Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Тема 18. Загальні закономірності і принципи виховання

18.1. Характеристика закономірностей і умов виховання

Як відомо, законфілософська категорія, яка відображає необхідне, істотне, стійке, повторюване, загальне для даної галузі відношення між явищами об'єктивної дійсності.

Закономірністьпевна впорядкованість подій, відносна по­стійність, сталість головних детермінуючих факторів, регуляр­ність зв'язку між речами.

Педагогічні закономірності виховання – адекватне відображен­ня об'єктивної (тобто незалежної від волі суб'єкта) дійсності виховно­го процесу, що характеризується загальними стійкими властивостями при будь-яких конкретних обставинах. Визначити закономірність - означає з'ясувати основу ідеального плану педагогічної діяльності, отримати загальні регулятори виховної практики.

Виявити і точно сформулювати об'єктивні закономірності в га­лузі виховання надзвичайно складно, оскільки, по-перше, тут все індивідуальне, конкретне, персоналізоване і ніяк не піддається уза­гальненню, а по-друге, закономірності соціологічні, психологічні, соціально-етичні і філософські закривають власне педагогічні об'єктивні явища і навіть створюють невірну думку про відсутність педагогічних закономірностей.

П.Підкасистий [25, 403 - 415] виділяє такі закономірності вихо­вання (хоча їх можна вважати й умовами, дотримання яких сприяє підвищенню ефективності виховного процесу):

1-а закономірність. Виховання дитини як формування в струк­турі її особистості соціально-психологічних новоутворень, здійсню­ється тільки завдяки активності самої дитини. Міра її зусиль пови­нна відповідати мірі можливостей. Вона може лише те, що може в даний момент свого розвитку, однак у процесі активної діяльності збагачуються фізичні й духовні надбання, які дозволяють підвищити міру зусиль дитини. З огляду на це, виховний процес постає як непе­рервний рух вперед, потребуючи при цьому все нових і нових зусиль.

Будь-яке виховне завдання розв'язується шляхом ініціювання ак­тивності: фізичний розвиток – за допомогою фізичних вправ; мораль­ний – через постійну орієнтацію на іншу людину; інтелектуальний – через розумову активність, розв'язання інтелектуальних проблем; і любов, і краса також формуються в процесі активної взаємодії з кра­сою.

Необхідна висока напруга всіх фізичних і духовних сил дитини. Сутність найвидатнішого таланту – в праці, в зусиллі, в напрузі, в напруженому переборюванні людини самої себе і в цьому переборю­ванні потяг себе до свободи.

Як не дивно, але цю закономірність найкраще розуміють діти, які люблять "суворих" учителів, тих, що висувають перед ними високі вимоги і тим самим сприяють інтенсивному розвитку особистостей.

Вирішальним у даній закономірності будуть уміння педагога ве­сти спостереження за станом вихованця, дотримуватися міри в дозу­ванні активності дитини, забезпечувати високу працездатність і при цьому не допускати перевантаження вихованців.

2-а закономірність - необхідність врахування актуальних по­треб у розвитку дитини. Мистецтво виховання полягатиме в тому, щоб пропонувати актуальні проблеми для дітей різної вікової категорії своєчасно - ні раніше, ні пізніше.

Випереджаючи актуальні проблеми, педагог ризикує зустріти опір і пасивність дітей. Якщо ж педагог запізниться з матеріалом для актуальних потреб, то ці потреби можуть задовольнятися в небажано­му для вихованців і вихователів руслі. Тому педагог повинен відчува­ти найменші показники, які свідчать про зміну системи потреб.

Ці показники фіксуються в особливості поведінки ("став гру­бим" або "не слухається"), в одязі ("постійно наражається"), в наданні переваги захопленням ("з ранку до вечора грає в футбол" або "допізна гуляє"), в мові ("жахливий жаргон у сина", "надто язиката"), в ситуа­ціях, які досі не зустрічалися в житті дитини ("взяв без відома бать­ків гроші" або "зібрав на вечорниці півкласу, спустошив увесь холо­дильник").

Згідно з даною закономірністю високо кваліфікований педагог – це педагог, який уміє бачити, що відбувається з дитиною, яка розвива­ється, і що для дитини вважається найголовнішим у даний момент її життя і не відвертати "незручного розвитку", а спрямовувати особли­вості росту на шлях культури.

3-я закономірність – необхідність спільно-індивідуальної дія­льності вихователя і вихованця. Суть її полягає в необхідності до­тримування пропорційного співвідношення зусиль дитини і зусиль педагога в сумісній діяльності. На початковому етапі доля активності педагога переважає активність дитини.

З часом доля активності дитини поступово збільшується і вреш­ті набуває максимального рівня, коли суб'єктом діяльності стає дити­на, а педагог ніби з боку спостерігає, оцінює, супроводжує непоміт­ною інструкцією, спрямованою на удосконалення продукту діяльності. Спільно-індивідуальна діяльність допомагає дитині відчу­ти себе суб'єктом діяльності і це надзвичайно важливо для вільного творчого розвитку особистості.

4-а закономірність. Вирішальним для сприятливого розвитку особистості при найінтенсивнішій її діяльності буде внутрішній стан дитини. Тільки в умовах любові і захищеності дитина вільна, сповна виражає своє ставлення до людей і не боїться відносин, які складають­ся. Тому виховання повинно містити в собі демонстрацію любові на адресу дитини, щоб дитина не відчувала тривоги у ставленні до неї близьких людей, щоб ця заспокійливість забезпечувалась наочним прикладом любові, коли вона чує в мові добре ставлення до себе, коли вона бачить мімІко-пластичну приязнь до себе, коли вона співпережи­ває разом з педагогом взаємну симпатію. Вияв любові — це умова почуття захищеності в цьому світі, де дитина ще настільки слаба, безправна, недосвідчена, незахищена.

Що означає для дитини любов до неї? Зовсім небагато: допома­гати, бути великодушним і пробачати промахи, намагатися зрозуміти, захищати від лиха і напастей, бути лагідним, ввічливим, ніжним, відкривати нескінченно цікавий світ і себе в ньому. Професійний педагог володіє готовністю до такої любові. Однак, не можна порів­нювати її з материнською любов'ю — це святе, важко пояснюване, надзвичайне почуття. Педагог і не може претендувати на щось подіб­не. Його любов - це справді людське, гуманне ставлення сильного до слабого, мудрого до нерозумного, старшого до молодого нового жит­тя.

5-а закономірність — необхідність забезпечення ситуації успі­ху, яку повинна пережити кожна дитина. Ситуація успіху – це суб'єктивне переживання особистісних досягнень у контексті індиві­дуального розвитку особистості і її індивідуального життя. Дитина не завжди усвідомлює, що ж викликало у неї задоволення: спілкування з друзями, вдала роль у спільній справі, цікаві повороти подій, оцінка її здібностей чи щось інше.

Засуджуючи дітей, висміюючи їх недоліки, роздаючи прізвись­ка, підкреслюючи їх невихованість, учитель розраховує на актуаліза­цію само-удосконалення і на більш старанну працю. Однак, як прави­ло, отримує зворотний, негативний результат.

Позитивне схвалення - найзагальніша умова створення ситуації успіху. Воно містить у собі заохочення, комплімент, приємний сюр­приз, подарунок, сувенір, радість тощо; педагог повинен уміти зміц­нювати, звеличувати духовні сили дитини. Крім того, необхідно зні­мати страх перед невдачею, неуспіхом, авансувати дитину ("у тебе обов'язково вийде"), зміцнювати мотив діяльності ("це так важливо для усіх нас"), відзначати особливі риси дитини, які дозволяють спо­діватися на успіх.

6-а закономірність — автономія і психологічна емансипація ди­тини надає вихованню так званий "схований характер". Цілеспрямо­вані виховні впливи, що плануються в ім'я соціологізації особистості, її духовного збагачення і підготовки до культурного життя сучасного суспільства, залишаються в схованій сфері педагогічного професіона­лізму. Діти не можуть і не повинні почувати себе об'єктом випробу­вання професійних педагогічних сил.

Схована позиція педагога забезпечується спільною діяльністю, інтересом педагога до внутрішнього світу дитини, наданням їй особи­стої свободи, спільним осмисленням життя і його облаштуванням, а також новим, демократичним стилем спілкування. "Відкрити" вихо­вання – означає поставити дитину в позицію об'єкта. Об'єкт же не має свого обличчя, а тому не виступає в ролі особистості, залишаючись індивід м.

7-а закономірність – цілісність особистості як соціально-психологічного феномену вимагає від педагогів цілісності виховних впливів.

Особистість поліфонічна в тому розумінні, що будь-який акт її поведінки містить у собі цілий комплекс різноманітних відносин. У такому випадку маємо поліфонічний і педагогічний вплив в окремому акті. Наприклад, який соціально-ціннісний зміст дзвоника на урок? Знак поваги до пізнання, навчального предмету, вчителя, шкільних норм? Чи це знак поваги до себе як людини? Скільки всіляких відтін­ків в одному простому ритуалі - приходити на заняття негайно після того, як пролунав дзвоник!

Цілісність виховного процесу забезпечується поліфонією вчин­ку і поведінки, але забезпеченість ця потенційна, без педагога не реалізується. Якщо педагог не враховує цієї закономірності, то вихов­ний процес жорстоко карає за це. Наприклад, читання високохудожніх віршів у забрудненій кімнаті сприяє формуванню цинізму і неохайно­сті, що з часом вкрай здивує педагога, який не вміє оцінити цілісність життєвої ситуації і зрозуміти, що на смітнику може вирости лише бур'ян. Добре організоване життя дитини, - коли режим, стиль, зміст, форми, загальний устрій шкільної реальності узгоджується з орієнта­цією на всю систему найвищих загальнолюдських цінностей, що відображаються в трьох поняттях: добро, істина, краса.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші