Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія зарубіжної літератури XIX
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЛЕКЦІЯ 8. Детективна література. Едгар По. Артур Конан-Дойль

1. Е.По - засновник детективного жанру. Поняття про детектив: ознаки, структура, правила, види. Особливості інтелектуального детективу.

2. Ідейно-художній аналіз новел Е.По: "Червоний кіт", "Провалля і маятник", "Лігейя", "Червона смерть", "Окуляри".

3. А.Конан-Дойль - послідовник Е.По. Детективні твори письменника. їх загальна характеристика.

Е. По - засновник детективного жанру. Поняття про детектив: ознаки, структура, правила, види. Особливості інтелектуального детективу.

ЕДГАР ПО

ЕДГАР ПО (1809-1849) належить до числа класиків світової літератури. Його талант багатогранний - це проза, поезія, літературно-критичні статті, рецензії, а також твори, жанр яких важко визначити (науково-астрономічна поема "Евріка"). Е.По вважають засновником, "батьком" жанру детективу.

У кожній галузі літератури По був новатором, що визначив свою епоху і накреслив шляхи для подальшого розвитку літератури. Але визнання на батьківщині прийшло до нього через багато років після його смерті.

Його називали письменником трагічної біографії, людиною "полоненою таємницями життя, охопленою святою жадобою зрозуміти душу свою". Під самого народження життя не пестило його, а завжди посилало нові випробування: смерть рідних, бідність та хвороби, зради, зловживання алкоголем. Він був справжнім американецем, який у своїх творах відобразив життя в безлічі аспектах ( його цікавили технічні та наукові досягнення, філософія, література, питання суспільної моралі).

Едгар Аллан По належав до знатного ірландського роду. Він народився 19 січня 1809 р. у м. Бостон, у родині мандрівних акторів. Мати належала до родини англійських акторів, які переїхали до Америки в кінці XVIII ст. Молода талановита акторка, співачка, танцюристка Елізабет була улюбленицею публіки. Батько письменника мав освіту юриста, син дільця з Балтимора, був бездарним актором та поганим чоловіком. Девід і Елізабет вели бродячий спосіб життя. У них було троє дітей: Вільям, Розалі та Едгар. Молода сім'я була дуже бідна, тому вже через два тижні після народження дитини мати змушена була піти працювати. Пізніше письменник з гордістю писав, що був сином жінки, яка віддала мистецтву красу, молодість і талант.

Коли хлопчикові не було ще й 2-х років, батько покинув сім'ю і раптово помер від лихоманки. У віці 2 років Едгар залишився круглим сиротою. Під час гастролей на півдні у місті Річмонді від чахотки померла мати. Розалі взяли чужі люди, Вільяма забрала бабуся, а Едгара взяла на виховання родина Джона Аллана, багатого комерсанта, що торгував тютюном.

Джон Аллан не усиновив його офіційно, бо не знав, чи виправдає Едгар його надії. Він говорив: "Нечего с ним носиться, как с золотым яйцом, всё равно из сына актёришки ничего путного не выйдет". Джон узагалі волів би залишити його помирати у річмондській хатині, якби не дружина. Френсіс Аллан обожнювала і любила хлопчика так, що він не відчував себе прийомним сином. У дитинстві Едгар мріяв про те, що він, як і його прийомний батько, буде торговцем, спадкоємцем фірми "Аллан і Елліс". Він був розумний, упертий, вільнолюбивий. Дуже любив слухати "страшні казки", "історії про привидів, про розриті могили", які йому розповідала няня-негритянка. Ці історії були типовими для забобонної Америки XIX ст. Ще одним джерелом вражень для малого Едгара стали безкінечні розповіді про морські мандрівки, про скарби, про які розповідали у Алланів капітани або торговці. У більшості написаних ним пізніше творів стало помітним почуте в ті роки, коли він сидів маленький біля каміна. Хлопчик жив у розкоші, і тому склалися такі солодкі думки.

У 5 років гарненького хлопчика з ямочками на щоках і кучерявим каштановим волоссям віддали до класичної англійської школи, де він швидко почав робити успіхи. Едгар завжди був одягнений як маленький принц: мав лоша поні, особистих собак, котрі його супроводжували, і ліврейного грума.

Але всі дитячі мрії розвіялись, коли родина Алланів переїхала до Англії. З 1815 до 1820 року хлопець жив в Англії і навчався у одному із Лондонських пансіонів. Навчаючись там, у нього почали з'являтися деякі дивацтва. Товариш часто помічав, як він розмовляв із самим собою і жестикулював. Тоді ж до Е.По почав прилітати чорний ворон і нашіптувати йому на вухо страшні історії. Він рано почав писати поезію, що дратувало батька.

У цей час Едгар закохався у Сару Ельміру Ройстер, яка жила навпроти його школи. У 1823 р. їй було лише 15 років. Природа наділила її вишуканою фігурою, великими чорними очима і довгим темним волоссям. Образ дівчини дуже вплинув на юнака і він написав портрет коханої. Містер Ройстер без особливого захоплення спостерігав за розвитком їхньої любовної історії. Джон Аллан, опікун Едгара, також не дуже схвально ставився до цього. Батько Ельміри зробив усе можливе, щоб вони не одружилися: коли Едгар поїхав на навчання у Віргінському університеті, дівчина не відповідала на жоден його лист. Справа в тому, що ці листи перехоплював містер Ройстер. Вдруге доля звела їх незадовго до смерті письменника, але на цей раз на заваді шлюбу стала смерть.

Повернувшись в Америку, він закінчив міську школу. Саме тепер юнак зрозумів, що він дійсно "не их породы" і доведеться відмовитися від занять торгівлею. У 1826 році він вступив до Віргінського університету. Знання йому давалися легко, особливо з англійської літератури. У роки навчання багато читав, захоплювався віршами Дж.Г.Байрона, П.Б.Шеллі, Т.Мурра, особливо зачитувався книжками історичної тематики. Вивчав латинь, історію, фізику, астрономію та ботаніку, знав хімію та медицину, займався перекладацькою справою. Весь свій вільний час він писав вірші. Джон Аллан був проти, часто обшукував кімнату і кидав зошити у вогнище.

Молодий поет під час навчання, улюбленець товаришів, поведінкою не вирізнявся. Бенкети, гра в карти, де він програвав великі суми грошей, зробили свою справу, завдали клопоту, з якого Едгара міг визволити тільки багатий родич або опікун.

У 1825 році Джон Аллан миттєво розбагатів. Шотландський родич Уільям Гельт залишив солідний спадок - близько 750 тисяч доларів. Родина переїхала до величезного будинку і привиди старої Англії стали для хлопця чужими. Ворон не прилітав, зошити з віршами припадали пилом під ліжком. Едгар жив на широку ногу. Батько отримав удар, коли одержав масу несплачених рахунків. Виявилося, що син програв багато грошей у карти.

Нервовий, пристрасний, поривчастий характер молодого поета був не зрозумілий Джону Аллану, людині практичній, далекій від літератури та мистецтва. Він був мільйонером і не хотів робити Едгара своїм спадкоємцем. Аллан не усиновив юнака і поставив гордого хлопця у положення приживали у багатій хаті. Непорозуміння призвели до того, що "крутий" норов купця зовсім лишив 18-річного хлопця матеріальної підтримки. Той змушений був покинути його дім та університет, де провчився всього рік, бо батько відмовився оплачувати рахунки. Почалося скрутне життя.

Едгар поїхав у Бостон і за власний кошт надрукував книгу віршів, які так і не вийшли у продаж. Залишившись без друзів, коштів до існування, без даху над головою, 18-річний юнак подав рапорт про зарахування до армії. Служив рядовим у батареї артилерійського полку в Саллівоні, отримав чин сержант-майора. Тут, коли він одного разу блукав пустелею, По зустрів знайомий силует ворона, і його знову почали переслідувати фантастичні видіння. Едгар зробив для себе геніальне відкриття - єдиний спосіб боротися з ними - це перетворювати їх на оповідання. Ця пристрасть захопила його настільки, що він став забудькуватим, відповідав невпопад, не виконував службових обов'язків. Командир подав скаргу Джону Аллану, але той не хотів нічого знати про хлопця.

Не витримавши казармених умов, По звернувся за допомогою до Френсіс Аллан. Та вмовила чоловіка викупити його з армії, і він приїхав у Річмонд, але місіс Аллан на час приїзду померла. На вимогу містера Аллана, Едгар змушений був вступити у військову школу до Уест-Пойнту. Юнак залишитися військовим не захотів і домігся виключення з академії. Цього разу розрив з вітчимом був остаточним, до того ж невдовзі після цього той помер, жодним словом не згадавши Едгара По у заповіті. Молодий письменник почав шукати роботу - хотів працювати вчителем, шукав також місце у газеті.

У літературу він увійшов як новеліст. До жанру новели звернувся у 1832 році, коли брав участь у конкурсі на краще оповідання. Усього написав 64 новели. У 1833 р. балтиморський журнал присудив Едгару По премію у 100 доларів за краще оповідання. Це був "Рукопис, знайдений у пляшці". Премія врятувала письменника від голоду і відкрила йому шлях до журналістики. Він став дуже талановитим журналістом, працював редактором, літературним критиком. У журналі друкувати його оповідання.

З 1834-1835 рр. Едгар писав^поеми, вірші, оповідання; надрукував сорок різних оповідань і журнальних статей. Його популярність зростала, але матеріальне становище не ставало кращим. За роботу йому платили 10 доларів на тиждень, рівно стільки, щоб не померти з голоду. Едгар Аллан По був одним із перших американських інтелігентів, хто заробляв на життя пером.

У цей час у його житті настала щаслива мить: він закохався у кузину по батьківській лінії - Віргінію, яка народилася 13 серпня 1822 р. їй було 12-13 років, коли вони покохали одне одного. Мати дівчини погодилася на одруження. Едгар і Віргінія таємно одружилися у Балтиморі. Проте він упродовж року жив окремо від дружини-дитини. У 1836 р. вони формально повінчалися у Річмонді.

У 1837 р. разом з молодою дружиною та її матір'ю (його тіткою) По переїхав до Нью-Йорка. Але дружина захворіла і довгі роки знаходилася на межі між життям і смертю. Письменник доходив до божевілля від піклування та власного безсилля. Щоб забутися, він став пити і в нього почали з'являтися ознаки психічного захворювання. Французький поет Шарль Бодлер писав: "...поэт, еще ребенком брошенный в случайность свободной жизни, изнуренный тяжелой продолжительной болезнью, искал время от времени забвения в вине. Литературные дрязги, семейное горе, оскорбительная нищета - всего этого По избегал в бездне опьянения, как в предварительной могиле".

У пошуках кращого життя Едгар По переїздив у міста - Річмонд, Нью-Йорк, Філадельфія, Вашингтон, і знову у Нью-Йорк, але бідність не відступала. У 1845 р. вийшов його вірш "Крук", що приніс поету визнання. Він вважав, що лірика - це його єдина пристрасть. Головна тема поезій - кохання, смерть і страждання. Едгар По розробив свою поетичну теорію, яку виклав у статті "Принципи поезії":

o поема не повинна бути довгою;

o поезія повинна цілком підкорятися почуттям прекрасного; потворного та безформного не мало бути в ній;

o поезія не використовувала систему тонічного віршування;

o поезія мала поєднуватись із музикою.

Хвороба та бідність продовжували переслідувати молодого поета. У 1846 р. для нього та родини почалися складні часи. Е. По змушений був прийняти милостиню. Але 30 січня 1846 р. у холодній кімнаті померла Віргінія. Чоловік заціпенів. Він вставав уночі і йшов на цвинтар, щоб тужити там. Серцева туга змусила його пити, але він не припиняв роботи. У багатьох його творах присутні хворі мотиви, вони були пов'язані зі станом психіки письменника, у нього було хворе серце та депресія.

З часом Едгар познайомився з поетесою Єленою Уїтмен. Кохаючи його, вона не змогла поєднатися з ним (цьому завадила її смерть у 1848 р.). Але саме це жінка стала на захист його імені, написавши книгу "Едгар По і його критики".

Е.А.По помер у 40 років у балтиморській лікарні, куди його перенесли за 4 дні до того, знайшовши у якійсь канаві. Смерть видатного письменника відбулася при загадкових обставинах. За однією версією, прочитавши у Річмонді з гучним успіхом лекцію і отримавши гроші, він поїхав у Балтімор, де через кілька днів його знайшли на вулиці у непритомному стані. Припускали також, що його напоїли наркотиками та вкрали гроші.

Та й після смерті поета переслідувала лиха доля, гіршої за яку ворогові не побажаєш. Літературний душеприказчик Е.По Руфус Грисуолд зробив усе, щоб виставити По в очах нащадків особою лихою і порочною. Він навіть листи його підробляв і у перекрученому вигляді публікував, створивши образ людини, справедливо покараної за свою гординю та крайній індивідуалізм. У листі Е.По до Хелен Уїтмен були такі рядки: "...лишь таких испытаний, каким я подвергался, и не доставало, чтобы, дав мне ощутить мою силу, сделать меня тем, чем я рожден быть". А був він, за словами англійського поета Теннісона, письменником, що мав "незвичайний талант, який народила Америка".

Детектив став цілком законним літературним жанром. Його перевага полягала в тому, що це - одна із перших і поки що єдина форма популярної літератури, в якій показало себе відчуття поезії сучасного життя.

Цей жанр мав давні корені. Біля витоків детективної літератури став американський письменник Е.А.По, який протягом 1840-1845 рр. створив 5 новел, у яких було закладено ідеї, що лягли в основу принципів сучасного детективу. Він став засновником трьох головних напрямів у детективі - романтичного (власне сенсаційного), класичного (власне інтелектуального) та готичного (жахливого, страшного). У творах класичного типу, власне інтелектуальних детективах, усі події, як правило, відбувалися у першій частині, а потім детектив рухався вперед, доки повністю не розгадував загадки. Що ж стосувалося читача, то він діяв нарівні з великим нишпоркою і мав можливість самостійно працювати над загадкою. Розв'язуючи ту чи іншу таємницю, читач повинен мислити логічно, послідовно, підключивши свій інтелект, звідси і назва - інтелектуальний.

Особливості інтелектуального детективу:

o сюжет побудований навколо злочину;

o у центрі - інтелектуальний процес пошуку істини;

o дія відбувалася у дуже обмеженому просторі;

o головний герой - єдиний, хто міг досягти успіху, який був ніби запрограмованим;

o жертва - "об'єкт роботи нишпорки";

o детектива цікавили найменші подробиці;

o читач мав можливість стежити за розвитком думки слідчого;

o відсутність рухів та емоцій;

o інтерес почуттів сконцентрований на таємниці, а не на трагедії людей;

o злочин мав бути обов'язково розкритий за допомогою логічних умовиводів, а не випадковості, чи немотивованого зізнання;

o монотонність оповіді, довгі розповіді героїв про різні дрібниці;

o мало уваги звернено на великі географічні кордони.

Власне інтелектуальний детектив, на відміну від сенсаційного, траплявся рідко. Зразки таких творів у творчості А. Конай-Дойля, А.Крісті та ін.

Сьогодні розрізняють багато видів детективної літератури (цей поділ дещо умовний):

1. Американський "крутий" детектив (Раймонд Чандлер).

2. Французький "м'який" соціально-психологічний (Жорж Сіменон).

3. Побутово-таємничий (Чарльз Діккенс).

4. Авантюрно-поліційний (Моріс Леблан).

5. Французький та американський "чорний" детектив (Джеймс Хедлі Чейз, Картер Браун).

6. Радянський міліційний (Олександра Марініна).

7. Суворо-процесуальний та адвокатський (Ерл Стенлі Гарднер).

8. Іронічний чи пародійний (Іржі Морен).

9. Інтелектуальний (логічний, дедуктивний) (Е.А.По, Агата Крісті, А.Конан-Дойль).

Історики детективного жанру підкреслювали, що це унікальна літературна форма, яка відрізнялася від кримінального роману, не мала нічого спільного з поліцейським романом і зовсім не була схожа на роман жахів.

ДЕТЕКТИВ

Сюжет

Заснований на обмані, який міг бути механічної (замкнена кімната) чи словесної (репліки, що збивають з пантелику) властивості. Розповідь велася від цього обману до розгадки, яка була кульмінацією всієї розповіді

Детектив (нишпорка)

Міг бути як професіоналом, так і аматором, і в ролі останнього міг бути головою приватного детективного агентства чи волею випадку стати причетним до розслідування злочину. Завжди знаходився в центрі подій, часто-головний герой, який відрізнявся високою спостережливістю

Метод здійснення злочину

Якщо злочин вбивство - метод незрозумілий, або такий, що навмисне збивав з правильної думки. Інколи метод вбивства відрізнявся надзвичайною винахідливістю (особливо у варіаціях на тему зачиненої кімнати) і викликав суспільне непорозуміння

Докази

Найважливіший елемент сюжету. їх бувало інколи більше 20. Значення їх могло бути прокоментоване детективом, а інколи процес дедукції пропонували читачеві

Характери

Лише детектива описано досить детально

Обстановка

Детально подана до здійснення злочину. Потім на першому місці - проблема доказів та пошуку злочинця

Соціальні установи

Консервативні

Значення елементу загадковості

Дуже важливе. Герой - детектив, детективна загадка - це все, що надовго запам'ятовується читачеві

Детектив - це жанр прози, у якому сюжет побудований навколо кримінальної загадки, а головним персонажем був слідчий - представник поліції або приватний нишпорка. Жанр детективу поєднав у собі два досить протилежні принципи: математичну загадку та героїчну поему. У центрі твору - протистояння світу норми, що його захищала поліція чи приватний нишпорка, та злочинного світу.

На ранньому етапі розвитку детективної літератури особлива увага зосереджувалася на тому, хто вчинив злочин. Якщо в розповіді був персонаж, у якого не було жодного мотиву здійснити злочин, і якщо йому дозволялося залишитись до вирішальної частини, так і не опинившись підозрюваним, його справа була не з кращих. "Я зрозуміє, що він злочинець, тому що про нього нічого не сказано," - викрикував читач. Також у детективі відсутнє зображення людини та її долі. У своїй сьогоднішній формі він відрізняється чіткою логічністю і деякою абстрактністю.

Таким чином, літературознавці виділили головні ознаки детективного жанру:

o насолода красою аргументу - задоволення інтелектуального характеру;

o емоційна напруга сюжету - відсутність довгих описів, ліричних відступів, побічних тем; цікаві характери, обставини, що легко запам'ятовувалися;

o розгадка таємниці злочину - це не омана читача; ні детектив, ні хто-небудь із офіційних слідчих не міг опинитися злочинцем; злочин розкривався дедуктивним шляхом, а не випадковістю;

o злочинець - лише один; він не міг бути слугою, а тільки людиною з певними перевагами, які зазвичай не наводили на підозру.

У детективі все підкорене сюжету, який складається з 4-х елементів. Простежимо на прикладі оповідання Е.По "Вбивство на вулиці Морг":

-постановка проблеми (вбивство двох жінок у їхньому будинку);

-поява даних, необхідних для її розв'язання (зачинена зсередини кімната, волосся, не схоже на людське, стрічка кашкета моряка тощо);

-вияв істини, тобто завершення розслідування детективом (вбивцею виявився орангутанг, який утік від свого господаря-моряка);

-пояснення, яким шляхом детектив дійшов до такого висновку (пояснення Дюпена).

У детективі усі події, як правило, відбувалися у першій частині, а потім слідчий рухався вперед, поки повністю не розгадував загадки. Герой детективу - подвійний контактер. З одного боку, приватний нишпорка або талановитий поліцейський протистояв розумним, проникливим або бездіяльним інтелектуалам. Детектив - слідчий з притаманними йому героїчними рисами. Таким чином, посідав місце захисника слабких. З іншого боку, приватний нишпорка чи розумний поліцейський протиставлені достатньо енергійним, але обмеженим охоронцям порядку, які просто не помічали прикмет, що вели до розв'язки.

Правила детективного жанру:

-коли виключені усі варіанти, крім одного, то він і буде правильним, за всієї його, здавалося, неймовірності;

-чим складніша і заплутаніша справа, тим її простіше розв'язати.

У інтелектуальному детективі визначали як переваги, так і недоліки. Основна перевага - це різноманітність аналітичних методів (дедукція, індукція, аналіз, логічні умовиводи тощо). Недолік полягав у тому, що твір монотонний, відсутні рухи та емоції, у тексті наявні довгі розповіді героїв про різні подробиці.

Якщо шукати визначення, аби охарактеризувати різні типи чи різновиди детективу, то спочатку треба виключити певні схожі варіанти оповідних форм, які не були власне детективами. Це утворення, які відмежувалися за останні сто років від класичного детективу і набули власних канонічних ознак:

o шпигунські романи чи оповідання;

o політичні з елементами детективу;

o пригодницькі з тими самими елементами;

o триллери й фантастичні історії, близькі до наукової фантастики, тощо. Окремо розвивалися "серйозні" романи, у яких злочин відігравав певну, іноді

значну роль, але домінували усе ж таки соціальні або психологічні проблеми (твори Ч. Діккенса, Ф. Достоєвського та їх послідовників).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси