Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Італія

Подібно до Німеччини, Італію, економіка якої дуже постраждала в роки Першої світової війни, на початку 20-х років XX ст. охопила глибока економічна й політична кризи, у результаті яких до влади прийшли фашисти. В жовтні 1922 р. у країні було встановлено фашистську диктатуру Б. Муссоліні (1883— 1945). Створення тоталітарної системи державного регулювання економіки відбувалося за корпоративним варіантом, який несуттєво за формою і змістом відрізнявся від нацистського в Німеччині. Ставилися однакові завдання: централізація управління, концентрація всіх ресурсів країни для її мілітаризації. Тому не дивно, що схожість двох варіантів однієї й тієї самої етатистської системи дала змогу одразу ж після приходу Гітлера до влади в Німеччині укласти воєнно-політичний союз із диктаторським режимом Муссоліні.

Особливості економічного розвитку Японії

Протягом Першої світової війни, на відміну від Італії та Німеччини, Японія зробила значний крок на шляху зростання своєї індустрії. Від воєнного економічного буму виграли промисловці, насамперед такі великі монополістичні об'єднання, як "Міцуї", "Міцубісі", "Сумітомо", "Ясуда" та ін. Проте післявоєнна економічна криза 1920—1921 рр. охопила також Японію. Важке становище ще більше поглибив землетрус 1 вересня 1928 р. Уряд надавав суттєву допомогу потерпілим. Відстрочили всі види платежів і виплатили компенсації за завдані збитки підприємцям, що сприяло швидкому відновленню економічного потенціалу країни.

У післявоєнний період у розвитку економіки Японії посилився процес виробництва та капіталу, що призвело до завершення процесу формування монополістичних об'єднань у формі сімейних концернів — даайбацу. до їх складу входили десятки різних підприємств, однак контролювала їх головна сімейна компанія. Держава сприяла цьому процесу, надаючи особливі торгово-промислові привілеї сімейним кланам. Характерною ознакою їх була універсалі,, вість (наприклад, "Міцубісі" - 120 компаній із загальним капіталом 8900 млн єн — охоплювала залізничну, електротехнічну компанії, а також підприємства металургійної, гірничої, суднобудівної та бавовняної промисловостей).

Розвиток державного підприємництва в 20-х роках також вирізняв Японію серед її союзників. Державні підприємства відрізнялись високим технічним рівнем. Майже 2/3 усіх інвестицій в економіку забезпечувала держава, надаючи капітали здебільшого дзайбацу. Отже, уряд намагався впливати на економічну ситуацію, використовуючи як заходи силового тиску на підприємців, так і засоби заохочення та допомоги їм. Традиційно для Сходу керівна роль державного сектору в економіці поєднувалася з приватновласницькими монополістичними об'єднаннями у вигляді сімейних концернів. Подібний симбіоз позитивно відобразився на економіці, сприяв соціальній стабільності у суспільстві. Проте світова криза охопила й Японію: протягом 1929—1931 рр. валова вартість продукції фабрично-заводської промисловості країни скоротилася на 32 %, вартість продукції сільського господарства зменшилася майже на 60 %, чисельність безробітних збільшилася до 3 млн осіб.

З метою подолання економічної кризи уряд розробив курс на розгортання воєнно-інфляційної кон'юнктури. Ввели ембарго на вивіз золота і проголосили відмову від золотого стандарту єн, здійснили емісію паперових грошей, ве забезпечених ні золотом, ні товарним еквівалентом, випустили державні боргові зобов'язання. Ці додаткові асигнування уряд Японії використав для розвитку військового виробництва, що принесло значні прибутки.

Згідно з ухваленим у 1939 р. Законом "Про загальну мобілізацію нації" уряд отримав необмежені повноваження для концентрації у воєнних інтересах матеріальних і людських ресурсів, право контролю виробництва всіх галузей економіки, регулювання цін, прибутку, заробітної плати, обсягів і напрямів капіталовкладень. Відповідні "контрольні асоціації" утворювали у галузях народного господарства з правом регулювання виробництва, розподілу і споживання всіх компаній у межах тієї чи іншої галузі. Забороняли страйки, у 1940 р. ліквідували профспілки й політичні партії.

У результаті створення надетатизованої системи втручання в господарські відносини вдалося подолати за короткий термін кризові явища в економіці. З 1931 до 1938 р. обсяг промислової продукції збільшився у 1,6 разу, випуск продукті металургії — у 10 разів, машинобудування — у 6,7, хімічної промисловості — у 3,2, газової та електротехнічної — у 2,1 разу. Виробництво зброї та військових матеріалів до 1939 р. зросло в 5 разів порівняно з 1925 р.

Така своєрідність розвитку Японії та її незадоволення становищем у Тихоокеанському басейні - великому регіоні Південно-Східної Азії — були головними чинниками, що зближували японський варіант формування системи державного регулювання економіки з німецьким та італійським. Подібно до них у Японії виокремилася войовничо-радикальна соціальна група ("молоді офіцери"), яка мала 382 значний вплив на політику країни в міжвоєнний період, зробивши ставку на силу й агресію, культ винятковості та вседозволеності, війну і знищення. Сприяли цьому також дзайбацу, що, на доповнення до економічної могутності (конгломерати), були пов'язані сімейними відносинами з панівним імператорським домом і центральним апаратом управління.

Ще однією властивістю господарських відносин у країні, яка зближувала японську систему державного регулювання з італійським корпоративізмом, стало прагнення підприємців гармонізувати відносини з робітниками, свідоме культивування патерналістських традицій. Такі особливості формування етатизму в Японії, на наш погляд, сприяли швидкому розвитку її економіки в міжвоєнний період, насамперед на основі мілітаризації. Однак досвід країн із мілітаристською економікою свідчив про безперспективність, згубність цього варіанта розвитку системи державного регулювання економіки.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші