Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Бідність

За оцінкою Світового банку на межі тисячоліть із 6 млрд населення нашої планети 2,8 млрд жили менше ніж на 2 дол. США в день, тобто мали дохід нижчий за встановлену світовим співтовариством межу бідності, а 1,2 млрд — менше ніж на 1 дол. США в день, що за цією самою градацією рівнозначно повній злиденності.

Переважна більшість усіх бідняків зосереджена у країнах, що розвиваються, у тому числі тих, які нині динамічно розвиваються. Так, наприкінці 90-х років XX ст. у Китаї менше ніж на 2 дол. США в день жило 53,7 %, а на 1 дол. —18,5 % населення, в Індії — відповідно 86,2 і 44,2 %, Індонезії — 66,1 і 15,2, Пакистані — 84,7 і 31, у Бангладеші — 77,8 і 29,1 %. Отже, у цих п'яти країнах зосереджувалося понад 1,9 млрд бідних і 790 млн злидарів, або близько 2/3 загальної кількості знедолених.

Значно зросла нерівність у розвитку між країнами і регіонами, у концентрації доходів, ресурсів і багатства. ВВП на одну особу в розвинутих країнах був у 11—15 разів більший, ніж у країнах, що розвиваються. На промислово розвинуті країни, що входять до складу Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР, 30 країн), припадає лише 19 % світового народонаселення і разом з тим 71 % глобальної торгівлі товарами та послугами, 58 % ПП (прямі іноземні інвестиції) та 91 % усіх користувачів Інтернету.

Частка 64 країн із низькими доходами на одну особу, в яких проживало 40 % населення Землі, становила лише 1 % ПН. В усіх без винятку країнах, що розвиваються, спостерігалась тенденція посилення соціальної диференціації, зростання розриву в доходах. У багатьох із них так званий децильний коефіцієнт (різниця в верхніх і нижніх доходах 10 % населення) досяг жахливих величин (Колумбія — 41, Бразилія — 61, Нігерія — майже 87 та ін.).

Ринкові перетворення в перехідних економіках пострадянських країв сприяли посиленню асиметрії стану і розвитку національних економік світу. Системна трансформаційна криза 90-х років XX ст. кількісно і якісно змінила їх місця у світі, відкинувши пострадянські країни далеко назад. За обсягами ВВП Україна перемістилась у міжнародних рейтингах з 29-го місця на 51-ше, а Росія — з 5-го на 10-те (за ПКС) і на 16-те (за поточним ринковим курсом). За рівнем ВВП на одну особу Україна (2005 р. — 5583 дол. США) перебуває у низькодохідній групі країн поряд з Індією (у 1999 р. — 2348 дол. США за ПКС). Для порівняння: у Португалії ВВП на одну особу становив 20 тис. дол., а в Румунії — 9,4 тис. дол. — найменший рівень серед "старих" і "нових" країн Європейського Союзу відповідно (48,0 і 22,5 % від рівня США). Від США Україна відставала майже у 7,5 разів. Різкий розрив у рівнях життя між сучасною Україною і США перевищив той, що спостерігався на початку XX ст. (28 % доходу в США порівняно з 13,4% у 2005 р.).

Успішний розвиток економіки Китаю, що формує соціалістичне ринкове господарство, на тлі трансформаційної кризи народного господарства пострадянських країн також посилює асиметричність розвитку світової економіки. Протягом 1979—1999 рр. Китай був країною з найвищими темпами економічного зростання у світі (9,7 %). За рівнем ВВП на одну особу ця країна належала до середньої дохідної групи. До 2010 р. Китай планує посісти друге місце у світі за обсягом національного ВВП.

Навіть у межах окремих, особливо великих багатонаціональних країн (Індія, Росія та ін.) практично немає гомогенності економіки і спостерігається асиметрія в її розвитку. Наприклад, значні регіональні відмінності в головних економічних показниках наявні в Італії (проблема Півдня), у Великій Британії (проблема Шотландії), у Німеччині (проблема східних земель) тощо. Це стосується і такої стійкої регіональної спільноти, як Європейський Союз.

Отже, світова економіка наприкінці XX — на початку XXI ст. характеризувалася посиленням асиметричності розвитку.

Глобалізація зумовлює нові, невідомі раніше суперечності, вирішити які людство поки що не може. Вчені Е. Рашковський і В. Хорост наводять їх перелік:

  • 1) соціальне розшарування, що збільшується, в тому числі у розвинених країнах, оскільки в постіндустріальному виробництві все визначає досить вузьке коло високопрофесійних спеціалістів, інтелектуалів, яким потрібні лише прості виконавці;
  • 2) елітарність як принцип організації економічного життя, політичної сфери, системи освіти;
  • 3) послаблення демократичних структур інститутів громадянського суспільства;
  • 4) феномен "комп'ютерного відчуження", заглиблення індивіда у віртуальну реальність, що витісняє з його свідомості живий світ;
  • 5) поширення піару, впевненість управлінців, менеджерів, засобів масової інформації у тому, що всі проблеми можна розв'язати шляхом "промивання мізків";
  • в) панування прагматизму, деідеологізованої раціональності, "ефективності", "професіоналізму" як вищих доброзичників, що зумовлює помітне зниження рівня моралі у суспільстві, особливо в його верхніх ешелонах;
  • 7) збільшення показників злочинності, що триває нині й охопила не тільки "сірі зони" сучасного світу, а й благополучні суспільства;
  • 8) перенасиченість інформації, 80 % якої практично не потрібна внаслідок її безкорисності та яка є своєрідним забруднювачем навколишнього інформаційного середовища.

Відбувається гостре зіткнення поглядів адептів і противників глобалізації. На противагу заявам про цивілізаційні переваги глобалізації у світі стверджується насамперед боротьба за доступ до обмежених світових ресурсів і нові взаємодії на міжнародній арені, що дадуть змогу на новому етапі розвитку відновити вічні відносини панування і підлеглості. Це новий тип імперіалізму, який веде до однополярності світу — панування США.

У світовому розвиткові на сьогодні йдеться не стільки про взаємини "Захід

  • — Схід", скільки про новий світовий порядок по лінії "Північ — Південь", але суть від цього не змінюється. Нині світ поділений на три зони:
    • 1) зону "золотого мільярда" на чолі з США, де зосереджено один із трьох традиційних факторів виробництва — капітал;
    • 2) зону, що обслуговує "золотий мільярд" та поділена в свою чергу на верхню
  • — індустріальну і нижню — сировинну і в якій розміщені два інші класичні фактори виробництва — праця і земля;
  • 3) маргінальну — зону з найбіднішими країнами Азії й Африки, котрі вважають безнадійно відсталими і не мають перспективи розвитку.

Зрозуміло, що така ситуація влаштовує тільки еліту Півночі, тому однополярність не має перспективи. Власне й економічна історія світу засвідчила, що у формуванні світових економічних полюсів також спостерігається циклічність (однополярна: домінування Франції на початку XIX ст.; багатополярна: низка держав середини XIX ст.; біполярна: Антанта — Німецько-Австрійський блок у кінці XIX ст.; однополярна: США на початку XX ст.; багатополярна у 1937— 1941 рр.; біполярна: Радянський і Західний блоки у 1945—1990 рр.; однополярна: США на початку XXI ст.). Якщо дотримуватися такої логіки, то у XXI ст. однополярність має змінити багатополярність, котра потім трансформується у біполярність, яка у свою чергу знову перейде в однополярність.

Разом із зазначеними вище проблемами у розвитку світового господарства з'явилися нові процеси в техніці, економіці, соціальному житті, освіті, культурі. Все це становить основу для переходу до нової економічної системи — постіндустріальної. їй відповідає і постіндустріальне (інформаційне) суспільство, де надзвичайну роль відіграють менеджери й інформація, знання у виробництві; поширюються процеси інтеграції, інтернаціоналізації в економіці, культурі, міждержавних взаємовідносинах. Вони стають визначальними у цивілізаційному розвитку XXI ст.

У новому суспільстві зростає рівень інформаційного простору, який має важливе значення не тільки для економіки, а і для зміцнення обороноздатності, вирішення політичних завдань, прогресу науки, техніки, культури. Процес глобалізації в XXI ст. взаємопов'язаний з успіхами у становленні та розвитку цього суспільства. Щоб Україна зайняла достойне місце у цьому процесі та на світовому економічному полі, варто всебічно розвивати телекомунікаційні мережі та нові технології у цій галузі.

Глобалізація економіки — це насамперед взаємозалежність економіки всіх країн світу, в основі якої лежить поглиблення інтернаціоналізації. Це означає економічне зближення країн сучасного світу, що ґрунтується на поглибленні зв'язків у виробництві та швидкому зростанні міжнародної торгівлі. Одночасно відбувається інтернаціоналізація фінансових і фондових ринків, розвивається міжнародна міграція робочої сили, виробництва і капіталу, трансферт технологій. Передбачається, що процес глобалізації сприятиме вирівнюванню умов господарювання у різних країнах, зближуватиме ціни, не перешкоджатиме під час реалізації товарів і послуг для діяльності фінансових і фондових ринків держав світу. Україна має посісти у новому світі XXI ст. важливе місце.

Нині серед економістів майже немає суперечностей стосовно того, що сучасна монетарна система як частина міжнародної економіки, котра значно інтернаціоналізувалася, відіграє важливу роль у подальшому світовому розвитку економіки. Разом із тим, на думку дослідників глобального монетаризму, ця сфера е також найсуперечливішою, особливо з часів, коли велика зміна устроїв на початку 70-х років XX ст. свідчила про перехід від державно-керованої міжнародної валютної системи часів Бреттон-Вудса (Д-МВС) до ринково-керованої міжнародної валютної системи сьогодення (Р-МВС). Саме з цього періоду процес інтернаціоналізації монетарної системи набув феноменальних темпів. Основою такою процесу був розвиток інформаційних технологій, стрімкий як за охопленням, так і за швидкістю, що значно скорочує час і витрати, потрібні для передання й оброблення інформації. Бурхливе переливання капіталів із країни в країну, стрімке розширення обсягів фінансових операцій, міжнародного руху фінансових активів і державних облігацій набагато випереджає динаміку збільшення масштабів матеріального виробництва та зовнішньоекономічних відносин. Наприклад, у кінці XX ст. зростання глобального ВВП у день становило тільки 7-8 % від збільшення валютних резервів усіх разом узятих центральних банків.

Такі кардинальні зміни у світових фінансах зумовлюють відносну самостійність глобалізаційних процесів у цій галузі, які хоча й підпорядковані загальним закономірностям глобалізації, проте мають свою специфіку. Деякі дослідники монетарної глобалізації роблять висновок, що світова економічна інтеграція взагалі відбуватиметься як розвиток глобального монетаризму, де всі країни пов'язані одна з одною перехресними потоками грошових капіталів, придбанням іноземних активів. У перспективі такий процес поставить практичне питання щодо становлення не лише загальнорегіональної валюти на зразок євро, а й утворення нової валюти світу.

Для монетарної глобалізації характерні високий рівень рухливості капіталів і фінансових активів, глобальне розширення свободи діяльності банків, зменшення перешкод на шляху фінансових потоків, посилення транскордонної мобільності капіталів. Також унаслідок поширеної внутрішньої лібералізації рухів капіталу спостерігається інтернаціоналізація фінансових портфелів (загальна кількість ТНК на початку XXI ст. становила 63 тис, іноземних філій — понад 800 тис, нагромаджені ними іноземні інвестиції — майже 6 трлн дол. США, а їх глобальні активи — 21,1 трлн дол.); занепад ринкової значущості банків як фінансових посередницьких установ (про що свідчило зростання цінних паперів, облігацій, деривативів тощо); визначення валютних курсів фінансовими ринками шляхом збільшення обсягів міжнародних фінансових операцій стосовно торгових (на початку XXI ст. тільки 10 % валютних операцій обслуговують зовнішню торгівлю, а 90 % є лише спекулятивними); ринкова нестабільність простежується в усій монетарній системі; ринкова зосередженість, за якої відносно невелика група інституцій одночасно займається торгівлею на міжнародних ринках.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші