Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія українського літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Класові переоцінки творчості Т. Шевченка (Д. Тамарченко), П. Куліша й І. Франка (Є. Кирилюк)

Найактивніше своєрідність української літератури і "виправлення" її реалізмом простежувались у період війни в роботах про творчість чотирьох письменницьких постатей — Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка і М. Коцюбинського. Шевченківській темі, зокрема, була присвячена монографія Д. Тамарченка "Творчість Тараса Шевченка і російська революційно-демократична література" (1944). Про І. Франка і П. Куліша опублікував чималі за обсягом статті Є. Кирилюк ("Реалізм Івана Франка", 1943; "П.О. Куліш і його значення в історії української культури", 1944), а М. Коцюбинському були присвячені три збірники матеріалів, пов'язаних із творчою співпрацею письменника із західноукраїнськими вченими і літераторами — В. Гнатюком, О. Кобилянською, О. Маковеєм та іншими (1942—1943).

Д. Тамарченко зробив (на його думку) "першу спробу цілісного вивчення творчості Т. Шевченка... і російської літератури "мужицьких демократів" (О. Герцена, М. Некрасова, М. Чернишевського, М. Добролюбова. — М.Н.) як прояву загальних закономірностей єдиного стилю революційно-демократичного реалізму"14. До такого реалізму дослідник підтягував будь-які літературні явища, в яких хоча б ескізно з'являвся мотив "критичного" ставлення героїв чи авторів до існуючого суспільного ладу. Багато місця в роботі відведено з'ясуванню суперечностей у "революційно-демократичному реалізмі". На думку дослідника, ті суперечності виникали на межі зв'язків світогляду "мужицьких демократів" із світоглядом "старих" утопістів і просвітителів. Посилаючись на твори Г. Плеханова, Д. Тамарченко говорить, що їм ("мужицьким демократам") не вдавалося точно означити рушійні сили історії (вони, мовляв, орієнтувалися на селянство і водночас не могли позбутися переконання, що "думка править світом") і суть самої людини як "природного" та "соціального" продукту. Тому "мужицькі демократи" були революціонерами, соціалістами і разом з тим — просвітителями й утопістами. "Це становить основну суперечність в ідеології і в творчості прозаїків і поетів селянської демократії" (98). Щодо власне творчості, то її суперечність автор вбачав у наявності різних типів реалізму як художнього методу "мужицьких демократів". Один із них — реалізм критичний, головна заслуга якого "в об'єктивному викритті всіх основ класового суспільства. Велич критичних реалістів полягає в тому, що вони свідомо нехтували своїми класовими і політичними симпатіями в ім'я художньої правди" (103). "Другий тип реалізму — так званий об'єктивний, безсторонній. Цей реалізм, — підкреслює Д. Тамарченко, — не дає повної картини дійсності, бо в ній відсутній класовий погляд автора. Третій тип реалізму — революційно-демократичний, який відрізняється від критичного реалізму не тільки внутрішньою єдністю об'єктивного змісту і суб'єктивного ставлення письменника до зображуваної дійсності, але й становить нову художню систему" (114). Основоположником революційно-демократичного реалізму Д. Тамарченко називає Т. Шевченка. "Він перший не тільки в українській, але й у російській літературі зосередив свою увагу на викритті обставин і відносин, якими породжувалися і підтримувалися пороки кріпосницької Росії" (116). Цим останнім міркуванням дослідник "підводив" творчість Т. Шевченка під вислів Ф. Енгельса, що реалізм передбачає, крім правдивості деталей і типовості характерів, також типовість обставин. Цей вислів, наголошував Д. Тамарченко, ввібрав у себе характеристику не просто реалізму, а художнього принципу загалом, "який вперше послідовно здійснюється в мистецтві соціалістичного реалізму" (118). Досягнуто, отже, в теоретичній роботі того, що й потрібне було класово-ідеологічному псевдолітературознавству: в історичному аспекті витрактувано феномен творчості під кутом зору класової ідеології, виявлено у тій ідеології відсутність розходжень з теоретичними настановами її основоположників і показано рух творчості в дусі тих настанов аж до "найвищої форми художнього розвитку" (тобто — до соціалістичного реалізму), де, на відміну від інших реалізмів-попередників, немає вже ніяких суперечностей і вразливих місць. Об'єктивність і загальноприйнятність цих своїх висновків Д. Тамарченко не знайшов, звичайно, чим аргументувати, окрім одного: він зіслався на те, що "використав поради і вказівки О. Білецького, С. Маслова, М. Петровського, П. Тичини і І. Ям польського".

Є. Кирилюк свої судження про творче обличчя І. Франка і П. Куліша міг би вважати суто авторськими, але його методологічний принцип залишався таким же "груповим", як і в Д. Тамарченка. Еволюцію автора "Каменярів", наприклад, дослідник трактував як рух від ідеалістичного до матеріалістичного уявлення про мистецтво, що само собою "виправляло" його твори в бік реалізму як "вірності життю". Вершинним при цьому визнається, звичайно, повість "Борислав сміється", бо в ній показано "зародки робітничого руху, його успіхи і невдачі"". На шляху до розуміння реалізму І. Франко, на думку Є. Кирилюка, долав неабиякі труднощі й суперечності. Не приймаючи, скажімо, міркувань про реалізм автора "Миколи Джері" І. Нечуя-Левицького, І. Франко водночас не розумів художньої сили "Гайдамаків" Т. Шевченка, був дуже своєрідним у розумінні методу творчості Е. Золя ("Франко помилявся, вважаючи, що реалізм далі вже не може йти") та ін. Але все це не зашкодило йому (Франкові) вийти в кінцевому підсумку на шлях "революційно-демократичної естетики", що практично продемонстровано поетом у гімні "Вічний революціонер". Такий фінал франківської еволюції цілком укладався в рамки класово-ідеологічного літературознавства, бо він (як і в трактуванні Д. Тамарченка "фінал" Т. Шевченка) "логічно" вписувався в переддень очікуваного соціалістичного реалізму. Те, що власне естетика при вирішенні цієї проблеми залишалася поза будь-якою увагою, нікого, звичайно, не турбувало.

Складніше було з постаттю П. Куліша, оскільки в нього ніяк не можна було спостерегти такої "прямої" еволюційності. Причина, виявляється, полягала в класовій приналежності автора "Чорної ради". "Соціальною пуповиною, — пише Є. Кирилюк, — письменник був зв'язаний зі своїм класом і ніколи цих зв'язків, по суті, не розкривав. Клас цей — козацькі пани (? — М.Н.), що поступово перетворювались на сільську буржуазію",в. До такого "камертону" дослідник прислухався далі в процесі аналізу всього життєвого і творчого шляху письменника. І тоді виходило: в політиці П. Куліш завжди залишався на позиціях "буржуазного лібералізму", в світогляді він — романтичний натурфілософ, що єднався з християнським євангелізмом; у художній прозі — патріот України, який, проте, виявив "певне критичне ставлення до "малороссийской черни", зокрема — до запорожців; у поезії — постійний опонент "примітивного наслідування народно-поетичних форм" і прихильник традицій російської і світової поезії. Ці риси почасти видозмінювались протягом різних етапів Кулішевого творчого шляху (перший — до арешту 1847 p., другий — до реформи 1861 p., третій — після реформи і до кінця життя, тобто до 1897 p.), але на них завжди лежала печать висхідної політичної позиції письменника — "буржуазний лібералізм". І все ж, наголошував Є. Кирилюк, "чимала частка" діяльності П. Куліша (патріотичні поривання, спроби орієнтуватися в творчості на російську і світову літературу тощо) заслуговує, кажучи словами М. Коцюбинського, "на нашу велику повагу і вдячність" (166).

Незважаючи на те, що все це було щільно обставлено у статті чужорідним для мистецтва класовим частоколом, такий висновок доводиться сприймати як явище для того часу позитивне і навіть прогресивне. Не мине й двох літ, як будь-яка прихильна згадка про П. Куліша вже трактуватиметься офіційним літературознавством як крамола. Бо набирав уже сили новий етап літературно-наукового процесу — час розкидання каміння. Бо ж із нашестям зовнішніх ворогів нібито покінчено і з'явилася можливість знову починати боротьбу з ворогами внутрішніми. Така вже логіка існування всіх тоталітарних режимів і наук, що їх обслуговують.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси