Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Страхова справа arrow Страхування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Медичне страхування у Німеччині

Системи охорони здоров'я країн Західної Європи традиційно поділяють на дві групи: створені за "бевериджською" та "бісмарківською" моделями"1. Першу систему, так звану бюджетну, запропонував В. Беверидж (W. Веуегіс^е) у 1942 р. у Великій Британії. Ця система полягає в тому, що медичне обслуговування доступне для всіх громадян і фінансується за рахунок цільового оподаткування. Медичний персонал отримує заробітну плату залежно від кількості пацієнтів, яких він обслуговує. Така система домінує в багатьох розвинутих країнах і запроваджена в Данії, Ірландії, Швеції, Фінляндії та інших країнах. До її переваг можна віднести загальну доступність медичного обслуговування, контроль з боку держави за витратами, справедливість розподілу засобів.

За основу другої системи було прийнято німецьке соціальне законодавство О. Бісмарка. За нею медицина фінансується за рахунок обов'язкових внесків підприємству спеціальні фонди, які створюються за професійною або територіальною ознакою. Страхувальниками працюючого населення в системі обов'язкового медичного страхування є підприємства, установи та організації. Управління цими фондами здійснюють представники застрахованих.

Громадяни, які не підлягають такому медичному страхуванню, або охоплені різноманітними державними соціальними програмами, або застраховані в приватних страхових компаніях. Така система набула найбільшого поширення у Німеччині, Швейцарії та Франції.

Сьогодні в Німеччині медичне страхування здійснюється через суспільні лікарняні каси, побудовані здебільшого за територіальним принципом і частково за професійним або галузевим.

Витрати на охорону здоров'я у Німеччині постійно зростають і становлять близько 10,6 % ВВП, або 2840 евро на одну особу1.

У суспільних лікарняних касах застраховано близько 90 % населення країни. Страхові внески діляться між роботодавцем та працівником приблизно порівну і становлять 12-14 % заробітної плати працівника до оподаткування. При розрахунку внесків до уваги беруться лише перші 63 тис. євро річного доходу працівника, а для східних земель - 52,8 тис. євро. Непрацюючі члени родини, як правило, є автоматично застрахованими за такою страховкою безкоштовно. Набір послуг, що відшкодовуються медичною касою, включає визначений перелік необхідних медичних послуг і не залежить від величини внесків окремої особи.

Менше 10 % населення Німеччини мають приватні медичні страховки і відповідні внески в державні лікарняні каси не здійснюють. Страхуватися приватно мають право особи, річний дохід яких становить більше 47 250 євро. Ця межа переглядається урядом щороку. Внески в цьому випадку залежать від обраного набору послуг, віку, стану здоров'я, сфери діяльності і т. ін. застрахованої особи. За приватною медичною страховкою можна отримати більш якісний та повний перелік медичних послуг, але відшкодування страховою компанію здійснюється лише після їх фактичного надання й оплати страхувальником. Приватна страховка не завжди дорожча за державну, оскільки можна обрати мінімально необхідний набір послуг. Близько 0,3 % населення країни не має медичної страховки.

Переваги німецької системи медичного страхування: o гарантований державою високий рівень медичного обслуговування громадян незалежно від їх фінансових можливостей;

  • o максимальне охоплення обов'язковим медичним страхуванням населення;
  • o високі витрати на фінансування галузі охорони здоров'я у країні в цілому;
  • o пропаганда профілактичних оглядів і превентивного лікування з боку суспільних лікарняних кас;
  • o значне державне фінансування наукових досліджень у сфері медицини, медичних навчальних закладів та клінік при них.

Німецька система медичного страхування має цілу низку переваг, проте треба назвати і її недоліки, на які слід звернути увагу, розробляючи модель медичного страхування для України.

По-перше, постійне збільшення розмірів відрахувань на медичне страхування, які нині становлять приблизно 13,4 % заробітної плати до оподаткування1. Сьогодні прогнозується подальше зростання цього показника. Насамперед це пов'язано з погіршенням демографічної ситуації в країні.

По-друге, суттєве збільшення організаційних витрат в системі охорони здоров'я. У лікарняних касах вони становлять приблизно 5 % від суми внесків. У розрахунку на одну застраховану особу в 1992 р. вони становили 106 євро, а у 2005 р. - 159 євро, що свідчить про неефективну організацію роботи суспільних лікарняних кас. Крім того, додаткові витрати створює мережа посередників, які збирають та акумулюють рахунки за медичні послуги і передають у лікарняні каси.

Система надання переважної більшості медичних послуг через приватні праксиси (лікарські кабінети) теж має низку недоліків:

  • - конкуруючи за пацієнта, праксиси не обмінюються необхідною інформацію стосовно стану його здоров'я, що суттєво впливає на ефективність лікування;
  • - кожен праксис повинен мати повний набір дорогого медичного обладнання на противагу, наприклад, українським поліклінікам, де її лікарі використовують спільно;
  • - лікарі різних напрямів працюють у різних пракейсах, що створює певні незручності й додаткові затрати часу для пацієнтів.

По-третє, обмежений контроль з боку суспільних лікарняних кас за обсягами та якістю наданих медичних послуг. Рахунки за медичні послуги збирають та акумулюють посередницькі організації, а потім передають їх у лікарняні каси. За таких умов лікарняні каси безпосередньо не спілкуються з пацієнтами і відповідно не контролюють обсяг і якість наданих послуг. З іншого боку, в цій анонімності полягає і перевага такої системи охорони здоров'я. Лікарняна каса не може обмежувати необхідний обсяг медичних послуг для застрахованих осіб заради економії коштів. Крім того, на сьогодні в Німеччині, немає єдиного носія, в якому накопичується вся інформація про стан здоров'я людини.

По-четверте, лікарняні каси не накопичують страхові внески і не мають можливості займатися інвестиційною діяльністю та отримувати прибутки від розміщення зібраних коштів.

По-п'яте, перелік гарантованих медичних послуг за обов'язковим медичним страхуванням постійно зменшується. Сьогодні це вже стосується низки стоматологічних послуг, купівлі окулярів і контактних лінз тощо. Також є проблема черг до певних лікарів, а деякі операції потрібно очікувати майже півроку.

Системи охорони здоров'я країн Західної Європи існують уже понад 100 років і головною їх перевагою на сьогодні є значний обсяг фінансування. Але водночас вони мають і цілу низку недоліків, основним з яких є відсутність накопичувальної складової в системі обов'язкового медичного страхування, що має загрозливі наслідки за теперішньої демографічної ситуації.

Висновки

  • 1. Страхова справа у Німеччині розділена між системою державного соціального забезпечення і приватним сектором. Соціальне страхування є обов'язковим для всіх найманих працінників, якщо вони не застраховані у приватному секторі. Приватний страховий сектор у Німеччині представлений такими видами страхових компаній: акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування, публічно-правові (державні) страхові компанії.
  • 2. Найбільшого розвитку у Німеччині набуло індивідуальне (особисте) страхування, яке займає більше 80 % страхового ринку. Незважаючи на це, порівняно з іншими промислово розвиненими країнами Європи щільність страхування на одного жителя та ступінь страхового проникнення в країні досить низькі.
  • 3. Федеративний устрій Німеччини є важливим фактором у розвитку каналів розподілу страхових послуг. Регіональні страховики підтримують свою присутність у всіх федеральних землях. Продаж страхових полісів здійснюється через мережу страхових агентів, страхових брокерів, напряму у відділеннях страхових компаній.
  • 4. Страхова діяльність у Німеччині піддається досить жорсткому державному регулюванню. Всі компанії, що діють на німецькому страховому ринку підлягають нагляду з боку Федерального органу з нагляду за ринком фінансових послуг (BAFIN).
  • 5. Система медичного страхування Німеччини тривалий час вважалася однією з найкращих в ЄС. її перевагами є: гарантований державою високий рівень медичного обслуговування громадян; максимальне охоплення обов'язковим медичним страхуванням населення; високі витрати на фінансування галузі охорони здоров'я; масштабна пропаганда профілактичних оглядів і лікування; значне державне фінансування наукових досліджень у сфері медицини. Але сьогодні зміна економічних та демографічних факторів виявила цілу низку її суттєвих недоліків, на які слід звернути увагу, розробляючи модель медичного страхування для України. Серед головних - постійне збільшення розмірів відрахувань на медичне страхування та зменшення переліку гарантованих медичних послуг.

Навчальний тренінг

Основні терміни і поняття

Публічно-правові страхові компанії; Федеральний орган із нагляду за ринком страхових послуг (BAFIN); суспільна лікарняна каса; система охорони здоров'я, "бевериджська" модель; медичний праксис.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші