Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Західноукраїнські землі під владою Австро-Угорської імперії

Наприкінці XVIII ст. відбувся черговий перерозподіл українських земель. Внаслідок трьох поділів Польщі західноукраїнські землі площею близько 60 тис.кв.км з населенням 3,5 млн. осіб, з яких 2,4 млн. українців. Крім того, з XVII ст. у складі австрійської монархії під владою Угорського королівства перебувало Закарпаття. На цих територіях українське населення жило в умовах жорстокого соціально-економічного тиску з боку монархії. Особливо тяжким було життя західноукраїнських селян, які становили більшість українців. За право користуватися земельними наділами селяни Східної Галичини відробляли щотижневу панщину по 5-6 днів.

Галичина, Буковина і Закарпаття були найбільш відсталими регіонами. Серед західних українців другу виразну соціальну групу становило греко-католицьке духовенство, яке взяло на себе роль лідера в селянському середовищі. За матеріальним і культурним рівнем воно мало чим відрізнялося від селян. Отже, у першій половині XIX ст. західноукраїнське суспільство, зокрема у Східній Галичині, складалося із двох соціальних верств: селянської маси і невеликого прошарку священиків. Західні українці майже не мали власної знаті, а також достатнього представництва серед міщанства, тому мали обмежений доступ до політичної влади.

На початку XIX ст. промисловість краю залишалась на ремісничо-мануфактурному рівні. Повільно відбувався розвиток капіталістичних відносин на західноукраїнських землях. Австро-угорський уряд свідомо гальмував тут розвиток економіки і передусім промисловості, прагнув перетворити ці землі на ринок збуту і джерело сировини, в аграрно-сировинний придаток метрополії. Фактично Галичина була внутрішньою колонією краще розвинених західних провінцій Австрійської імперії - Австрії та Богемії.

Внаслідок революції 1848-1849 рр. на західноукраїнських землях, що входили до складу Австрійської імперії, склалися умови для розвитку капіталізму.

Вирішальну роль у переведенні народного господарства на ринкові відносини відіграла реформа 1848 р. Незважаючи на її обмежений характер (скасування панщини за викуп) та збереження значних залишків старого ладу (всесилля великих землевласників, системи відробітків), вона все ж відкрила шлях до вільного підприємництва і формування ринку вільнонайманої робочої сили. Цим було створено передумови для зростання товарності сільського господарства й здійснення промислового перевороту.

Ознаки капіталістичного розвитку в 30-х роках були дуже слабкими. Вони виявлялися головним чином у діяльності торгово-лихварських об'єднань - Крайової кредитної спілки, Спілки товариств із збуту худоби та ін. З 60-х років спостерігається виразне промислове пожвавлення. Будівництво залізниць тісніше зв'язало край із західними провінціями Австро-Угорщини, сприяло поліпшенню умов збуту західноукраїнської продукції, розширенню як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, а також товарів західної промисловості. 70-90-ті роки стали періодом становлення фабрично-заводської промисловості, поліпшення її енергоозброєності, що прискорило процес промислового перевороту. Особливо швидкими темпами розвивалася нафтова промисловість. Водночас розвивалися озокеритова промисловість, видобуток бурого вугілля, виробництво солі.

Підвищення попиту на ліс для промислових цілей у цей період сприяло розвиткові лісової промисловості. Наприкінці XIX ст. починається становлення металообробної і машинобудівної промисловості з виробництва нафтового устаткування, сільськогосподарських машин. Розвивається і промисловість, пов'язана з переробкою сільськогосподарської продукції: винокурні заводи, тютюнові фабрики, борошномельні, пивоварні підприємства, на початку 90-х років - цукрові заводи.

Проте більшість підприємств були дрібними: у Галичині 89,9% їх мали від 1 до 5 робітників, на Буковині - 98,1 %. Подібне спостерігалось на Закарпатті. Про економічну відсталість краю яскраво свідчить також структура населення. Наприкінці XIX - на початку XX ст. в промисловості і ремеслах було зайнято 5,7-11 % населення, тоді як у Нижній Австрії - 41%.

Суспільний поділ праці, господарська спеціалізація зумовили пожвавлення торгівлі. Провідну роль у зовнішній торгівлі відігравало купецтво "вільного торгового міста" Бродів, яке зосередило у своїх руках торгівлю між Австрією і Росією, якоюсь мірою взагалі між Заходом і Сходом. Головними статтями експорту були продукти сільського господарства, ліс, сіль і лише невеликою мірою - вироби ремесла і мануфактурної промисловості (здебільшого полотно). Ввозилася переважно промислова продукція, а також худоба, яка після відгодівлі надходила на західні ринки.

Розвиток торгівлі зумовив розвиток банківської справи та концентрації капіталу. На західноукраїнських землях активно діяли земельний, іпотечний і торгово-промисловий банки. Велике значення для розвитку банківської справи мав іноземний капітал, зокрема австрійський. У 90-х роках австрійський капітал контролював акціонерні компанії, пов'язані з видобутком нафти, проте, згодом сам опинився в залежності від могутніших - німецького, англійського і французького, що негативно позначилося на розвитку як Австрії, так і західноукраїнських земель.

У процесі утвердження ринкових відносин зростали міста Львів, Дрогобич, Станіслав. Стрий, Коломия, Тернопіль, Чернівці, Мукачеве та ін. Змінювалася й соціальна структура суспільства - формувався середній клас і клас вільнонайманих робітників.

У сільському господарстві великі землевласники після реформи зберегли за собою понад 40% земельних угідь краю. Проте згодом великі земельні володіння стали переходити у власність підприємців, різних компаній, банків, багатих селян. Тисячі панських фільварків почали здавати в оренду власникам торгового і лихварського капіталу.

На селі поширився процес майнового розшарування селянства. На рубежі XIX-XX ст. у краї було від 4,5 до 5% економічно міцних заможних селянських господарств, до 90% - малоземельних та безземельних. Вони володіли відповідно понад 27% і майже 40% землі. Значна частина землі господарств, які розорювались, йшла на продаж.

У великих маєтках, а згодом і в селянських господарствах, почалося впровадження у землеробство сільськогосподарських машин та поліпшених знарядь праці (вдосконалених залізних плугів і борін, культиваторів, сівалок, косарок, молотарок, віялок тощо). У грунт почали вносити органічні та мінеральні добрива, пропагувались агротехнічні знання, з'явились навчальні заклади сільськогосподарського профілю (сільськогосподарська школа в Дублянах).

Загалом сільське господарство на цих землях лишалось екстенсивним, низькопродуктивним.

У краї зростало відносне аграрне перенаселення, збільшувалася кількість селянських господарств, які опинилися на межі розорення. У пошуках кращої долі значна частина селян Закарпаття уже в 70-х, а Східної Галичини і Буковини - у 90-х роках XIX ст. змушена була емігрувати в інші країни (США, Бразилію, Канаду, Аргентину), на Наддніпрянську Україну та на Балкани. До Першої світової війни з цих земель виїхало і поселилося за океаном майже один мільйон осіб. Проте ні постійна, ні сезонна еміграція не змогли істотно виправити ситуацію в західноукраїнському селі. Сільське населення дедалі більше пролетаризувалося.

Суспільно-політичний рух, що розгорнувся після буржуазної революції 1848- 1849 рр. в Австрії, зумовив посилення національно-визвольної боротьби українського народу. Однак на той час національно-патріотичний табір значно ослаб. Більша частина українських патріотів, розчарована крахом своїх надій на вирішення соціально-економічних, політичних, культурних проблем у 1848-1849 рр. за допомогою Габсбургів, почала шукати підтримки в Росії. Поступово відходячи від ідеалів "Руської трійці", частина галицької інтелігенції, піддавшись впливу об'єднавчих ідей московського професора М. Погодіна, потрапила під вплив панслов'янської політики царської Росії. Так, у другій половині 60-х років з членів Головної Руської Ради сформувалася партія москвофілів. Водночас оформилася ліберально-національна партія народовців.

Соціальну основу москвофілів становили головним чином так звані старі русини, тобто добре забезпечена церковна та світська еліта. Поділяючи експансіоністські прагнення російського царату, вони не визнавали права українського народу на самостійне існування, рішуче обстоювали тезу про "єдиний обшеруський народ", до якого зараховували і населення Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, тобто стали на шлях національного самозречення.

Носієм національної ідеї і продовжувачем традицій національного руху попередніх десятиліть у Галичині виступило молоде покоління світської інтелігенції - вчителі, письменники, журналісти, студенти.

Молода інтелігенція започаткувала новий, так званий народовський, напрям національного руху, що орієнтувався на народ і стояв на ґрунті національного самоутвердження та визнання національної єдності українців Галичини і Наддніпрянщини.

Першими представниками нового напряму були молоді письменники-романтики: Володимир Шашкевич (син Маркіяна - засновника "Руської трійці"), Федір Заревич, Євген Загорський, Ксенофонт Климович, Данило Танячкевич, які у 1862 р. заснували у Львові першу нелегальну молодіжну організацію-громаду (на зразок "Київської громади"). Згодом учнівські громади виникли в Бережанах, Перемишлі, Самборі, Тернополі. З їх середовища вийшли визначні діячі національного руху: Іван Франко, Володимир Навроцький, Іван Пулюй, брати Володимир і Олександр Барвінські та багато інших.

У 1861 р. народовці заснували у Львові клуб "Руська бесіда", товариство "Просвіта" (1868), метою яких було піднесення культури і свідомості народу, а також товариство імені Т.Г. Шевченка (1873) для опіки над письменством. Писемність і національну свідомість народу вони підносили великою мірою за допомогою Шевченкового "Кобзаря".

Наприкінці 70-х - на початку 80-х років народовці створюють свої політичні організації та політичну пресу. З 1879 р. виходить тижневик "Батьківщина" за редакцією Ю. Романчука, а з 1880 - газета "Діло" за редакцією В. Барвінського. Тоді ж почав виходити літературно-науковий журнал "Зоря" (1880), який набув значення всеукраїнського органу.

Галичина стала центром українського друкованого слова. Тут видавали свої твори й письменники Наддніпрянської України: П. Куліш, Марко Вовчок, В. Антонович, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Леся Україна та ін. Таке співробітництво приносило обопільну користь: східні українці в такий спосіб долали царські заборони щодо українського друку, а західні одержували талановиту літературу для пропаганди єдності українського народу по обидва боки російсько-австро-угорського кордону.

М.Драгоманов, І.Франко, Л.Українка

Рис. 5.3 М.Драгоманов, І.Франко, Л.Українка

Проте з часом у народовському русі почали брати гору консервативні елементи. Спрямувати його в демократичне русло намагався М. Драгоманов, маючи намір перетворити Галичину в осередок розширення політичного руху на всю Україну. Під його впливом у Галичині сформувалась генерація молодої інтелігенції, яка в середині 70-х років започаткувала радикальну течію в національному (народовському) русі на чолі з І. Франком, М. Павликом, О. Терлецьким.

У1890 р. у Галичині було засновано політичну партію - Русько-українську радикальну партію (РУРП). Це була перша легальна українська політична партія європейського типу і водночас перша в Європі селянська партія соціальної орієнтації. Згодом були створені Українська національно-демократична партія - УНДП (1899) та Українська соціал-демократична партія - УСДП (1899).

Найближчим програмним завданням РУРП і УНДП була національно-територіальна автономія Східної Галичини, Північної Буковини, УСДП - культурно-національна автономія. А кінцеву мету національного руху спочатку РУРП (1895), а за нею УНДП і УСДП сформулювали в своїх програмах: здобуття культурної, економічної й політичної самостійності українського народу, його державної незалежності та об'єднання його земель.

Таким чином, західноукраїнські землі перебуваючи у складі Австро-Угорської імперії, були економічно відсталими. Розвиток капіталізму на західноукраїнських землях зумовила реформа (848 р. Було скасовано кріпацтво. На початку ХІХ ст. промисловість краю залишалась на ремісничо-мануфактурному рівні. Становлення фабрично-заводської промисловості відбулося в останній чверті XIX ст. У 90-х роках XIX ст. на західноукраїнських землях відбувається політизація національного руху. Утворилися перші політичні партії, були сформульовані їхні програми та політичні гасла. Завдяки цьому національна ідея почала оволодівати народними масами, а національний рух, що набув політичного змісту, ставав масовим.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші