Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Податки і податкова система

Основним важелем формування доходної частини бюджетів усіх рівнів є податки. Податки - це примусовий платіж, який держава чи уповноважений нею орган стягує з фізичних та юридичних осіб на підставі чинного законодавства і спрямовує на задоволення загальнодержавних чи спільних регіональних потреб. Конструкція податку включає певні елементи (див. схему 15.4).

Суб'єкти податку - це фізичні чи юридичні особи, на які законом покладено обов'язок сплачувати податок. Це платник податку, що несе юридичну відповідальність за його сплату. Суб'єктом податку є і кінцевий сплачувач податку, який формально не несе юридичної відповідальності, але є фактичним платником через законодавчо визначену систему перекладання податків. Прикладом є особа, що купує товар, який обкладається непрямим податком.

Об'єкт податку - це предмет, що підлягає оподаткуванню. Ним є різні види доходів: товари і послуги, а також різні форми нагромадженого багатства або майна, що підлягають обкладанню податком.

Композиція податку

Схема 15.4. Композиція податку

Вибір об'єкта оподаткування визначається поставленою метою та тими умовами, в яких воно здійснюється. Об'єкт оподаткування можна класифікувати таким чином: дохід, майно, передача майна (при спадкуванні, даруванні, купівлі-продажу, передачі на збереження тощо), споживання (підакцизні товари і послуги), ввезення і вивезення товарів за кордон.

Об'єкт оподаткування безпосередньо пов'язаний із джерелом податку. Це той матеріальний фонд, з якого сплачується податок. Ним може бути дохід у формі заробітної плати, прибутку, відсотка, ренти, дивіденду тощо, а також капітал. Зрештою джерелом податку є національний дохід.

Одиницею обкладання податком називають одиницю виміру об'єкта податку. її вибір залежить від об'єктів оподаткування. Вона може бути виражена як у грошовій, так і натуральній формі (наприклад, гектар як одиниця виміру земельної площі). Величина податку на одиницю обкладання називається податковою ставкою. Залежно від структури податку ставки можуть бути твердими або частковими, відсотковими. Тверді ставки встановлюються як абсолютна сума на одиницю обкладання (прикладом є земельний податок). Часткові ставки виражаються у певному відсотковому відношенні до об'єкта оподаткування. Розрізняють пропорційні, прогресивні та регресивні ставки. Пропорційні ставки побудовані за принципом єдиного відсотка до предмета обкладання. Прогресивні ставки збільшуються в міру зростання об'єкта обкладання за простою або складною прогресією. При регресивній ставці із збільшенням об'єкта оподаткування розмір ставки зменшується. При простій професії зміна податкових ставок стосується усього об'єкта оподаткування, а при складній - об'єкт податку ділиться на частини, кожна з яких оподатковується за окремою (збільшеною чи зменшеною) ставкою.

Елементом організації податків є також податкові пільги. Вони є повним або частковим звільненням від податку його суб'єкта відповідно до чинного законодавства. Однією з таких пільг є встановлення неоподатковуваного мінімуму, тобто тієї найменшої частини об'єкту оподаткування, що повністю звільняється від сплачування податку.

Організація оподаткування включає і способи стягування податків. У податковій практиці розвинутих країн існують три способи: 1) кадастровий; 2) стягування податку до одержання доходу; 3) за декларацією. Перший спосіб передбачає використання кадастру. Це реєстр, що включає перелік типових об'єктів (землі, доходів), які класифікуються за зовнішніми ознаками, на підставі яких і встановлюється середня доходність об'єктів обкладання. Виходячи з цього визначається розмір податку. При другому способі податок встановлюється

Функції податків

Схема 15.5. Функції податків

і утримується відповідним органом із доходу особи - платника податку до одержання нею свого доходу. Цей спосіб застосовується при оподаткуванні осіб найманої праці та інших більш-менш фіксованих доходів. Цей спосіб називають стягуванням біля джерела.

Стягування податків за декларацією практикується зазвичай для оподаткування нефіксованих доходів або при значній кількості їх джерел. Податок сплачується суб'єктом після отримання доходу за організаційною заявою про одержані доходи за певний період часу. Така заява називається декларацією про доходи.

Суть податків проявляється у тих функціях, які вони виконують. Це, по-перше, фіскальна функція. Вона зводиться до забезпечення фінансових ресурсів для виконання органами держави своїх функцій, оскільки податки є головним джерелом доходної частини бюджетів усіх рівнів. Другою функцією податків є соціальна, що полягає у вирівнюванні доходів різних груп населення. Вона проявляється через використання прогресивних відсоткових ставок та надання різного роду пільг при сплаті податків певним групам населення. Третьою функцією податків є регулююча, суть якої полягає у впливі через рівень податків на економічну активність суб'єктів господарювання та розподіл економічних ресурсів між галузями економіки та регіонами країни.

У кожній країні використовується значна кількість податків. їх можна класифікувати за різними критеріями. За формою стягування податки діляться на прямі та непрямі. У найзагальнішому вигляді прямими є податки на дохід і майно, які виступають їх об'єктом. При цій формі враховується доходність платника податку, його сімейний стан і ряд інших обставин. Залежно від зв'язку з об'єктом чи суб'єктом прямі податки поділяються на реальні та особисті. Реальні податки стягуються з окремих видів майна платника податку на основі кадастру. До цього виду податку належать поземельний, прибутковий та на цінні папери. В їх основу покладено зовнішні ознаки. Ставки цих податків, як правило, пропорційні. Реальне оподаткування не потребує розвинутих податкових інститутів. Але їх недолік полягає в тому, що відсутній суб'єктивний підхід до платників податку, що робить їх недостатньо вигідними як у фіскальному, так і соціальному відношенні.

Особисте оподаткування включає податки на дохід або майно фізичних та юридичних осіб, що стягуються до одержання доходу або за декларацією. При цьому виді податків потрібно знати величину справжнього доходу, що дозволяє враховувати індивідуальне становище кожного платника. До особистих податків належать особистий прибутковий, на прибуток корпорацій, на доходи від грошових капіталів, із спадщини та дарувань, майновий та ін.

Серед прямих податків у сучасних умовах провідну роль відіграють особистий прибутковий та податок на прибуток. Так, на початку 1990-х років їх частка у загальній сумі податкових надходжень становила у США понад 40%, в Японії - майже 50%, у Німеччині - 34%. Прибутковий податок, як правило, прогресивний, тому він відіграє і важливу соціальну роль, сприяючи певною мірою вирівнюванню доходів різних соціальних груп населення. Таку ж функцію виконують і податки із спадщини та дарування. В країнах соціально орієнтованої ринкової економіки цим податкам надається особлива увага, оскільки вони перешкоджають утворенню постійної касти, що живе за рахунок нетрудових доходів. На жаль, в Україні ці види податків не мають належного застосування.

Другим видом податків є непрямі. Вони встановлюються у ціні товару і вносяться власником товару при його реалізації. Останній, по суті, є збирачем податку, оскільки фактично оплачує його покупець товару, тобто споживач. Ці податки для платника мають прихований характер, бо включені до ціни товару. їх сплачують усі покупці оподатковуваного товару незалежно від рівня їх доходів. Тягар цих податків більший для осіб з низькими доходами. Тому їх вважають найбільш несправедливими податками.

До непрямих податків належать акцизи і податок на додану вартість. Акциз - це непрямий податок на високорентабельні товари, що включається до їх ціни. Платником акцизу є суб'єкт підприємницької діяльності, який реалізує товар. Встановлюється акциз у вигляді відсотка по відношенню до ціни або у твердій грошовій ставці з одиниці реалізованого товару. Перелік підакцизних товарів, як правило, визначається законодавчим органом. До них традиційно відносять лікеро-горілчані, тютюнові, ювелірні вироби, легкові автомобілі, вироби з кришталю та хутра і інші. Це індивідуальні акцизи. Універсальні акцизи стосуються широкого кола товарів. Вони виступають у виді податку з продажу та податку на додану вартість. Перший вид у сучасних умовах не дуже поширений. Все більше країн використовують податок на додану вартість. Це система оподаткування товарів на суму вартості, доданої на кожному етапі його виробництва і обміну. Об'єктом податку є додана вартість, створена на кожному етапі руху товару. Його джерелом виступає не прибуток як результат економічної діяльності, а частина ціни товару. Вносять його суб'єкти економічної діяльності, а фактично сплачує остаточний покупець товару (споживач). Ставки податку на додану вартість коливаються у межах 10-20%. При цьому вони можуть бути диференційованими. В Україні зараз ця ставка на рівні 20%. До позитивних рис цього податку, що зумовлюють розширення його сфери застосування у світі, є унітарність підходу до податкової шкали, процедури нарахування та вилучення податку; спрощений контроль за рухом товарів і послуг та витратами на їх виробництво і обіг; стимулювання експорту, оскільки вивезені товари не обкладаються податком; рівномірність і регулярність надходження до бюджету.

До непрямих податків належить також мито. Воно стягується з імпортних, експортних та транзитних товарів. Його величина визначається у відсотках до митної вартості товарів або у вигляді твердої грошової ставки на одиницю товару.

Класифікація податків здійснюється і за таким критерієм, як податкова ставка. Розрізняють пропорційні, прогресивні і регресивні податки. Пропорційним є податок, що складається на основі пропорційних податкових ставок. При прогресивному податку його розмір із збільшенням доходу зростає як абсолютно, так і по відношенню до доходу. Тобто при більшому обсязі оподатковуваного доходу частка останнього, що вилучається у вигляді податку, зростає. Коли податок стягується за регресивною ставкою, то його абсолютний розмір із збільшенням доходу зростає, але частка податку у ньому характеризується тенденцією до зменшення. Такий податок доцільно застосовувати тоді, коли є потреба стимулювати збільшення обсягів виробництва понад певну межу.

Залежно від того, який орган влади стягує податок і до якого бюджету він спрямовується, розрізняють загальнодержавні та місцеві податки. Перші визначаються чинним законодавством країни, а другі - місцевими органами влади і самоуправління на підставі чинних законів.

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються згідно з чинним законодавством, становить систему оподаткування. Крім податків, вона включає збори (обов'язкові платежі). Останні виступають обов'язковими внесками, що стягуються з юридичних та фізичних осіб, сплата яких є однією з умов здійснення в інтересах платників зборів органами державної влади юридично значимих дій у вигляді надання певних прав або дозволів (ліцензій). Вони вносяться до цільових фондів, які створені відповідно до чинного законодавства країни.

Найзагальніші принципи функціонування податкової системи

Схема 15.6. Найзагальніші принципи функціонування податкової системи

Податкова система включає і так званий податковий порядок. Це сукупність відносин, що регулюють встановлення, введення та стягування податків і зборів, а також відносини, що виникають у ході здійснення податкового контролю та притягнення до відповідальності за здійснення податкового правопорушення. Цей порядок регулюється чинним законодавством, зокрема податковим кодексом. Оскільки в Україні такий кодекс ще не прийнято, то регулювання податкового порядку здійснюється Законом "Про систему оподаткування" та іншими спеціальними законами.

Світова практика виробила найзагальніші принципи функціонування податкової системи (див. схему 15.6).

Вперше принципи функціонування податкової системи були обґрунтовані А. Смітом. Це рівномірність, визначеність, зручність для платників податку, мінімальність вилучення коштів у платників податку, еластичність оподаткування, економічна ефективність. Податковий тиск на платників податків має бути рівномірним. Отже, зобов'язання перед бюджетом для всіх платників встановлюються відповідно до їх можливостей і результатів діяльності. По-друге, розмір податків повинен бути чітко визначений, а умови оподаткування - простими і зрозумілими. По-третє, система оподаткування має бути зручною для платників податку як у часі, так і в просторі. По-четверте, розмір податку повинен встановлюватися на рівні, що зумовлює мінімальну вилученість коштів у платника податків, не бути надмірним, інакше відіграватиме антистимулюючу роль в економічній діяльності. По-п'яте, податкова система повинна поєднувати стабільність з еластичністю. Основні податкові платежі та правила їх стягування мають бути незмінними протягом періоду, коли основні умови функціонування економіки суттєво не змінюються. Зміни в них слід вносити лише у міру зміни соціально-економічного стану країни.

Роль податків не зводиться лише до наповнювання бюджетів різних рівнів. Податки є важливим важелем впливу на підприємницьку діяльність. Використовуючи податки, держава впливає на темпи економічного розвитку і конкурентоспроможність тих чи інших галузей економіки. Остання досягається шляхом використання податкових пільг. А шляхом регулювання розміру податкових ставок держава впливає на обсяг надходжень до бюджету. Однак тут потрібно дотримуватись положень, обгрунтованих американським економістом Артуром Лаффером. Він на основі аналізу фактичних матеріалів довів, що зростання податкової ставки до певної межі приводить до збільшення доходів бюджету від податків. Однак перевищення цієї межі супроводжується не збільшенням таких надходжень, а їх зменшенням. Це пояснюється тим, що зростання податкових ставок посилює податкове навантаження на підприємців, збільшуючи частку їх доходу, що спрямовується на податки. В результаті частина підприємців відмовляється від господарської діяльності, бо вона стала невигідною. А частина підприємців ховається "у тінь", тобто припиняє сплачувати податки. Так звана податкова база зменшується, що навіть при простих податкових ставках приводить до скорочення надходжень до бюджету. Графічно це виражається у вигляді кривої, яка відома в економіці як крива Лаффера (див. графік 15.1).

З графіка видно, що підвищення відсоткової ставки до точки А приводить до збільшення надходжень до бюджету. Але подальше її підвищення супроводжується зменшенням податкових надходжень (починаючи з точки ОА крива рухається у зворотному напрямку).

Крива Лаффера

Графік 15.1. Крива Лаффера

Названа залежність повинна враховуватися при обгрунтуванні податкової політики держави.

Податкова система повинна орієнтуватись на економічну ефективність. Немає сенсу встановлювати такі податки, які надзвичайно важко реалізувати на практиці. Повинна бути і раціональна кількість податків, оскільки їх надмірна величина, збільшуючи витрати на їх стягування, знижує економічну ефективність оподаткування.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші