Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Господарство та економічна думка Стародавньої Греції

Для економічного розвитку Стародавньої Греції важливе значення мали географічні, економічні та політичні чинники, а саме: різноманітність природних умов, можливості для розвитку багатогалузевого сільського господарства ("середземноморська тріада": зернові, оливки, виноград, тваринництво і рибальство), наявність власної металургійної бази і загальнодоступних металевих знарядь праці, розташування на перехресті торговельних шляхів, асиміляція східної культури, швидке руйнування землеробської громади, політичні переваги полісної системи.

Після загибелі крито-мікенського суспільства розвиток Стародавньої Греції відбувався на основі західної цивілізаційної моделі. Були закладені основи європейського шляху розвитку.

Гомерівський період (XI-VIII ст. до н. е.)1 в історії Стародавньої Греції визначається як ранньоцивілізаційний. Основою економічного розвитку було використання залізних знарядь праці, перший суспільний поділ праці, трансформація територіальної землеробської громади з патріархальними сім'ями та періодичними переділами землі у громаду з домогосподарствами малої сім'ї на основі приватної власності. Союз вільних, економічно і політично рівноправних громадян і одночасно воїнів сформував новий тип державності - полісну громаду як військово-політичну самоорганізацію домогосподарств, глави яких утворювали колективний орган влади - народні збори.

Повноправний громадянин мав можливості творчої самореалізації в духовній, політичній, економічній та соціальній сферах. В історії становлення державності в Стародавній Греції - це ранньополісний етап. Державні та храмові господарства не поширилися.

Основними сільськогосподарськими культурами були зернові, оливки, виноград. Використовували плуг зі залізним наральником. Домашня промисловість переростала в ремесло. Панувала натуральна форма господарства. Обмін розвивався повільно, мав міновий характер. Для рабства характерний патріархальний устрій. У господарствах родової знаті працювали наймані поденщики-фети. Таким чином, сформувалися передумови нового економічного піднесення.

У добу осьового часу сформувалося традиційне станово класове цивілізаційне суспільство.

Період VIII-VI ст. до н. є. отримав назву архаїчного. Рання форма полісної громади трансформувалася у полісну державу. Поліс був містом-державою з належною територією, населення становили землероби і скотарі, ремісники та торговці. Поліси організовувалися за принципом автаркії: політичної, економічної самостійності та самодостатності, об'єднувалися в політичні союзи. У межах полісів формувалися економічні відносини, зокрема щодо володіння землею та розподілу праці на міновій, згодом товарно-ринковій основі. Сформувалося два типи полісів:

  • 1) торговельно-ремісничий, із використанням у виробництві праці рабів (Афіни, Мі лет, Коринф, Сіракузи);
  • 2) аграрний, в якому переважала сільськогосподарська праця, торгівля і товарно-грошові відносини розвивалися повільно. Повноправні громадяни були користувачами землі без права на її відчуження. Жителі міста-держави колективно експлуатували політично та економічно залежне населення (Спарта, міста Фессалії, Беотії).

В Аттиці у VIII-VII ст. до н. е. існувала аристократична система влади, земельна знать (євпатриди) мобілізувала землі та експлуатувала селянство, яке втрачало особисту свободу та власність на землю. У ході соціальних реформ переміг республіканський устрій. Реформи Драконта (621 р. до н. е.) дали змогу законодавчо оформити право на приватну власність, Солона (594 р. до н. е.) - відмінити борги під заставу землі та боргове рабство, захистити селянське землеволодіння, обмежити нагромадження земельної власності, максимум якої визначався належністю афінянина до однієї з чотирьох соціально-майнових верств, сприяли поширенню садово-городніх культур, розвитку ремесла та торгівлі, обмежували позичковий відсоток. Держава викупила громадян, проданих за кордон. Регламентувався перелік продукції на продаж. Забороняли вивозити зерно та сировину, необхідну для розвитку ремесла. Дозволявся вивіз оливкової олії. Законодавство Клісфена (509 р. до н. е.) визнало рівність прав громадян незалежно від їхнього майнового стану, вони отримали гарантії недоторканності особистої свободи та землі. На думку вчених, були знищені кріпосницькі тенденції розвитку експлуатаційних відносин, Афіни з аграрного поліса перетворилися на переважно торговельно-промисловий, почалося масове використання рабської праці у високотоварних, орієнтованих на зовнішній ринок, галузях виробництва. Афінська республіка була центром політичного та економічного життя Давньої Греції, очолила Делоський союз грецьких полісів.

Утвердилася антична форма власності на землю. Вона поєднувала верховне право власності держави-поліса та приватної власності лише її громадян. Землю продавали, заставляли, здавали в оренду. Особисто вільне населення поліса - метеки, які не були громадянами, займалися ремеслом і торгівлею.

Важливим фактором економічного життя Стародавньої Греції у VIII-VI ст. до н. е. стала Велика колонізація, що здійснювалася у трьох головних напрямах: західному (Італія та Сицилія), північно-східному (Чорноморський регіон), південному та південно-східному (Північна Африка). Щодо причин колонізації існують такі погляди: виробничий, або аграрний - неспроможність в умовах тогочасного розвитку продуктивних сил використати наявні людські ресурси, обмеженість наявних і пошук нових виробничих ресурсів, насамперед земельних для розв'язання зернової проблеми у полісах; торговельний - прагнення знайти ринки збуту продукції полісів і встановити контроль за торговельними шляхами; сировинний - з метою забезпечення сировиною (зерном, будівельним лісом, металами тощо) та людьми; політична еміграція. Колонізація сприяла розвитку господарства, поширенню грецької матеріальної культури, зменшенню соціальних конфліктів.

Період V - початку IV ст. до н. е. у наукових джерелах характеризується як зрілість грецької економіки. Дискусійним є питання визначення господарства як класичного рабовласницького. Поширилася індивідуальна приватна власність. Земля концентрувалася у власності окремих осіб внаслідок купівлі-продажу. Одночасно окремі громадяни втрачали землю. Основними організаційно-господарськими формами були у сільському господарстві .рабовласницькі маєтки (30-50 га землі) і селянські парцелярні господарства до 10 га землі, у промисловості - ремісничі майстерні у містах. Переважало дрібне парцелярне аграрне і ремісниче виробництво. Працю рабів використовували в усіх сферах виробництва: в сільському господарстві - у великих маєтках; у ремеслі - в ергастеріях (великих ремісничих майстернях), шахтах, копальнях; у домашньому господарстві. Кількість рабів становила приблизно третину населення. Рабами вважалися особи, які були чужою власністю, не мали власності на засоби виробництва, працювали на основі позаекономічного примусу. Раби - приватні та державні - були переважно негрецького походження. Джерела рабства: работоргівля і війни, борги осіб, які не мали громадянства, природне відтворення, піратство тощо. Рабів орендували, відпускали на роботу, дозволяли викуповуватися.

У Спарті закони Лікурга (IX ст. до н. е.) забезпечували спартанцям рівні права на користування ділянками землі, що була державною власністю, забороняли громадянам займатися господарством, регулювали експлуатацію ілотів - завойованого населення, які сплачували володільцю наділу щорічний фіксований натуральний оброк. Ремеслом і торгівлею займалися періеки - вільні, але без громадянства, жителі Спарти. Заборонялось користуватися золотими та срібними монетами, виробами із дорогоцінних металів. Фактично було штучно законсервовано редистрибутивні відносини. Частина вчених вважає, що у Спарті існували державно-кріпосницькі відносини. Основними виробниками матеріальних благ були залежні ілоти (підкорене місцеве населення). Вони були прикріплені до землі, мали засоби виробництва і вели самостійне господарство, після сплати встановленої ренти-податку вільно розпоряджалися залишками виробленої продукції.

Господарство античної Греції характеризувалась галузевою структурою та територіальною спеціалізацією. Редистрибутивна система не поширилася, утвердився внутрішньоторговельний розподіл матеріальних благ. Основними формами організації господарства були маєток родової знаті та селянське господарство, реміснича майстерня (ергастерія).

Сільське господарство було основою економіки. Розвивалися такі галузі, як тваринництво (скотарство і вівчарство) у гірських районах, зернове рослинництво і спеціальні галузі (вирощували виноград, маслини, городні та садові культури), що стали основними на рівнинах, скотарство та свинарство.

Центрами промислового виробництва були міста. Ремесло стало основною формою промислового виробництва, набувало галузевого характеру. Визначилися такі галузі, як добувна (видобування залізної руди, срібла, золота), металургія, металообробка, керамічна, будівництво, суднобудування тощо. Серед ергастерій переважали дрібні, на яких працювали 2-10 робітників. У великих майстернях використовувалася праця 50-100 рабів. Ремесло не було соціально престижним, а справою вільновідпущеників і майстрів негрецького походження. Дрібне виробництво базувалося на ручній техніці за відсутності поділу праці. Тому продуктивність праці була низькою. Зберігалася домашня промисловість.

В умовах панування натурального господарства розвивалося просте товарне виробництво як економічний уклад. Внутрішній товарний обіг між сільськогосподарськими виробниками та ремісниками був незначним. Переважне значення мала зовнішня торгівля, зокрема морська. Поширилися дві її форми: посередницька та експортна. Торгували з власними колоніями, країнами Ближнього Сходу. Основними центрами торгівлі були міста Афіни, Мілет і Коринф. В обігу переважали предмети розкоші та повсякденного вжитку. Експортували сільськогосподарську та ремісничу продукцію (маслини, оливкову олію, вино, кераміку, металеві вироби). Імпортували продукти харчування і сировину (зерно, рибу, залізо, мідь, ліс, смоли, хутро, шкури, льон тощо), рабів, прянощі, предмети розкоші. Організаційними формами торгівлі були базари, ярмарки, тимчасові торговельні експедиції. Об'єднання купців (фіаси) допомагали позиками, страхували майно, контролювали ціни, надавали інформацію.

Монети чеканили з VII-VI ст. до н. е. Грошовими одиницями були: талант срібла (26,2 кг за евбейською та 37 кг за егінською монетними системами)1, з якого чеканили срібні монети: міну (25 частина таланта), 6 тис. драхм. У V ст. монети чеканили всі поліси. Поширилися срібні афінські тетрадрахми (17,5 г), драхми (4,4 г) та коринфські статери (8,7 г). З'явилися мідні розмінні гроші. Це зумовило появу обмінних пунктів і професії міняйла (трапезитів). Домінував лихварський капітал. Із кінця V ст. обмінні пункти почали виконувати такі операції: зберігання грошових коштів, здійснення розрахунків між постачальниками і покупцями (формувалася система безготівкового розрахунку), надання позик. Позики надавалися під 15-30 % і забезпечувалися заставою землі, будинків, кораблів тощо. Це свідчило про зародження банківсько-кредитних відносин. Трапезити надавали також нотаріальні послуги (складали угоди, зберігали документи).

Податкова система не сформувалася. Прямого оподаткування не було. Джерелом державних доходів були державна власність, війни, податки з багатих громадян і добровільні пожертвування, надзвичайні податки. Є відомості, що в V ст. до н. е. існувала спільна союзницька казна міст-полісів, що була оцінена вченими в 2,5 млн російських царських рублів золотом.

IV ст. до н. е. в історії економіки Стародавньої Греції - це період розвитку товарно-грошових відносин в умовах кризи класичного грецького поліса. Антична форма власності трансформувалася у приватну. Земля стала джерелом доходу, продавалася-купувалася, орендувалася, пришвидшилася її концентрація. Власниками землі ставали метеки. Вони почали займатися сільським господарством, громадяни - торгівлею, промисловим виробництвом, лихварством. Гроші, а не земля, стали основною формою багатства і визначали місце особи в соціально-політичному житті поліса. Посилилася економічна диференціація населення. Чисельність рабів збільшувалася, ними ставали і греки. Одночасно поширилася практика викупу рабів і переведення їх на оброк. Економічне значення поліса зменшилося, розвивалися міжполісні економічні зв'язки. Втрата полісної єдності була однією з причин встановлення у 338 р. до н. е. політичної гегемонії Македонії.

Економічна думка Стародавньої Греції досягла найвищого розвитку у працях видатних мислителів Ксенофонта, Платона, Арістотеля. Предметом їх дослідження було приватне господарство (мікро-рівень), доведення "переваг" натурального господарства та "природного" характеру рабовласництва.

Давньогрецький філософ, воєначальник і державний діяч Ксенофонт Афінський (430-355 до н. е.) свої економічні погляди виклав у працях "Ойкономія" ("Про домашнє господарство" ) та "Про доходи", в яких сформував власне уявлення про правила ведення господарства як науку "економікос". Під господарством він розумів управління майном, а під майном все, що корисне людині. У своїх творах Ксенофонт:

  • o писав про природність поділу праці на фізичну та розумову (з функціями нагляду та управління), значення спеціалізації у поліпшенні якості продукції та збільшенні виробництва, взаємозв'язок між ступенем поділу праці та товарно-грошовими відносинами;
  • o основною галуззю господарства вважав землеробство, яке є джерелом добробуту, протиставляв його промисловості, село - місту. Стверджував, що раціональне ведення господарства є джерелом збагачення, а для цього необхідно "жити так, щоб залишався надлишок";
  • o одним з перших звернув увагу на дві властивості будь-якого товару: корисність (споживна вартість) і здатність до обміну (мінова вартість);
  • o визнавав гроші як результат угоди між людьми, необхідний засіб обігу та нагромадження. Пропонував постійно накопичувати гроші на випадок війни, для розширення панівного на той час натурального виробництва. Засуджував лихварський капітал;
  • o зазначав, що завданням економічної політики держави є організація праці, розширення зовнішньої торгівлі, збільшення державної скарбниці.

Економічні ідеї філософа і громадського діяча Платона (427- 347 рр. до н. е.) знайшли яскраве відображення у творах "Держава" і "Закони". У праці "Держава" він запропонував проект суспільного устрою "ідеальної держави". Вихідною тезою було твердження, що основою суспільного розвитку є нездолана нерівність людей, природною основою та принципом побудови держави - поділ праці. На думку Платона, ідеальна держава повинна будуватися на трьох основах людської душі (розумі, мужності та стриманості), трьох основах держави (злагоді, захисті, діловитості) і з огляду на три стани суспільства (правителів, воїнів та виробників, землеробів, ремісників, дрібних торговців). Кожен стан має права та обов'язки, суворо регламентовані державою. Раби як власність вільних громадян або живе знаряддя праці не становили жодного суспільного класу в суспільстві. Основою господарського розвитку є землеробство і натуральне господарство. Розвиток ремесла і дрібної торгівлі, які є працею негреків, регламентує держава. Платон визнавав необхідність обміну продуктами праці та грошового обігу, виконання грошима функцій міри вартості та засобу обігу, поставив питання про можливість державного регулювання цін.

У праці "Закони" Платон протиставляв "ідеальний" і "негативний" типи суспільства залежно від поведінки людей, їх матеріальних турбот і стимулів. Виступав за верховну власність держави на землю, розподіл земель і відродження дрібного селянства на основі володіння та користування, колонізацію для зменшення класових суперечностей, заборону продажу земельних наділів, поділ населення на класи, призначення на посади та стягнення податків залежно від матеріального стану, державне регулювання виробництва і розподілу, регламентацію асортименту товарів, встановлення меж коливання цін. Платон поділяв населення на три класи: філософи та воїни мають забезпечувати суспільні інтереси, простолюдини (землероби, ремісники, купці) повинні забезпечувати потреби перших двох та власні. їх діяльність пропонував організувати за корпоративним принципом із чисельними обмеженнями та регламентацією. Філософ орієнтувався на спартанський тип господарства, пропонуючи ліквідувати полісну демократію, обмежити права вільного населення, сформулював правила работоргівлі, виступав проти лихварства та продажу товарів у кредит.

Найвидатнішим представником економічної античної думки є учень Платона філософ Арістотель (384-322 до и. е.). У працях "Політика" (8 книг), "Економіка" (3 книги), "Нікомахова етика" (10 книг) досліджено політичні, економічні та соціальні проблеми тогочасного суспільства в умовах кризи, вперше виявлено сутність і дію економічних законів, закладено основи економічної науки.

У своїх працях Арістотель:

  • o запропонував на противагу "ідеальної держави" Платона теорію рабовласницької держави, яка розвивається за природним універсальним законом панування та підпорядкування. Господарство - натуральне з приватною власністю, переважанням аграрної економіки, дрібною торгівлею (справедливим обміном), середньозаможним соціальним станом;
  • o поділив працю на розумову та фізичну, суспільство на вільних і рабів, вільне населення - на п'ять станів: землеробів і скотарів, ремісників, торговців, найманих робітників, воїнів. Рабство розглядав як природне явище, пояснюючи його психологічними чинниками: є люди, яким вигідно бути рабами та керованими, і є люди, які керують. Рабів не вважав членами суспільства;
  • o розрізняв два види багатства: природне як сукупність споживних вартостей, межею якого є споживання, та неприродне багатство як нагромадження грошей, яке не знає меж;
  • o висунув концепцію економіки та хрематистики. Економіка (землеробство, скотарство, ремесло, дрібна торгівля) є природною і справедливою господарською діяльністю, що забезпечує життя домогосподарства та держави, яка повинна їх підтримувати. Хрематистику (від слова "хрема" - майно, володіння) визначав як мистецтво наживати багатство через великі торговельні та лихварські угоди, вкладати і нагромаджувати капітал;
  • o проаналізував форми торгівлі: мінова (обмін продукту на продукт), товарна як обмін за допомогою грошей. Досліджував походження грошей як результат угоди людей з метою регулювання стихійного руху товарів. Виокремлював такі функції грошей, як засіб обігу і міра вартості. Аналізуючи форми обміну, писав, що в його пропорціях лежить корисність товарів, порівнянними які роблять гроші. Такі функції грошей, як міра вартості та засіб обігу, належать до економіки, використання грошей як засобу нагромадження та лихварського капіталу - до сфери хрематистики. Зазначав, що "чистої" економіки не може бути, оскільки там, де товари виробляються для обміну, з економіки безперервно виростає хрематистика.

На еллінському етапі розвитку Грецької цивілізації (друга половина IV-І ст. до н. е.) центр економічного життя перемістився з материкової Греції на східне та південне узбережжя Середземного моря, на територію елліністичних держав-монархій, що утворилися після смерті Александра Македонського. Синтез грецької та східної економіки зумовив удосконалення сільського господарства і ремесла, зростання їх товарності та торгівлі. Зберігалася уніфікована грецька грошова система, чеканили золоті монети. Було відкрито гідравлічний закон і закон важеля, винайдено болт, гвинтову водочерпальну машину тощо. Земля вважалася власністю полісів і держави, яка надавала їх сільським громадам, чиновникам, храмам і воїнам. Міста були адміністративними центрами з органами самоврядування, охоплювали власне землі міста і приватних осіб. Ремісничими та торговельними центрами стали міста Александрія в дельті річки Ніл, Пергам в Малій Азії, Селевкія на річці Тигр. У сільському господарстві основною організаційною формою було селянське господарство, земельні права якого обмежувала сільська громада. Ремісничі майстерні були державними та приватними. Поєднувалися класичне рабство і боргове. У кінці І ст. до н. е. Грецію завоював Рим.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші