Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економічна діагностика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Вибір прийомів та способів аналізу і оцінки стану підприємства

Під час діагностики стану підприємства слід використовувати різноманітні прийоми та способи аналізу та оцінки, виходячи з фінансових можливостей, рівня знань персоналу підприємства, вміння підходити до розв'язання проблем завдяки використання аналітичного інструментарію діагностики. Для кожної конкретної ситуації існують свої прийоми та способи аналізу ситуації, що склалась. Вміння обрати необхідні з них вказує на здатність вирішити існуючу проблему на підприємстві.

Існуючі прийоми та способи аналізу та оцінки стану підприємства слід розподілити на дві основні групи: якісні та кількісні.

Якісні прийоми дослідження не дають числової характеристики явищ, що вивчаються, а тільки відповідають на питання, як досліджувати економічні процеси, вивчають способи підходу до вивчення закономірностей [87, с. 82-83].

  • o аналітичний метод - це метод, за допомогою якого таке складне явище, як господарська діяльність підприємства уявно розкладається на окремі, більш прості складові елементи, а потім вивчаються їхні кількісні та якісні сторони, зв'язки й взаємодії;
  • o прийом деталізації. Аналіз економічних явищ - це абстрактне розумове розчленування цих явищ на складові частини з допомогою логічних висновків та моделювання. Розподіл складного явища на окремі елементи дає можливість пізнати сутність явищ та об'єктів, що досліджуються, визначити внутрішні зв'язки та суперечності.

Деталізація - дозволяє всебічно розглядати зміст економічних явищ, визначати й вимірювати ступінь впливу основних факторів на узагальнюючий результуючий показник. Деталізація є однією з форм прояву аналітичного методу.

Розрізняють деталізацію за часом і місцем виникнення господарського явища. Деталізація за часом (по хронологічних періодах - місяцям, дням, годинникам) дозволяє визначити тенденції розвитку, динаміку й ритмічність виробництва. Деталізація за місцем виникнення господарського явища (цех, служба, відділ, робоче місце) дає можливість визначити значення й ступінь участі кожного окремого підрозділу в результатах діяльності всього підприємства й визначити ступінь відповідальності.

Величина узагальнюючого результуючого показника залежить від впливу багатьох факторів, що діють одночасно, різнонаправлено й з різною силою. При цьому залежність може бути або імовірнісною, або детермінованою. У випадку імовірнісної залежності вплив однієї величини (випадкової) на зміну іншої (випадкової і невипадково) може мати можливий (імовірнісний) характер. Наприклад, залежність вироблення продукції в одиницю часу розраховуючи на одного працюючого від його кваліфікації, стажу роботи, віку. В умовах детермінованої (функціональної) залежності на зміну узагальнюючого показника кожен значущий фактор впливає однозначно. Тобто кожному значенню фактора-аргумента відповідає одне єдине значення узагальнюючого показника (цільової функції).

Детермінований зв'язок припускає існування наступних типів моделей в економічному аналізі:

а) адитивний тип:

А = а + Ь + с, (2.9)

де А - узагальнюючий (результуючий) показник; а, Ь, с - фактори.

Економічним прикладом адитивного типу моделі може служити сума витрат на виробництво продукції по економічних елементах і собівартості одиниці продукції за статтями калькуляції.

б) мультиплікативний тип:

А = а х Ь х с. (2.10)

Наприклад, залежність обсягу випуску продукції від числа одиниць устаткування, бюджету часу одиниці устаткування та її середньогодинної продуктивності.

в) кратний тип:

Наприклад, залежність фондовіддачі основних виробничих фондів від випуску товарної продукції й середньорічної вартості виробничих фондів або ж розрахунок продуктивності праці як співвідношення обсягу товарної продукції до середньооблікової чисельності персоналу.

г) комбінований (змішаний) тип:

Наприклад, показник рентабельності підприємства, що являє собою відношення чистого прибутку підприємства до суми середньорічної величини основних коштів і середніх залишків нормованих оборотних коштів.

Прийом деталізації застосовується також для продовження розрахункової формули. Наприклад, середньорічна продуктивність одного робітника може бути представлена моделлю:

де О - річний обсяг випуску продукції, грн.; Ч - число робітників, чол. Введемо в модель додаткові фактори:

  • 1) людино-дні - число відпрацьованих днів всіма робітниками за рік;
  • 2) людино-години - число годин, відпрацьованих всіма робітниками за рік.

У формулі (2.13) вихідні фактори помножимо й розділимо на додаткові фактори й перегрупуємо їхній у такий спосіб:

де Д - кількість днів, відпрацьованих одним робітником за рік (кількість робочих днів у році), дні;

Т - тривалість робочого дня в годинах;

П - середня продуктивність (виробіток) одного робітника, грн/година.

Тобто кратна модель була перетворена в мультиплікативну [75, с. 29-31].

Розчленування загального явища на його складові уможливлює вивчення окремих сторін цього явища, але не створює цілісного уявлення про взаємодію всіх факторів. Тому після розподілу економічної форми на складові та їх глибокої деталізації, необхідно відновити єдність досліджуваного явища.

- прийом узагальнення. Синтез економічних явищ - об'єднання однорідних явищ у визначені групи, узагальнення впливу різних причин, підбивання підсумків діяльності досліджуваних об'єктів [87, с. 84].

Узагальнення - прийом, зворотний деталізації. Припускає наступну послідовність операцій аналізу [75, с. 31-32]:

  • а) ознайомлення з об'єктом аналізу;
  • б) деталізація (розкладання) об'єкта аналізу на складові частини: кількісні і якісні;
  • в) вивчення всього складового узагальнюючого показника діяльності підприємства: виділення основної провідної ланки, визначення "вузьких місць", виявлення й визначення (вимір) резервів кожного елементу цілісної системи;
  • г) узагальнення (возз'єднання частин) на новій основі з урахуванням мобілізації виявлених резервів.

У тісному зв'язку з деталізацією (аналізом) і узагальненням (синтезом) перебувають такі абстрактно-логічні прийоми пізнання, як індукція та дедукція. За допомогою цих прийомів вивчаються причинно-наслідкові залежності [87, с. 85].

  • - індукція - це спосіб вивчення явищ від часткового до загального, від окремих факторів до узагальнень, від причин до наслідків. Прикладом використання індуктивного методу може бути перенесення окремих особливостей розвитку, притаманних певним об'єктам дослідження, на закономірності розвитку системи в цілому. Якщо на одному, другому та третьому підприємстві спостерігаються проблеми з реалізацією продукції, то цю закономірність можна перенести на всю галузь і дійти висновку про зниження конкурентоспроможності продукції даної галузі в цілому або про зниження платоспроможності покупців.
  • - дедукція - це спосіб вивчення явищ від загального до часткового, від наслідків до причин. Наприклад, якщо в банківській сфері спостерігається фінансова криза, то можна зробити висновок, що кожен окремий банк теж має певні проблеми з фінансовою стійкістю та платоспроможністю. Індуктивний метод в аналізі використовується тільки в єдності з дедуктивним. Використання тільки одного з них неминуче збіднює аналіз, робить його неповним.
  • - прийом порівняння (зіставлення) - це один зі способів пізнання, у процесі якого невідомі явища й предмети порівняються з відомими, раніше вивченими, для того, щоб виявити загальні риси або відмінності між ними.

Прийом порівняння - один з основних прийомів економічного аналізу, що дозволяє розглядати економічні показники в порівнянні, давати оцінку виконання планових завдань, визначати досягнутий рівень і темпи економічного розвитку, виявляти розмір і причини розходжень у використанні ресурсів, дозволяє виявити внутрішні резерви [75, с. 20-27].

Розрізняють наступні види порівнянь:

  • 1. Порівняння даних звітного періоду з даними минулих років для визначення тенденцій розвитку аналізованого об'єкта.
  • 2. Порівняння звітних даних з даними плану для оцінки виконання планових завдань.
  • 3. Порівняння звітних даних з даними нормативів для пошуку внутрішніх резервів виробництва.
  • 4. Порівняння різноманітних варіантів управлінських рішень із метою вибору оптимального з них.
  • 5. Порівняння результатів діяльності підприємства до й після зміни якого-небудь фактору при оцінці його впливу й розрахунку резервів росту ефективності.

При використанні методу порівняння найчастіше застосовують табличну форму.

Абсолютне відхилення значень порівнюваних параметрів визначається як різниця значень порівнюваної характеристики й базової величини.

Відносне відхилення - це відносна динаміка зміни порівнюваних параметрів, що характеризується темпом зростання (зниження) і темпом їхнього приросту.

Темп росту (зниження) визначається за формулою:

Даний показник характеризує темп зміни звітного показника щодо базового.

Темп приросту визначається за формулою:

або

Темп приросту характеризує відносна зміна показника. Найчастіше під відносним відхиленням мають на увазі темп приросту показника, а темп росту виділяється в окремий стовпчик.

Відхилення може бути як позитивним, так і негативним. Залежно від досліджуваного явища виявлене позитивне відхилення характеризує позитивну тенденцію, наприклад ріст продуктивності, фондовіддачі, якості; або негативну - ріст витрат на одну гривню товарної продукції, фондоємності.

Розглянемо докладніше деякі види порівнянь.

Порівняння даних звітного періоду з даними минулих років дає можливість оцінити темпи зміни досліджуваних показників і визначити тенденції й закономірності розвитку економічних процесів.

Для характеристики динаміки показників використовуються базисні індекси зміни, які визначаються відношенням значення показника кожного наступного періоду до значення показника періоду, обраного за базу.

Порівняння фактичних даних із плановими дозволяє судити про ступінь виконання плану за аналізований період (місяць, квартал, рік).

Цей вид порівняння дозволяє визначити ступінь виконання плану за місяць, квартал, рік і слугує для оцінки діяльності підприємства щодо виконання його планів.

Користуючись цим же прийомом, можна перевірити обґрунтованість планових показників. Для цього фактичні дані минулого років порівнюють із планом поточного року. Прийом порівняння можна використати й для виявлення резервів виробництва. Для цього фактичні дані оцінюваного показника порівнюють із плановими. Якщо план за показником не виконаний, то мають місце невикористані резерви збільшення виробництва. Знаючи вплив аналізованого фактору на узагальнюючий показник діяльності (наприклад, випуск продукції) можна визначити "недодану" продукцію.

Порівняння змін різних показників фінансово-господарської діяльності між собою - це порівняння темпів росту середньорічної продуктивності одного працівника й темпів росту середньорічної заробітної плати одного працівника.

У практиці аналізу діяльності підприємств широко використовується також порівняння із затвердженими нормами витрати ресурсів (матеріалів, сировини, палива, енергії, води й т.д.). Таке порівняння необхідно для виявлення економії або перевитрати ресурсів на виробництво продукції, для оцінки ефективності їхнього використання в процесі виробництва й визначення втрачених можливостей збільшення випуску продукції й зниження собівартості.

Виконуються також порівняння із кращими результатами, тобто із кращими підприємствами, передовим досвідом, кращими зразками, новими досягненнями науки й техніки. При цьому середній рівень показників підприємства рівняється з показниками передових ділянок, бригад, робітників. Проводяться міжгосподарські порівняння даних аналізованого підприємства з показниками провідних підприємств або підприємств, що входять у об'єднання підприємств. Зіставляються результати діяльності аналізованого підприємства з даними підприємств-конкурентів.

У ході економічного аналізу, використовуючи прийом порівняння, виконують наступні види порівняльного аналізу: горизонтальний, вертикальний, трендовий, одномірний, багатомірний.

Горизонтальний порівняльний аналіз призначений для визначення відхилень (абсолютного й відносних) фактичного рівня аналізованих показників від базисного (планового, минулого періоду, середнього й ін.) рівня. Цей вид аналізу називають просторовим.

Вертикальний порівняльний аналіз дозволяє отримувати судження про структуру аналізованого показника й впливу факторів на узагальнюючий показник після зміни окремого відповідного фактору.

Трендовий порівняльний аналіз застосовують при вивченні темпів росту й приросту аналізованого показника за ряд років до рівня базисного року.

При одномірному порівняльному аналізі порівняння ведуть по одному або декількох показниках одного підприємства або групи підприємств за одним показником.

Проведення аналізу діяльності групи підприємств із широким спектром показників здійснюють за допомогою багатомірного аналізу.

- евристичні прийоми дослідження ґрунтуються на інтуїції та досвіді дослідників.

Евристика - сукупність спеціальних методів, що сприяють виявленню нового, раніше невідомого. До евристичних прийомів, або методів активізації творчості, нестандартного мислення відносять зазвичай низку методів генерації варіантів розв'язання проблеми на основі притаманної людині здатності до творчої діяльності. їх застосовують тоді, коли звичайні рутинні методи, засновані на аналізі минулого досвіду та теперішніх умов, не дають змоги обрати спосіб рішення. Особливо широко ці прийоми використовують у стратегічному аналізі для прогнозування розвитку економічної ситуації.

Враховуючи необхідність використання параметрів як таких характеристик стану об'єкта, що не мають кількісного виміру, методичний арсенал економічної діагностики обов'язково включає евристичні методи досліджень, передусім експертні оцінки, метод Дельфи, метод "круглого столу", метод колективної генерації ідей тощо.

Усі евристичні методи поділяються на дві великі групи - методи нецілеспрямованого пошуку ("мозкового штурму", "експертних оцінок", "колективного блокнота", "контрольних питань", "асоціацій та аналогій", ділові ігри та ситуації, кібернетичні наради) та методи цілеспрямованого пошуку (морфологічний метод, алгоритм розв'язання винахідницьких задач).

Метод Дельфі - метод експертного прогнозування шляхом організації системи збору експертних оцінок, їх математико-статистичної обробки і послідовного коригування на основі результатів кожного з циклів обробки (на практиці не більше чотирьох).

Метод "круглого столу" - обговорення спеціальною комісією проблем із метою узгодження поглядів і відпрацювання єдиної спільної думки [51, с. 17].

Також найбільш поширеним і типовим є метод "мозкового штурму", який широко застосовується для генерації нових ідей унаслідок творчої співпраці групи спеціалістів. Працюючи як єдине ціле, група спеціалістів намагається "штурмом" подолати труднощі, які заважають розв'язати проблему, що досліджується. "Мозковий штурм" як метод активізації творчого мислення потребує передовсім створення належної творчої атмосфери, коли навіть "найбезглуздіші", на перший погляд, ідеї розглядаються уважно і серйозно. Доцільно, щоб в обговоренні брали участь різні фахівці (бухгалтери, фінансисти, менеджери, конструктори, технологи, працівники служб збуту), причому з різним рівнем досвіду. Зрозуміло, що вони мають бути обізнані з проблемою, але детальне її знання є необов'язковим. Небажано, щоб до групи потрапляли начальники та їхні підлеглі.

Основні правила методу: керівник сесії (як правило, це керівник групи, яка проводила аналіз) формулює в загальному вигляді сутність завдання, наприклад: досягти перетворення виробу "А" зі збиткового на рентабельний; налагодити виробництво виробу "Б" протягом наступного кварталу; прискорити оборотність оборотних коштів на 2 дні.

У процесі такого штурму учасники висувають власні ідеї, розвивають ідеї своїх колег, використовують певні ідеї для розвитку інших, комбінують їх. Щоб забезпечити максимальний ефект, "мозковий штурм" треба проводити за певними правилами. Інакше він перетворюється на звичайну нараду.

Дійовий "мозковий штурм" має ґрунтуватися на суворому дотриманні розподілу в часі процесу висування ідей та процесу їх обговорення й оцінки. На першій стадії штурму забороняється критикувати висунуті ідеї та пропозиції (критичні зауваження порушують творчий процес). Завдання керівника групи полягає в активізації творчого мислення учасників засідання з тим, щоб вони висунули якнайбільшу кількість варіантів розв'язання певного завдання. На цій стадії перевага віддається кількості, а не якості ідей. На другій стадії ідеї ретельно обговорюються, економічно оцінюються та в кінцевому підсумку відбирається найліпша з них.

На стадії обговорення учасники повинні розвивати запропоновані ідеї: у будь-якій з них можна знайти раціональне зерно. Значний ефект дає комбінування ідей з допомогою складання переліку всіх запропонованих варіантів виконання аналізованої функції із зазначенням переваг та недоліків кожного з варіантів. Максимальна тривалість засідання - 1,5 годин (може бути кілька засідань одного питання).

Основний ефект "мозкового штурму" досягається внаслідок розмежування в часі висунення ідей та їх обговорення: кількість запропонованих у такий спосіб ідей в одиницю часу є вдвічі більшою, ніж за традиційних способів.

Однак не будь-яке завдання можна розв'язати цим методом. Він ефективний здебільшого для розв'язування не дуже складних проблем загального (особливо організаційного) характеру, коли учасники засідання мають достатню інформацію про них.

Спосіб експертних оцінок - це спосіб прогнозування та оцінки майбутніх результатів дій на підставі передбачень спеціалістів. Цей метод набув широкого застосування в стратегічному та функціонально-вартісному аналізі. Його сутність полягає в тому, що спеціалісти висловлюють свою думку про важливі та реальні цілі об'єкта, його функції, про найліпші способи досягнення цих цілей, про значущість або вагомість факторів (властивостей, вимог) та ймовірні терміни виконання заходів, про критерії вибору найліпшого проектного рішення. Для отримання найбільш якісного судження до участі в експертизі залучаються спеціалісти, що мають високий професійний рівень та великий практичний досвід у галузі поставленої проблеми, володіють здатністю адекватного відображення тенденцій розвитку та цікавляться поставленою проблемою [49, с. 62-64].

Процедура експертного аналізу містить у собі наступні етапи:

  • 1) процедура виявлення проблем для експертної оцінки і їхня структуризація;
  • 2) вибір методики і форми опитування експертів, розробка анкет, таблиць питань;
  • 3) визначення структури і чисельності експертної групи, підбір експертів з числа висококласних фахівців, що мають великий досвід у відповідній сфері діяльності;
  • 4) заповнення експертами таблиць опитування, анкет у довільній або чітко визначеній формі;
  • 5) статистична обробка заповнених і закодованих анкет, таблиць опитування.

Варіанти відповідей у списку нумеруються в порядку черговості. Упорядкований перелік варіантів відповідей вводиться для обробки в комп'ютер для наступної структуризації методом логічного моделювання. Отримані в результаті обробки інформації графічні матеріали у виді роздруківок з ЕОМ і тексти дозволяють наочно представити логічний і змістовний взаємозв'язок аналізованих питань. Цей взаємозв'язок найчастіше підкоряється діалектиці відносин причинно-наслідкового характеру, що дають представлення про процеси зміни;

  • 6) оцінка надійності отриманих результатів;
  • 7) підсумкова оцінка стану об'єкта на основі думки експертів. Інформація, отримана від експертів, обробляється за допомогою

спеціальних логічних та математичних методів і процедур для перетворення у найзручнішу для вибору найдосконалішого варіанта рішення форму.

У процесі відбору експертів та організації їхньої спільної роботи враховують індивідуальні особливості розумової діяльності людей: схильність одних до образного мислення, інших - до словесно-логічного. До групи включають особистостей з обома типами мислення, що збільшує шанси на успішне розв'язання проблеми.

Існують рекомендації і щодо кількості експертів: як правило, заведено обмежуватися 5-7 спеціалістами, а крім того, до групи включають кількох соціологів, психологів, математиків. Розрізняють індивідуальні та групові методи опитування спеціалістів - експертів: інтерв'ю, аналітичні експертні оцінки (за індивідуального) та методи комісій (за колективного опитування).

Одним із різновидів евристичних прийомів колективної творчості є так звана конференція ідей. Від "мозкового штурму" вона відрізняється темпом проведення нарад та дозволеною доброзичливою критикою у формі коротких реплік та коментарів. Критика в такій формі може навіть підвищити цінність запропонованих ідей. Заохочується фантазування та комбінування ідей. Усі запропоновані ідеї фіксують у протоколі без зазначення авторства.

До "конференції ідей" залучаються керівники та рядові співробітники, причому як ті, що постійно стикаються з даною проблемою, так і неспеціалісти в цій галузі (новачки), які зазвичай висувають нові, свіжі ідеї, оскільки на них не тиснуть традиції. Не варто запрошувати на конференції осіб, які скептично ставляться до можливості позитивного розв'язання проблеми, та вузьких спеціалістів, які "все знають ліпше за інших".

Методи асоціацій та аналогій передбачають активізацію передовсім асоціативного мислення людини. Сутність цих методів полягає в тому, що нові ідеї та пропозиції виникають на основі зіставлення з іншими більш-менш аналогічними об'єктами. Найчастіше застосовується особиста аналогія - прийом, за допомогою якого людина ототожнює себе з аналізованим об'єктом. Це дає можливість глибше зрозуміти завдання, що стоїть перед аналітиком.

До таких методів належать метод "фокальних об'єктів", "синектика", "метод низки випадковостей та асоціацій".

Сутність методу фокальних об'єктів полягає в перенесенні ознак випадково обраних об'єктів на об'єкт, що вдосконалюється. У результаті можна знайти кілька цілком несподіваних варіантів рішення проблеми. Метод фокальних об'єктів дає добрі результати у пошуку нових модифікацій відомих пристроїв та способів, може використовуватися для тренування уяви (наприклад, потрібно придумати фантастичний механізм, інструмент тощо).

Метод реалізується в такий спосіб:

  • o обирають фокальний об'єкт та встановлюють мету його вдосконалення (наприклад, прискорення оборотності оборотних коштів);
  • o обирають 3-4 випадкові об'єкти (навмання зі словника або каталогу);
  • o складають списки ознак випадкових об'єктів;
  • o додають ознаки випадкових об'єктів до фокального об'єкта та генерують нові ідеї;
  • o отримані сполучення розвивають способом вільних асоціацій;
  • o зважують принципові рішення, оцінюють отримані варіанти та відбирають найбільш ефективні рішення (зазвичай це виконується експертним способом).

Цей метод уможливлює, наприклад, швидке знаходження ідей нових, незвичних товарів широкого вжитку, пропонування принципово нових підходів до організаційних форм виробництва.

"Синектика" - комплексний метод стимулювання творчої діяльності, що використовує прийоми та принципи як "мозкового штурму", так і методу аналогій та асоціацій. Слово "синектика" - це неологізм, що означає об'єднання різнорідних елементів.

В основу методу покладено пошук потрібного рішення за рахунок подолання психологічної інерції, яка полягає в намаганні розв'язати проблему традиційним шляхом. Синектика уможливлює вихід за межі будь-якого конкретного способу мислення (дії) та значно розширює діапазон пошуку нових ідей унаслідок зображання звичного у незвичному вигляді та навпаки.

Прихильники цього методу вважають, що розумова діяльність людини є більш продуктивною в новому, незнайомому середовищі. Користування методом синектики для розв'язання проблеми потребує створення групи спеціалістів різних професій. Бажано, щоб члени синектичної групи (крім її керівника) перед початком роботи не знали суті проблеми, що розглядається. Це дає їм змогу абстрагуватися від звичних стереотипів мислення.

На синектичних засіданнях широко використовується також особиста аналогія (емпатія). За допомогою такого прийому людина подумки втілюється в образ об'єкта, що розглядається, тобто "ототожнює" себе із ним та аналізує відчуття, що виникають. Нині емпатію успішно використовують для розв'язування особливо складних проблем, а також для перевірки можливості практичного використання різних ідей.

Метод контрольних запитань застосовується для психологічної активізації творчого процесу. Його мета - за допомогою навідних запитань підвести до розв'язання проблеми. Метод може застосовуватися як в індивідуальній роботі, коли дослідник сам собі ставить запитання та шукає на них відповіді, так і під час колективних обговорень, наприклад під час "мозкового штурму" [49, с. 64-66].

Соціологічний метод - це, насамперед, анкетний, опитування, співбесіди тощо.

Анкетний метод - це письмове опитування працівників, причетних до якихось проблем або виробництва з метою з'ясування цікавлячих питань. Анкетне опитування потребує багато зусиль і часу. Тому частіше звертаються до простішого усного опитування (інтерв'ю). Проте і це теж вимагає старанної підготовки і кваліфікованої стратегії спілкування з тими чи іншими виконавцями або свідками подій.

Знання психології людей, їхньої готовності до співпраці, можливості одержання інформації в неперекрученому вигляді - дуже важливі моменти у приведенні досліджень за допомогою соціологічних методів [59, с. 35].

Морфологічний метод відноситься до перспективних методів, що широко використовується на практиці. Він дозволяє систематизувати отриманий набір альтернативних рішень за усіма можливими варіантами і обирати з них спочатку прийнятні, а потім найбільш ефективні за економічними критеріями. Послідовність пошуку найкращого рішення полягає в наступному: задається точне формулювання задачі; визначаються окремі стадії (етапи) роботи; складається перелік можливих методів і засобів виконання кожного етапу; робляться записи етапів і можливих шляхів їхньої реалізації у виді матричної моделі так званої "морфологічної шуфляди"; послідовним ланцюжком з'єднуються елементи "морфологічної шуфляди" і аналізуються отримані варіанти досягнення кінцевої мети з погляду можливості й економічної доцільності.

Рейтинговий метод заснований на порівнянні між собою і розташуванні у визначеному порядку (ранжуванні) окремих показників оцінки результатів фінансово-господарської діяльності підприємства. Він припускає складання рейтингів (ранжованих по визначених ознаках рядів) показників.

Фактографічний метод заснований на вивченні всіх опублікованих, зафіксованих фактів, що характеризують фінансово-господарський стан підприємства.

Моніторинг є постійним, систематизованим, детальним поточним спостереженням за фінансово-господарським станом підприємства. Алгоритм організації моніторингу наступний:

  • o експертне початкове структурування;
  • o визначення мети моніторингу;
  • o вибір постійних показників (індикаторів);
  • o збір інформації;
  • o попередня формалізація аналітичних матеріалів;
  • o ієрархічне упорядкування, фільтрація й обробка інформації, графічна візуалізація даних;
  • o виявлення закономірностей і стійких тенденцій.

Логічне моделювання використовується, як правило, для якісного опису фінансово-господарського розвитку підприємства. Воно засновано на використанні таких способів, як аналогія, екстраполяція, експертна оцінка можливого чи бажаного стану об'єкта моделювання. Основою логічного моделювання є модернізація або підтримка на необхідному рівні техніко-економічного стану підприємства. Різновидом логічного моделювання є імітаційне моделювання, що використовується головним чином для пошуку рішень в діалоговому режимі на ЕОМ. При цьому на базі економіко-математичних моделей задаються різні початкові і граничні умови і розглядаються відповідні варіанти з метою одержання бажаного результату.

Метою фундаментальної діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства є визначення внутрішньої вартості його майнового комплексу як загального результату техніко-економічної діяльності. Фундаментальний аналіз заснований на наступному принципі: будь-який фактор має визначене значення, що впливає на кінцевий результат фінансово-господарської діяльності підприємства. Фундаментальний аналіз здійснюється з застосуванням економіко-математичних моделей.

Технічний аналіз має своєю метою виконання детального, всебічного аналізу динаміки окремих параметрів, показників фінансово-господарської діяльності підприємства. Його часто називають чартизмом (від англ. chart- графік), оскільки він заснований на побудові діаграм і графіків, вивченні показників і факторів, що визначають їх.

Факторний аналіз заснований на багатомірному статистичному дослідженні ряду факторів, що мають як негативний, так і позитивний вплив на результати фінансово-господарської діяльності підприємства. Ціль цього методу полягає у виявленні генеральних, головних факторів, що визначають основні результати фінансово-господарської діяльності аналізованого підприємства. Розрізняють постійні та змінні фактори. До постійних факторів відносяться, наприклад, необхідні за технологією витрати сировини, матеріалів, електроенергії на випуск визначеного виду продукції (виконання робіт, надання послуг). Змінними факторами можуть бути витрати на заробітну плату, оплату допоміжних витрат на виробництво [10, с. 16-18].

Зміни дії процесів, що впливають на розвиток економіки, аналізуються в такій послідовності:

  • o аналіз динаміки показників здійснюється обчисленням різниці та індексів їх кількісних значень у базовому та розрахунковому періодах у фактичних і порівняльних цінах;
  • o порівняльний аналіз - зіставлення величини показника з планом чи з його рівнем в інших країнах;
  • o факторний аналіз - це розкладання абсолютного або відносного приросту досліджуваного показника на частини, які відповідають впливу кожного з факторів, що формують величину досліджуваного показника.

Залежність досліджуваного показника від факторів, що впливають на нього, може бути функціональною (детермінованою), тобто точно відображуватися функцією певного виду (якщо при заданих початкових умовах система переходить у єдиний, визначений стан), або кореляційною, тобто приблизно визначатися статистичним аналізом (при тих самих початкових умовах вона може переходити в різні стани, що мають різні імовірності).

Функціональні залежності мають вигляд функцій трьох видів [87, с. 95]:

  • o адитивної - досліджуваний показник визначається як алгебраїчна сума факторів, що впливають на нього;
  • o мультиплікативної - досліджуваний показник виражається як добуток факторів, що впливають на нього;
  • o кратної - досліджуваний показник виражається як відношення факторів, що впливають на нього;
  • o змішаної.

Кон'юнктурний аналіз припускає дослідження кон'юнктури ринку, тобто поточного стану попиту та пропозиції продукції (робіт, послуг) аналізованого підприємства. Він відбиває економічну і виробничу заможність даного підприємства, ефективність його фінансово-господарської діяльності.

Математичний аналіз припускає використання математичних прийомів і способів аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства. Найбільш часто при цьому використовуються обчислення арифметичної різниці (відхилень) і процентних чисел (простих і складних відсотків); застосовуються ланцюгові підстановки [10, с. 18].

У рамках математичного аналізу використовуються:

o балансовий (або сальдовий) прийом застосовується для виміру впливу факторів - аргументів на узагальнюючий показник при їх адитивній, строго функціональній залежності. В його основі лежить складання базових (планових) і звітних балансів, що являють собою аналітичну формулу рівності підсумків його правої й лівої сторін. У ході аналізу проводиться порівняння балансів по відхиленнях, а також визначається вплив факторів на рівень ефективності виробництва. Прийом широко використовується при визначенні забезпеченості підприємства ресурсами всіх видів. Тобто складають баланс, у якому співвідносять розрахункову потребу ресурсів з їхньою фактичною наявністю.

Балансовий метод також використовується для перевірки правильності аналітичних розрахунків. Так, алгебраїчна сума відхилень по факторах повинна відповідати сумі абсолютного відхилення узагальнюючого показника. У протилежному випадку говорять про неповний облік впливу факторів або про помилки в розрахунках.

У практиці економічного аналізу даний прийом часто використовується для розрахунку обсягу реалізованої продукції підприємства. Із цією метою складають товарний баланс підприємства за певний період його діяльності.

Формула товарного балансу підприємства являє собою залежність [75, с. 32]:

де ТП - готова товарна продукція підприємства за рік, грн.; РП - реалізована продукція за рік, грн.;

^oГ'скл, гГ"скл - залишки товарної продукції на складі підприємства відповідно на початок і кінець року, грн.

З формули товарного балансу можна одержати формулу для визначення обсягу реалізованої продукції:

Найважливіше місце відводиться вартісним балансам, до яких належать: державний бюджет, міжгалузевий баланс виробництва і використання сукупного продукту, баланс національного доходу, баланс грошових доходів і витрат населення. За допомогою вартісних балансів визначаються темпи розвитку економіки, макроекономічна структура (галузева, регіональна), основні макроекономічні пропорції (між споживанням і нагромадженням, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва тощо) [87, с. 97].

Балансовий метод використовується також для складання матеріальних балансів і балансів виробничих потужностей.

Матеріальний баланс підприємства складається із двох частин: перша частина містить у собі матеріали, що надійшли, на підприємство, друга частина характеризує розподіл цих матеріалів, що надійшли, по підрозділах. Тобто матеріальний баланс відображає потребу підприємства в окремих видах матеріалів і джерелах їхнього покриття.

Баланс виробничих потужностей складається з двох частин: наявність виробничих потужностей і використання виробничих потужностей.

Крім того, на підприємствах можуть складатися баланси трудових ресурсів, що характеризує потребу підприємства в робітниках й джерелах її формування; баланс часу роботи встаткування, що дозволяє зіставляти плановий час роботи встаткування з фактичним часом його використання. Складання балансів дозволяє виявити невикористані резерви виробництва.

o прийоми елімінування. У перекладі з латині термін "eliminare" означає усунення або вилучення чогось через певні причини. Елімінування - як прийом економічної діагностики припускає ізольоване вивчення впливу безлічі різноманітних факторів на узагальнюючий аналізований показник.

В основі цього прийому лежить той факт, що всі фактори змінюються незалежно один від іншого: спочатку змінюється один, а всі інші залишаються без зміни; потім змінюються два, потім три й т.д. при незмінних інших. Це дає можливість визначити вплив кожного фактору на величину досліджуваного результуючого показника окремо.

Розрізняють наступні види прийому елімінування:

  • -спосіб повних ланцюгових підстановок;
  • -спосіб скорочених ланцюгових підстановок або абсолютних різниць; -спосіб відносних різниць.

Спосіб повних ланцюгових підстановок дозволяє визначити вплив зміни окремих факторів на зміну результуючого показника. Розрахунки в цьому методі проводяться у два етапи. На першому етапі виконується поступова заміна базисної величини кожного фактору в обсязі результуючого показника на величину фактора у звітному періоді. При цьому дотримуються правила ланцюгових підстановок: фактори, які вже проаналізовані, у тому числі й аналізовані, підставляються за значенням звіту, ті фактори, які ще не проаналізовані - підставляються за базовим значенням.

У результаті таких замін одержуємо ряд умовних величин результуючого показника, які враховують зміну одного, потім двох, трьох і т.д. факторів, допускаючи, що інші фактори є незмінними.

На другому етапі розраховується вплив конкретного фактору на результуючий показник шляхом вирахування з умовної величини результуючого показника після заміни фактору результату до заміни.

Алгоритм обчислень у способі повних ланцюгових підстановок представлений у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5. СТРУКТУРНЕ ПОДАННЯ СПОСОБУ ПОВНИХ ЛАНЦЮГОВИХ ПІДСТАНОВОК НА ПРИКЛАДІ МУЛЬТИПЛІКАТИВНОЇ ТА КРАТНОЇ МОДЕЛІ

СТРУКТУРНЕ ПОДАННЯ СПОСОБУ ПОВНИХ ЛАНЦЮГОВИХ ПІДСТАНОВОК НА ПРИКЛАДІ МУЛЬТИПЛІКАТИВНОЇ ТА КРАТНОЇ МОДЕЛІ

Спосіб повних ланцюгових підстановок використовується для всіх типів моделей. Однак при його застосуванні необхідно дотримуватися певної схеми:

  • 1) на основі логічних міркувань встановлюють взаємозв'язок факторів й узагальнюючого показника (складають факторну модель);
  • 2) фактори в моделі ранжуються: спочатку йдуть кількісні фактори, далі структурні й в останню чергу - якісні. Якщо факторів небагато, то спочатку йдуть основні, а потім - другорядні;
  • 3) здійснюється підстановка: ізольований вплив кожного фактору на узагальнюючий показник визначається при заміні базисного значення фактору на його звітне значення, при цьому інші фактори в моделі залишаються без зміни (базисні);
  • 4) кількість підстановок завжди перевищує кількість факторів у моделі на одиницю.

Спосіб скорочених ланцюгових підстановок або абсолютних різниць.

Цей спосіб є спрощеним варіантом способу повних ланцюгових підстановок. Його застосування найбільше ефективне в тому випадку, коли вихідні дані мають абсолютні відхилення за факторними показниками.

Відмінність методу скорочених ланцюгових підстановок від методу повних ланцюгових підстановок полягає в скороченні числа розрахунків. Розрахунки в цьому методі проводяться в один етап. У моделі залежності результуючого показника від факторів-аргументів замість аналізованого фактору підставляється його абсолютне відхилення, а далі діють за правилом ланцюгових підстановок: ті фактори, які вже проаналізовані підставляються за звітом, а ті ж фактори, які ще не проаналізовані - за базою.

Спосіб скорочених ланцюгових підстановок використовується тільки для адитивних і мультиплікативних типів моделей.

Методика розрахунку впливу зміни факторів на зміну результуючого показника способом скорочених ланцюгових підстановок для мультиплікативної моделі може бути отримана за даними таблиці 2.5.

Спосіб відносних різниць.

Цей спосіб зручно застосовувати у випадку визначення впливу на результуючий показник великої кількості факторів (5-10). На відміну від попередніх способів домагаємося істотного скорочення кількості розрахунків. Використовується тільки для мультиплікативних типів моделей.

Спосіб відносних різниць має два підходи здійснення обчислень: табличний і з використанням аналітичних формул.

Схема застосування прийому відносних різниць наступна:

  • 1. Визначаємо фактори, що впливають.
  • 2. Ранжуємо фактори.
  • 3. Визначаємо показники для розрахунку.
  • 4. Визначаємо процентне відношення показників.
  • 5. Визначаємо розмір і напрямки впливу факторів.
  • o диференціальний аналіз (заснований на пошуку функціональної залежності в рівняннях, похідних різних порядків від функцій і незалежних змінних);
  • o логарифмічний аналіз (його ціль - перебування статичної залежності різних показників);
  • o інтегральний аналіз (з урахуванням зворотних зв'язків, що дозволяють циклічно проводити перерахунок окремих показників (параметрів), а інші параметри переводити в збалансований стан після вибору відповідного варіанта розрахунку) [10, с. 18-19].

У методах елімінування необхідно визначати послідовність підстановок, тому що з нею пов'язане кількісне значення факторів. Крім того, доводиться зважати на припущення, що фактори в моделі змінюються незалежно один від одного. У дійсності вони змінюються одночасно й у взаємозв'язку, тому в результаті розрахунків одержують додатковий приріст (або залишок), що у методах елімінування приєднується до останнього фактору.

Інтегральний метод дозволяє виключити недоліки методів елімінування й дає можливість одержати більш точні результати розрахунку.

Математичний апарат інтегрального методу припускає застосування стандартних формул для розрахунку впливу факторів на результуючий показник.

Для двофакторної мультиплікативної моделі П = Ф1 х ф2:

ДПф] = У X ДФі X (ф2 Б X ф3 з + ф2 з X ф3 Б ) + і/3 X Дфі X Дф2 X Дф3 ,

ДПФ2 = У X дф2 X (фі Б X ф3 з + фі з X ф3 Б ) + і/3 X дфі X дф2 X дф3 , (2.22)

ДПФ3 = У X дф3 X (фі Б X ф2 з + фі з X ф2 Б ) + і/3 X Дфі X дф2 X дф3.

Покажемо виведення формули (2.2і) для двофакторної мультиплікативної моделі. При цьому виходять із припущення, що значення фактору у звітному періоді виходить шляхом додатку до значення фактору в базовому періоді деякого збільшення фактору, тобто:

Фо = фБ + Дф. (2.23)

Загальна зміна узагальнюючого показника має вигляд: ДП = П3 - ПБ = Фі з X Ф2 з - Фі Б X Ф2 Б =

= (Фі Б + ДФі) X (Ф2 Б + ДФ2) - Фі Б X Ф2 Б = = Фі Б X Ф2 Б + Фі Б X ДФ2 + ДФі X ф2 Б + ДФі X Дф2 - фі Б X ф2 Б = Дфі X ф2 Б + ДФ2 X фі Б + ДФі X Дф2 = = (Дфі X ф2 Б + У X Дфі X Дф2) + (Дф2 X фі Б + У X Дфі X Дф2) = ДПфі + ДПф2 .

Величину додаткового приросту (ДФі X Дф2) можна розкласти між факторами в будь-якій пропорції залежно від значущості факторів, або порівну, як у останній формулі.

Інтегральний метод використовується для мультиплікативних, кратних і змішаних моделей.

o прийом перерахування показників (спосіб приведення показників у порівняний вид). Однією з основних умов порівнянності показників при порівнянні є єдність вартісних, якісних, структурних факторів і факторів обсягу.

Розрізняють наступні види перерахування:

  • 1. Нейтралізація впливу кількісного фактору. Наприклад, обсяг виробництва попереднього періоду (базисного) перераховується на фактичний обсяг звітного періоду.
  • 2. Нейтралізація впливу цінового фактору. На розмір вартісних показників впливає зростання цін у зв'язку з інфляцією. Для нейтралізації впливу цінового фактору порівнювані показники розраховуються в тих самих цінах.
  • 3. Нейтралізація впливу якісного фактору (сортність продукції). Обсяг продукції доводять (перераховується) до стандартного рівня якості.
  • 4. Облік впливу структурних зрушень на обсяг виготовленої й реалізованої продукції. Нейтралізація впливу структури відбувається шляхом перерахування фактичного обсягу виробництва продукції на структуру базового періоду.
  • 5. Забезпечення однаковості тривалості порівнюваних періодів.
  • 6. Забезпечення однаковості методик розрахунку порівнюваних величин.
  • 7. Облік соціально-економічних умов, розвитку досліджуваних об'єктів.

Часто прийом перерахування використовується для визначення абсолютного й відносного надлишку (недостачі) робочих, абсолютної й відносної змін фонду оплати праці при аналізі трудових ресурсів [75, с. 46-47, 58-59].

  • o аналіз рівня ризиків необхідно проводити разом із аналізом результативності операційної, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства. Це пов'язано з тим, що рівень результативності діяльності підприємства прямо пропорційний відповідному рівню ризику. Аналіз ризику здійснюється за загальноприйнятою методикою [із8, с. 66].
  • o особливе значення в даний час має застосовуване дисконтування (операція, що має метою врахувати нерівноцінність витрат і результатів, що відносяться до різних періодів часу).

Статистичний аналіз, що є основою діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства, включає:

  • o аналіз середніх і відносних величин, що використовується для визначення середніх значень показників, що характеризують фінансово-господарську діяльність підприємства, і розрахунку відносних величин - коефіцієнтів, що вказують на співвідношення між різними показниками [і0, с. і9];
  • o прийом виділення "вузьких місць" й "провідних ланок" дозволяє встановити, які ділянки або які недоліки ресурсного забезпечення обмежують ефективність фінансово-господарської діяльності, перешкоджають виконанню планових завдань.

Виділення "вузького місця" дає можливість кількісно визначити й мобілізувати резерви після усунення цього "вузького місця". Наприклад, у результаті аналізу виявлено, що зростання продуктивності праці стримується низьким рівнем його організації праці. Усунення цього "вузького місця" можливо, наприклад, шляхом впровадження відрядної оплати праці.

"Провідна ланка" - це основний елемент діяльності підприємства, що визначає його можливості підвищити ефективність виробництва. Наприклад, оптимальне завантаження виробничих потужностей підприємства часто слугує "провідною ланкою" у зниженні собівартості продукції.

групування - це розподіл маси аналізованої сукупності об'єктів (показників) на однорідні групи за певними ознаками.

Цей прийом використовують в аналізі для виявлення зв'язку між окремими економічними явищами з метою вивчення структури, складу й динаміки розвитку, визначення середніх величин й їхнього змісту. Об'єднання в групи здійснюється за ознаками, що можуть бути факторними і результативними.

Залежно від призначення розрізняють такі види групування:

  • - типологічне;
  • - структурне;
  • - аналітичне.

Прикладом типологічного групування може служити об'єднання підприємств за формами власності й т.п.

Структурне угрупування припускає групування якісно однорідних економічних явищ за ознакою подібності їхньої економічної природи, тобто вся сукупність первинних даних статистичного дослідження діляться на однорідні групи.

Структурне групування широко використовується для вивчення складу аналізованих показників. З її допомогою можна вивчити склад робітників за професіями, стажем роботи, виконанням норм продуктивності. Вона дозволяє виявити передових, середніх і відстаючих робітників, визначити напрямок пошуку прихованих резервів використання праці на підприємстві.

Часто групування виконується у вигляді таблиць на основі первинних даних і дозволяють класифікувати аналізовані об'єкти й показники за складом, структурою, змістом, тенденціями, факторами і причинами. Наприклад, структура працівників підприємства відповідно до класифікації персоналу може бути представлена таким структурним співвідношенням: робітники - 40%, фахівці - 30%, керівники - і0%, технічні службовці - 20%.

Аналітичне групування застосовують із метою виявлення взаємозв'язку між аналізованими показниками. Це групування виконується за якісними або кількісними ознаками. Наприклад, встановлюється залежність рівня плинності кадрів на підприємстві від рівня середньої заробітної плати.

o графічний аналіз, що дозволяє графічно відобразити зміни результатів фінансово-господарської діяльності підприємства в часі.

В економічній діагностиці широко використовуються різні умовні позначки виявлення взаємозалежності одних показників від інших, порівняння складу й змісту економічних показників за допомогою просторових зображень: фігур, ліній, діаграм, графіків.

Найбільше поширення одержали наступні види графіків: гістограми, стовпчикові діаграми, лінійні графіки, секторні діаграми.

Гістограма - це діаграма, яка використовується для відображення даних з таблиці частот, у вигляді окремих стовпців. Кожен стовбець гістограми відображає значення частот для визначення інтервалу угруповання. Стовпчикові діаграми часто використовуються для відображення якісних (нечислових) даних. Стовпчикові діаграми мають кілька різновидів, наприклад, нашаровані й складні.

Лінійні графіки використовуються для відображення даних за певний часовий період або в аналізі двох і більше наборів даних. У цілому, при відображенні даних тільки однієї таблиці частот, найкраще використовувати гістограми. Однак при наявності декількох наборів даних (більше одного) лінійні графіки більш показові.

Використання секторних діаграм являє собою альтернативний метод відображення даних. Основне значення цього виду графіків полягає у відображенні окремих значень щодо загальної кількості [75, с. 27-28, 62-6з];

o табличні методи. Таблиці слугують для накопичення, опрацювання і зберігання цифрової інформації. Форму таблиць і їхній майбутній зміст слід передбачати заздалегідь, тобто до початку аналізу явищ. Від усіх інших таблиць аналітична, як правило, відрізняється відносно нескладною будовою, компактністю і наочністю. Вона повинна мату не лише основну, а й додаткову для порівняння інформацію (планові і середні показники, дані за минулі періоди), а також проміжні підсумки, відхилення, відсотки.

У процесі збору цифрової інформації та заповнення таблиць виникає низка технічних складностей, якщо її занадто багато. з метою забезпечення компактності таблиць вихідну інформацію:

  • 1) спрощують чи заокруглюють (до тисяч, мільйонів та ін.);
  • 2) скорочують або частково відкидають другорядні дані;
  • 3) об'єднують у групи, проміжні підсумкові показники, передають через середні показники;
  • 4) комбіновано показують частину показників у деталізованому вигляді, а інші розміщують разом в одному рядку (як інші);
  • 5) поділяють на кілька самостійних сукупностей із наступним складанням кількох більш простих таблиць із вузьким змістом.

Таблиці можуть виконувати роль програми і переліку питань, що вивчаються. Між тим, не слід перебільшувати значення таблиць: це важливий, однак здебільшого технічний бік аналізу [59, с. з4-з5].

o індексний метод обробки рядів динаміки, що використовується для визначення зміни в часі співвідношень різних показників, що характеризують рівень фінансово-господарської діяльності підприємства.

Цей спосіб використовується в економічній діагностиці для вивчення економічних явищ, які формуються під впливом декількох факторів, кожний з яких схильний до динамічних змін.

Класичним прикладом такого об'єкта аналізу є обсяг реалізації продукції, що формується під впливом таких факторів: обсяг реалізації продукції в натуральному вираженні й ціна одиниці продукції.

Модель аналізу виглядає в такий спосіб:

де <2 - обсяг реалізації продукції у вартісному вираженні, грн.; ц - обсяг реалізації продукції в натуральному вираженні, шт.; р - ціна одиниці продукції, грн. Загальний індекс зміни обсягу реалізації має вигляд:

де цБ, ц0 - базисні й звітні обсяги реалізації продукції, шт.;

Рв, Ро - базисні й звітні ціни одиниці продукції, грн.

Цей індекс не дає можливості виділити окремо вплив факторів на обсяг реалізації продукції. Індексний метод дозволяє вирішити це завдання за допомогою побудови агрегатних індексів.

Агрегатні індекси - це загальні індекси, у яких з метою елімінування (усунення) впливу окремих факторів на індекс здійснюється фіксування інших факторів на незмінному (базовому або звітному) рівні. Агрегатні індекси будуються за наступним правилом: якісні (інтенсивні) фактори, що входять у формулу, фіксуються на рівні базового періоду, кількісні фактори - на звітному рівні.

Агрегатний індекс обсягу реалізації продукції в натуральному вираженні:

Агрегатний індекс цін на продукцію підприємства:

Агрегатні індекси виходять із загального індексу шляхом застосування принципу подовження до розрахункової формули:

Вплив факторів на узагальнюючий показник визначається різницею чисельника й знаменника відповідного індексу [75, с. 49-51]:

Недоліками методу є його трудомісткість, складніший процес формування висновків про стан підприємства, через велику кількість коефіцієнтів; відсутність нормативних значень більшості використовуваних коефіцієнтів; зміни величин коефіцієнтів у динаміці не можуть бути інтерпретовані належним чином, оскільки і чисельник, і знаменник будь-якого коефіцієнта змінюється в часі [87, с. 108].

o прийоми участі на паях і пропорційного розподілу використовуються, в основному, для змішаних типів моделей. Застосування цього прийому не вимагає побудови додаткових моделей для вивчення впливу факторів 2-го й наступних рівнів.

Алгоритм розрахунку прийому участі на паях має такий вигляд:

У прийомі участі на паях спочатку визначається частка відхилення кожного фактору у величині відхилення результуючого показника. Для визначення впливу факторів на зміну результуючого показника частка кожного фактору множиться на загальну зміну результуючого показника.

Прийом пропорційного розподілу має наступний алгоритм розрахунку:

У прийомі пропорційного розподілу спочатку визначається скільки одиниць абсолютного відхилення результуючого показника доводиться на 1% його відносного відхилення. Для визначення впливу кожного фактору на узагальнюючий показник множать отриману величину "вартості" 1% на зміну відповідного фактору;

o ряди динаміки. Для аналізу змін економічних явищ і процесів за певний період використовуються ряди динаміки.

Рядом динаміки називають ряд абсолютних, відносних, середніх величин, що характеризують стан економічного явища в часі. За допомогою рядів динаміки можна одержати такі дані:

  • o інтенсивність зміни досліджуваних показників (зростання, зниження, стабільність);
  • o середній рівень показника й середню інтенсивність змін;
  • o тенденцію зміни показників.

Ряд динаміки характеризують наступні величини [75, с. 51-54, 60-61]:

  • 1) момент часу (дати);
  • 2) рівень ряду - окремі значення ряду;
  • 3) абсолютний приріст, який визначається за формулою:

4) середній абсолютний приріст ряду, який визначається за формулою:

5) темп (індекс) росту, який визначається за формулою:

6) середньорічний темп росту, який визначається за формулою:

7) темп приросту, який визначається за формулою:

8) абсолютне значення 1% приросту.

Серйозною проблемою для дослідження є порушення у динамічних рядах. Це пов'язано з неоднаковими інтервалами часу, а також із неоднорідними показниками, які потрапили до загальної сукупності даних. Нарешті, виникають перерви в динамічному ряду у зв'язку з браком інформації.

  • o кореляційний аналіз, що дозволяє через кількісну оцінку зв'язку між двома чи декількома взаємодіючими явищами визначити вид і тісноту залежності;
  • o регресійний аналіз, що встановлює зміну результативності ознаки (показників результатів фінансово-господарської діяльності підприємства) під впливом одного чи декількох факторів. Функції, що відображають зв'язок між ознаками, називаються рівняннями парної чи множинної регресії (у залежності від числа аналізованих ознак);
  • o дисперсійний аналіз, що відрізняється від кореляційних і регресійних видів аналізу тим, що вивчення впливу факторів на результативну ознаку здійснюється за значеннями дисперсійних факторів, що характеризують їхні абсолютні зміни (коливання, чи варіацію). Відносне коливання (коваріація) показників підприємства, що характеризують фінансово-господарську діяльність, досліджується в коваріаційному аналізі;
  • o кластерний аналіз (заснований на таксономії, тобто класифікації залежностей і визначенні зв'язків сукупностей соціально-економічних показників (параметрів) по заданій матриці коефіцієнтів кореляції між ними; автоматичної класифікації процесів, описаних за багатьма апріорно рівними ознаками);
  • o екстраполяційний аналіз, що заснований на характеристиці зміни стану системи в минулому й екстраполяції (продовженні) отриманого результату на майбутнє. Він включає наступні етапи: первинну обробку і перетворення вихідного ряду; вибір типу емпіричних функцій; визначення параметрів емпіричних функцій; екстраполяцію; оцінку точності аналізу;
  • o метод головних компонентів, що використовується для порівняльного аналізу складових частин (параметрів) аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства. Головні компоненти є основними характеристиками лінійних комбінацій складових частин (параметрів) з найбільшими значеннями дисперсії, тобто з найбільшими абсолютними відхиленнями від середніх величин [10, с. 19-20].

Економіко-математичні методи

  • 1. Методи елементарної математики: диференціальне й інтегральне обчислення, варіаційне обчислення.
  • 2. Методи математичного аналізу: вивчення одномірних статистичних сукупностей, вивчення багатомірних статистичних сукупностей.
  • 3. Методи математичної статистики: оптимізаційні методи аналізу, кореляційно-регресійний аналіз.
  • 4. Економетричні методи: виробничі функції, методи "витрати - випуск" (міжгалузевий баланс).
  • 5. Методи математичного програмування: лінійне програмування, блокове програмування, нелінійне програмування, динамічне програмування.
  • 6. Методи дослідження операцій: управління запасами, зношування й заміна устаткування, теорія ігор, теорія розкладів, мережні методи планування й управління, теорія масового обслуговування.
  • 7. Методи економічної кібернетики: системний аналіз, методи імітації, методи моделювання, ділові ігри, методи розпізнавання образів.

Фінансово-економічний аналіз є складовою частиною комплексної діагностики і є ефективним методом, що дозволяє здійснювати оцінку його фінансового стану і одночасно виступає базою для проведення робіт, пов'язаних з формуванням фінансової політики підприємства. Проведення такого аналізу здійснюється за допомогою застосування методів:

  • 1) вертикальний аналіз - представлення бухгалтерської звітності у виді відносних величин, що характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників. Обов'язковим елементом аналізу слугують динамічні ряди цих величин, що дозволяє відслідковувати та прогнозувати структурні зрушення в складі господарських засобів і джерел їхнього покриття.
  • 2) горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції зміни окремих статей чи їхніх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. В основі цього аналізу лежить обчислення базисних темпів росту балансових статей чи статей звіту про прибутки і збитки. Результати такого аналізу зручно оформляти графічно [138, с. 62-64].
  • 3) система аналітичних коефіцієнтів - ведучий елемент аналізу фінансового стану, застосовуваний різними групами користувачів: менеджерами, аналітикам, акціонерами, інвесторами, кредиторами й ін. Відомі десятки цих показників. Найчастіше виділяють п'ять груп показників за наступними напрямками фінансової діагностики:
  • 1. Аналіз ліквідності.

Показники цієї групи дозволяють описати і проаналізувати здатність підприємства відповідати за своїми поточними зобов'язаннями. В основу алгоритму розрахунку цих показників закладена ідея зіставлення поточних активів (оборотних коштів) з короткостроковою кредиторською заборгованістю. У результаті розрахунку встановлюється, чи у достатньому ступені забезпечене підприємство оборотними коштами, необхідними для розрахунків із кредиторами по поточних операціях. Оскільки різні види оборотних коштів мають різний ступінь ліквідності (конвертації в абсолютно ліквідні засоби - кошти), розраховують кілька коефіцієнтів ліквідності.

2. Аналіз поточної діяльності.

З позиції кругообігу засобів діяльність будь-якого підприємства являє собою процес безупинної трансформації одних видів активів в інші:

де ГЗ - грошові кошти; СС - сировина па складі; НВ - незавершене виробництво; ГП - готова продукція; ЗР - засоби в розрахунках.

Ефективність поточної фінансово-господарської діяльності може бути оцінена тривалістю операційного циклу, що залежить від оборотності засобів у різних видах активів. За інших рівних умов прискорення оборотності свідчить про підвищення ефективності. Тому основними показниками цієї групи є показники ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів: виробіток, фондовіддача, коефіцієнти оборотності засобів у запасах і розрахунках.

3. Аналіз фінансової стійкості.

За допомогою цих показників оцінюються склад джерел фінансування і динаміка співвідношення між ними. Аналіз ґрунтується на тім, що джерела засобів різняться рівнем собівартості, ступенем доступності, рівнем надійності, ступенем ризику й ін.

4. Аналіз рентабельності.

Показники цієї групи призначені для оцінки загальної ефективності вкладення засобів у дане підприємство. На відміну від показників другої групи, тут абстрагуються від конкретних видів активів, а аналізують рентабельність капіталу в цілому. Основними показниками тому є рентабельність авансованого капіталу і рентабельність власного капіталу.

5. Аналіз стану і діяльності на ринку капіталу.

У рамках цього аналізу виконуються просторово-тимчасові зіставлення показників, що характеризують стан підприємства на ринку цінних паперів: дивідендний вихід, доход на акцію, цінність акції й ін. Цей фрагмент аналізу виконується головним чином у компаніях, зареєстрованих на біржах цінних паперів і реалізуючих там свої акції. Будь-яке підприємство, що має тимчасово вільні кошти і бажає вкласти їх у цінні папери, також орієнтується на показники даної групи [69, с. 59-60].

4) Беззбитковий метод базується на ролі операційного важеля у формуванні результатів діяльності підприємства, на можливості керування його витратами й результатами для досягнення необхідних показників беззбитковості виробництва. Як критерій оцінки фінансового стану підприємства в цьому випадку виступає запас фінансової міцності підприємства (ЗФМ), тобто той виторг від реалізації (ВР), що підприємство має після проходження порога рентабельності (ПР) (в абсолютному і відносному вираженні). Цілком очевидно, що чим вищий запас фінансової міцності у відсотках, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

Такий метод дає змогу виміряти також "внесок" кожного виду продукції, напрямку діяльності, структурного підрозділу підприємства у формування запасу фінансової міцності підприємства, а отже, надає можливість керування ним, враховуючи результати аналізу за цими елементами.

де і - вид продукції, діяльності, структурного підрозділу.

Цей метод включає базовий аспект діяльності підприємства - беззбитковість і тісно пов'язаний з управлінням витратами, тому його варто розглядати як сучасний та зручний для практичного використання. Однак він не узгоджується з такими сторонами оцінки діяльності підприємства, як його конкурентоспроможність, кредитоспроможність, ринкова й ділова активність, тобто потребує подальшого розвитку [152, с. 230-236].

5) рівноважний метод базується на понятті ліквідності й оцінці фінансового стану підприємства з позицій досягнення рівноваги між ліквідними потоками у сфері господарсько-інвестиційної і фінансової діяльності підприємства. Перша виступає як зона створення коштів, а друга як зона споживання коштів. Формовані й споживані в них ліквідні грошові потоки мають назву результату господарської діяльності (РГД) і результату фінансової діяльності (РФД) відповідно. Рівність між цими результатами, за однакової їхньої величини і протилежного знаку (РГД - позитивне, РФД - негативне), створює ситуацію ідеальної фінансової рівноваги підприємства, коли сукупний результат господарської та фінансової діяльності (РФГД = РГД + РФД), дорівнює <0-. Таку ситуацію можна графічно зобразити в наступний спосіб.

Межі зони безпеки визначаються величиною РГД і РФД, обмірюваних у процентах стосовно доданої вартості як найважливішого показника, що впливає на ефективність функціонування підприємства, й істотно впливають на його фінансовий стан.

Методика передбачає розрахунок показника результату господарської діяльності за формулою [87, с. 114]:

де ВЗПП - вартість виробленої підприємством продукції; ВМЗ - вартість матеріальних витрат;

ВОТ - витрати на оплату праці і відрахування, пов'язані з нею;

ДФЕП - зміна фінансово-експлуатаційних потреб;

ВІ - виробничі інвестиції;

ЗОМ - звичайні операції з майном.

Позитивне значення результату господарської діяльності визначає фінансовий стан підприємства і відкриває перед ним можливості впровадження нової техніки, інвестування коштів у нові види діяльності тощо, якщо воно при цьому узгоджується з величиною результату фінансової діяльності, який розраховується за такою формулою:

Ця методика має таку модифікацію: визначається обсяг ліквідних коштів, створюваних у сфері господарсько-інвестиційної діяльності (ОЛК-створ.), і обсяг споживаних ліквідних коштів (ОЛК-спож.) за формулами [87, с. 115]:

де Првал - прибуток валовий;

ВВОФ - витрати на відновлення основних фондів (амортизація);

ФВ - фінансові витрати із заборгованості (% за кредит, пеня, штрафи і т.п.),

333 - зміна загальної заборгованості (короткострокової і довгострокової);

П - податки; Д - дивіденди.

У процесі функціонування підприємства можливі такі ситуації з обсягами створюваних і споживаних ліквідних коштів:

  • 1) коли ОЛК (створ.) = ОЛК (спож.) - рівноважний стан підприємства: підприємство цілком споживає весь обсяг створюваних ним ліквідних ресурсів;
  • 2) коли ОЛК (створ.) - ОЛК (спож.) - на величину не більше +10 % - добре; "
  • 3) коли ОЛК (створ.) < ОЛК (спож.).

Такий метод, незважаючи на всі його переваги (зручність, простота, наочність, науковість), не дає можливості врахувати стан підприємства в конкурентному, діловому, кредитному і ринковому середовищі.

Методи дослідження операцій і прийняття рішень

Включають:

  • 1) теорію графів, що використовується в аналізі і діагностиці фінансово-господарської діяльності підприємства як основа графічного моделювання;
  • 2) теорію ігор, що є одним з підходів до оптимізації варіантів фінансово-господарської діяльності підприємства і заснована на виборі оптимальних рішень в умовах ринкової конкуренції і невизначеності. Як правило, розглядаючи різні ситуації, обирають стратегію дії, що забезпечує найкращі результати;
  • 3) теорію масового обслуговування, відповідно до якої фінансово-господарська діяльність підприємства розглядається як процес обслуговування окремих підрозділів підприємства, різних технологічних процесів. Виробництво (виконання робіт, надання послуг) визначається як система виконання визначених вимог на обслуговування. Реалізацію вимог здійснюють різні канали обслуговування. Наприклад, цех прес-форм обслуговує потреби сталеливарного виробництва. Сталеливарне виробництво обслуговує потреби машинобудівного виробництва і т.д.;
  • 4) побудова дерева цілей і ресурсів, що здійснюється у рамках системного підходу до аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства. Вибір цілей робить дуже істотний вплив на діяльність підприємства. На основі поставлених цілей і з урахуванням наявних можливостей виробляються способи їхнього досягнення; підбираються методи управління, виробляються різні зміни в організаційній структурі управління, здійснюється підбір кадрів, використовується визначена техніка управління. Система цілей різного рівня конкретизації, що стоять перед керівництвом сучасного підприємства, може виявитися настільки складною, що без спеціальних методів упорядкування цілей організувати роботу з їхнього досягнення виявиться неможливим.

Розрізняють генеральну ціль, підцілі першого рівня (головні цілі) і підцілі другого, третього, четвертого, п'ятого й іншого рівнів. Для досягнення генеральної цілі необхідно реалізувати трохи більш конкретних цілей першого рівня, що виступають як засіб стосовно генеральної цілі. Для досягнення цілей першого рівня потрібна реалізація цілей другого рівня і т.д. Декомпозиція продовжується доти, поки не будуть отримані максимально конкретизовані параметри досягнення мети: терміни, кількісне вираження очікуваних результатів і т.п. Дерево цілей дозволяє взаємопов'язати елементи діяльності по досягненню головної мети керування, уникнути непотрібного дублювання, зайвих витрат, сконцентрувати зусилля на найбільш важливих напрямках робіт, постійно контролювати ступінь просування до мети.

Дерево ресурсів і дерево цілей - це визначені схеми (графи), що виражають співпідпорядкованість і взаємозв'язки елементів (цілей і ресурсів). Дерево ресурсів фіксує весь попит в ресурсах. По його рівням йде деталізація усіх видів ресурсів. Дерево цілей доповнює дерево ресурсів в рамках техніко-економічного аналізу діяльності підприємства;

  • 5) байєвський аналіз, що використовується в аналізі і діагностиці фінансово-господарської діяльності підприємства для постійного перегляду, коректування стратегії його розвитку в залежності від нової інформації;
  • 6) сіткове планування. Це широко розповсюджений метод, заснований на використанні сіткових графіків. Сітковий графік являє собою ланцюг робіт і подій, відбиваючи їхню технологічну послідовність і зв'язок. Роботою в сітковому плануванні називають процес, що передує здійсненню якої-небудь події. Поняття "робота" охоплює в сітковому графіку не тільки визначені процеси, але і паузи, пов'язані з технологічними перервами. Залежність між двома подіями, коли наступне не може наступити без завершення попереднього, називається "фіктивною роботою" і позначається пунктирною стрілкою. Подія в сітковому графіку означає проміжний чи остаточний результат однієї чи декількох робіт, необхідних для того, щоб можна було почати одну чи кілька інших робіт. Подія відбувається після виконання усіх вхідних у нього робіт, причому момент здійснення події є моментом завершення останньої з них. У сітковому графіку події позначаються кружечками, усередині яких ставиться номер. Стрілки між кружечками означають здійснення послідовності робіт. Цифри над стрільцями показують орієнтовану тривалість робіт (тимчасові оцінки). Розрізняють початкову подію (не має ніяких попередніх робіт), кінцеву (не має ніяких наступних робіт) і критичну (події, що лежать на критичному шляху). У цілому сіткові графіки можуть бути орієнтовані чи на критерій часу, чи на скорочення вартості робіт.

До економетричних методів відносяться матричний, гармонійний і спектральний аналіз, виробничі функції і міжгалузевий баланс. Матричний аналіз використовується для аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства при визначенні співвідношення між витратами і результатами, при оцінці ефективності витрат. Матричний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства заснований на побудові прямокутних таблиць (матриць), елементи яких відбивають зв'язки виробничих структур. Кількісні значення залежностей витрат і результатів по різних технологічних варіантах виробництва товарів (робіт, послуг) обчислюються за встановленими у теорії матриць правилами.

Гармонійний аналіз є дослідженням функціональних залежностей, що характеризують фінансово-господарську діяльність підприємства, за окремими функціями, гармонійним коливанням.

Спектральний аналіз означає дослідження фінансово-господарської діяльності підприємства за складом (спектром), тобто сукупністю всіх значень показників, що характеризують цю діяльність.

Виробничі функції необхідні для визначення кількісного взаємозв'язку обсягу випуску продукції (товарів, послуг) зі змінними величинами витрат. Різновидами виробничих функцій є лінійні залежності (результат виробництва залежить від одного фактора), рекурентні співвідношення (техніко-економічний стан виробництва змінюється в часі), мультиплікативні форми (результат виробництва залежить від безлічі ресурсів і при відсутності кожного з них випуск продукції відбувається з перебоями, результат дорівнює нулю).

Міжгалузевий баланс відноситься до базових економічних моделей. Аналіз показників міжгалузевого балансу по квадрантах (розділах) дає можливість установити натурально-речовинні, трудові і вартісні пропорції, структуру виробничо-економічних зв'язків аналізованого підприємства. По першому квадранті балансу можна розрахувати питому вагу витрат по кожному продукту в сумі поточних матеріальних витрат, по другому - питому вагу витрат по кожному продукту в загальному (валовому) обсязі випуску, по першому і другому - питому вагу кожного продукту в повній вартості витрат на виробництво. Структура вартісних витрат визначається по першому і другому квадрантах, а структура перерозподілу знову створеної вартості - по четвертому.

Економіко-математичне моделювання

Відбиває переважно виробничий аспект прогнозу (моделі оптимального розвитку і розміщення виробництва окремих видів продукції і міжгалузевих комплексів), а також соціальні аспекти розвитку (моделі, зв'язані з прогнозуванням доходів і споживання населення, демографічних процесів, а також руху населення і трудових ресурсів у територіальному і галузевому розрізах).

Економіко-математичні моделі, використовувані в аналізі та діагностиці фінансово-господарської діяльності підприємства, підрозділяються: за рівнем - на макроекономічні і мікроекономічні, глобальні і локальні; за складом - на багатопродуктові й однопродуктові; за підходом - на оптимізовані (конструктивні) і описові (дескриптивні); за формою - на вартісні і натурально-вартісні; за видом залежності - на лінійні і нелінійні, багатофакторні й однофакторні; за відображенням часу - на статичні і динамічні; за об'єктами - на комплексні і локальні; за способами відображення об'єкта - на структурні і функціональні, числові та матричні.

Оптимальне програмування

Має на меті знаходження оптимального (мінімального чи максимального) значення цільової функції (екстремума), перемінні якої повинні належати деякій області припустимих значень (системі обмежень). Воно включає побудову дескриптивних, предикативних і нормативних моделей, машинну імітацію; лінійне, нелінійне, динамічне й опукле програмування [10, с. 20-25].

Дескриптивні моделі відомі також, як моделі описового характеру, є основними для оцінки фінансового стану підприємства і включають схематичний опис визначених залежностей. До них відносяться: побудова системи звітних балансів, представлення фінансової звітності в різних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності. Усі ці моделі засновані на використанні інформації бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі є основою прогнозування. Вони можуть мати генетичний, пошуковий (виходять з наявних можливостей, ресурсів) чи нормативний, цільовий характер (засновані на визначенні майбутніх цілей і орієнтирів та варіантах руху до них). Вони використовуються для прогнозування доходів підприємства і його майбутнього фінансового стану. Найбільш розповсюдженими з них є: розрахунок точки критичного обсягу продажів, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні моделі і регресійні моделі), моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі засновані на пошуку найкращого, оптимального рівня фінансово-господарського стану підприємства. До цих моделей відносяться, наприклад, моделі оцінки ефективності матеріальних витрат, що побудовані на порівнянні результатів фінансово-господарської діяльності в залежності від варіантів вкладення засобів.

Моделі цього типу дозволяють порівняти фактичні результати діяльності на підприємстві з очікуваними, розрахованими за бюджетом. Ці моделі використовуються в основному у внутрішньому фінансовому аналізі. їхня сутність зводиться до встановлення нормативів за кожною статтею витрат по технологічних процесах, видах виробів, центрам відповідальності і т.п. й до аналізу відхилень фактичних даних від цих нормативів. Аналіз у значній мірі базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей [69, с. 58-61].

Моделі включають, як правило, дві групи параметрів - відомі (екзогенні, що визначаються поза моделлю) і невідомі (ендогенні, що визначаються самою моделлю). Побудувати модель функціонування економічної системи означає виявити функціональний зв'язок між екзогенними і ендогенними параметрами моделі.

Нелінійне програмування припускає нелінійний характер або цільової функції, або обмежень, або того й іншого разом. Форма цільової функції і нерівностей обмежень при цьому може мати різний характер. Типовим випадком використання нелінійного програмування в аналізі і діагностиці фінансово-господарської діяльності підприємства є визначення залежності ефективності фінансово-господарської діяльності від масштабів чи виробництва, кон'юнктури ринку, структури витрат.

Опукле (увігнуте) програмування є видом нелінійного програмування і відбиває нелінійний характер залежностей результатів фінансово-господарської діяльності підприємства і його витрат. Цей вид програмування розглядає опуклі цільові функції, що мінімізуються (увігнуті функції максимізуються), і опуклі системи обмежень (крапки припустимих значень). Типовими випадками використання опуклого програмування в аналізі і діагностиці фінансово-господарської діяльності підприємства є мінімізація витрат, а для увігнутого програмування - максимізація доходу при обмеженнях по різних факторах, що має різноспрямований вплив.

Лінійне програмування є випадком опуклого програмування і відбиває лінійний пропорційний характер зміни результатів стосовно витрат.

Динамічне програмування засноване на побудові дерева рішень, кожен рівень якого є послідовним кроком (етапом) для розкриття наслідків кожного попереднього рішення і відсіву неефективних варіантів. Багатоярусність динамічного програмування використовується в аналізі і діагностиці фінансово-господарської діяльності підприємства для вироблення оптимальної стратегії як по варіантах розвитку в даний момент часу, так і на перспективу.

Слід зазначити, що на практиці використовується не один, а сукупність методів аналізу. Усі вищезгадані методи, як правило, засновані на наступній методиці [10, с. 25-27]:

  • o установлення границь і тимчасових інтервалів аналізу;
  • o визначення основних критеріїв;
  • o виявлення й оцінка динаміки основних показників;
  • o фіксація факторів і облік їхнього впливу на динаміку основних показників;
  • o оцінка загального стану діяльності підприємства і дослідження причин його зміни за аналізований період.

В аналізі та діагностиці фінансово-господарської діяльності підприємств використовується велике число різноманітних показників (узагальнюючих, зведених, синтетичних, інтегральних, часток), які детально розглянуто в працях вітчизняних і іноземних вчених і у т.ч. [87, с.121-122].

Для конкретних цілей відбираються конкретні показники з урахуванням виду, методики, галузевої специфіки об'єктів аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності. У рамках аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства використовують процедури комплексної оцінки, що завершуються побудовою мультиплікатора - агрегованого показника, виведеного на базі показників більш низького рівня, що виконує роль своєрідного індикатора. Відзначимо, що існують два типи мультиплікаторів: стандартні, застосовувані повсюдно, і суб'єктивні, котрі визначаються для конкретного підприємства [10, с. 28-32].

До стандартних мультиплікаторів відноситься широко відома модель Дюпона, що використовується для оцінки економічного росту компанії. Основна складність застосування цієї моделі зв'язана з необхідністю ведення бухгалтерської звітності за міжнародними стандартами. Інший відомий стандартний мультиплікатор - оцінка імовірності настання банкрутства підприємства по методу Альтмана. Метод Альтмана можна застосовувати тільки для загальної оцінки тенденцій розвитку підприємства.

Суб'єктивні мультиплікатори дозволяють врахувати специфічні характеристики, що не враховуються стандартними методами аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства.

За допомогою проведеного аналізу і оцінки можна здійснювати комплексну економічну діагностику підприємства.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші