Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Історія релігій світу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Тибетський буддизм

Тибет па початку середньовіччя

III—IV ст. стали переломними в політичній та культурно-господарській історії Тибету. Раніше всі народи нагір'я поклонялися різним богам, а їхні криваві культові ритуали залишалися ще досить примітивними, але на світанку середньовіччя закордонні місіонери принесли в Тибет нову релігію, а з нею — нові політичні, культурні й господарські традиції, які напрочуд вдало прижилися в тибетських умовах. Називалася ця релігія бон (її європейський аналог звався мітраїзмом).

Безпосередня історія бону починається одночасно з проповідями Заратуштри, з яких синкретична релігія індо-іранського дуалізму розпалася на зороастризм і бонмітраїзм. Засновником бонської "світлої релігії світла й правди" вважається проповідник Шенраб (Шенрабмібо) родом із країни Елам (на кордоні Месопотамії та Південно-Західного Ірану). Прийняття Ахеменідом Ксерксом (VI ст. до н.е.) зороастризму не залишило гнаним мітраїстам шансів на ідейну перемогу в стародавньому Ірані. Послідовники Шенраба емігрували й розсіялися по всій Євразії від Риму до Монголії, і її перших століттях н.е. бон спочатку через ефталітів потрапив до Шаншуну (країна Гільгіт), а потім прийшов і до тибетців.

Окрім ораторських здібностей, бонські проповідники (шени) вміли ворожити, чаклувати, лікувати й убивати травами та гіпнозом, володіли секретами телепатії, і навіть запевняли, що можуть регулювати погоду, тому результат їхньої пропаганди виявився блискавичним: тибетці масово прийняли мітраїзм.

Священну книгу Шенрабмібо переклали тибетською (так виник священний бонський канон Тибету — Лубум). По всій країні були створені осередки бонської церковної організації з відповідною ієрархією, кліром, організованим культом і тенденцією втручатися и політику. Мітру тибетці звали Кунтуцзангпо ("Всеблагий"), а Матір-Землю — або як ніжну "Велику Матір Милосердя й Любові", або як гнівну "Славну царицю трьох світів" (Неба, Землі та Підземно-Підводного царства). Жерці бону (шени) здобули колосальний авторитет, носили білий одяг і викликали пошану в простих адептів масштабністю й кривавістю урочистих музично-жертовних містерій.

Засилля шенів стурбувало деяких племінних вождів, проте зупинити мітраїзацію Тибету вони не змогли, й змушені були поділитися владою з пришельцями, тим паче, що шени принесли нові, інтенсивніші технології близькосхідного походження. На Тибеті з'явилися іригація (що різко збільшило продуктивність рільництва й садівництва), мостобудівництво (сприяло товарообміну), ткацький верстат. У тваринництві з'явилися ефективніші від попередньої тяглової худоби гібридні породи мулів (помісь віслюка й кобили) і хайників (помісь яка й корови).

Карколомне зростання продуктивності господарства сприяло швидкому демографічному піднесенню (населення плоскогір'я сягнуло 2,5— 3 млн чоловік, що збігається з показниками XX ст.), а збільшення обсягів додаткового продукту створило сприятливі умови для інтенсивного державотворення. Проте возз'єднання племінних вождівств не влаштовувало бонську церкву. Сильна, централізована влада могла стати серйозним конкурентом для шенів, а пам'ять про ахеменідські переслідування аж ніяк не спонукала їх до підтримки ідеї могутньої деспоти, тому в середньовіччя тибетці вступили розділені "на безліч родів, які не мають правителя і не визнають єдиновладдя, а живуть общинами". 17— 20 князівств постійно воювали між собою, а ті з "царів" (ценпо), які загрожували бонській владі, швидко розплачувалися за це життям. Однак перманентна тотальна різанина, що тривала століттями, втомила людей, і врешті-решт процес консолідації почався.

Збирати єдину державу почав удачливий вояка і реформатор Намрі (570—620) — вождь племені Ярлунг. Суспільство поділялося тепер на три стани: аристократів, з яких формувався державний апарат (радники, чиновники, придворні, воєводи, гвардійці тощо) і котрим як бенефіції давали на час служби кхол-юл ("землю за службу"); вільних простолюдинів — які платили "сильному (мужньому) чоловіку" (ценпо —"цар") ренту-податок за користування землею і служили в разі війни у війську; а також трен (особисто залежних) — котрих позбавляли земельних ділянок і права служити у війську за шкідливі думки, гордість, неприборканість. Владні структури утримувалися за рахунок доходів із земель "царського домену", податків із простолюдинів і майна страчених злочинців, проте грошей на утримання армії та чиновників бракувало — і Намрі як талановитий полководець знайшов вихід у війні.

Шлях мілітаризації виявився надзвичайно продуктивним. Війна (військова здобич і данина з поневолених народів) ситно годувала військо, а задоволена добробутом армія молилась на ценпо, якому тепер, здавалося, не були страшними шени. Намрі об'єднав під своєю владою весь Південно-Східний Тибет, здійснив кілька вдалих походів у Східну й Центральну Індію, вибив з Тогону тюркютів. Одначе в 620 р. Намрі втратив обережність й одразу ж поплатився за це: його умертвили шени.

Після смерті вождя суперечності створеної завоюваннями держави проявилися на повну силу. Повстали підкорені племена (наелектризовані бонськими жерцями), перегризлися за владу аристократичні роди, збунтувалися невдоволені жорстокістю й несправедливістю царського суду трен тощо. Кривава війна всіх проти всіх тривала дев'ять років, і тільки коли підріс і ступив на престол Сронцзангамбо (син Намрі), в державі страшними репресіями вдалося відновити порядок.

Опорою централізації знову стала збідніла в період усобиць армія, яка пам'ятала про "золоті часи" Намрі, коли переможні завоювання давали гвардійцям добробут, повагу підданих і впевненість у майбутньому. З такою опорою можна було діяти енергійніше, і молодий 13-річний ценпо Срон-цзангамбо (кит. Луньцзань, 629— 649/650) — "людина відважна й з великими здібностями" — навів порядок драконівськими методами (вісім вищих вельмож за спробу вчинити опір вінценосний юнак зарубав власноручно, а решту "бунтівників" віддав на розправу гвардійцям). Шенам молодий ценпо довіряти більше не міг. У пошуках підтримки він звернув увагу на невелику общину бритоголових монахів, які прийшли в VI ст. до Тибету з Непалу. Це були буддисти.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші