Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Маркетинг arrow Маркетинг соціальних послуг
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Становлення та розвиток соціального захисту в Україні

В Україні будується нова система соціального захисту, відмінна від тієї, що була в УРСР. Характерні риси системи соціального захисту при соціалізмі є

наступні: загальна всеохоплююча система соціального страхування; гарантована робота; субсидії на товари і послуги; державне житло, яке отримували безкоштовно; безкоштовна освіта, охорона здоров'я; цільові програми допомоги сім'ям, дітям, студентам, тощо. Певні блага (освіта, наприклад) надавала держава, деякі - держава і підприємства (житло, дошкільні заклади тощо), інші блага своїм працівникам надавали підприємства.

Суспільні фонди споживання при соціалізмі виконували дві взаємопов'язані функції: по-перше, вони використовувались для задоволення загальних соціальних потреб (охорона здоров'я, розвиток освіти і т. п.); по-друге, використовувались для пом'якшення чи усунення відмінностей в рівні життя різних сімей, що були зумовлені різною кількістю тих, хто перебував на утриманні працюючих членів сім'ї - дітей, непрацездатних. Структура суспільних фондів споживання була зумовлена існуючими соціальними потребами. В 70-х роках XX ст. в СРСР найбільше коштів із суспільних фондів споживання витрачалось на соціальне страхування, на другому місці по об'єму спожитих ресурсів була освіта, в тому числі, культурно-освітня робота, найменше коштів витрачалось на утримання житлового фонду.

За рахунок суспільних фондів споживання збільшувались грошові доходи населення, так як виплачувалась допомога багатодітним сім'ям, пенсії, стипендії тим, хто навчався в вузах і середніх спеціальних навчальних закладах. Крім цього, їм надавались безкоштовні послуги та пільги.

В розпорядження держави надходила значна частина створеного сукупного продукту. Держава витрачала ці надходження для задоволення "колективних інтересів", надання суспільних благ всім. Це було суттєвим недоліком системи розподілу, яка мала керуватись принципом "кожному по праці". Адже при наданні суспільних благ не враховувався вклад кожного в створення валового національного продукту (ВНП). Не достатньо враховувалось це і на підприємствах. Хоча при наданні житла, інших послуг іноді брали до уваги не тільки трудовий стаж, а й ставлення до роботи. Єдиною мірою трудового вкладу була по суті лише заробітна плата. Хоча у визначенні розміру оплати праці працівників різних галузей також було багато недоліків, які сприймались як несправедливість. Таким чином, система соціального забезпечення мала і свої переваги і недоліки. Головним недоліком була зрівнялівка, яка приводила до зниження зацікавленості в продуктивній праці. Це позначалось і на якості роботи, дисципліні. Одна із проблем, яку роками вивчали радянські суспільствознавці, була проблема виховання почуття господаря, колективізму і т. п.

Нині потрібно врахувати особливості соціального забезпечення, що існувало в СРСР, для того щоб знати від чого можна з легкістю відмовитись, а що постаратись зберегти. Велике значення в системі соціального забезпечення в СРСР відігравало державне соціальне страхування. Воно було загальним - поширювалось на всіх робітників і службовців. Крім цього, соціальне страхування було обов'язковим - всі підлягали соціальному страхуванню. Державне соціальне страхування здійснювалось за рахунок тих внесків, які заклади, організації, підприємства виплачували державі (ці внески не вираховувались із заробітної плати працівників). При цьому невиплати підприємствами чи організаціями страхових внесків не позбавляла їх працівників права на забезпечення по державному соціальному страхуванню. (В цьому також проявлялась зрівнялівка).

Забезпечення по соціальному страхуванню включало: допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу по вагітності і пологам, догляду за дитиною до досягнення певного віку; пенсії по старості, інвалідності, на випадок втрати годувальника, пенсії за вислугу років (вони встановлювались певним категоріям працівників). Кошти державного соціального страхування використовувались також на санаторно-курортне лікування, на утримання літніх піонерських таборів, лікувальне харчування тощо.

Діти були особливим об'єктом турботи. В соціалістичних країнах розроблялись спеціальні програми, які передбачали забезпечення дітей. Вони включали, наприклад, субсидії на товари для дітей. Лікування, навчання були безкоштовними, а також оздоровлення в спортивних секціях, робота в гуртках. Не дуже обтяжливими для сімейного бюджету були дитячі дошкільні заклади.

Але існувала відмінність тих суспільних благ, які діти, що проживали в різних регіонах, населених пунктам, могли отримати. Суттєво відрізнялось і соціальне забезпечення дітей батьків, що працювали, наприклад, в оборонній промисловості, від працюючих в сільському господарстві.

Підприємства відігравали суттєву роль в соціальному забезпеченні в соціалістичній державі. Але і в радянські часи висловлювались сумніви щодо необхідності виконання підприємством соціальних функцій, так як вони є неприродними для цих організацій. Обговорювалась і проблема нерівності в задоволенні соціальних потреб робітників, що працювали на різних підприємствах. Пропонувалось вирішити питання про оптимальні соціальні фонди.

Створюючи соціальні фонди на підприємствах, держава мала на меті не лише покращити соціальний захист населення, а ще і створити додаткові важелі впливу на трудову дисципліну, мобільність, мотивацію праці. Ці фонди повинні були сприяти інтеграції суспільства, його стабільності. Плани соціального розвитку підприємств передбачали вирішення багатьох задач: покращення умов праці, і життя працівників, розвиток матеріальних і моральних стимулів до праці і т. д. Підприємства вирішували багато різних соціальних питань: крім турботи про молоді сім'ї, забезпечення працівників житлом, створення оздоровчих закладів, ще й забезпечували працівників пільговим харчуванням, займались перевезенням працівників до місця роботи і до місця проживання і т. д.

Держава по мірі зростання соціальної ролі підприємств, розширила права трудових колективів у використанні соціальних фондів підприємств. В 70-80-х рр. XX ст. були збільшені розміри цих фондів, вдосконалений порядок відрахувань в ці фонди і їх використання. З соціальних фондів працівникам надавались пільгові послуги (забезпечення дітей працівників місцями в дитсадках; послуги в сфері охорони здоров'я; відпочинку тощо). З цих фондів надавалась допомога тим, в кого були низькі доходи, а також одноразова допомога в особливих випадках.

Центральні і місцеві органи влади координували, узгоджували дії по соціальному забезпеченню з підприємствами. Якщо невеликі підприємства не могли самі побудувати соціально-культурні заклади, що мали обслуговувати їх працівників, тоді їм в цьому будівництві допомагали місцеві органи влади. Іноді їх допомога полягала в ініціюванні об'єднання зусиль декількох підприємств.

Взагалі виплати із соціальних фондів, які були створені в соціалістичних країнах в основному в кінці 60-х на - початку 70-х років XX ст., ділились на дві групи. Перша група - це виплати і пільги, які сприяли відтворенню робочої сили (профілактика захворювань, медичне обслуговування, професійна підготовка, перевезення на роботу і з роботи, дотації на оплату проживання в гуртожитку). Другу групу становили виплати і пільги, які надавались сім'ям працюючих (місця в дошкільних дитячих закладах, допомога в будівництві житла або безкоштовне надання житла, організація відпочинку).

В кінці 1980-х рр. через соціальні фонди підприємств в соціалістичних країнах розподілялось 10-15% загального обсягу фондів споживання. В 70-80-х роках спостерігалась тенденція до більшого зростання виплат із соціальних фондів підприємств порівняно із зростанням заробітної плати. В перехідний період до ринкової економіки стара системи соціального забезпечення була зруйнована. Значна частина підприємств через складне економічне становище була закрита, відбулося значне скорочення виробництва. В цих умовах виконувати ще й соціальні функції підприємства не могли, вони залишились в підприємствах-гігантах, що продовжували випускати конкурентоспроможну продукцію, які користувалась попитом за кордоном.

Таким чином, в докризовий період соціалістична держава змогла вирішити дві задачі в соціальній сфері: по-перше, був забезпечений прожитковий мінімум для всіх громадян; по-друге, існував рівномірний розподіл доходів. Що стосується останнього, то хоча в соціалістичних державах й існували більш-менш забезпечені верстви населення, але великого розриву в їх доходах не було.

Прожитковий мінімум забезпечувався ще і завдяки існуванню гарантії зайнятості. При цьому праця була не лише гарантована, а ще й обов'язкова. По досягненню певного віку всі працюючі мали право на пенсію. Гарантована робота, гарантована пенсія - зводили до мінімуму кількість тих, хто мав бути забезпечений на основі спеціальних програм.

Нині в Україні формується нова система соціального захисту. При реформуванні цієї системи слід врахувати кращий зарубіжний досвід як в соціальному страхуванні населення, так і в наданні соціальної допомоги. Але запозичення форм організації соціального забезпечення, що існують в інших країнах, може й не дати очікуваного результату.

В період кризи 1990-х рр. держава не могла належним чином виконувати соціальні функції. На 01.01. 2006 р. співвідношення мінімальної зарплати до прожиткового мінімуму становило 0,91:1. Для порівняння в Великобританії відповідно воно було 6,4:1, в Латвії, Естонії, Польщі - 1,5:1. За євростандартами гідна середня заробітна плата має становити не менше 5-6 прожиткових мінімумів. В Україні це співвідношення дорівнює 1,78:1.

Рівень бідності в Україні за офіційними даними становив в 2005 р. - 25 %. Висока частка бідних серед працюючих. 78 % бідних становлять сім'ї, в яких із дорослих працює.

Реформування соціального захисту передбачає перетворення системи повного державного забезпечення в систему "створення можливостей", тобто залучення ринкових механізмів суспільного перерозподілу. Соціальна допомога включає: соціальні виплати багатодітним і малозабезпеченим сім'ям, неповним сім'ям; пенсії непрацездатним членам сім'ї в разі втрати годувальника; пенсії інвалідам, в тому числі інвалідам дитинства; пенсії людям похилого віку, що досягли пенсійного віку, але в яких відсутній з якихось причин трудовий стаж; професійне навчання і працевлаштування інвалідів; соціальне обслуговування людей похилого віку, дітей-сиріт, інвалідів в стаціонарних установах, санаторно-курортне лікування і т. п. Соціальна допомога може бути не лише в грошовій, айв негрошовій формі - продовольчі талони на продукти харчування, одяг.

В Україні розроблено ряд соціальних програм, що мають загальнонаціональний характер. Програми "Діти України" та "Здоров'я людей похилого віку", затверджені указами Президента України (Відповідно в 1996 р. та в 1997 р.), Кабінет Міністрів України затвердив постановами ряд національних програм - програму вирішення проблем інвалідності (1991 р.), планування сім'ї, програма поліпшення стану жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства (1992 р.), програму зайнятості населення на 1997-2000 рр. (1997 р.). Постанова Верховної Ради України від 21 грудня 1993 р. схвалила Концепцію соціального забезпечення населення України. В 1990-х рр. було прийнято ряд соціальних Законів України - "Про основи соціальної захищеності інвалідів України" від 21 березня 1991 р., " Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 р., " Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту" від 22 жовтня 1993 р., "Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці й інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р., "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" від 26 червня 1997 р., "Про професійні спілки, їхні права і гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. Ряд Указів Президента України також були присвячені соціальному забезпеченню громадян - "Про основні напрямки соціальної політики на 1997-2000 роки" від 18 грудня 1997 р., "Про основні напрямки пенсійного забезпечення в Україні" від 13 квітня 1998 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. В програмі соціально-економічного розвитку країни "Україна - 2010" основна увага приділяється проблемам соціального захисту пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

В Україні соціальні виплати є недостатніми для підтримання нормальних умов життя. Крім того, існує заборгованість по соціальним виплатам, часто допомога безадресна (тобто надається тим, хто є достатньо матеріально забезпеченим). Адресною допомога буде тоді, коли враховуватиметься матеріальне становище сім'ї, як це робиться на Заході. Соціальні паспорти населення, в яких визначаються категорії малозабезпечених громадян, їх потреби з урахуванням соціальних гарантій на державному рівні, дозволяють до деякої міри вирішити цю проблему. Кількість звернень по соціальну допомогу останнім часом постійно зростає, що є свідченням низького рівня життя населення.

Одним із напрямків діяльності держави по забезпеченню соціального захисту є підтримка певного рівня доходів. Ця задача вирішується шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, введення різних форм компенсацій при підвищенні цін, проведення індексації, надання допомоги малозабезпеченим сім'ям, виплати допомоги по безробіттю і т. п. Мінімальна заробітна плата має встановлюватись в розмірі не нижчому вартісної величини межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу (Ст. 9 Закон України "Про оплату праці"). Розмір мінімальної заробітної плати використовується при визначенні розмірів оплати праці і призначенні і виплаті державної допомоги сім'ям з дітьми (Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми").

Система соціального захисту включає також соціальне страхування. Воно є двох видів - обов'язкове і добровільне. Добровільне страхування (страхування життя, дітей, військовослужбовців і т. д.) побудоване на принципах колективної солідарності і взаємодопомоги. Держава цьому страхуванню підтримки не надає. Обов'язкове соціальне страхування є гарантованою державою системою заходів по забезпеченню громадян в старості, на випадок непрацездатності тощо. Соціальне страхування економічно активного населення від різних рисків фінансується із фондів, що формуються із цільових внесків робітників і роботодавців. При дефіциті цих фондів держава має надавати допомогу. Верховна Рада України встановлює тарифи обов'язкових внесків на державне соціальне страхування, а Кабінет міністрів визначає розподіл відрахувань до Пенсійного фонду та фонду соціального страхування.

Сьогодні не можна забезпечити належний соціальний захист без моніторингу соціальної політики. Завдання моніторингу полягає у визначенні того, наскільки, по-перше, нормативно-правові акти, діяльність органів державної влади, рішення та діяльність місцевого самоврядування відповідає стратегії соціальної політики; по-друге, потрібно виявити, що приводить до негативних соціальних наслідків, дати оцінку масштабів цих наслідків; по-третє, моніторинг передбачає аналіз відповідності нормативно-правових актів, соціальних проектів та програм інтересам громадян, визначення можливості їх реалізації; по-четверте, необхідна оцінка ефективності окремих соціальних програм; по-п'яте, даються пропозиції щодо вирішення існуючих соціальних проблем, вдосконалення соціальної політики. Потрібно регулярно проводити моніторинг програм надання населенню житлових субсидій, ефективності регулювання ринку праці і т. п.

В Україні при переході до ринкової економіки зростає значення державного соціального захисту, хоча і профспілки, підприємства, благодійні організації також цьому сприяють. Соціальний захист населення вимагає збільшення державного фінансування. Порівняння потреб в бюджетних асигнуваннях на соціальні програми і державних доходів показує, що лише потреба в засобах фінансування соціального захисту і соціального забезпечення приблизно дорівнює загальній сумі доходів Державного бюджету України.

Управління соціального захисту в регіонах часто створюють центри соціального обслуговування дома тих, хто потребує постійного догляду (одинокі інваліди, пенсіонери). Створюються також служби невідкладної соціальної допомоги.

Суб'єкти соціального захисту, що здійснюють політико-правове забезпечення системи соціального захисту:

  • o Верховна Рада України - приймає закони щодо соціального захисту; встановлює основні засади здійснення соціального захисту; визначає рівень соціальних гарантій та основних соціальних нормативів; затверджує загальнодержавні програми у соціальній сфері; визначає напрямки та обсяги фінансування з державного бюджету, що спрямовуються на соціальний захист; визначає порядок формування і використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування та статусу відповідних установ;
  • o Президент України - є гарантом прав громадян у сфері соціального захисту, забезпечує виконання законодавства про соціальний захист через органи державної виконавчої влади і місцевого самоврядування;
  • o Кабінет Міністрів України - організовує розробку цільових загальнодержавних програм у сфері соціального захисту; створює відповідні правові, організаційні та фінансові механізми їх реалізації; забезпечує функціонування та розвиток закладів, що реалізують функції соціального захисту; укладає міжнародні угоди та координує міжнародне співробітництво з питань соціального захисту;
  • o центральні органи виконавчої влади та підпорядковані їм Державна служба зайнятості, Державна служба пенсійного забезпечення;
  • o місцеві органи виконавчої влади - зобов'язані реалізовувати державну політику соціального захисту шляхом підготовки проектів регіональних та місцевих соціальних програм;
  • o органи місцевого самоврядування - затвердження регіональних та місцевих соціальних програм; надання допомоги на прожиття на підставі безпосереднього соціального контакту; встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових та визначених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення; надання житла, поліпшення житлових і матеріально-побутових умов, соціальне обслуговування на дому і в стаціонарних установах громадян, котрі потребують відповідної форми соціального захисту; вжиття заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття, в тому числі організація проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах, в установах та в організаціях, що належать до комунальної власності.

Таким чином, в Україні за роки незалежності сформувалась нова система соціального захисту, які відрізняються від тієї, що була в УРСР. Реформування соціального захисту передбачає перетворення системи повного державного забезпечення в систему "створення можливостей". В Україні розроблено ряд соціальних програм, що мають загальнонаціональний характер, прийняті соціальні закони, Укази Президента України.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші