Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Література

У літературному розвитку під радянської України 20—30-х років поєднувалися демократичні традиції дореволюційної доби і новий досвід свіжих сил, пробуджених українською революцією. Письменники створювали різні гуртки, студії, шукали своє місце в літературному процесі. Художні здобутки багатьох талановитих митців зростали. До цього часу сформувалася яскрава революційно-романтична течія: П. Тичина, В. Еллан-Блакитний (Елланський), В. Чумак, В. Сосюра. Активно виступали представники інших напрямів і творчих течій у літературі: М. Рильський, П. Филипович, М. Драй-Хмара. Значним внеском у літературне життя республіки були памфлети М. Хвильового, сонети М. Зерова, новели й оповідання Г. Косинки, сатира і гумор О. Вишні, І. Микитенка. Побачили світ високохудожні твори І. Лє, Г. Епіка, 10. Японського та багато інших.

Характерною особливістю літературного процесу в Україні у ті часи було виникнення й розпад багатьох літературних організацій. Важливе місце серед них посідали спілка селянських письменників "Плуг", організації робітничих письменників "Гарт" та молодих письменників-комсомольці в "Молодняк", об'єднання вихідців із західноукраїнських земель "Західна Україна", група письменників-конструктивістів "Авангард", Всеукраїнська спілка пролетарських письменників (ВУСПП), угрупування футуристів "Нова Генерація " тощо. Особовий склад цих об'єднань не був сталим, тривав перманентний перехід письменників з однієї творчої групи до іншої.

У 1925 р. виникла Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об'єднала 22-х письменників. Ідейним керівником ВАПЛТТЕ був М. Хвильовий, а першим її президентом М. Яловий. Це була літературно-мистецька організація талановитих письменників, які прагнули протистояти адміністративно-командному втручанню чиновників від культури у творчі справи.

Дискусія щодо визначення шляхів розвитку української літератури широко розгорнулася в 1925 р. У цій дискусії разом із творчими питаннями поступово почали визрівати й політичні оцінки, а згодом і політичні звинувачення. Одним із найбільш дискусійних моментів було гасло " Геть від Москви!" М. Хвильового, що стосувалося ставлення до російської літератури. Йшлося не про розрив із російською культурою, адже письменник у своїй творчості звертався до російських класиків і тогочасних літераторів, а про використання досягнень світового мистецтва. Це був виступ за самобутність української національної культури, проти хуторянства й відрубності літературного процесу в Україні. Проте учасники дискусії — письменники, державні й партійні керівники республіки — звинуватили М. Хвильового в націоналізмі, який, до того ж, начебто був представлений новою ідеологічною течією — хвильовизмом.

Для літературного життя Західної У країни, як і підрадянської, характерною була його політизація. Зазвичай поети і письменники гуртувались навколо часописів. Важливе місце в цьому зв'язку посідав "Літературно-науковий вісник" (з 1933 р. — "Вісник"),навколо якого об'єднувалися представники націоналістичного спрямування, зокрема О. Бабій, С. Маланюк, Ю. Клен, У. Самчук. Останній став відомим завдяки автобіографічній трилогії "Волинь" та роману "Марія".

Журнал "Вікна" видавала літературно-мистецька група "Горно", до якої входили прорадянськи налаштовані письменники В. Бобинський, О. Гаврилюк, Я. Галаи, П. Козланюк та ін. Окремі з них систематично друкувалися в радянській періодиці.

Навколо літературно-мистецького місячника "Назустріч" єдналася група далеких від політики митців на чолі з критиком М. Рудницьким. Своєрідними об'єднавчими осередками були також "Дзвони", "Поступ", "Нові шляхи", "Наша культура" та ін.

Більшість літераторів намагалися триматися осторонь від партійних розбіжностей і творили, виходячи зі свого розуміння світу. До них передусім належали письменники старшого покоління: В. Стефаник, О. Кобилянська, Марко Черемшина, О. Маковей. їх наслідували молодші — Б.-І. Антонич, І. Вільде, Б. Лепкий, А. Чайковський, Ю. Шкрумеляк та ін.

Чимало українських письменників після поразки революції опинилися в еміграції. У Франції працював В. Винниченко. В Чехо-Словаччині — О. Олесь. Там склалася "празька школа" молодих українських літераторів, до якої, серед інших, входили О. Ольжич (Кандиба), О. Теліга, О. Лятуринська, Ю. Липа.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші