благом для суспільства. Другий спосіб він назвав моральним стримуванням, під яким розумів свідому відмову бідного населення від народження дітей, якщо не в змозі їх матеріально утримувати.

Мальтус вніс значний вклад у творчий розвиток класичної економічної теорії. Заслуговують на увагу його трактування вартості, прибутку, проблеми реалізації продукту. Заперечуючи трудову теорію вартості, Мальтус у своєму тлумаченні вартості опирався на ідеї А. Сміта. На думку Мальтуса, величина вартості товару визначається витратами виробництва, до яких він відносив затрати живої і уречевленої праці, а також частину прибутку на авансований капітал. Ці ідеї лягли в основу теорії витрат виробництва, яку згодом позитивно сприйняло більшість західних економістів. Серед її прихильників був і видатний англійський економіст XX ст. Дж.М. Кейнс.

Прибуток Мальтус визначав як надлишок вартості над витратами виробництва, який виникає в обігу при реалізації товарів за цінами, що перевищують витрати виробництва.

Теорія реалізації

Т.Мальтуса полягає в тому, що в межах чистого капіталізму, представленого лише підприємствами і найманими робітниками, реалізація сукупного суспільного продукту неможлива, оскільки неможливо реалізувати прибуток. Повна реалізація продукту можлива лише при наявності третіх осіб, землевласників, військових, духовенства, які нічого не виробляють, а лише створюють споживчий попит.

Видатним став вклад Мальтуса у формування одного з тріади (закон попиту, пропозиції, спадної корисності) основоположних економічних законів - закону спадної віддачі. Його суть полягає в тому, що кожний додатковий приріст одного з виробничих ресурсів (капіталу, праці, природних ресурсів) при незмінному обсязі інших веде до зменшення приросту продукту. Цей закон показує, що зростаюча віддача ресурсів, тобто зростання їх корисного ефекту, можлива лише при якісному поліпшенні ресурсів, зростанні ефективності виробництва. Втім, останній висновок було зроблено уже послідовниками Мальтуса значно пізніше.

Значну увагу Мальтус приділяв проблемам земельної ренти - насамперед диференційної (існування абсолютної земельної ренти Мальтус не визнавав), яким присвятив спеціальну працю - "Дослідження про природу і зростання ренти" (1815).

Критика ідей класичної політекономії у працях Н. Сеніора, Ф. Бастіа, Г. Кері

Насау Вільям Сеніор (1790-1864) англійський економіст очолював кафедру політичної економії в Оксфордському університеті. Його праці "Основні засади політичної економії" (1836), "Політична економія" (1850).

Всю політичну економію Сеніор звів до чотирьох головних принципів, з яких виводив всі інші - це принцип:

  • - індивідуальності;
  • - зростання населення;
  • - зростання продуктивності промисловості;
  • - спадної дохідності сільського господарства.

Сеніор - один із основоположників "чистої політичної економії". У політекономію увів таке поняття, як "утримання", тобто "заощадження". Витратами виробництва він називав працю і капітал. Праця є результатом жертви робітника, який жертвує своїм дозвіллям і спокоєм. Капітал - це жертва капіталіста, який утримується від особистого споживання, заробітна плата - це винагорода за працю робітника.

Інша його концепція одержала іронічну назву - "теорія останньої години Сеніора", в якій він стверджував, що прибуток створюється в останню годину робочого дня. Звідси випливало, що не можна скорочувати робочий день, оскільки у підприємців нібито зникнуть стимули до виробничої діяльності.

Сеніор дав також відмінне від Рікардо пояснення ренти. Він вважав, що тільки в умовах вільної конкуренції вартість складається із "жертв" праці і капіталу. При наявності будь-якої монополії виникає надлишок між цінністю продукту і витратами його виробництва, який він і назвав рентою.

Фредерік Бастіа (1801-1850) - французький економіст та публіцист. Основна праця - "Економічні гармонії" (1850). Його економічна концепція дістала назву "теорії економічних гармоній", в якій він повністю відійшов від основних положень вчення Д. Рікардо. Вартість він розглядав як відносини двох послуг, які обмінюються.

Бастіа виступив проти теорії ренти і теорії розподілу Рікардо. Рента, на його думку, виникає тому, що капіталісти вклали в землю капітал. Якщо у Рікардо величина прибутку обернено пропорційна величині заробітної плати, то Бастіа протиставив йому закон гармонії, згідно якого інтереси капіталу і праці солідарні, частка того і другого зростають одночасно, але частка праці зростає швидше, ніж частка капіталу. У своїх висновках Бастіа опирався на тенденцію норми прибутку до зниження. Проте питання про норму прибутку є проблемою співвідношення між вартістю капіталу і вартістю доходу, а не поділу продукту між капіталістами і робітниками.

Значну увагу Ф. Бастіа приділяв питанням соціального захисту населення. Він вважав недопустимим будь-яке втручання в дію економічних законів будь-кого, оскільки ці закони жорстко, але справедливо регулюють суспільний розподіл із врахуванням абсолютного внеску кожного суб'єкта у виробництво.

Бастіа, виступав як адвокат існуючого економічного ладу, стверджуючи, що в ньому існує гармонія інтересів на основі обміну взаємними послугами. Сучасне йому суспільство Бастіа вважав найдосконалішим, стабільним і справедливими.

Генрі Чарльз Кері (1793-1879) - крупний американський фабрикант, економіст та філософ. Його праці: "Нариси про норму заробітної плати" (1835), "Принципи політичної економії" (І840), "Минуле, сучасне, майбутнє" (1843), "Принципи соціальної науки" (1859).

Американський економіст критикував класичної політекономії, при цьому критику зрілої класичної політекономії Кері намагається поєднати з трансформацією її постулатів, яка б відповідала сучасному економічному становищу США.

На противагу теорії розподілу Рікардо, якою останній обгрунтував класовий антагонізм капіталістичного суспільства, Кері висунув теорію гармонії класових інтересів, яку пояснював власною концепцією вартості. Вартість, згідно з його уявленням визначається кількістю праці, яка необхідна для відтворення, а не для виробництва продукту. На його думку, із підвищенням продуктивності праці витрати на відтворення продуктів знижуються, що відповідно зумовлює зменшення частки засобів виробництва у вартості продукту, а отже, і частки капіталу та процента на нього, як винагороди капіталісту на вкладений капітал. Відповідно зростає цінність праці і її частка в продукті. На цій основі Кері зробив висновок, що у міру, зростання технічного прогресу капіталістичного виробництва частка доходів робітників збільшується абсолютно і відносно, а частка капіталістів абсолютно зростає, а відносно зменшується. Звідси виникає гармонія інтересів, оскільки з розвитком капіталізму становище робітників покращується швидше, ніж зростають доходи капіталістів.

Кері піддав критиці всю класичну школу політичної економії, але особливо вороже ставився до теорії Рікардо, вважаючи її системою, яка провокує "війну" між класами і націями. Економічні концепції Сея, Мальтуса, Мак-Куллоха, Дж. Мілля він також вважав такими, що сіють антагонізми у суспільстві, розривають його на частини, закликають до громадянської війни.

У своїй концепції ренти Кері ігнорував суперечності між капіталістами і землевласниками, існування яких доводилось у теорії ренти Рікардо. та його послідовників. Під земельною рентою Кері розумів процент на вкладений у землю капітал, тобто як одну із форм прибутку на капітал, що суперечило висновкам класиків.

У перших своїх працях Кері виступає прихильником фритредерства (вільної торгівлі), але вже у 1848 році перейшов на позиції протекціонізму. Кері вважав, що свобода торгівлі дає вигоду лише окремим націям і гальмує розвиток інших. Тому, допускаючи правомірність вільної конкуренції між окремими особами, він заперечував її необхідність між націями. Протекціонізм, на його думку, сприяє раціональному розміщенню виробництв, у результаті чого краще забезпечуються ринки збуту продуктів виробництва і зменшуються витрати на транспортування.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші