Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Етика та Естетика arrow Прикладна етика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Теоретичні та соціокультурні передумови виникнення прикладної етики

  • 1.1. У витоків етики як практичної філософії.
  • 1.2. Методологічні підстави прикладної орієнтації етики.
  • 1.3. Прикладна етика як нова стадія розвитку етики.
  • 1.4. Основні принципи етичної регуляції в сучасному суспільстві.

Останні десятиліття XX століття характеризуються виникненням нових видів прикладної етики, що суттєво відрізняються від класичної академічної філософської дисципліни.

Такі нові види прикладної етики безпосередньо підключаються до політики, сфер бізнесу, науки, медицини, проблеми ставлення людини до природи та ін. Ця нова соціальна функція етики, поворот її до конкретно-практичних проблем сучасності, стала яскравим явищем кінця двадцятого століття. У фундаментальних міжнародних словниках підкреслюється як позитивний факт включення до цих словників багатьох статей з прикладної етики.

Причини появи найрізноманітніших форм етичного знання вбачають у стрімкому піднесенні людських знань і технологічних можливостей, у багатьох глобальних проблемах (розподіл світових ресурсів продуктів харчування людини і сировини, зростання народонаселення, реальна можливість виникнення глобальних катастроф).

У витоків етики як практичної філософії

Розуміння всезагальності певних духовно-етичних настанов формується в давніх цивілізаціях як Сходу, так і Заходу. Постулювання наявності деяких загальних імперативів, що стосуються всіх людей, є характерним як для релігійної, так і для філософської думки. До них можна віднести уявлення про доброчинність, благо, правильність, гідність, справедливість, честь, мужність та ін. Обґрунтування їх здійснювалось у широкому діапазоні від посилань на божественну волю до природних законів.

Сучасний дослідник А Макінтайр акцентує увагу на тому, що практика тоді призводить до набуття внутрішніх благ, а не лише до зовнішніх, коли в ході такої діяльності формуються людські доброчинності (справедливість, хоробрість, чесність тощо). Він дає таке визначення доброчинності, яка є "... набутою людською якістю, володіння і вияви якої дозволяють досягнути тих благ, які є внутрішніми стосовно практики і відсутність яких ефективно перешкоджає досягненню будь-яких таких благ"*.

Таким чином, можна зробити висновок, що без формування ціннісного універсуму людини практична діяльність не є корисною для неї. Перехід мислення у більш масштабний вимір відбувається на основі ціннісних орієнтирів, які визначально постають над практикою як ідеал (добро, краса, істина).

Вторинною моральною рефлексією є процес індивідуальної і колективної оціночної діяльності на базі таких орієнтирів і його результати є моральним освоєнням дійсності та мораллю конкретного суспільства. разом з ціннісно-ідеальними орієнтирами моральної свідомості (героїзм, любов, свобода) існує ціннісне поняття "корисне", яке узагальнює позитивне значення будь-чого стосовно до інтересів людини.

Змістовний діапазон "корисного для людини" є надзвичайно широким, у нього входить і задоволення вищих потреб. На відміну від "вигоди" і "користі" у вузькому значенні цих слів, "корисним для людини" є задоволення інтересу, який не здійснюється за рахунок нехтування інтересами інших людей. У капіталістичному суспільстві корисне стає пріоритетною цінністю, ключовим принципом підприємницької свідомості, що обумовило його розробку і застосування в етичній теорії праксеологічної спрямованості. В ній переважає завдання досягнення практично-поведінкового результату суб'єктом моральної самореалізації.

Широка поширеність моральних норм, приписів, категорій та принципів, їх збіг по суті і розходження за зовнішньою формою сприймається як культурно-антропологічний факт.

Певна вразливість такої позиції полягає в ототожненні універсальності та загальної поширеності моральних норм. До невирішених проблем належить і те, що в сучасному світі співіснує величезна кількість цінностей, які важко узгодити між собою, що створює загрозу такій оптимальній концепції глобалізації, як сталий розвиток. Світова технологічна і соціальна політики не можуть не включатись до вирішення цього питання. Вагомі технологічні впливи пронизують всі частини такого унікального і складного феномена як людське життя.

У видатного філософа І. Канта моральнісний закон виступає як примус людської волі, як необхідність діяти усупереч багатоманітним впливам, які ця воля відчуває. Цей моральнісний закон набуває форми примусового боління - імперативу. Якщо уявити досконалу добру волю, або святу волю, то для неї моральнісний закон є єдиним принципом дії, а тому не виступав би як імператив.

Імперативи - це формули відношення об'єктивного моральнісного закону до недосконалої волі людини. Всі імперативи людської поведінки поділяються Кантом на два великі класи: одні з них наказують гіпотетично, інші - категорично. У першому випадку, наприклад, поради лікаря є гарними для людини, що бажає турбуватись про своє здоров'я. Категоричний імператив приписує вчинки, які є гарні самі по собі, без урахування наслідків, безвідносно до якоїсь іншої цілі. Тільки категоричний імператив можна назвати імперативом моральності. І навпаки, тільки імператив моральності може бути категоричним.

У працях Канта є три основні формулювання категоричного імперативу, хоч при цьому це один, єдиний, закон. Його різні втілення пов'язані з основними параметрами людських вчинків - змістом, ціллю і причинами. Кант показує, що за цими основними критеріями категоричний імператив є безумовним, загальнозначущий з точки зору змісту, бо не приписує жодних вчинків, а стосується лише максим волі. Категоричний імператив є абсолютним з позицій цілей, бо орієнтований на абсолютну ціль, мету саму по собі. Також він є безумовним з точки зору причини, бо його причиною є сама воля розумної істоти.

Різні формулювання категоричного імперативу являють собою різні способи демонстрації його універсальності і загальнообов'язковості.

Найбільш знаною є така формула категоричного імперативу: "вчиняй тільки згідно з такою максимою, керуючись якою ти в той же час можеш побажати, щоб вона стала всезагальним законом"*.

Другий варіант категорично імперативну перефразовано так: "Вчиняй так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі всякого іншого так само, як до цілі, і ніколи не ставився би до нього тільки як до засобу"*.

Третє уточнення передбачає, що воля кожної розумної істоти може бути моральнісно законодавчою. Ця формула категоричного імперативу називалась Кантом принципом автономії волі: "Принцип волі кожної людини як волі, що всіма своїми максимами установлює всезагальні закони"**.

Етика Канта веде нас не до міфологічного минулого, а в етичне майбутнє. Кант виключав два розповсюджених шляхи пошуку визначального закону для моральнісної сфери життя як у почуттєвій, фантазійній, мрійливій формі, так і в емпіричній. Кант вважав, що за межами морального закону у внутрішньому світі діючої практично особистості немає необхідності нічого шукати.

Моральний закон в нас, переконаний Кант, сам по собі є достатнім і навіть не дозволяє шукати нам визначальну основу поза ним. Надмірне теоретизування з цього приводу є, власне, маренням і ні до чого реального привести не може, бо будь-яке зображення моральності поза практичним розумом може виявитись тільки негативним. Там, де закінчується знання, починається віра морального розуму, який виходить із свободи і, відштовхуючись від неї, вимагає переконання в наявності Бога і безсмертя. Кант стверджував, що в понятті Бога не може бути дано нове і більш міцне обґрунтування свободи, ніж те, яке входить до свідомості у вигляді моральнісного закону.

При доведенні можливості вищого блага як кращого світу людей одночасно підтверджується дійсність вищого вихідного блага, а саме - існування Бога. Це припущення не є необхідним для моральності, але стає необхідним за допомогою неї. В ідеї безсмертя Кант вбачав можливості безкінечного розвитку моральнісного суб'єкта.

Кант - видатна особистість, бо органічно поєднав могутні моральнісні переконання з надзвичайно суворим логічним мисленням і волею, сповненою ентузіазму. Заслугою Канта можна вважати те, що він вивів мораль із розслабленого, рабського, стану, в який вона потрапила завдяки розрахунку тільки на щастя. Саме через так званий "формалізм" кантівська етика виявила свій плідний і дієвий характер, справляє свій надзвичайний культурний вплив і в наш час.

Важливою для всебічного розгляду критерію універсальності є критика Г.В.Ф. Гегелем його безумовності. При розгляді вихідної тези стосовно того, що людина по природі є доброю, Гегель уточнював: "Сказати, що людина по природі є доброю - отже, людина в собі є дух, розумність, створена за образом і подобою до Бога, - Бог є добро, а людина як дух є дзеркалом Бога, вона є добром у собі"*.

Однак у подальшому викладі Гегель чітко розрізняв потенціал людини як істоти духовної і в собі доброї та доброї людиною в дійсності. Як діяльний суб'єкт людина розкриває цю свою добру природу у вигляді "для-себе-буття" добра як свідомий і особистісно важливий вчинок.

Діалектичний аналіз співвідношення добра і зла у природі людини дозволяє розглядати цю роздвоєність не метафізично і без протиставлення, бо, на думку Гегеля: "... людина не повинна залишатись такою, якою вона є у своїй безпосередності, вона повинна вийти за її межі, - це і є поняття духу". Цей вихід за межі своєї природності, свого "в-собі-буття" і є те, що спочатку породжує роздвоєність, чим безпосередньо роздвоєність покладається. Без цього людина не є в дійсності доброю: "... говорячи про людину, забувають, що освіта і виховання людей відбувається за допомогою укладу життя, законів і т. д. Кажуть: адже люди не такі вже й злі, ти тільки поглянь навколо себе: проте це вже Моральнісно, морально освічені люди, вже реконструйовані, приведені до примирення".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші