Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Антикризовий менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Стиль управління та лідерство у подоланні криз

Психологія стосунків керівника і підлеглих

Місце і завдання психології в системі управління людським потенціалом

В останні роки спостерігається бурхливий розвиток психологічної науки, обумовлений різноманіттям теоретичних і практичних завдань, що постають перед нею. В Україні інтерес до психології особливо показовий - їй нарешті починають приділяти ту увагу, якої вона заслуговує, причому практично в усіх галузях сучасної освіти, бізнесу і менеджменту.

Психологія як наука має особливі якості, які відрізняють її від інших наукових дисциплін. Як систему перевірених знань психологію знають деякі, в основному тільки ті, хто нею спеціально займається, вирішуючи наукові й практичні завдання. Разом з тим, хоча як система життєвих явищ, психологія знайома кожній людині, наразі її соціальний і управлінський аспекти досліджені недостатньо. Ця область явищ, досліджуваних психологією, величезна. Вона охоплює процеси, стани й властивості людини, що мають різний ступінь складності - від елементарного розрізнення окремих ознак об'єкта, які впливають на органи почуттів, до боротьби мотивів особистості. Одні з цих явищ вже достатньо вивчені, а опис інших зводиться лише до простої фіксації спостережень. Багато хто вважає, що узагальнений і абстрактний опис досліджуваних явищ й їх зв'язків - це вже і є теорія. Однак слід справедливо відмітити, що одним цим теоретична робота не вичерпується, вона включає також зіставлення й інтеграцію знань, що накопичуються, їх систематизацію й багато чого іншого. Кінцева ж її ціль полягає в тому, щоб розкрити сутність досліджуваних явищ. У цьому зв'язку й виникає низка проблем методологічного характеру. Якщо теоретичне дослідження спирається на нечітку методологічну (філософську) позицію, то виникає небезпека підміни теоретичного знання емпіричним.

Зазначену проблему опрацьовували і досліджували в різні часи К. Юнг, З. Фрейд, Г. Еббінгауз, М. Хеннінг, Г. Кунц і З. О'Доннел. А. Жар-ден, А. Адлер, Дж. Келлі, К. Хорні, А., Маслоу, Д. Мак-Клеланд, Г. Фехтнер тощо. Їхні дослідження встановили тепер вже загальновідомі зв'язки психології управління із загальною психологією, соціальною психологією, інженерною психологією, ергономікою, економічною психологією, а також з іншими науками, наприклад філософією, соціологією організацій тощо. Кожна теорія особистості пропонувала виділяти різні аспекти людської діяльності, що в цілому розширює загальне знання про поведінку людини, тенденції до психологічного розвитку.

Наразі для вітчизняної соціальної психології аксіомою є те, що всі сучасні українські економічні, політичні й інші проблеми - це псевдо-проблеми. Справжні проблеми лежать винятково в сфері духу й свідомості, тобто в сфері культури й моральності людей, як основного ресурсу підприємств.

Отже, основним завданням психології є вивчення законів психічної діяльності в її розвитку. Протягом останніх десятиліть значно розширилися діапазон і напрямки психологічних досліджень, з'явилися нові наукові дисципліни. Змінився понятійний апарат психологічної науки, висуваються нові гіпотези й концепції, психологія безупинно збагачується новими емпіричними даними.

Як відомо, протягом багатьох десятиліть психологія була переважно теоретичною (світоглядною) дисципліною. У цей час її роль у суспільному житті суттєво змінилася. Вона все більше стає областю особливої професійної практичної діяльності в системі освіти, у промисловості, державному та бізнесовому управлінні, медицині, культурі, спорті тощо. Включення психологічної науки до вирішення практичних завдань суттєво змінює й умови розвитку її теорії. Завдання, вирішення яких вимагає психологічної компетентності, виникають у тій або іншій формі в усіх сферах життя суспільства, визначаючись зростаючою роллю людського фактору. Під "людським фактором" розуміється широкий спектр соціально-психологічних, психологічних і психофізіологічних властивостей, якими наділені люди й які так чи інакше проявляються в їхній конкретній діяльності.

В усіх ланках системи вищої й середньої спеціальної освіти виникають проблеми, адресовані психології. Дослідження практично всієї системи психічних явищ - від елементарних відчуттів до психічних властивостей особистості, - спрямовані на розкриття об'єктивних законів, яким вони підкоряються, має першорядне значення для створення наукової бази, вирішення суспільних завдань, вдосконалювання організації навчання й виховання.

Найважливіша функція психології в загальній системі наукового знання полягає в тім, що вона, синтезуючи в певному сенсі досягнення низки інших галузей наукового знання є, інтегратором усіх (в усякому разі, більшості) наукових дисциплін, об'єктом дослідження є людина.

Таким чином, установлюючи закономірні залежності психічних явищ від об'єктивних умов життя й діяльності людини, психологія покликана розкрити й фізіологічні механізми відбиття цих впливів. Отже, психологія повинна зберігати самий щільний зв'язок з фізіологією й, зокрема, з фізіологією вищої нервової діяльності.

Перетворенню психології в самостійну науку сприяв її союз із усім природознавством, початок якому було покладено в другій половині XIX ст. До цього ж періоду належить і впровадження в психологію експериментального методу (Г. Фехтнер).

Вирішальне значення для психології має її зв'язок із суспільними науками. Дослідження процесів і явищ, досліджуваних історією, економікою, етнографією, соціологією, мистецтвознавством, юридичними, економічними й іншими суспільними науками, призводить до постановки проблем по суті психологічних. Нерідко соціальні процеси й явища не можуть бути повно розкриті без залучення знань про механізми індивідуальної й групової поведінки людей, закономірності формування стереотипів поведінки, звичок, соціальних установок і орієнтації, без вивчення настроїв, почуттів, психологічного клімату, без дослідження психологічних властивостей і особливостей особистості, її здатностей, мотивів, характеру, міжособистісних відносин тощо.

Отже, в дослідженнях соціально-економічних процесів виникає необхідність врахування психологічних факторів. Психологічні фактори самі по собі не визначають соціальних та економічних процесів, і, навпаки, самі вони можуть бути зрозумілі тільки на основі аналізу цих процесів. Основні форми психічної діяльності людини виникають у системі суспільної історії, протікають в умовах сформованої історії предметної діяльності, спираються на ті засоби, які сформувалися в умовах праці, вживання знарядь і мови.

Сказане вище робить ясним, яке величезне значення для психології має її зв'язок з іншими суспільними науками.

Особливого місця в розгляді даного питання заслуговує зв'язок психології з педагогікою. Зрозуміло, цей зв'язок існував завжди. Тут особливо наочно проглядається практичне значення психології. В тому випадку, якщо педагогіка не спирається на знання про природу психологічних явищ, вона перетворюється в простий набір педагогічних порад і рецептів і перестає бути справжньою наукою, здатною виявити ефективну й діючу допомогу сучасному менеджеру будь-якого рівня й рангу.

В розвитку всіх областей педагогіки виникають проблеми, що вимагають ретельного психологічного дослідження, адже будь-який менеджер виконує педагогічну функцію при управлінні людським потенціалом свого підприємства. Врахування закономірностей плину психічних процесів, динаміки формування знань, навичок і вмінь, природи здатностей і мотивів, психічного розвитку людини в цілому має істотне значення для вирішення фундаментальних управлінських проблем, таких як визначення змісту освіти на різних щаблях навчання трудових ресурсів, розробка найбільш ефективних методів навчання й виховання, менеджменту персоналу тощо.

Саме психологія покликана визначити, які можливості й резерви психічного розвитку людини існують на різних вікових щаблях і де їхні межі. При цьому необхідно чітко розуміти й пам'ятати, що в усіх своїх зв'язках з іншими науками психологія зберігає свій предмет, свої теоретичні принципи й свої методи дослідження цього предмету.

Головний об'єкт дослідження всієї системи психологічних дисциплін - людина, її психічні процеси, стани й властивості. Отже особливу особливу увагу треба приділити соціальній психології. Виникши на стику наук - психології й соціології, соціальна психологія дотепер зберігає свій особливий статус, який призводить до того, що кожна з "батьківських" дисциплін досить охоче включає її в себе як складову частину.

Отже, предметом вивчення психології є, насамперед, психіка людини, що включає в себе багато суб'єктивних явищ. За допомогою одних, таких, наприклад, як відчуття й сприйняття, увага й пам'ять, уява, мислення й мова, людина пізнає світ. Інші явища регулюють її спілкування з людьми, безпосередньо управляють діями й вчинками. Їх називають психічними властивостями й станами особистості (до них відносять потреби, мотиви, цілі, інтереси, волю, почуття й емоції, схильності й здатності, знання й свідомість). Крім того, психологія вивчає людське спілкування й поведінку, їх залежність від психічних явищ і у свою чергу залежність формування й розвитку психічних явищ від них.

Особистість працівника як складової одиниці трудового колективу вивчається цілим рядом галузей психології, таких як загальна психологія, психологія праці, інженерна психологія тощо.

Сам колектив (або група), в свою чергу, є предметом вивчення управлінської, соціальної, військової, педагогічної психології тощо.

Психологія управління - міждисциплінарний науково-практичний напрямок, що розробляє психологічне забезпечення вирішення проблем організації в умовах ринкової системи господарювання.

Психологія управління - це галузь психологічної науки, що вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності, роль людського та психологічного фактора в управлінні, оптимальний розподіл професійних та соціальних ролей у групі, лідерство і керівництво, процеси інтеграції та зміцнення стосунків між його членами, психологічні механізми прийняття управлінських рішень, соціально-психологічні якості керівника та співробітників підприємства (організації).

Отже, психологія управління розглядається як гуманітарна дисципліна, що сприяє досягненню суб'єктом успіху у справі, і, разом з тим, не перетворює його на об'єкт управління.

Психологію управління називають "міждисциплінарною" галуззю науки. Вона перетинається з різними областями психології. Так, наприклад, загальна психологія так само, як і психологія управління, вивчає мотивацію, особистість, волю, емоції й почуття, стреси тощо. Але, на відміну від загальної психології, у якій основною проблемою є проблема особистості, у психології управління вона розглядається в прикладному аспекті: як суб'єкт і об'єкт управління.

Об'єкт психології управління - психічна реальність, що включає інтелектуальні, емоційні та вольові прояви свідомості людей, а також підсвідомі прояви їх психіки, тобто люди, включені в самостійні організації, діяльність яких орієнтована на корпоративно-корисні цілі.

Предмет психології управління становлять психологічні явища організацій, - діяльність керівників (менеджерів), яка реалізована у виконанні основних управлінських функцій. Психологія управління вивчає традиційні соціально-психологічні явища (соціально-психологічний клімат, спілкування та ін.), психологічні стосунки та поведінку людей в організації (згуртованість, лідерство), психологію праці (функціональні психічні стани), психологічні закономірності управлінської діяльності (особливості прийняття індивідуальних та групових рішень, проблеми мотивації).

Основним завданням психології управління є сприяння формуванню у менеджерів відповідних психологічних якостей як необхідних умов їх повсякденної діяльності, удосконалення психологічних механізмів ділового спілкування.

Джерелами психології управління є:

  • а) практика управління;
  • б) розвиток психологічної науки;
  • в) розвиток соціології організацій.

Зміст психології управління - розробка психологічних аспектів діяльності людини, групи й організації в цілому.

Під організованою діяльністю людей розуміється не просто спільна діяльність працівників, об'єднаних спільними інтересами або цілями, симпатіями або цінностями, а діяльність людей, об'єднаних в одну організацію, що підпорядковуються правилам і нормам цієї організації, які виконують задану їм спільну роботу відповідно до економічних, технологічних, правових, організаційних, корпоративних й цілої низки інших вимог.

Відомий взаємозв'язок психології управління й соціальної психології, адже об'єктом дослідження психології управління є не тільки окремо взята особистість, але й малі групи (колективи), які є одним з найскладніших феноменів соціальної психологи. Вони вивчаються не тільки соціальною психологією, але й соціологією, є "робочі групи", або "малі групи". Основним суб'єктом управління вважається менеджер, відповідальний за роботу малих груп. Ціль психології управління - розробка шляхів підвищення ефективності і якості життєдіяльності організаційних систем. Важливість людського фактору визначається тим, що зростає роль людини і її можливостей у процесі управління різними об'єктами, в тому числі техніко-економічними.

Інтегративний характер психології управління як науки (рис. 6.1) пояснюється впливом на її розвиток теоретичного менеджменту, філософської антропології, соціальної філософії, соціологічних теорій, психології (соціальної, інженерної, економічної).

Міждисциплінарний характер психолого-управлінського знання

Рис. 6.1. Міждисциплінарний характер психолого-управлінського знання

Психологія, виявляючи закономірності виникнення та функціонування психічного відображення індивідом об'єктивної реальності в процесі різних форм діяльності людини, посилила вплив на сучасний менеджмент новим поглядом на людину як суб'єкта виробничої діяльності.

Соціологія, ґрунтуючись на тезі, що успіх та розвиток корпорації залежить від суб'єктивного ставлення - клієнтів, співробітників, інвесторів, ділових партнерів, а саме вони складають суспільство, вимагає включати у систему менеджменту соціальний аналіз структури організації та її склад (соціологія організації).

Філософія наголошує, що сенс існування успішних організацій, як правило, винесений за їх межі і має суттєву соціальну спрямованість. Організації, розвиваючи свою філософію, усвідомлюючи сенс своєї діяльності та їх цінність, мають утилітарні цілі, досягнення яких дозволяє отримати результати, що сприяють їх довгостроковому успіху. Філософія організації - це сукупність смислів та цінностей існування організації, що виражається в цінностях, котрі сприймаються та реалізуються персоналом, та норм, що регулюють діяльність організації на всіх рівнях.

Менеджмент, як науковий напрямок, розвивався протягом ХХ століття. Становлення менеджменту пов'язується з інтелектуальною революцією (з середини ХУІІІ ст. в Англії) учасників виробничого процесу - робітників та управлінського персоналу: антагоністичні взаємовідносини замінюються на кооперацію та взаємодопомогу. Основи менеджменту, що закладалися в європейській і американській науці, передбачали обов'язкове включення "психічних чинників".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші