Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Про нас
Правила користування
Політика конфіденційності
Угода користувача
Політика Cookies
Контакти
 
Головна arrow Соціологія arrow Соціологія
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Інституалізація політичної влади.

Цей процес починається із виділення статусно-рольових груп, які покликані керувати життям суспільства. У родоплемінному суспільстві глава роду чи вождь племені був просто "першим серед рівних" — він виконував таку саму роботу, як і решта членів спільноти і тільки принагідно, епізодично виконував управлінські функції. Ускладнення соціальної структури вимагало професійного заняття управлінською працею. Наприклад, Руська Правда — перший, датований 1016 р., давньоруський писаний звід норм світського права — фіксує саме виділення спеціальних статус-них груп (як їх називали: служилих людей або княжих мужів), які безпосередньо брали участь в управлінні, судочинстві, зборі податків тощо.

Одночасно зі становленням статусної управляючої групи, відбувалося створення нормативно-правової системи, яка врегульовує характер взаємодії цієї групи з рештою суспільства. Регламентація стосунків між керівниками і підлеглими зводиться, як правило, до фіксації сфери компетенції керівників, тобто меж їхньої влади. Історичною тенденцією тут є звуження меж сваволі владної групи, захист прав підлеглих. Сучасні закони чітко вказують межі влади посадових осіб.

Для підтримання нормативно правової системи створюється механізм санкцій, який забезпечує виконання індивідами приписуваних законодавством норм і правил.

Легітимність влади.

Головним наслідком інституалізації влади є формування у суспільстві стійкого механізму, який забезпечує постійне відтворення політичних владних інститутів, укорінення у свідомості людей певних взірців політичної поведінки. Якщо політичний філософ може розмірковувати наскільки легітимною (з лат. — законною) або нелегітимною є якась влада з точки зору її справедливості чи доцільності, то соціолог досліджує легітимність як віру людей у це явище. Для нього немає правильних чи неправильних порядків, а значить — не існує справжньої чи несправжньої легітимності. Якщо більшість членів суспільства вважає, що влада перебуває у руках тих осіб, які мають на неї право, така влада вважається легітимною. У демократичній державі особою, що володіє легітимною владою є обраний державний діяч, у монархії — спадкоємний володар трону. Право такої особи керувати державою не може бути піддане сумніву навіть тоді, якщо окремі її дії викликають загальне несхвалення у суспільстві.

За визначенням американського соціолога і політолога Сей-мура Ліпсета (нар. у 1922 р.), легітимність передбачає здатність системи породжувати і підтримувати віру, що існуючі політичні інститути є найбільш придатними для суспільства.

У випадку ж, якщо влада ґрунтується не на очікуваннях певних взірців політичної поведінки з боку суспільства, а опирається на примус і насильство, вона вважається нелегітимною. Ті, хто має нелегітимну владу не є наділеними з боку суспільства правом застосовувати примус щодо тих, до кого вони його вживають.

Наприклад, ми без великого бажання, але й без особливого обурення, сплачуємо державні податки тому, що збір коштів державою для потреб державного управління, оборони та інших, вважається нами нормальною, очікуваною, узаконеною поведінкою, тобто ми визнаємо законним право з боку держави призначати певні види податків і карати тих громадян, які відмовляються їх сплачувати. Інакше кажучи, ми визнаємо владу держави легітимною. А уявімо, що якась окупаційна влада примушує нас сплачувати їй податки. Не виключено, що ми мусили би платити, однак ми так само змушені віддати свої гроші і грабіжнику, який загрожує нам розправою. Оку паційна влада (як і будь-яка влада, яку ми не визнаємо законною), подібно до грабіжника, має над нами владу, проте ця влада є нелегітимною, вона базується винятково на силі.

Не варто думати, що легітимною є тільки демократична влада, а влада короля чи диктатора завжди є нелегітимною. В історії є багато зворотних прикладів, скажімо, диктатор Итлер прийшов до влади цілком законно, опираючись на волю більшості, яка висловила недовіру демократичним інститутам Веймарської республіки. Відтак — вона, втративши довіру громадян, перестала бути легітимною.

Втрата легітимності влади завжди має певні зовнішні ознаки. Вона виявляється у наростанні невдоволення громадян владою, масових виступах, заворушеннях, порушеннях звичних норм взаємин між владою і громадянами і, як наслідок, у підвищенні ролі каральних органів, застосуванні сили.

Німецький соціолог Макс Вебер виділив три основні види легітимності політичної влади, залежно від джерела її походження.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>