Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Основи культурології
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Поліфункціональність культури

Значення культури в житті людини і суспільства виражається через її функції. Багатогранність феномену культури визначає розмаїття функцій. Ми зупинимося на деяких з них, які, на наш погляд, є найбільш значимими. Окремий розгляд основних функцій культури в суспільстві є досить умовним; у реальному житті їх розмежувати неможливо, вони тісно переплетені, переходять одна в одну і практично являють собою єдиний процес, в цілому забезпечуючи прогресивний поступ людства.

Адаптивна функція полягає у тому, що культура забезпечує пристосування людини до навколишнього середовища. У світі живих організмів адаптація до життєвого середовища відбувається у процесі біологічної еволюції; завдяки мінливості, спадковості і природному добору формуються і генетично передаються з покоління в покоління особливості органів тіла і механізмів поведінки, що забезпечують виживання і розвиток виду в заданих умовах зовнішнього середовища. Адаптація ж людини відбувається інакше. Людина як біологічний вид Homo Sapiens не має своєї природної екологічної ніші. Вона є, за твердженням одного із засновників культурної антропології А. Гелена, "незавершеною", "біологічно недостатньою твариною". У неї бракує інстинктів, її біологічна організація не пристосована до якоїсь стійкої форми тваринного існування. Тому вона не у змозі вести, подібно до інших тварин, природний спосіб життя і вимушена, щоб вижити, створювати навколо себе штучне культурне середовище.

Розвиток культури дав людям той захист, котрим не забезпечила їх природа: можливість створювати і використовувати одяг, житло, різноманітні продукти харчування тощо. Таким чином, біологічна незавершеність, неспеціалізованість, непристосованість людського роду до певної екологічної ніші обернулася здатністю освоювати будь-які природні умови - не за рахунок зміни біологічних видових ознак, а шляхом формування "захисного шару" штучних умов існування. Людина як біологічний вид Homo Sapiens залишається тим же самим у різних природних умовах, але при цьому виникає розмаїття її "захисних оболонок" - форм культури, особливості котрих обумовлені природним довкіллям, в якому живе етнос. Розвиток культури все більшою мірою забезпечує людям безпеку і комфорт, але оточена благами цивілізації, людина попадає в залежність від них. Зменшуючи свою залежність від сил природи, люди опиняються в залежності від сил культури, і тому майбутнє людства цілком визначається тим, як і в якому напрямку буде воно розвивати свою культуру.

Глибинній потребі людини у спілкуванні з подібними до себе відповідає комунікативна функція. Культура формує умови і засоби людського спілкування. Вона є умова і результат комунікації людей - процесу обміну інформацією між ними з допомогою знаків і знакових систем. Розвиток форм і способів комунікації

- один з найважливіших аспектів культурної історії людства. На найбільш ранніх етапах еволюції культури наші далекі предки могли входити в контакт один з одним лише шляхом безпосереднього сприйняття жестів і звуків. Принципово новим засобом комунікації стала мова. У подальшому винахід письма створює основу для широкого розвитку комунікацій у часі і просторі. З подальшим розвитком техніки, засобів масової інформації (телебачення, ау-діо- відеозаписи, Іш^егпеї;, мобільного зв'язку тощо) комунікативні можливості культури, тобто її здатність зберігати, передавати і тиражувати культурні цінності, незмірно зростають, а також збільшується кількість контактів окремої особистості з іншими людьми. Але ці контакти мають опосередкований та однобічний характер. Глядач у них пасивний, і тому таке спілкування нерідко сприяє розвитку почуття самотності. Виникає парадокс сучасної культури - дефіцит глибокого міжособистісного спілкування при величезній масі контактів; однак, потреба в такому спілкуванні завжди була нездоланно привабливою. Згадаємо слова відомого американського поета ХІХ ст. У. Уітмена:

Первый встречный, если ты, проходя, захочешь

Заговорить со мною, почему бы тебе не заговорить со мною?

Почему бы и мне не начать разговора с тобой?

Інформаційна функція забезпечує процес культурної спадковості і проявляється у закріпленні результатів соціокультурної діяльності, накопиченні, зберіганні і систематизації інформації. Культура, яка являє собою складну знакову систему, виступає єдиним механізмом передачі соціального досвіду як по "вертикалі" - від покоління до покоління, від епохи до епохи, так і по "горизонталі" - як обмін духовними цінностями між народами. Тому не випадково культура вважається соціальною пам'яттю людства. Для реалізації цієї функції культура має представляти собою складну знакову систему, котра постійно ускладнюється по мірі кількісного і якісного накопичення соціального досвіду. Розрив культурної спадковості може призвести до втрати соціальної пам'яті. Інформаційна функція культури реалізується переважно через спілкування людей, тому вона нерозривно пов'язана з комунікативною. У сучасну епоху має місце ситуація інформаційного вибуху, що потребує створення якісно нових способів обробки, збереження і передачі інформації, більш досконалих інформаційних технологій.

Нормативно-регулятивна функція полягає в тому, що культура виступає як розгалужена система норм і вимог, що їх пред'являє суспільство до індивідів в усіх сферах їх життєдіяльності. Це обумовлено необхідністю підтримувати рівновагу і порядок у суспільстві, а також між окремими групами людей в інтересах виживання людського роду, забезпечувати визначеність, зрозумілість, передбачуваність, узгодженість поведінки індивідів. Тому американський соціолог Т. Парсонс вважав цю функцію однією з найважливіших ознак культури. Регулятивна функція культури реалізується за допомогою певних норм, засвоєння яких необхідно кожному для успішної адаптації в суспільстві; причому вона здійснюється на різних рівнях: найвищий рівень - норми моралі, наступний - норми права, далі - звичаї та обряди, нарешті - правила виховання, етикету, норми спілкування тощо; у ролі регуляторів культури поведінки людини виступають не лише норми, але і взірці поведінки.

Аксіологічна функція виражає якісний стан культури. Культуру можна уявити собі як величезну лабораторію, у якій створюється масштабна система цінностей, збираються воєдино величні досягнення людства в науці, літературі і мистецтві, філософії і етиці, релігії та політиці від глибокої давнини до наших днів. Культура як система цінностей формує в людині певні ціннісні орієнтири і потреби. Про цінність як фундаментальну категорію культурології йшлося вище. У зв'язку з тим, що цінність являє собою загальновизнану норму, сформовану в певній культурі, а також цінності виконують роль регулятора як на рівні суспільства, так і на рівні окремої особистості, аксіологічну функцію слід розглядати в єдності з нормативно-регулятивною функцією.

Можна розглядати в єдності також такі функції культури, як функцію соціалізації і виховну. Під соціалізацією розуміється включення індивіда в суспільне життя, засвоєння ним соціального досвіду, норм, знань, цінностей, зразків поведінки, що відповідають даному суспільству. Культура і виступає найважливішим чинником соціалізації, що визначає її зміст, засоби і способи. Процес соціалізації дозволяє індивіду діяти як повноправний учасник суспільного життя. Слід зазначити і активну роль самої людини у формуванні самої себе, свого унікального духовного світу. Тому кожного конкретного індивіда правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Давньогрецький філософ Сократ зазначав, що не кожна людина може стати великим митцем, але кожен може стати автором одного видатного творіння - свого власного життя.

Інтегративна функція полягає в об'єднанні людей - у соціальні групи, народи, держави. Будь-яка соціальна спільнота, у якій складається своя культура, скріплюється цією культурою. Збереження культурного спадку, історичної пам'яті створює зв'язок між поколіннями, на якому будується історична єдність нації і самосвідомості народу як існуючої протягом століть спільноти людей. У своїх дослідженнях відомий французький мислитель Е. Дюркгейм вважав, що саме засвоєння культури створює у людей тієї чи іншої групи почуття спільності, приналежності до однієї нації, релігії. Таким чином, культура згуртовує людей, інтегрує їх, забезпечує цілісність суспільства. Слід зазначити, що інтегративна функція культури носить складний та суперечливий характер і тому культура може виконувати і дезінтегративну функцію: культурні відмінності утруднюють спілкування людей, виступають як бар'єри, що відокремлюють групи і спільноти. Люди, що належать до одного і того ж культурного кола, сприймаються як "ми", а представники інших культурних кіл - як "вони".

Етноси, нації, країни розділені не стільки політичними й географічними межами, котрі легко долаються і змінюються, скільки своїми культурно-психологічними особливостями, ментальністю (феномени ментальності та ідентичності вже розглядалися вище), котрі мають багатовікову історію і здатність до стійкого супроти-ву спробам асиміляції і чужорідного впливу. Саме тут проходять рубежі індивідуальності і суверенітету народу, формується його "душа". Незважаючи на втрату економічної та політичної незалежності, на спроби створення величезних імперій, малі етноси і народи зберігались і відроджувались саме завдяки вірності своїй культурі, психологічному складу, способу життя, звичаям, вірі тощо. Історія свідчить, що культурні відмінності між спільнотами нерідко ставали причиною їх протистояння і ворожнечі. Особливо недовіра, побоювання і антипатії стосовно "чужих" культур і їх носіїв - народів, країн, соціальних груп - мали певні виправдання в минулому, коли контакти між різними культурами були слабкими, нечастими і мінливими.

Однак у ході світової історії поступово контакти культур посилюються, зростає їх взаємодія і взаємопроникнення. Широкі рамки культурної єдності створюються світовими релігіями. Єдина віра пов'язує різні народи, що складають "християнський світ", "світ ісламу", "буддійський світ". У ще більших масштабах проявляється об'єднуюча роль науки. Свідоцтво цьому - поява всемогутнього науково-технічного шару сучасної культури, котрий не має національної специфіки, і, поступово охоплюючи всі країни, нейтралізує тенденцію до розмежування людства. Всесвітня павутина Інтернету сплітає різні культури в єдине ціле. Найбільш яскраво інтегративна функція виявляється в процесах глобалізації. Інтегративна функція культури спрямована не на стирання культурних відмінностей, а на об'єднання людей як у рамках однієї культури, так і за її межами і, в кінцевому підсумку, - на усвідомлення єдності всього людства.

Серед численного кола теоретичної проблематики, що сформувалася в руслі культурології, слід виділити комплекс методологічних проблем періодизації історико-культурного процесу, спрямованості та сенсу історії; визначення наскрізних, надісто-ричних культурних цінностей, ідеалів, норм; проблем походження культури, її типологізації тощо.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші