Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow РПС arrow Теорія економіки регіонів
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Сутність і значення науково-технічного та інформаційного потенціалу

Науково-технічний потенціал (НТП) є важливою складовою сукупного ЕП, що являє собою сукупність всіх їх наукових засобів та ресурсів. В свою чергу, науково-технічний потенціал ґрунтується на науково-технічному прогресі, який визначається як безперервний довготривалий процес докорінних якісних і кількісних змін у техніці і технології виробництва, енергетиці, знаряддях та предметах праці, в організації планування, виробництва й управління, в характері трудової діяльності людей. Базується він на розвитку науки і техніки, розширенні масштабів наукових досліджень та використанні їх результатів у практиці господарства. Отже, науково-технічний потенціал — це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), яка дає змогу за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати господарські завдання. Його складовими виступають:

  • — матеріальна технічна база наук (наукові організації, науково-дослідні лабораторії, експериментальні заводи, електронно-обчислювальні центри, обладнання тощо);
  • — наукові кадри (дослідники, експериментатори, конструктори, винахідники, науково-технічний персонал та ін.);
  • — фонд винахідників та відкриттів (банк наукових знань, винаходів, зразків, наукової інформації, патентів, наукових проектів, авторських свідоцтв тощо);
  • — організаційно-управлінська структура наукової сфери (система управління, фінансування планування науково-дослідної і проектно-конструкторської роботи — НДПКР, організаційно-управлінські структури, методи управління НДПКР).

Науково-технічний рівень регіону визначається на основі інноваційного потенціалу регіону. Інноваційний потенціал країни це здатність фундаментальної та прикладної науки забезпечити нововведенням процес оновлення продукції. Кількісну характеристику інноваційного потенціалу (В) можна виразити за допомогою відношення:

В = V / N (4.12)

де В — інтенсивність освоєння створених зв'язків;

V і N — відповідно кількість створених і освоєних зразків нової продукції.

Показник В характеризує стан (рівень) інноваційних процесів та інноваційної діяльності у регіоні. Інноваційні процеси — це створення і впровадження у регіоні нової техніки, технології, розробка нових матеріалів, розвиток нових галузей, виробництв тощо. Інноваційна діяльність у регіоні має на меті впровадження інновацій у виробництво. Чим вищий є інноваційний потенціал регіону, тим більші перспективи має економіка регіону для подальшого розвитку і виходу його на міжнародний ринок. До речі, у країнах з ринковою економікою інноваційною діяльністю займаються 70-80% підприємств. В Україні цей показник в останні роки становить 15-20%.

Можливість реалізації науково-технічного й інноваційного потенціалу країни залежить від ефективності науково-технічної й інноваційної політики держави. Науково-технічна політика це політика держави щодо формування й створення умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни та конкретно в її регіонах. Умовами ефективного розвитку вважають:

  • - раціональну мотивацію використання результатів НТП у виробництві;
  • - соціальну ефективність впровадження результатів НТП (соціалізація економіки, поліпшення умов праці, охорона навколишнього середовища та ін.);
  • - конкуренція в науково-дослідній сфері і захист авторських прав;
  • - інтеграцію науково-дослідних, виробничих і фінансових структур;
  • - державну підтримку розвитку НТП інноваційних процесів.

За кількістю науковців у розрахунку на 1 000 000 жителів (1774 особи) Україна значно відстає від Росії (3319 осіб), Фінляндії (7992 особи), Швеції (5416 осіб), середнього показника Європейського Союзу (2607 осіб). Проте найважливішим показником є рівень фінансування науки, за яким Україна з показником 1,16% ВВП значно відстає від середньосвітового показника (2,36%), Швеції (3,88%), США (2,67%). Це призводить до того, що в Україні виробляється лише 6,5% конкурентоспроможної продукції, тоді як в Японії 67%, США — 78% [34].

Рівень розвитку і динамізм інноваційної діяльності сфери — науки, нових технологій, наукоємних галузей і компаній — створює основу для стійкого зростання в економіці. Однак позитивні зрушення в зростанні ВВП в Україні, починаючи з 2000 року, не забезпечили науково-технічного прогресу, що спричинено недоліками в системі державного і корпоративного управління, нерозв'язаністю проблем структурної перебудови, прибуткового ведення господарства. Економічні та фінансові дисбаланси, невідповідність функціонування економіки завданням технологічного розвитку не дозволяють мобілізувати науково-технічний прогрес. Нинішній господарський механізм не забезпечує необхідної сприйнятливості підприємств щодо науково-технічних досягнень, особливо створення і великого поширення принципово нової техніки, технологій і матеріалів, конкурентоспроможних на світовому ринку. Наслідками негативних тенденцій у сфері розвитку науки і техніки є також стагнація та навіть зниження віддачі нагромадженого НТП, інноваційний застій. Відсутні чітка стратегія управління розвитку науки і техніки, чіткий механізм її реалізації.

Науково-технічний прогрес в Україні й технологічний розвиток її господарства дедалі більше починає залежати від інтелектуального і розумового потенціалу та розвитку науки і техніки в інших країнах світу, які найменше зацікавлені у розвитку нашої економіки, оскільки хочуть мати великий ринок збуту для своїх товарів, а тому не дуже зацікавлені у передачі найновіших своїх технологій. І хоч наша країна дедалі більше закуповує у них обладнання, технології, матеріали і "ноу-хау", значна частина із них уже не відрізняється новизною.

Необхідно констатувати, що на сьогодні Україна має досить великий науковий потенціал. На її території працює 1378 науково-дослідних, проектно-конструкторських і проектно-наукових установ, з них 600 самостійних НДІ, 300 конструкторських і 57 проектних та проектно-наукових організацій. Крім того, значну наукову і науково-дослідну роботу проводять вищі навчальні заклади. Динаміку наукових кадрів та організацій відображає таблиця 4.6.

Однак, за останні роки відбулося істотне скорочення чисельності науковців найвищої кваліфікації (докторів і кандидатів наук) у науковій сфері, хоча загальний їх показник в економіці України протягом цього періоду майже щороку збільшувався: наука залишилася цариною основної діяльності менш як 50% від загальної чисельності фахівців такого рівня. Оскільки майже 90% аспірантів та докторів навчаються за рахунок державного бюджету, можна зробити висновок, що видатки держави на їхню підготовку нажаль не трансформуються в наукові результати.

Науковий потенціал, безперечно впливає на розміщення насамперед наукомістких галузей господарства і невиробничої сфери. Наукові заклади широко досліджують продуктивні сили в усіх регіонах країни. Водночас характер розвитку продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що дає змогу розв'язувати економічні і соціальні проблеми. Інакше кажучи, науковий потенціал слід розглядати як важливу передмову розміщення нових і реконструкції діючих підприємств, а також вищих навчальних закладів.

Таблиця 4.6. Наукові кадри та обсяг наукових і науково-технічних робіт*

Рік

Кількість організацій, які виконують наукові дослідження й розробки

Обсяг наукових

та науково-технічних робіт, виконаних власними силами (у факт. цінах: млн.грн.)

Витрати організацій на виконання власними силами наукових та науково-технічних робіт (у факт. цінах: млн.грн.) **

Спеціалісти з науковими ступенями

доктора наук

кандидата наук

1995

1560

709.3

596.2

9759

57610

2000

1490

1978.4

1636.2

10339

58741

2005

1510

4818.6

4386.3

12014

68291

2009

1310

8653.7

7680.6

13866

81169

2010

1300

9867.1

8825.6

14418

84000

2011

1287

10349.9

9365.0

14895

849079

Статистичний щорічник України за 2011 р. — К.: TOB "Август-Трейд", 2012. — 558 с.

**Включено витрати на заробітну плату, матеріальні та інші витрати(автор)

На даний час основа маса організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи в Україні, зосереджена в економічно розвинених регіонах — м. Київ (27% усіх організацій на початок 2008р.), Харківській (15,1), Донецькій, Дніпропетровській, Львівській та Одеській областях (6,8-4,8%). Характерно, що майже в усіх регіонах кількість організацій дещо збільшилась порівняно з 1991р., тоді як чисельність працюючих скоротилася майже вдвічі. Це призвело до появи невеликих і порівняно малопотужних наукових колективів. Обсяг науково-дослідних та проектно-конструкторських розробок (НДПКР) скоротився більше ніж у 10 разів, що причинило різке зниження конкурентоспроможності економіки держави і втрату значної частини потенціалу економік регіонів. Спад ВВП і зростання структурних та цінових диспропорцій у виробництві товарів та послуг відбувалися на фоні гальмуючого впливу скорочення обсягів упровадження вітчизняних НДПКР і розвитку інноваційних процесів.

А якщо взяти до уваги, що питома вага видатків на науково-дослідницькі та проектно-конструкторські розробки у ВВП складають у Швеції — 3%, Японії — 2,97%, Швейцарії — 2,86%, США — 2,62%,

Німеччині — 2,53%, то нинішня ситуація в Україні у цій сфері задовільною вважатися не може. Це відкрита загроза про перетворення країни на "технологічний смітник", "відтоку мізків" за кордон та забруднення навколишнього середовища і руйнування екосистеми.

Важливою складовою науково-технічного потенціалу, від якої значною мірою залежить успішність виконання НДПКР, є матеріально-технічна база організації — основні фонди, що знаходяться в їх розпорядженні. На даний час спостерігаються надзвичайно низькі темпи оновлення наукового парку. Більшість машин і устаткування, які знаходяться у користуванні організацій, що виконують НДПКР України, перебувають в експлуатації 11-20 років (11,6% всієї кількості), або понад 20 років (26,2%). Тому закономірно, що основними факторами сучасного зростання реальної економіки залишаються екстенсивні. А економічне зростання, яке відбулося у 2002-2004 роках зовсім не пов'язане з підвищенням конкурентоспроможності через зростання технологічного рівня. Воно було обумовлене прискоренням темпів зростання українського експорту через сприятливу кон'юнктуру зовнішнього ринку.

Прикро констатувати той факт, що на даний момент наша країна відстає не тільки за показниками формування НТП, а й за параметрами його результативності. Сьогодні на Україну припадає лише 0,004% від загальносвітової кількості щорічних патентних заявок, 0,04% від загальносвітової вартості високотехнологічного експорту [34]. За цими показниками відставання від країн технологічних лідерів на одного працівника сфери НДПКР досягає 2-х-3-х порядків. По суті, це вже не просто відставання, а системний розрив.

Таким чином, основними факторами зниження науково-технічного потенціалу України, яке відбулося за останній час, стали переважання застарілих технологій виробництва, низький рівень упровадження НДПКР з підвищення якості продукції, низький рівень державного фінансування НДПКР, зниження рівня людського розвитку (освіти, охорони здоров'я, соціальної активності, психологічних настроїв), значне відставання темпів НДПКР у реальній економіці від країн світових економічних лідерів та ін. Тому, оцінюючи перспективи реформування всіх секторів економіки України (державного, приватного, змішаного), слід відзначити, що це реформування в своїй основі повинно базуватися на кількох незаперечних фактах. По-перше, основою відносних переваг однієї сучасної постіндустріальної економіки від іншої є, передусім, наявність потужного наукового потенціалу, що за своєю структурою відповідає структурі національних економічних пріоритетів. По-друге, найбільш динамічно розвивається торгівля між високорозвинутими країнами, і перш за все, наукомісткою продукцією. По-третє, все більша частина міжнародного поділу праці припадає не на міжгалузеві, а на внутрішньогалузеві і міжрегіональні зв'язки.

Ще однією із складових економічного потенціалу є інформаційний потенціал, який займає особливе місце в економічному розвитку національної економіки та її інтеграції у світове господарство.

Інформаційний потенціал — наявні обсяги інформаційних ресурсів, інформаційної техніки і технології та інших засобів і можливостей створювати, збирати, накопичувати, обробляти та використовувати різноманітні форми інформації для задоволення інформаційних потреб суспільства.

Інформацію завжди вважали важливою, невід'ємною складовою життя людини. Проте до середини XX ст. ця категорія не була об'єктом пильної громадської уваги та аналізу з точки зору її впливу на особистість і державу. Лише із входженням суспільства до нової соціальної стадії розвитку, коли економічне лідерство почало свідомо ототожнюватися з наукоємною продукцією, глибокими знаннями, вмінням швидко нарощувати професійний потенціал завдяки умілому опрацюванню інформаційних матеріалів, сформувалося принципово нове ставлення людства до інформації. Нині, коли людство переживає процес повсюдного впровадження інформаційних та телекомунікаційних технологій, коли знання набувають рушійної сили в економічному розвитку, коли майже всі країни світу перейшли на шлях ринкової економіки, інформація набуває свого нового значення, перетворюючись на економічну категорію.

Інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, призначені для передачі в процесі комунікації; зміст повідомлення; абстрактне поняття, що свідчить про застосування інформаційного підходу (теорії інформації або теорії комунікації) для аналізу того чи іншого явища об'єктивної реальності. її цінність полягає в достовірності і аргументованості, у оперативності і своєчасності, у об'єктивності і справедливості.

Обґрунтовуючи тезу про інформацію, як складову економічного потенціалу, виходять, як правило, з таких аргументів:

продукування інформації як такої — це вже самостійна виробнича галузь, тобто вид економічної діяльності;

інформація нині є невід'ємним фактором будь-якого виробництва, одним із фундаментальних ресурсів кожної економічної системи;

інформація вже давно стала товаром (інколи всього один біт інформації може коштувати мільярди доларів). Вона з одного боку, лежить в основі створення інформаційного продукту або інформаційної послуги і виступає як матеріальний товар, а з іншого — набуває товарної форми;

інформація — це елемент ринкового механізму, який поряд з ціною та корисністю впливає на визначення оптимального стану національної економіки та її рівноваги;

інформація в сучасних умовах стає одним з найважливіших факторів у конкурентній боротьбі.

До національного інформаційного ресурсу відноситься уся належна Україні інформація, включаючи окремі документи і масиви документів, незалежно від змісту, форми, часу і місця їх створення, форми власності, а також кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, зафіксовані на будь-яких носіях інформації, доступні для використання особою, суспільством і державою через засоби масової інформації та телекомунікації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо.

Інформаційний ресурс має ряд особливостей, які відрізняють його від традиційних ресурсів:

інформація впливає на ефективність виробництва без фізичного збільшення традиційних ресурсів;

інформація діє на суб'єктивний фактор виробництва — людину, його характер, особливості;

інформація прискорює процес виробництва, за рахунок зменшення періодів виробництва та обертання.

Таким чином, можна вести мову про те, що саме інформаційний ресурс здатен значно підвищити ефективність економіки, без будь-якого помітного збільшення обсягів використання інших ресурсів (праці, землі та капіталу).

Матеріальною основою інформаційного потенціалу виступає виробництво та використання відповідного технічного забезпечення.

Сучасний етап розвитку людства характеризується поступовою, але стійкою глобалізацією й інтернаціоналізацією, прискореними темпами розвитку всіх економічних процесів. Якщо промисловим технологіям знадобилося більше двох третин XX ст. щоб досягти нинішніх висот, то за останні 20 років інформаційні технології розвивалися прискореними темпами. За деякими оцінками, обсяг ринку інформаційних технологій і систем кожні п'ять років збільшується удвічі, при щорічному темпі у 10-12%. Це дає змогу створювати значну кількість нових робочих місць, збільшувати обсяги внутрішнього національного продукту.

Інформаційні технології — це сукупність методів, виробничих процесів та програмно-технічних засобів, які забезпечують збір, зберігання, обробку, передачу і використання інформації, або, іншими словами, це підсилювачі інтелектуальних можливостей людей і машин, основа розвитку продуктивних сил. Причому всі ці дії спрямовано на зниження трудомісткості процесів використання інформаційних ресурсів, підвищення їхньої надійності та оперативності.

За допомогою телекомунікацій та використання інформаційних технологій, які дають змогу практично миттєво підключатися до будь-яких електронних масивів даних, отримувати інформацію й використовувати її для аналізу, прогнозування, прийняття управлінських рішень у сфері бізнесу, комерції, маркетингу тощо.

В останні десятиріччя відбувається величезний попит на інформацію, а значить, і на комунікації, що зумовлюється діловими зв'язками, обмінами, глобалізацією конкуренції тощо. Цей попит викликаний і підтримуваний значними змінами в самих інформаційних і комунікаційних технологіях, в основі яких лежать три основні сили:

розширене використання комп'ютерної техніки;

зниження ціни на передачу інформації;

поєднання комп'ютерної техніки і телекомунікаційного обладнання Швидкість зміни в інформаційних і комунікаційних технологіях, особливо в останні роки значно зросла. Це спричинило появу нових товарів і послуг: стільникових телефонів, супутникового телебачення, Інтернету з сервісом "світової павутини" (це територіально розподілена гіпертекстова система Інтернет, з сервісом, призначеним для доступу до інформації, організованої за допомогою гіпертекстових зв'язків). Залежно від контексту і змісту інформація може подаватися у вигляді тексту, графіки, звуку, відео чи в будь-якій іншій формі тощо.

Розвиток економіки регіону передбачає впровадження в усі організаційно-управлінські та виробничо-економічні процеси новітніх інформаційних технологій, сучасних машин, механізмів, знарядь праці, використання величезних обсягів інформації і, відповідно, наявність нових та широких знань.

Таким чином, інформаційний потенціал слід розглядати у поєднанні з науково-технічним потенціалом та виробничо-технологічним потенціалом. Річ в тому, що однією з кардинальних тенденцій сучасного розвитку не тільки економіки регіону, а й світової економіки є зростання рівня пріоритетності інформаційних продуктів і послуг порівняно з суто матеріальним виробництвом. За прогнозами дослідників, у перспективі до 90% працездатного населення буде пов'язано з виробництвом та виробничо-технологічним використанням інформаційних продуктів і послуг. Тому для економічного зростання регіону і країни в цілому на практиці слід використовувати різні стратегії, а саме:

  • — стратегію переслідування (копіювання), що полягає в освоєнні випуску конкурентоспроможної продукції, яку вже виробляють у розвинутих країнах. Ця стратегія має використовуватися для виробництва побутової техніки, у двигуно- і автомобілебудуванні, хімічній промисловості;
  • — стратегію лідируючих технологій, що передбачає використання власних науково-технічних досягнень на основі нагромадження основного капіталу для створення нових видів продукції й технологій, формування попиту на них і виходу на нові ринки; застосування цієї стратегії є доцільним в оборонній, аерокосмічній, суднобудівній промисловості, хімічному, важкому і енергетичному машинобудуванні, індустрії інформаційних технологій, інших наукоємних виробництвах;
  • — проривну стратегію, яка полягає у створенні принципово нових видів продукції, що випереджають сучасні зразки на одне-два покоління; ця стратегія базується на концентрації "обганяти не доганяючи", має селективний характер і застосовується в науково-технічних установах і на інноваційних підприємствах на основі підвищення частини інноваційного нагромадження. Спільним для перелічених стратегій є досягнення нового технологічного рівня.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>