Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Соціально-економічні чинники

У містах склався новий тип соціально-економічних відносин. Дрібнотоварне ремісниче виробництво середньовічних міст було первинною вихідною формою ринкового господарювання, відігравало структуроутворювальну роль в історії економіки конкурентно-ринкового взірця. У містах сформувався дух індивідуалізму, раціоналізму, прагматизму та підприємливості. Розвинулася трудова етика, розуміння праці еволюціонувало від засобу існування до обов'язкової та значимої умови Божественної благодаті. Релігійна значимість активної продуктивної праці була складовою системи цінностей Західнохристиянської цивілізації. Основою бюргерської свідомості була конкретика ділового життя, визначена у прибутку. Активізувалася купецька та банківська діяльність. Місто залучало до товарно-грошових відносин село. Економічна поведінка виробника почала орієнтуватися не на споживчі потреби, а на отримання прибутку, який перетворювали у капітал з метою розширення виробництва, щоб знову отримати прибуток. Німецький економіст М. Вебер писав, що із XV ст. формувався "дух капіталізму" - менталітет, спрямований на збагачення на основі професійної діяльності, який поєднувався зі свідомим обмеженням витрат на споживання та аскетизмом.

У соціальному плані посилились позиції бюргерів. Селяни звільнилися від феодальної залежності. Сформувався соціальний тип вільної людини, яка володіла приватною власністю та була самодостатнім суб'єктом суспільних відносин. Поліпшилася демографічна ситуація: у 1450 р. населення Європи становило близько 55 млн осіб, до 1500 р. - вже 80-100 млн осіб.

Зовнішня експансія, пов'язана з Великими географічними відкриттями, була об'єктивним виявом змін у соціально-економічному, політичному та культурному розвитку Західної Європи. Великі географічні відкриття - це сукупність найважливіших географічних відкриттів європейських мандрівників упродовж кінця XV-XVII ст.; відкриття морського шляху з Європи в Індію через Атлантичний океан португальськими експедиціями Бартоломея Діаса у 1486-1487 рр., Васко да Гами у 1497-1498 рр.; відкриття іспанською експедицією Христофора Колумба у 1442 р. Америки, її освоєння наступними експедиціями у 1493-1504 рр.; повторне відкриття Північної Америки у 1497-1498 рр. іспанською експедицією Дж. Кабота; перша навколосвітня подорож експедиції Фернандо Магеллана в 1519-1522 рр., яка обігнула американський континент і вийшла в Тихий океан; освоєння англійцями і французами Північної Америки, росіянами - Північної Азії, голландцями -Австралії. До 1600 р. європейці дослідили 310 з 510 млн кв. км земної поверхні.

Передумовами Великих географічних відкриттів були:

  • o розвиток продуктивних сил, криза феодального та формування нового ринкового господарства;
  • o криза левантинської торгівлі внаслідок зруйнування традиційних торговельних шляхів зі Сходом після захоплення турками-османами Південно-Середземноморського та Азово-Чорноморського басейнів, арабами - Аравійського півострова;
  • o ускладнення континентальної караванної торгівлі внаслідок феодального роздроблення Золотої Орди. Торгівля італійських міст із Сходом через місто Александрію була незручною. Західноєвропейські купці намагалися знищити торгову монополію італійців, торгівля зі Сходом мала пасивний баланс;
  • o зросло значення золота як матеріалізації багатства. Срібні родовища у Німеччині вичерпалися. Дорогоцінні метали як засіб обігу не забезпечували розвиток торгівлі. Внаслідок цього абсолютистські монархії шукали джерела поповнення державного скарбу, маючи при цьому політичні можливості для організації великих географічних експедицій;
  • o значна верства збіднілого португальського й іспанського дворянства могла стати потенційною загрозою політичній стабільності.

В Європі визначилися дві тенденції розвитку.

У країнах на захід від річки Ельби формувалася ринкова економіка. У країнах на схід від Ельби (у Центральній та Східній Європі) визначальним було утвердження феодально-кріпосницької системи господарства, перетворення їх на аграрно-сировинний придаток до промислово-торговельних країн Західної Європи. В історіографії цей процес отримав назву "повторне закріпачення селян" і передусім стосувався східнонімецьких земель. Сучасна історико-економічна наука вважає, що в Європі кріпосне право в XVI-XVIII ст. утвердилося вперше, а використання такого терміна зберігається традиційно.

Аграрний розвиток визначав перехід від чиншової до доменіально відробіткові системи господарства.

  • o землеустрій у феодальних маєтках збільшив землі домену за рахунок громадських земель і селянських господарств;
  • o доменіальне господарство феодального маєтку стало основним економічним суб'єктом аграрної економіки. Діяльність феодального маєтку спрямовувалася на збільшення обсягів виробництва і збуту;
  • o обезземелювання селян, зменшення кількості та розмірів селянських господарств, обмеження їх господарської самостійності;
  • o рекомутація ренти - переважання відробіткової ренти за збереження грошової та натуральної;
  • o феодальна залежність селян трансформувалася у кріпосну, що було закріплено державним законодавством;
  • o посилення майнової диференціації селянства, із подальшим її переростанням у соціальну;
  • o зростання товарності сільського господарства, орієнтація на зовнішній ринок.

Кустарна і мануфактурна промисловість, національний ринок формувалися повільно. Особливістю промисловості були мануфактури на основі кріпосної праці.

Утвердження феодально-кріпосницького ладу і повільне становлення ринкових відносин зумовили такі політичні та економічні чинники:

  • 1. Розвиток товарно-грошових відносин, зростання цін на сільськогосподарську продукцію та міжнародна торгівля зерном стимулювали розвиток підприємницького характеру феодальних маєтків. Дворяни намагалися зберегти доходи, які зменшувалися через обезцінювання фіксованої грошової земельної ренти внаслідок революції цін.
  • 2. Збереження дворянської землевласності, феодальної залежності селянства і ренти. Дрібноселянське господарство не могло забезпечити швидке збільшення грошової ренти. Відробіткова рента розглядалася як найшвидший реальний засіб підвищити товарність сільського господарства в умовах його екстенсивного розвитку.
  • 3. Чисельність і густота населення, які є матеріальною передумовою поділу праці, були низькими, колонізаційний земельний фонд створював можливості для його освоєння.
  • 4. Менший рівень урбанізації порівняно із Західною Європою, аграрний характер міст, що уповільнювало місцеві ринкові зв'язки. Феодали панували над бюргерством.

б. Великі географічні відкриття віддалили ці країни від головних шляхів світової торгівлі.

  • 6. Панування феодальної політичної системи, розвиток перехідної форми політичного панування феодалів - абсолютизму.
  • 7. Слов'янські народи, крім російського, не мали державності та належали до багатонаціональних держав: Російської й Австрійської імперій, Речі Посполитої Польської, Туреччини. Народні рухи в Чехії, Угорщині й Росії на початку XVII ст. були придушені, внаслідок чого не були закріплені прогресивні тенденції розвитку.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші