Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Основи педагогічної техніки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Техніка мовлення

Функціональна одиниця, що забезпечує мовну техніку, є мовленнєвий апарат.

Техніка мовлення - сукупність прийомів фонаційного дихання, голосоутворення, дикції, доведених до автоматичних навичок, що забезпечують ефективність здійснення мовного впливу на співрозмовника.

Техніка мовлення забезпечується функціонуванням:

  • - мовленнєвого голосового апарату - органів дихання (легені, грудна клітина, діафрагма і м'язи, що забезпечують процес закачування та виштовхування повітря);
  • - вібраторів: голосових зв'язок, що кріпляться до задньої стінки гортані і у розслабленому вигляді нагадують римську цифру 5;
  • - резонаторів, до яких відносять: гортань, горло, ротову та носову порожнини;
  • - артикулятори, які складають: губи, зуби, язик, піднебіння.

Характеристики голосу

1. Звучність, польотність

Здатність якнайдалі посилати звук (голосно - не означає звучно). Основи звучності:

  • - психологічна: впевненість доповідача у собі. Хвилювання зумовлює прискорене поверхневе дихання, при якому гарна польотність неможлива;
  • - фізіологічна: фонаційне дихання - дихання, яке забезпечує утворення звуків (фонем).

Розрізняють такі типи фонемаційного дихання:

  • - поверхневий - тип, при якому у процесі дихання повітрям заповнюються верхні частини легенів. Є важливим при тривалому монологічному мовленні (публічний виступ), коли потрібно непомітно дібрати повітря;
  • - грудний - тип, при якому легені заповнюються повітрям за рахунок роботи міжреберних м'язів, що збільшують об'єм грудної клітини;
  • - черевний (діафрагмальний) - тип, при якому легені заповнюються повітрям за рахунок роботи м'язів діафрагми і черевного пресу, що збільшують об'єм грудної клітини;
  • - змішаний - тип, при якому легені заповнюються повітрям за рахунок роботи міжреберних м'язів, м'язів діафрагми і черевного пресу, що збільшують об'єм грудної клітини; є найбільш оптимальним для мовлення фахівців, що працюють у системі "людина - інша людина".

Більш детальну інформацію щодо визначення домінуючого типу фонаційного дихання та вправ для тренінгу і корекції можна прочитати у: Хрестоматія до курсу "ОПМ соціального педагога".- С. 102-103.

2. Темп.

У це поняття входить:

  • - швидкість мовлення в цілому залежить від особистості того, хто говорить, і змісту мови, оптимальна швидкість мовлення складає 120-150 слів за хвилину. Як показує досвід, чим важливіший зміст розмови, тим повільніший її перебіг. Виняток становлять бесіди, що викликають напружений стан співрозмовників (за таких умов мова прискорена);
  • - довгота звучання окремих фраз залежить від здатності того, хто говорить, розтягувати чи стискувати склади залежно від їх значення і почуттів, що демонструються. Наприклад, у російськомовному словосполученні "ночь напролет" тривалість звучання другого слова більша, ніж першого, незважаючи на те, що за кількістю фонем воно довше;
  • - інтервали та паузи завжди необхідні за умов правильного застосування. Вони поліпшують дихання оратора у ситуаціях тривалого монологічного мовлення, дають можливість зібратися з думками, дібрати потрібні слова, необхідні для виділення головної кульмінаційної думки. Недоліки темпу:
    • а) мова прискорена (чинники: розгубленість, невпевненість у собі, бажання якнайшвидше завершити розмову);
    • б) схвильована мова (викликана похвалою, захопленням доповідача темою свого виступу); слід пам'ятати, що прискореність і виразність мовлення - характеристики, протилежні за змістом одна одній, а тому, якщо людина намагається одночасно говорити прискорено та виразно, вказані характеристики мовлення здатні взаєморуйнуватись;
    • в) повільна мова (зумовлена типом темпераменту: (флегматик), байдужістю до теми розмови чи співрозмовників, відсутністю знань);
    • г) невпевнена мова (характерна для тих, хто не зовсім розуміє, про що говорити, чи не впевнений у правильності сказаного. У такій ситуації доповідач використовує не зовсім доцільні прийоми: дуже сповільнюють темп, часто вживаючи "- Е...", замовкають на тривалий час, очікуючи, коли прийдуть необхідні слова.
    • 3. Висота

Здатність володіти діапазоном голосу в межах показників музичної шкали, що визначається частотою коливання голових зв'язок за секунду. Зміна висоти досягається 2 способами:

  • 1) перехід - це зсув у висоті від однієї звукової одиниці до іншої, де звуковою одиницею є склад. Наприклад, перехід інтонації у слові "Сідай";
  • 2) плавне інтонаційне ковзання. У межах одного складу воно може бути одиничним та подвійним. Одиничне здійснюється підвищенням висоти тільки вгору або тільки вниз. Подвійне ж - спочатку вгору, потім вниз чи навпаки. Наприклад, якщо слово "Так" вимовляється як запитання, то це здійснюється шляхом одиничного ковзання вгору, якщо як ствердження - шляхом одиничного ковзання вниз, якщо через це слово передаємо здивування чи сарказм - шляхом подвійного ковзання вгору і вниз. Більш поширеним є одиничне інтонаційне ковзання, подвійне використовують, щоб зробити мовлення особливо виразним. Чим більше використовується у мовленні подвійних ковзань, тим більш мелодійним є загальний малюнок мови. Наприклад, одного разу вранці письменник Марк Твен дуже порізав обличчя під час гоління і відреагував дуже емоційно нецензурною лайкою. Дружина, яка випадково стала свідком такої нетактовної поведінки чоловіка, вирішила повторити сказане, щоб продемонструвати, як непривабливо це звучить. Марк Твен критично вислухав і відмітив: "Дорогенька, слова такі, а музика не та!"

За допомогою висоти можна:

  • - передати почуття;
  • - виділити головне;
  • - продемонструвати ставлення до співрозмовника чи слухачів, до змісту того, про що говориш;
  • - підкреслити контрастність того, про що говориш.

Якщо професійна діяльність вимагає від фахівця майстерності у виступах публічно, порадою може бути тренування власного слуху з тим, щоб відчувати різні відтінки у висоті звучання та використовувати власний діапазон голосу. Наприклад, словосполучення "Іди сюди" можна вимовити з більш ніж двадцятьма інтонаційними відтінками. Герой фільму "Місце зустрічі змінити не можна" Гліб Жиглов говорив, що слово "Сволота" можна сказати так, що злочинець розтане від задоволення.

Недоліки інтонування:

  • 1) монотонність - мовлення на одній незмінній висоті звуку (для усунення цього недоліку у мовленні варто користуватись діапазоном октави: сім тонів);
  • 2) занадто високий тон. Причинами такого звучання є запальна манера говорити, недостатність дихання, сором'язливість (для усунення цього недоліку варто щоденно читати вголос, бажано описи пейзажів. Читати, розслабивши м'язи гортані, доки природній низький тон не стане звичним та зручним);
  • 3) занадто низький тон. Причинами такого звучання є відсутність енергії, бажання говорити, іноді зніяковілість (для усунення цього недоліку варто щоденно відпрацьовувати патетичне мовлення. Навіть якщо доведеться тренуватись у невеличкій кімнаті, важливо уявляти, що Ви звертаєтесь до великої кількості людей, що знаходяться на певній віддалі від Вас. Наприклад, Ви виголошуєте дуже важливу промову на мітингу або тренінг з текстом, де треба виділити головне);
  • 4) недолік виразності в значущих словах - недолік, який має місце, коли у мовленні людина дуже широко використовує прикметники та дієприкметники, що заважає недостатньо виразно та прискорено вживати іменники і дієслова. Саме вони є визначальними, несуть інформацію про основне, головне у мові (для усунення цього недоліку варто працювати над інтонаційною виразністю через наголоси визначальних, основних слів);
  • 5) повторні інтонаційні звороти - недолік, який має місце, коли доповідач добирає відповідний мелодійний малюнок для окремої фрази і потім активно його повторює щодо інших фраз, у зв'язку з чим мовлення стає невиразним і нецікавим (для усунення цього недоліку варто добирати інтонацію відповідно до змісту мовлення, вимовляти окремі речення з різними почуттями. Пам'ятати, що жвава бесіда буде мати місце тільки за умови постійної зміни інтонації).

Детальніше про інформацію щодо вправ для діагностики, тренінгу і корекції висотного діапазону голосу можна прочитати у: Хрестоматія до курсу "ОПМ соціального педагога".- С. 104-106.

4. Тембр

Характерне вроджене забарвлення голосу. Тембр залежить від форми й об'єму ротової та носової порожнини, від об'єму і форми трахеї, від щільності голосових зв'язок. Тому повністю змінити тембр голосу неможливо, але систематичне виконання відповідних вправ може значно його покращити. Як і інші компоненти техніки мови, тембр суттєво залежить від психологічного стану оратора, звучання голосу не буде чистим за умови його внутрішньої емоційної напруги. По-різному звучить голос стомленої, пригніченої, сором'язливої чи розгніваної людини.

Гарний тембр - це відкрите, насичене, чітке звучання голосу із чистими вібраціями голосових зв'язок. Воно є результатом глибокого, контрольованого дихання, вільної вібрації зв'язок та нічим не стиснених резонаторів: гортані, ротової і носової порожнин. На якість тембру впливає і якість роботи артикуляторів.

Тембр забезпечує не тільки відповідне забарвлення голосу, але й надає можливість виразити людині дуже широку палітру власних почуттів. Відомий проповідник XVIII ст. Джордж Уайтфільд мав настільки багатий на відтінки голос, що міг, вимовивши тільки одне слово, викликати у слухачів сльози.

Недоліки тембру:

  • 1. Задишка - недолік, що пов'язаний з неправильністю дихання та невпевненістю доповідача у собі. Для перевірки наявності цього недоліку необхідно з різною силою і тривалістю вимовити слова, що починаються на с, х, т, п, та поспостерігати, як потік видихуваного повітря впливає на якість звучання наступних звуків. Якщо недолік має місце, необхідно виконувати вправи на постановку дихання та вдосконалення тембру. Працювати над упевненістю у собі.
  • 2. Хриплість - недолік вібрації голосових зв'язок. Причинами цього недоліку можуть бути: неготовність голосових зв'язок до роботи; хвороби гортані, зокрема її хронічний катаральний стан або перевтома.

Якщо недолік має місце, потрібно дати можливість горлу відпочити: не говорити багато і довго. Після зникнення хриплості варто регулярно виконувати відповідні вправи щодо покращення тембру.

  • 3. Гортанність - недолік, для якого характерним є проковтування звука, його зосередження глибоко в ротовій порожнині. Зовні схожа на притишений звук. Причинами цього недоліку можуть бути: малорухливість щелепи, напруженість гортані та нижньої щелепи. Якщо недолік має місце, потрібно систематичне тренування з вироблення стійкого і рівномірного тиску потоку видихуваного повітря на голосові зв'язки (вправи на фонаційне дихання та висоту звучання голосу).
  • 4. Гугнявість - недолік, який пов'язаний з вираженим носовим резонансом будь-яких звуків, крім м, н, г. Чинниками даного недоліку можуть бути: мала рухливість нижньої щелепи; потік видихуваного повітря до носової порожнини більший, ніж вихід через ніздрі. Внаслідок цього має місце так зване "стисле" звучання, що зумовлює надмірне напруження гортані. Якщо недолік має місце, потрібно вправлятись у розслабленні гортані, розвивати рухливість нижньої щелепи, керувати гнучкістю м'якого піднебіння.
  • 5. Артикуляція, дикція

Характеристики мовної техніки, що пов'язані з роботою артикуляторів (язик, зуби, губи, м'яке і тверде піднебіння, нижня щелепа) та забезпечують чіткість у вимові звуків і слів.

Для фахівців, основним професійним інструментом яких є мова, важливо знати, що для забезпечення гарної дикції варто систематично виконувати загальну артикуляційну гімнастику (вправи для губ, язика, нижньої щелепи), артикуляцію голосних, приголосних, близьких чи складних для вимови, скоромовки.

6. Архітектоніка аксіальної і ретиальної мовленнєвої комунікації

М. Станкін вказує на існування таких видів мовленнєвої комунікації:

  • - ретиальна (вербальне спілкування особи з групою);
  • - аксіальна (вербальне спілкування один на один).

Умови, що забезпечують результативність ретиальної мовної взаємодії:

1. Здійснюючи спілкування з групою, слід враховувати, що члени групи - партнери по спілкуванню, суб'єкти комунікації. Саме тому рух інформації має бути двостороннім. Це вимагає уміння обох сторін слухати, повноцінно використовувати власні зовнішню та внутрішню техніки у забезпеченні сторонами зовнішньої виразності та зворотнього зв'язку у спілкуванні.

У Японії це мистецтво спілкування має багатовікову історію. Особливо цінним є уміння слухати. Вважається, що мовчазна людина має більше шансів на успіх.

Здатність і готовність не передавати істину, а разом з учнями її знаходити, характерна не для усіх педагогів. Підтвердженням цього є такі випадки шкільного життя: "Наш вчитель фізики говорить сам до себе,- розповідає один школяр іншому.- А ваш?"

"Наш теж, але він думає, що ми його слухаємо".

  • 2. У спілкуванні з групою важливим є те, що сказано (зміст) і як сказано (техніка). Відбираючи зміст, варто пам'ятати деякі особливості сприйняття інформації. Зміст складають об'єкт і фон. Все, що знаходиться в центрі уваги,- об'єкт (визначення, доведення, формули, висновки), фон - додаткова, емоційно насичена інформація, що ілюструє, підкреслює важливість, підсилює об'єкт (приклади, статистика, поезія, історії з життя, анекдоти тощо). Особливо важливо дотримуватися правила оптимального співвіднесення об'єкта і фону у змісті лекції чи публічного виступу. Не бажано, щоб об'єкт переходив у фон і фон переважав об'єкт. Співвідношення об'єкта і фону слід враховувати також в оформленні кабінетів.
  • 3. Ретиальна мовленнєва комунікація ґрунтується на явищі аперцепції - залежності сприйняття змісту інформації від спрямованості особистості, яка сприймає цю інформацію, від її досвіду, обізнаності, інтересів тощо.
  • 4. Важливою умовою, яка забезпечує ефективність ретиальної комунікації, є професійна техніка того, хто таку комунікацію здійснює. "Якщо будеш слухати тільки зміст, не зрозумієш, не пізнаєш людини" (Станіславський).

У зв'язку із цим важливо використовувати можливості паралінгвістики (вокалізація, тональність, тембр), екстралінгвістики (звучність, темп, паузи).

"Можно обидеть словом "Здравствуй", а слово "Сволочь!" сказать так, что человек растает от удовольствия" (Г. Жеглов, капитан милиции из фильма "Место встречи изменить нельзя").

Мовна техніка у професійній майстерності педагога є особливо важливою, тому що:

  • - спокійний, упевнений голос дорослого має цілющі властивості, оздоровче впливає на слухача;
  • - роздратування, озлоблення призводить до стресового стану;
  • - особливо шкідливий високий тон жіночого голосу - фальцет. У збудженому стані він не сприймається слухачем.

"Один з показників педагогічної майстерності - уміння сказати "підійди до мене" з десятками відтінків у голосі" (А. Макаренко).

Ефективність вербальної техніки посилюється відповідними невербальними засобами:

  • - візуальний контакт;
  • - жести, міміка, пантоміміка (наука, що детально розглядає вплив цих засобів зовнішньої виразності на процес спілкування, - кінетика);
  • - індивідуальний простір, дотик (наука, що вивчає їх роль у спілкуванні,- такесика);
  • - час і місце, де здійснюється спілкування (наука, що детально розглядає ці питання,- проксеміка). Детально про перераховані вище засоби зовнішньої естетичної виразності у відповідній лекції.

Найбільш поширеною формою роботи в межах ретиальної комунікації соціального педагога є лекція, публічний виступ. Архітектоніка публічного виступу включає:

  • 1) підготовку до виступу;
  • 2) власне публічний виступ, що реалізується в межах вступної, основної, заключної частин, які мають свої особливості реалізації;
  • 3) психотехніку саморегуляції лектора.

Детальніша інформація щодо технології лекційної роботи соціального педагога буде розглядатися у межах відповідного семінарського заняття, підготовка до якого буде вимагати самостійного опрацювання за розділами: початок, основна частина виступу, заключна частина таких першоджерел:

  • 1. Шейнов В. Искусство убеждать:хрестоматия/В. Шейнов. - С. 198-217.
  • 2. Самоукина Н. Практический психолог в школе: хрестоматия /Н. Само-укина.- С. 217-228.
  • 3. Карнеги Д. Как приобретать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично/Д. Карнеги.- СПб., 1994.

З метою аутодіагностики уміння виступати публічно можна використати тест "Какой вы лектор?" (Хрестоматія до курсу "ОПМ соціального педагога".- С. 359.

Умови, що забезпечують результативність аксіальної мовної взаємодії:

  • 1. В аксіальній комунікації важливою є зовнішня техніка, що реалізується через:
    • - засоби зовнішньої виразності;
    • - техніку мови. Саме зовнішня техніка допомагає співрозмовникам демонструвати власну переконливість, упевненість, доброзичливість, створювати сприятливі умови для самореалізації і взаємодії з іншими.
  • 2. Рефлексивне слухання - важливе професійне вміння. Це слухання з аналізом, з відображенням почуттів співрозмовника, з втручанням.

Прийоми втручання: парафраз, уточнення, вербалізація, резюмування; професійний аналіз ситуацій, у яких доцільно слухати рефлексивно, розглядатимуться окремо в темі "Професійне спілкування".

  • 3. Виважена, тактовна поведінка як наслідок розвитку особистісних професійних здібностей (детально про дану групу здібностей у лекції "Професійна техніка і професійна майстерність соціального педагога"), деонтологічної культури спеціаліста.
  • 4. Техніка оперування аргументами - важливий професійний інструмент у ситуаціях, що вимагають переконання співрозмовника. Оволодіння цією технікою ґрунтується на знаннях про переконуючі впливи, правила переконання, фонові стани, в межах яких може перебувати співрозмовник, та передбачає оволодіння відповідними прийомами переконання. Більш детально про це в лекції "Майстерність переконання у професійній діяльності соціального педагога".
  • 5. Майстерність індивідуальної взаємодії - система професійних умінь, які допомагають фахівцеві створити психологічно комфортні умови для взаємодії з іншою людиною. Є важливими в межах реалізації індивідуальних форм роботи: індивідуальної бесіди, індивідуального консультування.
  • 6. Автентичність комунікаторів - їх самодостатність, готовність до самоактуалізації.

Що може заважати успішній аксіальній комунікації:

  • 1) різний тезаурус (цінності) комунікаторів;
  • 2) різні стилі та моделі спілкування. Як засвідчує практика, занадто офіційний тон не є сприятливим для порозуміння, особливо у ситуаціях, що вимагають тісної індивідуальної взаємодії, переконання, навіювання;
  • 3) непрофесійно, неправильно окреслені стилі (авторитарні) спілкування у неофіційних ситуаціях, під час відпочинку;
  • 4) недостатність такту (постійні дорікання за незначні провини чи порушення, прізвиська, насмішки, образливий гумор);
  • 5) спроби по-своєму інтерпретувати слова співрозмовника (сторони сприймають те, що хочуть почути);
  • 6) категоричні вислови щодо себе та інших (ніколи, завжди тощо);
  • 7) використання конфліктогенів у спілкуванні; неконструктивна тактика у передконфліктних та конфліктних ситуаціях. Детально про способи попередження та розв'язання конфліктів з відповідної теми.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші