Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Історія держави і права України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ФОРМУВАННЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В УКРАЇНІ (1917-1920 рр.)

ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД

Жовтневий переворот 1917 року у Петрограді започаткував еру панування однієї з найжахливіших ідеологій XX століття, метою якої була світова соціалістична революція. Але на той час більшовики ще не мали значного впливу на населення. Вибори до Всеросійських Установчих Зборів, які відбулися в листопаді — грудні 1917 року, показали, що в Росії більшовиків підтримує тільки 25 відсотків виборців. В Україні за більшовиків віддали свої голоси біля 10 відсотків виборців, у той час як за українські партії — 75 відсотків.

Для поліпшення свого становища в Україні більшовики, які вбачали в Центральній раді основного суперника в боротьбі за владу, почали шалену пропагандистську кампанію. Центральна рада змальовувалась як контрреволюційна, буржуазно-націоналістична, антинародна організація. Через більшовиків України проводилась ідея переобрання Центральної ради на Всеукраїнському з'їзді Рад шляхом забезпечення на ньому необхідного більшовикам складу делегатів.

Яскравим виявом агресивності і класичним зразком революційної демагогії Петрограда щодо України став "Маніфест українському народу з ультимативними вимогами до Української Ради" від 3 грудня 1917 року. В ньому говорилося, що Центральна рада "веде двозначну буржуазну політику", яка виявляється в небажанні Ради скликати Всеукраїнський з'їзд Рад. Звинувачення було надуманим, бо згаданий з'їзд мав відкритися 4 грудня і про це знали в Петрограді. Принизлива форма ультиматуму була необхідною для збройного втручання у внутрішні справи України.

З'їзд представників робітників, армії селян (Всеукраїнський з'їзд Рад) відкрився 4 грудня 1917 року в Києві. В його роботі взяло участь понад

2,5 тисячі делегатів. Більшовики, опинившись у значній меншості, зрозуміли, що їм не вдасться здійснити державний переворот. Висловивши обурення ультиматумом, з'їзд висловив повну підтримку Центральній раді.

У цих умовах більшовики залишають київський з'їзд і їдуть до Харкова, де 11—12 грудня 1917 року під охороною радянських військ було інсценовано альтернативний з'їзд рад. На ньому 200 делегатів репрезентували лише 89 рад із 300 існуючих в Україні. З'їзд проголосив встановлення радянської влади в УНР і обрав Центральний виконавчий комітет рад, який в свою чергу створив Народний секретаріат — уряд радянської України. 17 грудня ЦВК рад України опублікував маніфест про повалення Центральної ради і Генерального секретаріату, ігноруючи той факт, що останні мали владу на 3/4 території України.

25 грудня 1917 року розпочалась окупація України радянськими військами. Радянський уряд перебував у Києві три тижні. Умови Брестської угоди змусили Народний секретаріат перебратися з Києва до Полтави, а звідти 9 березня 1918 року —до Катеринослава. Тут 17—19 березня відбувся 11 Всеукраїнський з'їзд Рад, а 21 березня новообраний ЦВК рад України переїхав до Таганрога, що став останнім місцем його перебування на українській землі.

У липні 1918 року в Москві було проведено установчий з'їзд КП(б)У, яка створювалася як обласна організація РКП(б). Це давало РКП(б) можливість більш активно втручатись в українські справи.

28 листопада 1918 року в Курську було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України.

Після весняного контрнаступу Червона армія до травня 1919 року взяла під свій контроль майже всю територію України. На початку січня 1919 року Тимчасовий робітничо-селянський уряд переїздить до Харкова. 6 січня Україна проголошується "Українською Соціалістичною Радянською Республікою" (УСРР). 25 січня було декларовано необхідність об'єднання УСРР з РСФРР на засадах соціалістичної федерації.

Націоналізація, що відбувалася під гаслами переходу від капіталістичного до соціалістичного способу виробництва, вщент розладнала підірваний світовою війною ринковий механізм, ліквідувала приватну ініціативу, звела до мінімуму товарно-грошові відносини. Перестали діяти економічні закони. їх намагалися замінити адміністративними чинниками, передовсім централізацією управління, шляхом створення мережі верти кальних структур, запровадження різних мобілізацій та примусової праці.

Розрив економічних зв'язків між містом і селом загостри в продовольчу проблему. 12 квітня 1919 року радянський уряд України видав декрет про введення продрозкладки.

Внаслідок запровадження політики "воєнного комунізму" й диктатури пролетаріату загострилося внутрішньополітичне становище в Україні. У відповідь на тиск тоталітарної системи розгорнувся антибільшовицький рух селянства. Фактично в Україні розпочалася селянська війна, яку офіційна пропаганда називала куркульською контрреволюцією. Тільки в липні 1919 року було зафіксовано 207 антикомуністичних виступів на території УСРР. Уся селянська Україна повстала проти більшовиків. Особливу роль в цій війні відіграли селянські партизанські загони під проводом отаманів Григор'єва, Зеленого, Махно, Орловського, Соколовського.

9 травня 1919 року кавалер ордена Червоного Прапора отаман Григор'єв видав універсал до українського народу, який закликав до боротьби з більшовиками. "Народе український, народе замучений!.. — стояло в універсалі. — Ти працюєш день і ніч, ти світиш каганцем, ти ходиш у постолах і в штанях з мішка, замість чаю ти п'єш гарячу воду без цукру, а ті, що обіцяють тобі світлу будучність, експлуатують тебе, з тобою воюють із зброєю в руках, забирають твій хліб, реквізують твою скотину Й запевняють тебе, що все це на користь народну (...) Народе український! Бери владу в свої руки! Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії! Хай живе диктатура трудового люду, хай живуть мозоляві руки селянина й робітника. Геть політичних спекулянтів! Геть насильство справа, геть насильство зліва! Хай живе влада рад народу України!". Селянський рух був однією з головних причин падіння радянської влади в Україні влітку 1919 року. Під тиском ден і кінців і об'єднаної армії УНР наприкінці серпня 1919 року радянські урядові установи змушені були терміново залишити Київ. Радянська влада в Україні, втративши військову підтримку, політичний авторитет і соціальну опору, впала вдруге.

На початку осені 1919 року більшість території України опинилася піл владою генерала А. Денікіна. І хоча денікінська влада ліквідувала політику "воєнного комунізму", декларувала відновлення вільної торгівлі, недоторканність права власності і обіцяла провести земельну реформу, вона не знайшла підтримки у селянства України. До соціальних мотивів неприйняття білогвардійського режиму в Україні додався і національний. Згодом у тилу Денікіна розгорнувся масовий повстанський рух. Найважливішу роль в розгромі денікінців відіграли загони Н. Махна. 27 вересня 1919 року махновці завдали нищівної поразки білогвардійцям поблизу с. Перегонівки, За два тижні боїв від денікінців була звільнена майже половина території України. Успіхи махновців використала Червона армія, якій вдалося витіснити білогвардійців з півночі України. На початку січня 1920 року підрозділи Революційної повстанської і Червоної армій зустрілися біля Олександрівська. Махновці заявили про свій намір вести спільну боротьбу з білими. Але іншої думки було командування Червоної армії. Махно і його прибічники були оголошені поза законом і вимушені були відступити. Наприкінці січня 1920 року радянську владу в Україні було поновлено.

Знову почалася націоналізація, було відновлено трудову повинність, проводилися масові репресії проти махновців. Протягом року в Україні було створено органи примусових робіт, зокрема 18 концентрацій них таборів.

Жорстока політика радянської влади знову привела до розгортання повстанського руху. Відновила свою діяльність Революційна повстанська армія під проводом Н. Махно.

Після перемоги над Врангелем усі зусилля більшовиків були зосереджені на ліквідації повстанського руху в Україні. Наступ Червоної армії викликав революційний сплеску Західній Україні. У Тернополі 8 липня 1920 року був створений тимчасовий радянський уряд Східної Галичини — Галицький революційний комітет на чолі з В. Затонським, а на місцях—повітові, міські та сільські ревкоми. Було проголошено створення Галицької соціалістичної радянської республіки. Галицький ревком видав декрети про встановлення радянської влади у Східній Галичині, про скасування усіх законів австро-угорської монархії та Польщі, про конфіскацію поміщицьких та церковних земель, про націоналізацію банків і промисловості та ряд інших. Проте в 1920 році більшовикам не вдалося утвердити радянську владу в Західній Україні та домогтися її возз'єднання з УСРР.

Боротьба повстанців проти більшовицького режиму точилася до осені 1921 року. 28 серпня 1921 року Н. Махно з невеликим загоном перейшов кордон України і був інтернований на території Румунії.

Але громадянська війна продовжувалася. Селянство вперто чинило опір диктатурі пролетаріату та "воєнному комунізму". Воно було останньою силою, шо продовжувала боротьбу з більшовиками. Покласти край громадянській війні міг лише політичний компроміс між ворогуючими сторонами. Ще весною 1921 року Ленін приймає рішення про перехід до нової економічної політики. Запровадження непу поклало край громадянській війні і на довгі десятиліття затвердило радянську владу в Україні.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси