Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Міжнародні фінанси
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Глобалізація світового фінансового середовища. Світові фінансові кризи

Сутність, виміри та форми прояву фінансової глобалізації

Фінансова глобалізація є складовою економічної глобалізації. Вона являє собою ключовий процес розвитку світової економіки кінця XX - початку XXI століття, наслідком якого стала нова якість економічних зв'язків між суб'єктами глобальної системи. Цей процес досі не мав аналогів в економічній історії. Таким же новим явищем є і сформований глобальний фінансовий ринок.

Фінансова глобалізація знаменує собою зростаючу фінансову єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу.

Більшість вітчизняних і зарубіжних фахівців вважають економічну, і в тому числі фінансову, глобалізацію притаманною останній чверті XX століття. Проте чимало її ознак існувало і в попередні періоди. Так, світова валютна система на основі золотого стандарту сформувалась ще всередині XIX століття, трансформуючись у золотодевізну та девізну впродовж усього XX століття.

Рушійною силою фінансової глобалізації виступають транснаціональні компанії (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ). В межах ТНК і ТНБ складається широка мережа виробничих, науково-технічних, торговельних і фінансових ділових зв'язків, що ґрунтуються на контрактній системі відносин. Потужна хвиля злитті в і поглинань, що прокотилась серед ТНК і ТНБ у 90-ті роки минулого століття та під час фінансово-економічної кризи 2007-2009 рр., ще більше посилила їх вплив у світі. Національним державам доводиться все більше рахуватися з ними як з потужними партнерами, а іноді і суперниками, при впливі на національну економіку.

Причинами стрімкого розвитку глобальної фінансової системи послужили:

  • o міжкраїнна інтернаціоналізація фінансової сфери, породжена виходом за національні кордони виробництва та обігу, і, як наслідок, фінансово-перерозподільчих відносин;
  • o зростання відкритості національних економік як стосовно транскордонного руху товарів, факторів виробництва, так і фінансових потоків;
  • o лібералізація транскордонного переміщення капіталу, зумовлена пом'якшенням регулювання фінансових потоків на рівні окремих країн та міжнародних фінансових організацій.

Фінансова глобалізація проявляється у стрімкому зростанні фінансових ринків, випереджальному розвитку фінансової сфери порівняно з реальним сектором світової економіки.

Вимірювання рівня глобалізованості фінансових ринків, фінансових систем окремих країн та світового господарства в цілому спирається на два підходи: по-перше, фінансова глобалізація є складовою загального глобалізаційного процесу і для її вимірювання використовується індекс глобалізації; по-друге, використовуються специфічні показники глобалізованості фінансової сфери.

До переліку найбільш відомих узагальнюючих показників належать Індекс Глобалізації А. Т. Керні (AT. Kearney's Globalization Index), що регулярно публікується американським журналом "Foreign Policy", та G-індекс Дослідницького центру світових ринків. Детальніше зупинимось на першому з них, оскільки він охоплює широке коло індикаторів глобалізації фінансових ринків та потоків.

Індекс Глобалізації (Globalization Index) розраховується для 72 країн (до 2006 р. - для 62), на які припадає понад 97 % світового ВВП і 88 % населення світу. Розрахунок ведеться за 14 показниками - дані про торгівлю, прямі та портфельні іноземні інвестиції, кредити, масштаби міжнародного туризму, обсяги телефонного трафіку, персональних грошових переказів, чисельність користувачів Інтернетом та кількість комп'ютерів, підключених до глобальної мережі.

Для кожної країни індекс глобалізації розраховується як сума чотирьох складових:

  • 1) "економічна інтеграція" - торгівля, іноземні приватні прямі й портфельні інвестиції, інвестиційні доходи та платежі;
  • 2) "особисті зв'язки" - переміщення людей за кордон та з-за кордону, міжнародні телефонні розмови, перекази та інші особисті контакти;
  • 3) "політична залученість" - членство в міжнародних організаціях, наявність зарубіжних посольств тощо;
  • 4) "технологічна залученість" - кількість користувачів Інтернету та ін.

У більшості випадків щорічні потоки, з яких складається показник економічної інтеграції (наприклад, потоки товарів, послуг і грошей, що перетинають кордон), додаються і діляться на номінальний ВВП або на чисельність населення (для потоків, виражених в абсолютних величинах, наприклад, показник технологічної залученості). Індикатори політичної залученості - це абсолютні величини (кількість членів організацій, або кількість ратифікованих міжурядових договорів). Внесок країни у підтримку миротворчих операцій ООН є середньою зваженою величиною фінансового внеску країни або чисельності контингенту, наданого країною в розпорядження Ради безпеки 00 Н. Вагами при цьому виступають, відповідно, ВВП і чисельність населення країни.

Позиції у рейтингу країн за індексом глобалізації щороку змінюються залежно від поточної ситуації (табл. 2.1). Так, Україна у 2007 р. посіла 42-ге місце (роком пізніше - 39-те). Причому країна увійшла в десятку найглобалізованіших країн за одним критерієм - "членство в міжнародних організаціях". Цьому сприяло приєднання України до СОТ 16 травня 2008 р.

Таблиця 2.1. Місце в рейтингу 20 найглобалізованіших країн за індексом глобалізації у 2003-2007 рр.

Місце в рейтингу 20 найглобалізованіших країн за індексом глобалізації у 2003-2007 рр.

Росія посіла у 2007 р. 62-ге місце у рейтингу і опустилась на 15 рядків порівняно з попереднім роком. Кращою за інші в Росії є позиція щодо участі в міжнародних організаціях і миротворчих місіях ООН, тоді як міжнародні телефонні переговори, ратифікація угод і торговельні потоки знижують рейтинг країни. Це пояснюється зростаючою залежністю економіки від експорту енергоресурсів і повільним темпом структурних ринкових реформ.

10 нижніх рядків у рейтингу за індексом глобалізації посіли Іран (останнє, 72-ге місце), вище опинились Індія, Алжир, Індонезія, Венесуела, Бразилія, Китай, Туреччина, Бангладеш і Пакистан.

Серед спеціальних вимірювачів фінансової глобалізації можна виділити показники, які характеризують ступінь відкритості національних фінансових ринків з різних позицій:

  • o показники de jure фінансової інтеграції, тобто показники ступеня формальних обмежень на фінансові угоди, укладені іноземними компаніями на території країни;
  • o показники de facto фінансової інтеграції, тобто показники фактичної інтеграції фінансової системи країни у світову.

Однак слід зазначити, що вимірювачі de jure фінансової інтеграції не дають точного уявлення про реальні масштаби інтеграції фінансової системи країни у світову. Значною мірою це пояснюється труднощами вимірювання ефекту цілого ряду бар'єрів, які прямо не підпадають під визначення "формальних" обмежень у вигляді законів і правил, що регулюють фінансові угоди між резидентами і нерезидентами країни. До них можна віднести, наприклад, різноманітні компенсаційні схеми, обмежений доступ до джерел інформації тощо. Саме з цієї причини результати de jure фінансової інтеграції найчастіше не збігаються з результатами її вимірювання de facto, хоча і ті й інші покликані охарактеризувати ступінь відкритості фінансової системи країни.

Крім вищезгаданих показників розрізняють також кількісні показники (volume-based indicators) фінансової інтеграції Й показники, що базуються на цінах на фінансові ресурси {price-based indicators).

До переліку найбільш простих показників фінансової інтеграції, обчислених на базі обсягу фінансових операцій, належать наступні індекси відкритості фінансової системи:

де GPCI і GPCO-відповідно, валовий приплив і валовий відтік приватного капіталу (gross private capital inflows and gross private capital outflows) по відношенню до ВВП;

де CFA і GFL-відповідно, валові іноземні приватні активи й пасиви (gross stocks of foreign assets and liabilities) по відношенню до ВВП;

3) індикатор Cap Vol, що являє собою пропорцію середньої суми обсягів прямих іноземних інвестицій всередині країни й за кордоном, обсягу портфельних активів, і обсягу портфельних боргових зобов'язань і кредитів (the average volume sum of the stock of private inward and outward direct investment, the stock of portfolio equity and portfolio debt assets and liabilities) у ВВП країни.

Існує ряд інших вимірювачів, які також показують ступінь і характер інтеграції країни у світовий фінансовий ринок:

  • o відношення міжнародних резервів країни до ВВП;
  • o відношення приватних трансфертів до ВВП (даний показник, розрахований, наприклад, на базі переказів робітників та службовців, що працюють за кордоном, до країни свого походження, характеризує також і інший аспект глобалізації - масштаби міграції робочої сили).

Ряд показників фінансової глобалізації виходять із концепції однієї ціни, за якою в умовах єдиного світового фінансового ринку ціни на ідентичні фінансові ресурси повинні зближатися. Слід зазначити, що хоча тенденція до синхронізації цін проявляє себе досить помітно, особливо серед розвинутих країн, до повного вирівнювання цін ще далеко. Крім того, дані показники надзвичайно важко розраховувати, оскільки вони потребують виділення із загальної маси фінансових ресурсів, що реалізуються на світовому ринку, саме ідентичних активів, а це досить непросто зробити в умовах ринкового розмаїття фінансових інструментів.

Варто згадати ще один важливий вимірювач інтеграції фінансової системи країни у світову - кореляцію між внутрішніми заощадженнями та інвестиціями в економіку країни. З теоретичної точки зору, в умовах закритої економіки внутрішні заощадження повинні дорівнювати внутрішнім капітальним вкладенням. У міру поглиблення інтеграції країни у світову економіку можливості мобілізації інвестиційних ресурсів на зовнішньому ринку капіталів розширюються. З іншого боку, розширюються також можливості залучення заощаджень за межами країни. В останні десятиліття збільшення зовнішніх фінансових операцій інституцій них інвесторів (взаємних фондів, пенсійних фондів і страхових компаній) свідчить про зростання фінансової інтеграції.

Фактичне використання національних заощаджень, тобто визначення структури споживання національних заощаджень, відповідно, всередині і за кордоном, також дає уявлення про ступінь фактичної інтеграції країни в глобальну фінансову систему.

Фінансова глобалізація також призводить до зниження залежності національних економік від безпосередніх результатів виробництва, про що свідчить зниження кореляції між темпами зростання, наприклад, виробництва і споживання. У сучасних умовах спад виробництва в тій чи іншій країні, а також породжений ним дефіцит бюджету можуть бути пом'якшені за рахунок зовнішніх ресурсів.

Глобалізація у фінансовій сфері має об'єктивний характер, спирається на інтернаціоналізацію виробництва й обігу в сучасному світовому господарстві і виступає у різних формах, зокрема:

  • o збільшення обсягів міжнародних фінансових потоків у вигляді міжнародних розрахунків, платежів, трансфертів, міграції капіталу;
  • o зростання мобільності міжнародних капіталів через лібералізацію умов їх транскордонного переміщення;
  • o міжнародна експансія транснаціональних банків та інших фінансових інституцій;
  • o підвищення ролі міжнародних фінансових організацій у формуванні та регулюванні глобального фінансового устрою;
  • o стандартизація національної фінансової звітності на засадах міжнародно визнаних вимог;
  • o і петиту цій не зближення національних банківських систем та стратегій грошово-кредитної політики центральних банків.

Глобалізація найбільш яскраво виявляється у значному розширенні міжнародної торгівлі товарами і послугами. Випереджаюче зростання торговельних відносин свідчить про збільшення відкритості господарств окремих країн, поглиблення міжнародної спеціалізації і кооперування, підвищення залежності їх внутрішнього економічного розвитку від наслідків транскордонного обміну. Результатом інтенсифікації міжнародних товарних потоків є відповідне збільшення зустрічного руху платежів за поставлену продукцію, що засвідчує прояв фінансової глобалізації. Так, за період 1970-2005 pp. реальний ВВП світової економіки зріс у 2,9 раза, а обсяг експорту - у 5,7 раза (рис. 2.1 ).

Поряд з міжнародним обміном товарами широкого розмаху набула торгівля послугами, яка також посилює транскордонний рух платіжно-розрахункових потоків. За період 1991-2006 pp. середньорічні темпи приросту експорту комерційних послуг значно випереджали аналогічні показники експорту товарів і ще більше - реального ВВП (рис. 2.2).

Свій внесок у розвиток фінансової глобалізації робить міжнародна міграція робочої сили, яка супроводжується збільшенням міжкраїнних трансфертів трудових мігрантів. За даними компанії "Western Union Financial Services GMBH", y 2002 p. обсяг ринку фінансових переказів до країн, що розвиваються, становив 116 млрд дол., а за п'ять наступних років він зріс більше, ніж два рази - до 265 млрд дол.

Відтак зміцнення міжнародних зв'язків у реальному секторі країн світу сприяє розвитку глобалізації фінансової сфери.

Динаміка реального ВВП та обсягу експорту в світі

Рисунок 2.1. Динаміка реального ВВП та обсягу експорту в світі

Середньорічні темпи приросту реального ВВП, вартості експорту товарів та послуг

Рисунок 2.2. Середньорічні темпи приросту реального ВВП, вартості експорту товарів та послуг

Не менш виразною формою прояву фінансової глобалізації виступає зростання мобільності міжнародних капіталів через лібералізацію умов їх транскордонного переміщення.

Поворотним пунктом у глобалізації фінансових ринків став крах Бреттон-Вудської системи фіксованих валютних курсів у 70-х роках XX ст. та запровадження розвинутими країнами заходів з дерегулювання внутрішніх фінансових ринків. Саме послаблення валютного контролю за переміщенням капіталу з боку центральних банків розвинутих країн послужило імпульсом до бурхливого зростання міжнародних потоків фінансового капіталу, проникнення його на внутрішні ринки країн-реципієнтів. Лінію на лібералізацію доступу до внутрішніх фінансових ринків згодом підтримав Міжнародний валютний фонд, що сприяло лібералізаційним тенденціям також у нових індустріальних країнах, а пізніше - в країнах з перехідною економікою. Зазначені інституційні зміни в поєднанні з прогресом телекомунікацій значно знизили трансакційні витрати на здійснення міжнародних торговельно-фінансових угод, сприяючи інтернаціоналізації виробництва й обігу в світі.

Ще однією віхою на шляху фінансової лібералізації слід вважати 90-ті роки минулого століття, коли було послаблено державний контроль за внутрішніми та зовнішніми фінансовими угодами в більшості країн завдяки діяльності наднаціональних утворень - рішенням "великої сімки", багатостороннім домовленостям у рамках СОТ, Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Міжнародного валютного фонду та інших організацій. Зокрема, одним із пунктів економічного комюніке саміту "сімки" у Галіфаксі (1995 р.) була вимога постійного заохочення країн-членів МВФ і Світового банку до усунення обмежень на ринку капіталу, встановлення вільної конвертованості валют і введення плаваючих валютних курсів.

З початку 1990-х років МВФ посилив тиск на країни-члени щодо прийняття зобов'язань за статтею VIII статуту МВФ. Ця стаття забороняла вводити обмеження на здійснення платежів і переказів за поточними міжнародними операціями, брати участь у дискримінаційних валютних угодах, вдаватися до практики множинності валютних курсів. У 1996 р. МВФ включив у систему нагляду за політикою країн-членів оцінку можливостей руху капіталу. Це положення стосувалося більшості країн, що розвиваються, і держав з перехідною економікою, які недавно вступили на шлях фінансової лібералізації. Водночас МВФ розширив інформаційне сприяння країнам-членам, що зацікавлені у розширенні міжнародних ринків капіталу.

У 1997 р. в рамках СОТ була підписана багатостороння угода про лібералізацію ринку фінансових послуг, відповідно до якої країни, що приєднались до угоди, зобов'язувались забезпечити відкритість своїх внутрішніх фінансових ринків з 1999 р. Йшлося про скасування бар'єрів на ринках банківських, страхових послуг і операцій з цінними паперами, а також про вільний доступ нерезидентів у банківський, страховий і фондовий сектори.

Пом'якшення правил міжнародної міграції капіталу сприяло бурхливому зростанню обсягів міжнародних фінансових ринків. Особливо стрімко зростав світовий валютний ринок. Так, за період 1989- 2007 рр. обсяг щоденних торгів фінансовими інструментами на валютному ринку зріс з 716 до 3988 млрд дол., підвищившись за період у 5,57 раза (табл. 2.2). При цьому випереджальними темпами зростали форвардні операції (в 19,73 раза) та свопи (13,64 раза). Кожні три роки обсяги торгів збільшувались приблизно в 1,5 раза, крім 2001 року, коли перехід європейських країн до єдиної валюти спричинив скорочення обсягу торгівлі валютними фінансовими інструментами.

Таблиця 2.2. Обсяги світового валютного ринку у 1989-2007 рр. (щоденний обіг, млрд дол.)

Обсяги світового валютного ринку у 1989-2007 рр. (щоденний обіг, млрд дол.)

Дійсними господарями глобального фінансового простору виступають транснаціональні компанії і банки. ТНК ведуть виробничу, збутову і дослідницьку діяльність в масштабі всього світового ринку, водночас забезпечуючи інтенсивний транскордонний рух фінансових ресурсів. ТНК контролюють від 1/3 світового промислового виробництва, 2/3 міжнародної торгівлі, внутрішньофірмові поставки в рамках ТНК забезпечують 2/5 світових потоків товарів і послуг, 4/5 світового банку патентів і ліцензій. У 1999 р. обсяг експорту та імпорту прямих, портфельних та інших інвестицій досяг 22,6 % світового ВВП. Під контролем ТНК перебуває 90 % світового ринку кави, пшениці, кукурудзи, лісоматеріалів, тютюну, джуту, залізняку, 85 % ринку міді і бокситів, 80 % чаю та олова, 75 % бананів, натурального каучуку і сирої нафти. ТНК переносять за кордон вже не товар, а сам процес вкладання капіталу. Зараз у світі нараховується приблизно 53 тисяч основних (материнських) ТНК і 450 тисяч їх закордонних філій. Проте 70 % всіх закордонних інвестицій контролюють всього 85 компаній США, Західної Європи та Японії.

Якщо ТНК панують на світовому фінансовому ринку, то транснаціональні банки виступають господарями фінансового ринку. ТНБ не лише підтримують кореспондентські рахунки в банках-партнерах з різних країн, але й мають за кордоном дочірні банківські установи, відкривають власні філії. Лише за десятиліття 1995-2005 рр. частка банківських активів іноземного походження зросла з 15,2 до 22,8% (табл. 2.3). Особливо активно проникав іноземний банківський капітал на терени Східної Європи та Латинської Америки, де його частка зросла відповідно на 33,3 та 19,7 відсоткових пункта. На загальному тлі міжнародної експансії транснаціональних банків вирізняються лише африканські країни, які не приваблюють іноземні банківські установи, оскільки їх присутність тут навіть знизилась упродовж зазначеного десятиліття. Відносно замкненими залишаються банківські системи азіатських країн, де іноземні активи зростають повільно, особливо це стосується держав Центральної Азії, де частка іноземних активів залишалась на рівні 2 %.

Таблиця 2.3. Частка іноземних активів у загальній структурі активів банків за регіонами світу, %

Частка іноземних активів у загальній структурі активів банків за регіонами світу, %

У процесі фінансової глобалізації підвищується роль міжнародних фінансових організацій. З одного боку, вони виступають найбільш активною рушійною силою у стимулюванні глобалізаційного розвитку. З іншого боку, їм відведена роль регулювання світового валютно-фінансового простору, за рішенням міжнародної спільноти встановлення правил функціонування світової валютно-фінансової системи.

Міжнародні фінансові організації залучають до глобальної співпраці усі групи країн, формують сталі системні зв'язки між ними, які часто виходять за межі суто валютно-фінансових і розвиваються як економічні в цілому.

Сучасна система міжнародних організацій нараховує понад 4 тисячі інститутів, з яких понад 100 - міжнародні організації, тією чи іншою мірою залучені до обговорення та регулювання глобальних економічних проблем. Вони відрізняються за своїм складом, розміром, функціями та ступенем впливу на міжнародну економіку та економіку окремих країн світу.

Історія швидкого зростання кількості та ролі міжнародних фінансових організацій після Другої світової війни демонструє те, як вони тісно пов'язані з життям сучасного суспільства й експансією міжнародного фінансового устрою на увесь світ. Вони перебирають на себе функції створення рамкових умов світового економічного порядку, зокрема валютного, акумулювання у світовому масштабі тимчасово вільних валютних коштів та їх розподілу між країнами-позичальниками. Реалізація цих функцій міжнародних фінансових організацій і є одним з основних чинників створення глобальної фінансово-економічної системи та інтеграції в цю систему національних економік.

Невід'ємною формою фінансової глобалізації є також стандартизація національної фінансової звітності на засадах міжнародно визнаних вимог. Причому стандартизація статистичних даних різних країн відбувається за ініціативою МВФ, тоді як спільні вимоги до бухгалтерського обліку для суб'єктів господарювання розробляє і запроваджує Рада з міжнародних стандартів.

Спеціальний стандарт поширення даних (Special Data Dissemination Standard) був ухвалений МВФ у березні 1996 р. для висвітлення економічних і фінансових показників країн-членів МВФ. Надання даних зі статистики країни відповідно до вимог стандарту МВФ має на меті покращення макроекономічної політики і функціонування фінансових ринків. Спеціальний стандарт поширення даних визначає параметри даних (охоплення, періодичність, своєчасність), параметри доступу, достовірності, якості. Приєднання країни до Спеціального стандарту поширення даних є добровільним. Країна, що приєдналася до стандарту МВФ, має дотримуватися методів поширення даних зі статистики, встановлених МВФ.

Для забезпечення узагальнення даних бухгалтерської звітності підприємств 29 червня 1973 р. створено Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (International Accounting Standards Committee), який у 2001 p. змінив свою назву на Раду з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (International Accounting Standards Board). Комітет було засновано на підставі угоди, укладеної фаховими організаціями бухгалтерів Великобританії, Австралії, Ірландії, Канади, Німеччини, Мексики, Японії та США. Завдяки процедурі уніфікації долаються відмінності в підходах до змісту фінансової звітності, що значно спрощує аналіз інформації та прийняття рішень.

Починаючи з 2001 року, орієнтуватися на міжнародні стандарти почали близько 120 країн світу (2006 р. - Китай, 2007 - Бразилія, Канада, Чилі, Індія, Японія та Корея, 2008 - Ізраїль, Малайзія та Мексика). Крім того, у 2006 р. було підписано Меморандум із взаєморозуміння для продовження зближення між європейськими та американськими стандартами обліку і звітності (Memorandum of Understanding for advancing convergence of JFRSs and US GAAP).

Фінансова глобалізація справляє істотний вплив на сучасні новації в монетарно-банківській сфері. Під її дією відбувається інституційно-функціональне зближення монетарних стратегій різних країн світу, уніфікується підхід до вибору пріоритетних завдань та методів їх досягнення центральними банками, посилюється роль наднаціонального регулювання глобального грошово-кредитного ринку з боку міжнародних валютно-фінансових інституцій. Центральні банки поступово переходять від короткострокового антиінфляційного регулювання національних економік до середньострокової стратегії формування і реалізації грошово-кредитної політики. У практиці монетарного регулювання існують три основні стратегії: 1) таргетування монетарних агрегатів; 2) таргетування обмінного курсу і 3) таргетування інфляції. Кожна зі стратегій концентрує увагу монетарної влади на підтриманні у контрольованому стані (таргетуванні) певного параметра монетарної політики - відповідно обсягу і структури грошової маси, рівня і динаміки обмінного курсу національної валюти і темпів інфляції. Останнім часом все більшого поширення набуває стратегія інфляційного таргетування, за якою центральний банк націлює свою політику на досягнення провідного індикатора - підтримання інфляції на заздалегідь визначеному рівні.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші