Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Товарознавство arrow Товарознавство продовольчих товарів
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Цукеркове дерево

На світі є вид дерева, на якому ростуть справжнісінькі "цукерки". У побуті його так і називають - цукеркове дерево, вчені ж іменують його говенія солодка і відносять до родини крушинових, тобто тієї самої родини, до якої належить відомий своїми лікувальними властивостями чагарник крушина ламка.

У природному стані цукеркове дерево поширене на півдні Китаю, в Індії, Японії, Кореї. Це невеликі листопадні дерева, 8-15 м заввишки, з прямими стовбурами та шатровидними кронами, за зовнішнім виглядом дещо нагадують липу. Листки широкоовальні з гострим кінчиком, рідкозубчасті на краях, зверху яскраво-, а знизу білувато-зелені. Квітки запашні, зеленкуваті, зібрані у напівзонтичні суцвіття. Після відцвітання на їх місці утворюються кулясті, завбільшки з горошину, сухі плоди-коробочки з насінням.

Сухі плоди сидять на м'ясистих крохмалистих розрослих плодоніжках, які восени, на час достигання, набувають червонувато-брунатного кольору. Вони завдовжки до 4 см, химерно покручені, завтовшки з олівець, їстівні, солодкі, чуть кислуваті, мають приємний аромат, а на смак нагадують ізюм у суміші з високосортною динею. Недаремне говенію називають не лише цукерковим, а й ізюмним деревом, солодконіжником і навіть кривим фініком.

Вживають плодоніжки свіжими, та ще смачнішими вони стають, коли їх підв'ялити або висушити. Висушені та спресовані плодоніжки містять майже 50% цукрів - справжнісінькі цукерки. Використовують їх також у кондитерському виробництві та для одержання спирту.

Говенія солодка є єдиною плодовою культурою, в якої вживають не самі плоди, а плодоніжки. У народній медицині Східної Азії ці плодоніжки та насіння використовують для лікування астми, а також від алкоголізму.

Деревина говенії, відома під назвою "японського червоного дерева", застосовується у виробництві меблів та музичних інструментів. Говенію солодку культивують у багатьох субтропічних країнах.

"Наркотичний" кактус

Родина кактусових налічує понад 2000 видів, поширених переважно в Америці. Саме до цієї родини належить одна з найдивовижніших за своїм впливом на людський організм рослин земної кулі: людина, яка пожувала або з'їла кусочок висушеної чи свіжої рослини, половину доби відчуває надзвичайну фізичну і розумову активність, в неї зовсім зникає відчуття втоми, голоду, спраги, немає потреби у сні, з'являється почуття всемогутності. Після цього ейфорічного піднесення настає депресія, і людина впадає у наркотичний сон, під час якого виникають яскраві галюцінації.

Про надзвичайні властивості цієї рослини знали ще стародавні ацтеки. їхньою мовою цей кактус називається пейотль. В Європі ця рослина стала відомою тільки з 1790 р.

У стародавній державі ацтеків вживати пейотль мали право лише жерці та імператорська родина, всі інші за це каралися смертю. Пізніше іспанці, які вогнем і мечем насаджували на завойованих землях християнство, оголосили вживання пейотлю одним із найтяжчих гріхів, а повинних у цьому спалювали на вогнищах. Проте всі ці заборони були марними. Індіанці продовжують користуватися пейотлем.

И у наш час у СІЛА пейотль оголошений поза законом як наркотична рослина і навіть його вирощування у колекціях заборонене.

Де ж росте ця дивовижна рослина і як вона виглядає? На обох берегах річки Ріо-Гранде у прикордонних районах СІЛА та Мексіки, а також у Центральній Мексіці на високогірних степах і глинистих чи кам'янистих схилах зустрічається дивний кактус без шпичок. На кактусі замість шпичок розвиваються пасма шерстистих утворів. Це і є знаменитий пейотль, або лофофора Вільямса.

Невелика сукулентна, тобто соковита, надземна частина рослини зростається з підземною, утворюючи разом щось подібне до редьки або моркви. М'якуш рослини має дуже неприємний смак, що захищає її від поїдання тваринами. М'ясисті сіро-зелені надземні пагони нагадують камінці, тому рослина малопомітна серед каміння. Найлегше її побачити, коли розкриваються невеличкі багатопелюсткові рожеві квітки. Пейотль збирають у період бутонізації, коли в ньому найбільше діючих речовин. У наш час цей вид кактуса зустрічається все менше, бо з'явилося надто багато бажаючих його вживати.

Дослідження показали, що лофофора Вільямса містить 9 основних алкалоїдів. Одні з них належать до групи стрихніноподібних, які збуджують організм, інші - до морфієподібних, що викликають гальмівні реакції. Наприклад, алкалоїд аналонін заспокоює, але не викликає сну. Алкалоїд мескалін спричиняється до втрати відчуття часу, викликає яскраві зорові та слухові галюцінації. Саме цей алкалоїд і є найголовнішим у пейотлі.

За свідченням багатьох авторів, вживання пейотлю не призводить до хворобливої наркоманії, але це, безперечно, сильнодіючий наркотичний засіб різносторонньої дії. Індіанці здавна використовували пе-йотль як лікарську рослину.

Внаслідок впливу на нервову систему лофофора Вільямса стала предметом релігійного культу деяких племен північно-американських індіанців, основним стрижнем особливої релігії - пейотизму. Прихильники цього культу приписують непоказному, невеличкому кактусові зв'язок із всемогутніми силами природи, вважають його за втілення божества.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші