Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Східний тип модернізації

Перехід до монополістичного капіталізму

Серед азіатських країн Японія була першою і єдиною країною, котра самостійно стала на шлях капіталістичного розвитку. Своєрідність його полягала у значному гальмуванні процесу феодальними пережитками.

В Японії період переходу до монополістичного капіталізму збігся з епохою промислового перевороту. Перші монополії виникли вже на ранньому етапі розвитку промислового капіталізму: у 1880 р. створили паперову компанію з виробництва та продажу паперу; у 1882-му почало функціонувати об'єднання пароплавного і транспортного суднобудування; на концерн перетворилися компанії "Міцуї" та "Міцубісі" (транспорт і транспортне машинобудування).

Напівфеодальний характер управління японським суспільством дав змогу перекласти на трудящих усі витрати на модернізацію країни. Відбувалася жорстока експлуатація: неймовірно низька заробітна плата і найбільш тривалий робочий день (15—18 год). Чисельність робітників у 1914 р. становила 1 млн осіб. Широко застосовувалася праця дітей, робочий день яких не відрізнявся від дорослих, а заробіток був у 10 разів меншим. У промисловості зберігалися феодальні методи (фізичне покарання працівників та ін.).

На початку XX ст. Японія залишалась аграрною країною: 2/3 населення займалося сільським господарством, капіталістичні відносини на селі розвивалися прусським шляхом. Посилювався процес збіднення селян. Переважали кабальні умови земельної оренди (орендна плата іноді становила 65—70 % урожаю, орендар мав ще й відробляти на землі поміщика). У землеробстві залишалася середньовічною техніка (заступи й сапи). Недостатньо розвивалося також тваринництво.

Дуже вузьким був внутрішній ринок країни. Тому в 70—90-х роках XIX ст. буржуазія і поміщики виявляли підвищений інтерес до опанування зовнішніх ривків. Готовий мілітаристський авангард отримала країна в особі самураїв. У

70-ті роки XIX ст. почалася експансія Японії на Далекому Сході. Капіталізм із самого початку набув специфічних ознак воєнно-феодального імперіалізму. Це означало переважання в економічному житті монополій, що поєднувалося із засиллям мілітаристських груп, які підтримували поміщики.

Незважаючи на такі суперечності, відбувалося активне перетворення країни на централізовану державу. Із відсталої феодальної країни Японія перетворилася у велику державу на Азіатському континенті, ставши прикладом для інших азіатських країн, що залишилися у становищі колоній або напівколоній.

Створення економічного потенціалу

Для подальшого економічного розвитку Японії важливе значення мала перемога в японо-китайській війні 1894-1895 рр. Отримана від Китаю контрибуція, грабіж Китаю та Кореї були додатковим джерелом капіталу для економіки країни. Загальна сума капіталу, інвестованого в господарство, з 1894 до 1903 рр. зросла у 3,5 разу і становила 887,6 млн єн (1894 р. — 249,8 млн єн). Капіталовкладення спрямовували насамперед у важку промисловість і транспорт, хоча, як і раніше, текстильна промисловість залишалась провідною галуззю. Обсяг виробленої на ткацьких підприємствах продукції протягом 1894—1898 рр. збільшився удвічі.

Прискорений розвиток гірничорудної та добувної промисловостей (зросли обсяги добування вугілля, нафти, залізної руди та ін.) створив сприятливіші умови для розвитку важкої промисловості. їй з кінця 90-х років XIX ст. в Японії надавали особливого значення. Передусім інвестували металургію та машинобудування. З 1896 до 1904 р. уряд витратив на металургійну промисловість 19 млрд єн, що задовольнило внутрішні потреби країни в чавуні на 60 %, сталі — на 40.

Найрозвинутішою з машинобудівних галузей було суднобудування, що пояснюється як острівним положенням країни, так і новими планами підготовки до війни. З 1893-го японський уряд надав приватним суднобудівним компаніям субсидію на суму 1,6 млн єн. Проте на корабельнях конструювали лише малотоннажні судна, тому всі великі кораблі замовляли за кордоном.

Розвиток залізничного транспорту сприяв становленню залізничного машинобудування. Уже 1896 р. почали споруджувати паровозо - та вагонобудівні заводи в Осакі та Нагої. У 1897-му ввели в експлуатацію завод гірничого машинобудування у Фукуока та інші підприємства важкої промисловості, зокрема ті, котрі виробляли токарні верстати, електродвигуни. Діяли нові галузі промисловості — хімічна, електротехнічна. До 1904р. налічували 560 машинобудівних заводів, 1153 хімічних, 322 підприємства газової та електропромисловості.

Концентрація і монополізація

Збільшення кількості підприємств промисловості супроводжувалося подальшою концентрацією виробництва, зміною структури японського експорту — переважав уже не експорт сировини в промислово розвинуті країни, а експорт готових виробів до Китаю і Кореї. За надто низького рівня капіталістичних відносин усередині країни почали вивозити капітал у Китай, Корею і Тайвань, де робоча сила була ще дешевшою.

Подальшу монополізацію зумовила фінансова криза 1897—1898 рр. і світова криза перевиробництва 1900—1903 рр. Для монополізації виробництва характерні такі особливості:

  • 1) японські монополії одразу ж сформувались як фінансово-промислові групи, що пояснювалося державним характером капіталізму: тут раніше виник державно-монополістичний капіталізм;
  • 2) процес монополізації не обмежувався монополізацією певної галузі виробництва або збуту одного товару, а поширювався в різних напрямах, що пов'язано з хронічною нестачею капіталу. За такого характеру монополізації послаблювалася концентрація, крім того, фабричні товари, наприклад у текстильній промисловості, в якій переважали незначні мануфактури, забезпечували стійкий прибуток і без контролю над усім ринком.

У господарському житті країни вже з другої половини 90-х років провідну роль відігравали великі капіталістичні компанії (сімейні фірми закритого типу або на акціонерних засадах). У 1903 р. їх частка з оплаченим капіталом від 100 тис. єн і більше становила 89,1 % загальної суми капіталу, який інвестували в економіку країни. До початку XX ст. монополістичні об'єднання з'явилися в легкій промисловості: картелі — у текстильній, тютюновій, борошномельній та в інших галузях. Провідне місце у важкій промисловості посіли великі приватні компанії "Міцуї", "Міцубісі", "Сумітомо", "Фудзіта" і державні підприємства. Будівництво державних підприємств сприяло збагаченню капіталу. Надаючи уряду кошти на спорудження підприємств шляхом підписки на державні позики, великі капіталісти одержували високі проценти під час будівництва, а після його завершення уряд передавав підприємства за безцінь тим самим великим підприємцям. Незважаючи на значну частку державних підприємств, у важкій промисловості зміцнювалися позиції приватного капіталу.

Мілітаризація виробництва

Після перемоги у війні з Китаєм для розширення колоніальних володінь на Азіатському материкові Японія прийняла програму розвитку на 10 років. Вона передбачала створення галузей важкої промисловості, в основному військової, реорганізацію та розширення збройних сил. У зв'язку з цим розвиток промисловості набув однобічного характеру. Військові галузі поступово займали провідні позиції у важкій промисловості. У1900 р. військові заводи й арсенали становили 40 % усіх державних підприємств, на яких працювало 54 % робітників із числа тих, хто працював на державних підприємствах, і виробляли 74 % двигунів, які застосовували в промисловості країни.

Посилення мілітаризації країни відбувалося під час російсько-японської війни 1904—1905 рр. Усю економіку країни було поставлено на воєнні рейки. Поширювали внутрішні позики, в тому числі й примусові. Із 3 до 17 % збільшився земельний податок. І до того мізерна заробітна плата зменшилася ще на 20 %. Припинення діяльності цивільних галузей призвело до безробіття. Скоротилися посівні площі; зросла зовнішня заборгованість, за рахунок якої покривали 60 % військових витрат.

Японія, перемігши в цій війні, захопила Південну Маньчжурію та Південний Сахалін. Провідні монополії намагалися монополізувати внутрішній ринок цих територій. Частка японських товарів в імпорті Кореї та Маньчжурії становила відповідно 74 і 60 %. Створювали спеціальні колоніальні банки. У 1908 р. організували напівдержавний концерн, який почав будувати Південно-Маньчжурську залізницю. Японські інвестиції в ці країни з 1900 до 1914 р. збільшилися з 1 млн дол. США до 220.

Розширення рийку збуту шляхом економічної експансії зумовило зростання промислового виробництва. Піднялася хвиля засновництва, і капітали стали рівномірніше розподіляти між важкою та легкою промисловостями. Концентрація капіталу, що посилилась у цей час, випереджала концентрацію виробництва. На початку Першої світової війни 0,4 % усіх компаній володіли 38 % сукупного капіталу країни.

Після криз кінця XIX — початку XX ст. активно здійснювали централізацію банківської системи. Японський уряд з урахуванням досвіду законодавства інших країн ухвалив закони, що сприяли укрупненню банків. У 1896 р. а метою прискорення цього процесу ухвалили спеціальний закон про об'єднання невеликих банків. Із 1901-го за розпорядженням уряду дозволяли відкрити новий банк лише за наявності акціонерного капіталу на суму не менш ніж 500 тис. єн. На початку XX ст. провідні позиції в економіці зайняли п'ять найбільших банків — Міцуї, Міцубісі, Сумітомо, Ясуда, Даїті. Під час війни з Росією та після її завершення провідним банком країни став Банк Японії (заснований у 1882 р.), в якому зосередилась основна частина фінансових коштів. Інвестиції в промислові підприємства він здійснював посередницьким шляхом через різні банки. Перевага у фінансуванні надавалась стратегічним галузям.

Особливість фінансово-банківської системи полягала в тому, що до її складу входили громадські фінансові установи, наприклад Бюро вкладів (Трастове фондове бюро) і Цінова заощаджу вальна система.

Більш пізній вступ Японії на шлях капіталістичного розвитку дав змогу розвивати виробництво на основі передової іноземної техніки та нових організаційних форм. В умовах функціонування значної кількості невеликих підприємств нові підприємства одразу опинялися у монопольному становищі в тих галузях, у яких вони працювали. Зміцнюючи позиції та об'єднуючись, ці підприємства своєю діяльністю сприяли виникненню картелів і синдикатів у таких галузях, як цукрова, цементна, вугільна, виробництво залізничного обладнання. Старі монополії Міцуї та Міцубісі перетворилися на концерни на чолі з холдинг компаніями.

Однак навіть з урахуванням всіх успіхів на початку XX ст. країна залишилася сільськогосподарською державою. Частка промислового виробництва становила лише 40 %. Подолати сировинну спеціалізацію економіки Японія зуміла шляхом послідовної реалізації національної стратегії розвитку, за допомогою ефективних інституціональних реформ, форсованого спрямування інвестицій у найпередовіші галузі виробництва і комунікацію, а також в освіту, науку та культуру.

На перший погляд, модернізацію здійснювали за європейським зразком. Безсумнівно, загальних ознак було багато. Разом із тим виявилися традиції Східної цивілізації.

По-перше, в Японії роль держави була значно більшою, ніж у США і європейських країнах, зокрема в інвестиційному процесі. Держава залишалася найбільшим власником засобів виробництва, головним інвестором і суб'єктом, який перерозподіляв національне багатство в суспільстві.

По-друге, навіть нова ринкова економіка не зруйнувала общинні традиції населення. Із початку виникнення промислових корпорацій японським підприємцям вдалося перенести в індустріальну систему общинні ознаки господарювання та ідеологію традиційного укладу. Формувалася особлива система менеджменту і внутрішньофірмових взаємовідносин: сутність фірми визначали як своєрідну традиційну общину, в якій господар був не тільки роботодавцем, але і "батьком великої сім'ї". Працівників виховували в дусі відданості сім'ї-фірмі, беззаперечної підлеглості керівнику. Нове підприємство уже на етапі індустріального суспільства надавало своїм робітникам різні соціальні послуги. Найсильнішою з них, як прояв східного патерналізму, вважалася система пожиттєвого найму. Просування на службі, прибавка до заробітної плати, можливість здобути додаткову освіту — ці блага зумовлені лояльністю до керівництва фірми і добросовісним виконанням службових обов'язків.

Ця особлива винятково східна система, що розвивалася зі збереженням традицій, засвідчила свою високу ефективність. Намагання іноземних підприємців, особливо американських, перенести на свій ґрунт японський менеджмент не мали успіху. Американський робітник вихований в дусі індивідуалізму, самостійності, ризику, для нього підприємець — лише роботодавець, з яким укладено ринковий контракт, а не "батько родини", зв'язки з яким за американськими традиціями розриваються після досягнення повноліття.

Отже, на початку XX ст. і на Сході сформувався значний центр економічної сили, вагомий суперник європейського капіталу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші