Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Етнопсихологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Національно-культурна специфіка мовленнєвого спілкування

  • 1. Національна специфіка мовленнєвого спілкування як об'єкт наукового дослідження.
  • 2. Класифікація національно-культурних чинників спілкування.
  • 3. Етнічні відмінності у мовленнєвому спілкуванні.

Національна специфіка мовленнєвого спілкування як об'єкт наукового дослідження

Осмислення проблеми спілкування людей, які належать до різних культур і розмовляють різними мовами, є необхідним як для вивчення проблеми викладання іноземної мови, так і з метою розв'язання проблем міжмовленнєвого і міжкультурного контактів.

Мова виступає однією із основних ознак етносу. Динаміка етномовних процесів віддзеркалює особливості етногенезу. Мова є сховищем знань, здобутих упродовж історії розвитку етносу (надбань культури) та виступає засобом передачі соціального досвіду від покоління до покоління. Мова є не лише засобом спілкування, а й природним джерелом інформації про світ і передусім про власний народ.

Мова - це знакова система будь-якої фізичної природи, що виконує пізнавальну та комунікативну функції людського буття. Існує два види мови:

  • 1) природна, що слугує формою вираження думок і засобом спілкування між людьми;
  • 2) штучна, що створена для вузьких потреб. Наприклад, мова сигналів - азбука Морзе, мова математичних символів.

За своєю природою мова - явище соціальне. За своєю фізіологічною основою мова виступає як друга сигнальна система (І.П. Павлов). Мова є феноменом формування свідомості. Завдяки існуванню мови є можливим абстрактне мислення.

Ідею про існування взаємозв'язку між мовою та етносом вперше було висловлено у XIX ст. В. Гумбольдтом. Ця ідея полягає у нерозривності мови і людського способу життя, мови та світогляду. Головним надбанням лінгвістичної концепції В. Гумбольдта є розуміння діалектичного співвідношення між соціальним та індивідуальним у мовленнєвій діяльності. В основу його вчення про мову було покладено поняття "мовної форми", що означає особливий для певної мови спосіб об'єднання звукового матеріалу та психологічного змісту, а точніше - спосіб пристосування звуків для вираження психологічного змісту.

Г. Штейнталь розглянув мову як складову психіки. Існування племінних, національних мов він пояснив за допомогою єдності фізичної організації (завдяки єдності походження і єдності середовища). А вплив тілесних впливів на душу призводить до появи схожих в усіх індивідів властивостей і схильностей, у результаті чого всі вони характеризуються однаковим народним духом. Тому, всі загальні риси в мові та у психіці в цілому в представників однієї нації зумовлено спадковістю.

Національну мову як феномен культури визначив І. Огієнко. У своїй роботі "Українська культура" він висловив таку думку: "Мова - це наша національна ознака, в мові наша культура, ступінь нашої свідомості. Мова - це форма нашого життя, життя культурного і національного, це форма національного організування. Мова - душа кожної національності, ії святощі, її найцінніший скарб... Звичайно не сама по собі мова, а мова, як певний орган культури, традицій... і поки з/сиве мова - житиме й народ, його національність. Не стане мови - не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж другим народом ".

Кожна мова має свій національний дух і відображає національну діяльність, буття, вона твориться в процесі спілкування і життєдіяльності. Мова є віддзеркаленням світогляду народу та його вдачі, становлення яких відбувається у повсякденних умовах. Уся специфіка народного буття виявляється в мові народу. Мова є шляхом усвідомлення моральних й естетичних ідеалів. Вона фіксує історичні етапи розвитку етносу та особливості особистого буття індивідів.

Сьогодні в світі існує 2796 мов і 8 тис. діалектів. Мова виникає, існує, змінюється водночас із зміною епох, а інколи зникає (наприклад, латинська мова). Чимало слів відмирає, забувається чи набуває нового змісту. Кожна мова має свій національний дух, відображає національну життєдіяльність і проявляється у процесах спільної діяльності та спілкування. Однак національна сутність і світогляд народу зумовлені життєвими обставинами.

Специфіка мовленнєвого спілкування вивчається низкою таких наук, як:

- лінгвістика - це наука про мову, її сутність, будову, функціонування та розвиток, завдання якої полягає у пізнанні мови як реального об'єкта в усій його складності та багатоаспектності. Не зважаючи на значні досягнення лінгвістики в описі структури мови, поза увагою цієї науки залишаються проблеми специфіки мовлення у представників різних народів. Наприклад, практично відсутні дослідження про темп мовлення, про розподіл та спосіб заповнення пауз, а якщо такі є, то вони не мають спрямованості на національну специфіку, носять більш універсальний характер; про системи, які обслуговують специфічні ситуації спілкування (привітання, телефонні розмови, неінформативна бесіда тощо), про використання мовленнєвих стереотипів і т. ін.

Поза увагою науковців залишилися питання про особливості паралінгвістики, проксеміки, міміки, жестикуляції та взаємодію між ними (тобто, коли інформація передається цими системами послідовно). Наприклад, ця людина... далі знак-жест, який означає - "несповнарозуму"тощо;

  • - семіотика як наукова дисципліна вивчає загальне в будові та функціонуванні різних знакових (семіотичних) систем, які діють у людському суспільстві (наприклад, мову, деякі явища культури, звичаї, обряди, кіно й т. ін.), в природі (наприклад, комунікація у світі тварин) чи в самій людині (наприклад, зорове та слухове сприймання предметів, логічні роздуми). Дослідження з семіотики вирізняє високий ступінь емпіризму та фактологічності;
  • - загальна психологія, до предмету дослідження якої належать такі аспекти процесу комунікації; 1) співвідношення між мовою, мисленням, сприйманням і спілкуванням; 2) значення мови (та мовлення) в різноманітних процесах людської діяльності, тобто та проблематика, яка зводиться до гіпотези Сепіра-Уорфа.

Гіпотеза Уорфа про співвідношення між культурою та пізнавальними процесами полягає у тому, що:

  • 1)групи людей, які розмовляють різними мовами, неоднаково сприймають і розуміють оточуючий світ (лінгвістична відносність);
  • 2) чинником цих відмінностей є мова (лінгвістичний детермінізм).

Результати проведених експериментів не стали підтвердженням чи спростуванням основних положень гіпотези Уорфа про лінгвістичну відносність і лінгвістичний детермінізм;

  • - соціальна психологія, соціологія та етнографія, предметом вивчення яких виступають:
    • а) соціальна диференціація форм спілкування в певних національних групах і специфіка цієї диференціації в різних національно-культурних спільностях;
    • б) стійкі національні традиції, звичаї й т. ін., що розглядаються як частина національної культури;
    • в) особливості психіки, які притаманні певній національно-культурній спільності;
  • - проксеміка, яка досліджує просторово-часову організацію процесу спілкування, розміщення партнерів по спілкуванню у просторі;
  • - психолінгвістика, що займається, окрім іншого, порівняльними дослідженнями розвитку мовлення дитини у різних культурах і таких явищ як паузація;
  • - етнопсихолінгвістика, яка вивчає національно-культурну варіативність, що виявляється в операціях, діях і актах мовлення; у мовленнєвій свідомості, мовленнєвій картині дійсності; в організації процесів мовленнєвого спілкування;
  • - теорія і методика навчання іноземним мовам, яка вивчає специфіку мовленнєвого спілкування.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші