Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Нумізматика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Монетне карбування у Київському, Новгород-Сіверському та Подільському удільних князівствах у складі Великого князівства Литовського в XIV ст.

У середині XIV ст. більша частина українських земель потрапила під владу володарів Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського, яке формувалося як поліетнічна федеративна держава. Після перемоги великого князя Ольгерда Гедиміновича (1345—1377) у 1362 р. над татарами Київщина, Чернігівщина, Переяславщина, Поділля звільнилися від понад столітньої залежності від золотоординських ханів. На цих землях був частково відновлений давній адміністративно-територіальний устрій, продовжувало функціонувати руське право та судівництво, фінансово-податкова система, збереглись засади військово-сторожової служби тощо. Завдяки збереженню місцевих звичаїв, традицій та правових норм і підтримці місцевої феодальної верхівки стало можливим утвердження тут представників династії Гедиміновичів. Стабілізація політичного становища сприяла економічному розвитку та піднесенню культури цих земель. Основним державним утворенням, яке продовжило неперервну традицію української державності, було Київське удільне князівство. Впродовж 1362—1394 рр. ним правив Володимир Ольгердович. Вміло використовуючи протиріччя поміж Ордою, Москвою та Литвою, він зумів домогтися для свого володіння спеціального статусу серед інших удільних князівств, що входили до складу Великого князівства Литовського. При цьому він опирався на давні традиції стольного Києва, особливо його значення як духовної столиці всіх руських земель. Адже глава Руської Церкви, хоча віддавна не мав своєї резиденції на Україні, зберігав титул "митрополит Київський і всієї Русі". Володимир Ольгердович був наділений низкою прав, які у феодальних державах належали до виняткових повноважень сюзерена. Так, він підтримував дипломатичні зносини зі Золотою Ордою, а також володів правом монетної регалії. Саме монети, через незначну кількість письмових пам'яток, є одним із основних джерел, що проливають світло на історію Київського князівства та його правителя. Вперше їх ввів у науковий обіг відомий український історик В. Антонович, який досліджував виявлений у 1873 р. і переданий до Мюнцкабінету Київського університету св. Володимира скарб з с. Гвоздів на Київщині. На даний час відомо понад 1200 монет Володимира Ольгердовича, які походять з 17 скарбів та з поодиноких знахідок, абсолютна більшість яких знайдена на території Київського князівства. Найбільшим з них є виявлений у 1911 р. монетний комплекс з м. Сосниця на Чернігівщині, який складався з 1037 монет. Топографія монетних знахідок вказує на переважно регіональний характер використання емісій Володимира Ольгердовича.

Український дослідник Г. Козубовський виділив сім основних типів цих монет: 1) двосторонні наслідування золотоординських монет хана Джанібека (1351—1352); 2) аверс монети з княжим знаком і двострічковою напівкруглою легендою, реверс-наслідування монет хана Мухаммеда-Буляка (1371—1372); 3) аверс з княжим знаком, реверс-тамга у вигляді сплетіння та кругова легенда з іменем князя; 4) аверс з княжим знаком, реверс-символ “is” навколо якого кругова легенда з іменем князя; 5) аверс з княжим знаком, реверс-хрест, навколо якого кругова легенда з іменем князя; 6 та 7) брактеати аверса або реверса V типу. Присутність у монетних комплексах, разом з монетами київського карбування, золото-ординських, литовських, рязанських, польських, чеських номіналів, а також монетних гривен, дає підстави для приблизного датування емісії окремих типів монет Володимира Ольгердовича. Зважаючи на кількісний аналіз представництва монет окремих типів у скарбах, можна зробити певні припущення щодо масштабів виробництва монет. Так, монети 1, 2, 3 та частково 4 типів у депозитах, які випали з обігу в середині — наприкінці 80-х років XIV ст., трапляються у незначній кількості. Натомість, монети 4 (полегшеної ваги), 5, 6 та 7 типів, датовані другою половиною 80-х— початком 90-х років, є значно численнішими. Це свідчить про поступове зростання масштабів карбування монет у Києві, завдяки чому до кінця XIV ст. вони стають домінуючими на грошовому ринку Середнього Подніпров'я. Характерною особливістю всіх основних типів київських монет є присутність на них княжого знаку, який трапляється на монетах різних модифікацій. Саме це виділяє їх серед тогочасних випусків інших удільних князівств Північно-Східної Русі та Литви.

У письмових джерелах відсутні відомості про функціонування київського монетного двору, місце його розташування, персонал тощо. Вивчення монет дає можливість зробити певні висновки щодо техніки їх виготовлення. Вона була близькою до тієї, яку використовували у Золотій Орді, удільних князівствах Північно-Східної Русі та Великому князівстві Литовському. Окремими технологічними етапами при цьому були виготовлення срібного дроту різного діаметру, його поділ на приблизно однакові частини циліндричної форми, їх розплющення та карбування. Виготовлені таким способом монетні кружки мали неправильну форму, різні розміри (8—15 мм) та вагу (від 0,1 до 1,1 г). При цьому останній показник залежав від конкретних типів монет і був пов'язаний з давньоруськими, візантійськими та золотоординськими метричними системами. Грошово-ваговою одиницею була гривна вагою 204,75 г, хоча вага відомих злитків становить 190—198 г. Монетна стопа складала 300 монет з однієї гривни срібла. Упродовж періоду емісії проба монетного сплаву суттєво погіршувалася. Для монет, виготовлених на початках карбування, вона була 900-ю, а для останніх випусків — лише 600-ю чи навіть 500-ю. Знахідки київських монет переважно на землях, що перебували під владою чи впливом Володимира Ольгердовича, дають підстави стверджувати про примусовий курс їх обігу. їхня реальна вартість була значно нижчою за номінальну.

На стан монетної справи Київського князівства негативно впливали відсутність власної сировинної бази, низький рівень розвитку товарно-грошових відносин, несприятлива політична кон'юнктура. Характер зображень на монетах різних типів демонструє еволюцію політичних та економічних пріоритетів князівства на різних етапах його існування. Так, запозичення мотивів з ханських монет підкреслювали залежність Володимира Ольгердовича від Золотої Орди на початках його правління в Києві, а дедалі ширше використання християнських символів свідчить про обмеження цих впливів.

Прихід до влади у Литві великого князя Вітовта Кейстутовича (1393— 1430), який дотримувався принципу централізації у політиці, призвів до поступового обмеження автономних прав Київського князівства. У 1394 р. Володимир Ольгердович був позбавлений свого уділу, а його наступником став залежний від Вітовта Скиргайло Ольгердович (1394—1396). Він не продовжував традиції карбування монет у Києві. Після його смерті Київське князівство на тривалий час було ліквідоване.

Після встановлення влади Великого князівства Литовського над Чернігово-Сіверщиною тут також певний час зберігався удільний устрій. До початку 80-х років XIV ст. більша частина цих земель увійшла до складу Новгород-Сіверського князівства, яким володів Дмитро-Корибут Ольгердович (1380—1392). Після смерті батька він брав активну участь у міжусобній війні між Ягайлом Ольгердовичем, який успадкував великокнязівський престол, та їхнім дядьком Кейстутом Гедиміновичем. У період короткочасного правління останнього Дмитро-Корибут не визнав його влади, відмовився сплачувати йому данину та заарештував її збирачів. У відповідь Кейстут влітку 1382 р. здійснив похід проти непокірного племінника. Однак через зміну політичної ситуації у Литві він не зміг його завершити. Остаточна перемога Ольгердовичів зміцнила становище Дмитра- Корибута, який став одним з найближчих соратників Ягайла. Саме на цей час припадає його спроба налагодити карбування власної монети. Це було одним із проявів непокори щодо великого князя литовського, якому належало виняткове право монетної регалії на території держави. Крім того, новгород-сіверський князь сподівався отримати з цієї справи чималу економічну вигоду. Значний вплив на це рішення мав приклад київського князя Володимира Ольгердовича.

Упродовж тривалого часу питання про монетне карбування Дмитра-Корибута, через незначну кількість монетного матеріалу (дві монети), залишалося дискусійним. І лише на початку 1990-х років київському досліднику Г. Козубовському, який вивчав скарб з с. Борщів Баришівського району Київської області та монетні збірки найбільших музейних установ України і Росії, вдалося виділити 13 монет цього князя. Саме вони є єдиним доказом існування монетного двору, який певний час функціонував у Новгород-Сіверську. Метрологічно монети Дмитра-Корибута є наближеними до золотоординських джучидських дірхемів 60—70-х років XIV ст. їхня вага, що коливається між 0,65—1,5 г, є дещо вищою від київських випусків і дорівнює монетам хана Мухаммеда-Буляка. Імовірно, саме вони стали зразком для наслідування новгород-сіверських монет. Технологія їх карбування та визначальні принципи зовнішнього оформлення основних типів монет не відрізнялися від тих, що застосовувалися на київській монетарні Володимира Ольгердовича. Основними елементами, які містилися на їх аверсі або реверсі, були меч та княжий знак, а інколи й ім'я Дмитра-Корибута у своєрідній скороченій формі — "ДКОРИБТВО". Використання зображення меча пов'язане з литовською символікою, у якій він був обов'язковим елементом великокнязівського герба. Золотоординські впливи проявилися в оформленні однієї з сторін ханських монет. Мала кількість відомих новгород-сіверських монет свідчить про незначні масштаби емісії, що спричинено відсутністю власної сировинної бази, низьким рівнем розвитку товарно-грошових відносин, а також коротким терміном їх карбування. Прийшовши до влади в Литві, великий князь Вітовт Кейстутович вимагав від Дмитра-Корибута визнати його верховну владу, присягнути на вірність та відновити сплату данини. Однак ці умови прийняті не були, і розпочався військовий конфлікт, який закінчився поразкою Новгород Сіверського князя. Взимку 1392—1393 рр. його було усунено від управління удільним князівством, замість якого Вітовт надав Дмитру-Корибуту кілька незначних подільських замків — Вінницю, Брацлав, Соколець, а також Кременець на Волині, де він і помер близько 1404 р.

Маловідомою сторінкою історії українського монетного карбування є випуск монет грошового типу на Поділлі. Тут з 40-х років XIV ст. (перша письмова згадка датується 1352 р.) існувало князівство, яке утворилося в період гострого політичного та військового протистояння між Польщею, Угорщиною, Литвою та Ордою за землі Галицько-Волинської держави. Воно охоплювало широкі простори між Карпатами та Дніпром. Після гострої боротьби тут утвердилися представники литовської великокнязівської династії Гедиміновичів — брати-співправителі Юрій та Олександр Коріятовичі (до 1374 р.), згодом Олександр та Борис (до початку 80-х років), Костянтин (одноосібно правив до 1388 р.) та останній представник роду — Федір.

Ще в XIX ст. дослідники мали писемні відомості про так звані подільські півгрошики. Так, у грамоті початку XV ст. великого князя Вітовта Кейстутовича (1393—1430), що стосується продажу двох сіл, зазначається: "... дати ему за тиї дві селищі шестьдесять коп тую подольскими полу-грошники по той личбі как оу Подольи идеть...". Однак упродовж багатьох десятиліть ученим не вдавалося ідентифікувати ці "подільські півгрошики". Частина нумізматів вважала, що це локальна назва руських грошиків, карбованих у Львові в другій половині XIV ст. Інші пов'язували цей термін з литовськими денаріями-пенязями князя Вітовта. І лише в останні роки українські нумізмати О. Погорілець та Р. Саввов розгадали загадку. Це стало можливим завдяки виявленню під час археологічних досліджень у містечку Дунаївці на Хмельниччині спочатку однієї, а згодом і другої надзвичайно рідкісних монет, відкарбованих князем Костянтином Коріатовичем. За стилем виконання вони близькі до тогочасних європейських, зокрема, угорських монет. На їх аверсі — родовий герб Коріятовичів: св. Юрій-змієборець у вигляді вершника, який списом пронизує пащу змія, що лежить під конем. Навколо герба — легенда "MONETA* CONSTA(N)TINI" ("Монета Костянтина"). На реверсі — трикутний гербовий щит готичного типу, на якому вміщено герб угорських королів з династії Анжу — Карла-Роберта і його сина Людовіка. Навколо — легенда "*DHDOMINI*DESMOTRIC ("DUCES HERES ET DOMINI DE SMOTRIC" — "князя, дідича і господаря Смотрича"). Зображення герба Угорського королівства на монетах Подільського князівства пояснюється тим, що у 1377 р. брати Костянтина Коріятовича— Олександр та Борис — склали присягу королю Людовіку як його васали. Підтвердженням автентичності знахідок є виявлення та атрибуція ще двох подібних монет Костянтина Коріятовича (одна з них зберігається у Національному музеї історії України в Києві, друга — в Угорському національному музеї в Будапешті). Комплексне вивчення нумізматичних та писемних джерел дає підстави стверджувати, що у 80-х роках XIV ст. володар Подільського князівства Костянтин Коріятович у своїй столиці — містечку Смотрич — карбував власну монету грошового типу, відому під назвою "подільські півгрошки". Метрологічне вивчення подільських монет підтверджує їх відповідність руським грошикам, карбованим у Львові за часів Казимира III та Людовіка Угорського.

Після припинення короткочасної і незначної за масштабами емісії князя Костянтина Коріятовича назва "подільські півгрошки" поширилась на всі випуски галицько-руських грошиків Казіміра III, Людовіка Угорського, Володислава Опольського та Владислава Ягайла, а також львівських півгрошів останнього. Саме ці монети домінували на подільському грошовому ринку у другій половині XIV—першій половині XV ст. Вони у значній кількості завозились на ці землі для обслуговування потреб східної торгівлі Львова, про що свідчить їх наявність у монетних скарбах та згадки у письмових джерелах. У князівських грамотах Вітовта Кейстутовича "подільські півгрошки" фігурують у великій кількості, а отже, їх не можна ідентифікувати лише з монетами князя Костянтина Коріятовича. Адже їх карбували впродовж короткого часу у 80-х роках XIVст., а більшість згадок про "подільські півгрошки" датується першою половиною XV ст. Виробництво львівських монет, які емітувалися у великій кількості, припинилося аж у 1408 р.

Гріш Дмитра-Корибута. Срібло. 1386 р.

Гріш Дмитра-Корибута. Срібло. 1386 р.

Півгріш Костянтина Коріатовича. Срібло. Смотрич. 80-ті роки XIV ст.

Півгріш Костянтина Коріатовича. Срібло. Смотрич. 80-ті роки XIV ст.

Внаслідок міжусобної боротьби, яка розпочалася в Золотій Орді у 1859 р., величезні простори степової України ввійшли до складу нового політичного утворення — так званої Мамаєвої Орди. Влада Мамая, який реалізовував свою владу через підставних ханів Абдуллаха (1361—1370) та Мухаммеда Буляка (1370—1380), поширювалася на землі між Дніпром, Доном та Волгою, а також на значну частину Криму. Однією зі столиць цього державного утворення було поселення на місці нинішнього Кучугурського городища у Запорізькій області. Саме тут у 1365—1380 рр. велося регулярне монетне виробництво. Основними номіналами золотоординської монетної системи були срібні дірхеми та мідні пули. їх оформлення, згідно з засадами ісламу, містило тамгу — символ держави, імена та титули ханів, а також вихідні дані карбування — його дату та місце емісії. Вага дірхемів становила 1,45—1,5 г, а пулів— 1,3—3 г. Топографія монетних знахідок свідчить, що срібні татарські монети обслуговували потреби грошового обігу не тільки Мамаєвої Орди, а й сусідніх держав, у тому числі українських земель у складі Великого князівства Литовського. Мідні пули, вартість яких була незначною, використовувались лише на внутрішньому ринку. Очолюване Мамаєм державне утворення припинило своє існування після поразки його військ у битві на Куликовому полі (1380) та у війні з ханом Тохтамишем (кінець 1380 — початок 1381 р.).

У період занепаду Золотої Орди розпочали власне монетне карбування князівства Північно-Східної Русі. У 1360—1370-х роках великий князь московський Дмитрій Донський (1359—1389) вперше випустив срібні денги. їх поява була зумовлена потребами товарного виробництва, крім того, вони стали політичною декларацією Московської держави, яка дедалі голосніше заявляла про себе. Особливо масштабним московське монетне виробництво стало за наступників Дмитрія Донського — Василя Дмитровича (1389—1425) та Василя Васильовича (1425—1462). Крім Москви, власне монетне карбування розпочали Суздальсько-Нижегородське, Рязанське, Тверське князівства, а також Псков та Новгород. На аверсі перших денг вміщувалось ім'я монетного сеньйора та його титули, а на реверсі — напис татарською мовою. Згодом його було замінено різноманітними зображеннями та руськими написами. Монетно-ваговою та лічильною одиницею московської грошової системи став новгородський рубль — злиток срібла вагою 204,7 г, який отримав назву "гривенка срібла". З нього до середини XV ст. карбували 200 денг. Фракціями рубля були полтина — 1/2 рубля та четвертца — 1/4 рубля, а лічильною одиницею став алтин — шість денг. Набір монетних номіналів упродовж тривалого часу залишався доволі скромним. Крім денги, у більшості удільних князівств карбували лише південгу (полушку). У зв'язку з посиленням Москви її монета поступово витіснила з ринку монетну продукцію інших володінь і стала панівним засобом грошового обігу на землях Північно-Східної Русі. Певне місце монети так званого удільного періоду посідають і на грошовому ринку Чернігово-Сіверських земель, які часто ставали ареною військово-політичного протистояння між литовськими та московськими князями.

У XIV ст. землі Буковини потрапили в залежність від Молдавського князівства. Його творцеві— господарю Богдану І (1359—1365)— приписують початок молдавського монетного карбування. Однак найвірогідніше початок емісії молдавських грошів припадає на 1386—1387 рр., коли господар Петро Мушат (1365—1392) проводив самостійну зовнішню політику, а в середині країни спостерігалося економічне піднесення. Метрологічно молдавська монетна система була наближеною до тогочасної монетної системи Галицької Русі і виводилась з неї. Цьому сприяли тісні торговельні взаємини між обома регіонами, а також політична залежність Молдавського князівства від Польщі. Вага грошів Петра Мушата — 0,92—0,98 г, а діаметр — 18,5—20 мм. На їх аверсі вміщувався герб князівства — зображення голови бика (тура), між його рогами — п'ятипроменева зірка, а справа та зліва від морди тварини — півмісяць та розетка (квітка шипшини). Основним елементом реверса монети був двопільний гербовий щит старофранцузького (норманського) типу. Праву половину щита займали 3 або 4 горизонтальні балки (фасції), а на лівій зображались від 1 до 7 лілій. Варто зауважити, що реверс грошів Петра Мушата дуже подібний до реверса подільських монет Костянтина Коріятовича, які випускалися у Смотричі. Карбування молдавських монет відбувалося у столиці князівства — Сучаві, де був утворений стаціонарний монетний двір — херегія. Започаткований Петром Мушатом тип монет став зразком для подальших випусків молдавських господарів. Упродовж XIV—XV ст. карбовані в Сучаві гроші посідали певне місце в частці монетної маси сусідніх з Молдавією українських земель — Покуття, Прикарпаття та Поділля.

Велике князівство Московське. Дмитро Донськой. Денга. Срібло. 1363—1389

Велике князівство Московське. Дмитро Донськой. Денга. Срібло. 1863—1389

Література

Быков А. А. Монеты Турции XVI—XVII веков. - - Ленинград, 1939.

Зварич В. В. З історії Львівського монетного двору в середині XVII ст. // Архіви України. — 1971. — № 2.

Зварич В. В., Шуст Р. М. Нумізматика: Довідник. — Тернопіль, 1998.

Котляр М. Ф. Галицька Русь у другій половині XIV - першій чверті XVct. Історико-нумізматичне дослідження. — Київ, 1968.

Котляр М. Ф. Грошовий обіг на території України в епоху феодалізму. — Київ, 1971.

Котляр М. Ф. Нариси історії обігу і лічби монет на Україні XIV— XVIII ст. — Київ, 1981.

Котляр И. Ф. Проблемы и основные итоги исследований монет Червонной Руси //Нумизматика и сфрагистика. — 1965. — №2.

Погорілець О., Саввов Р. Монета подільського князя Константина // Нумизматика и сфрагистика. — Киев, 2004. — № 3. — С. 24—29.

Рябцевич В. ff. К вопросу о денежном обращении западнорусских земель в XIV—XV вв. // Нумизматика и сфрагистика. — Киев, 1965. — № 2.

Сивере А. Топография кладов с пражскими грошами. — Петроград, 1922.

Спасский И. Г, Русская монетная система. — Ленинград, 1961.

Федоров Д. Монеты Прибалтики XV—XVIII столетий. — Таллин, 1966.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші