Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Господарство Вавилонської держави

Утворення Вавилонської держави (II тис. до н. е.) на території Месопотамії на основі нововведень Шумеро-Аккадського царства було наступним кроком у розвитку цивілізацій. В економіці відбулися значні зміни. Вавилоняни почали застосовувати в землеробстві шадуф, за допомогою якого подавали воду на ті земельні ділянки, куди не доходили паводкові води. Освоєння високих полів сприяло поширенню садівництва. Функціонуванням іригаційної системи займалася держава. Спеціальні чиновники відповідали за регулярне і достатнє поливання земельних ділянок, котрі орендували приватні особи в держави, за вчасний та якісний ремонт каналів і дамб. Раціональне ведення іригаційного землеробства зумовило успішну діяльність тваринництва. Заможні господарі тримали великі стада худоби, яку здавали в оренду безтягловим селянам.

У країні розвивалося ремісниче виробництво, але найбільших успіхів місцеве населення досягло в торгівлі, чому сприяли вигідне положення Вавилона на прадавніх караванних шляхах і поширення ремесел, що потребували сировини, якої бракувало на півдні. Загалом торгівлю здійснювали під контролем держави. Колишніх вільних купців держава перетворила на торгових агентів — тамкарів. Вона також управляла ринковими цінами.

Проте господарство країни залишалося надто натуральним. Хоча торговим еквівалентом вважали срібло, однак не меншу роль у торгових операціях відігравали зерно, рослинна олія, фініки та вовна, котрі обмінювали на залізну руду, рабів тощо. Найману працю оплачували переважно натурою. В умовах нерозвинутого грошового обігу невеликі господарства залежали від кредиту, що зумовило інтенсивний розвиток лихварства. Кредиторами були здебільшого храми, а також окремі приватні особи. Позику надавали під заставу майна, майбутнього врожаю, оскільки, за законами, заборонялося перетворювати боржників на рабів довічно.

У Вавилоні співіснували державна, общинна та приватна форми власності на землю, з переважанням першої. Землю з державного фонду роздавали в службове користування за виконання певних повинностей на користь держави (воїнам, чиновникам, персоналові царсько-храмового господарства та ін.). Наприклад, верховний жрець отримував 36 га землі, жрець 18, чиновник — 15, невеликий землевласник — майже 2 га. Приватного землеволодіння у чистому вигляді не було, воно зберігало традиції общинної власності.

Розвиток торгівлі й лихварства негативно впливав на вавилонську общину зсередини. Посилювалася диференціація суспільства; верхівка общини замість захисту рядових общинників від свавілля чиновників сама утискувала їх.

У цей період формувалися орендні відносини. Закон регулював цю сферу суспільних зв'язків; дозволяв орендувати поле терміном на 1—2 роки, цілину — на З, садок — 5 років, регламентував орендну плату за користування. У разі половинщини землевласник мав допомогти орендареві робочою худобою та посівним матеріалом.

Найважливішим здобутком держави стали Закони Хаммурапі (цар Вавилонії у 1792—1750 рр. до н. е). їх історико-економічне значення полягало в тому, що:

  • 1) уперше у світовій цивілізації законодавчо констатовано в країні приватну власність і гарантію її охорони з боку держави. Із 282 статей законів про охорону власності царя, храмів, общини йшлося у статтях 6—41. За цими ж документами під захистом перебувало майно, отримане від царя за службу, в тому числі й військову, тобто були закладені правові основи володіння, користування і розпорядження;
  • 2) не менш важливим було законодавче (цивілізаційне) закріплення відносин між головним керівником країни і служивими людьми. За законом регулювалися й економічні відносини. Наприклад, статті 42—71 і 78—126, в яких ішлося про "операції з нерухомістю й охорону її від неправомірних посягань сторонніх", упорядковували і систему оренди: за оренду поля платили 1 /3 врожаю, за оренду саду — 2/3;
  • 3) значна частина цих статей стала основою формування цивілізаційних ринкових "правил гри" у суспільстві та економіці. Приміром, через 1000 років їх розвинув афінський архонт Солон: "Батько мав научити сина будь-якому ремеслу". Подібні статті відіграли позитивну роль у становленні першого етапу світової промисловості — ремісничого виробництва;
  • 4) чітко визначаючи головні соціальні групи Вавилонії (мушкети — повноправні вавилоняни; авілуми — обмежені в правах жителі; раби — представники найнижчого стану), Закони Хаммурапі з метою соціальної стабільності в суспільстві захищали бідних від лихварів, кредиторів та ін. Скажімо, боргове рабство обмежувалося лише трьома роками роботи на кредитора. Масштаби лихварства "впорядковували" так, що межа грошової позики не перевищувала 20 %, а натуральної — 35 від первинної суми;
  • 5) Хаммурапі вперше поставив у межі закону найважливіше джерело поповнення державної скарбниці — податки, визначив основні напрями діяльності держави у розвитку товарно-грошових відносин.

Як бачимо, у Законах Хаммурапі йдеться про використання найманої праці, хоча її і не регламентували. Це зробив пізніше цар Ешнунна (приблизно XX ст. до н. е.): установив норму оплати за працю та матеріальну відповідальність за невиконану роботу. Держава намагалася обмежити тільки лихварство. За такими законами періодично скасовували боргові зобов'язання, регламентували лихварський процент. Забороняли забирати в боржника весь урожай, майно, він мав відпрацювати свій борг не більше трьох років.

Найрозвинутішим був державний сектор. Цар за допомогою чиновників контролював усі сфери життя суспільства. Велика армія фіскалів пильнувала, щоб населення справно сплачувало податки. Лише в середньо-вавилонську добу царських наближених та їх оточення нагороджували з державного земельного фонду полями, причому без сплати поземельного податку. Такі тимчасові пожалування поступово ставали спадковою власністю, яку закріплювали царським декретом. Таким чином почали ліквідовувати централізоване державне господарство, найвпливовіша частина суспільства переходила на податкову форму утримання державного апарату. Общинники й ті, хто мав службові наділи, не відрізнялися, їх вважали оподатковуваними приватними власниками.

З метою захисту інтересів власника землі у статті 62 Законів Хаммурапі особливу увагу звертали на те, що у разі зниження обсягів урожайності внаслідок поганого обробітку землі орендна плата не зменшується і її розміри визначають із середньої врожайності в місцевості. Щоб стимулювати освоєння цілинних земель, орендареві дозволяли платити за них на другий рік оренди.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші