Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Економічна думка

У становленні й розвитку ісламських цивілізацій принципове значення має не стільки економічна теорія, скільки релігія. Загальною у надто різноманітній картині суспільно-політичного устрою ісламських країн є тенденція до відродження й утвердження тих самих духовних початків і традиційних цінностей, що формують основу ісламської цивілізації. Причини так званого ісламського відродження (підйому, політизації, радикалізації та ін.) по лягають у розчаруванні та фрустрації, яка випливає з того, що спілка прихильників єдиного "правильного" вчення опинилася у сучасному світі на узбіччі світової цивілізації, переживає занепад, вимушена безсило дивитися, як "невірні" правлять людством і світом загалом. Насамперед це стосується арабського світу, який втратив славу і могутність. Нині серед учених у світі лише 1 % мусульман. Вважають, що тільки в Ірані більше вчених, ніж у всьому мусульманському світі, а ВВП усіх арабських країн на кінець XX ст. був меншим (531 млрд дол. США), ніж в Іспанії (595,6 млрд).

Ідея "регіонального ісламського проекту" найліпше відображена в "лівійській альтернативі", сутність якої виклав лідер Лівійської Джамахірії Муамар Каддафі у праці "Зелена книга" (1976—1979) (укр. пер. 2002 р.). Суспільний аспект розробленої ним Третьої світової теорії, про що йдеться в останній частині книги, автор характеризує як єдину можливу універсальну модель розвитку, котру може використовувати все людство.

"Лівійська альтернатива" ґрунтується на двох глобальних положеннях: ісламі та ідеї відтворення общинно-племінного суспільства. Основою політичного устрою суспільства, де живе "коранна" людина, є істинна влада народу, яку М. Каддафі розглядає як народний самоконтроль. Його здійснюють через народні конгреси і комітети, котрі вільно обирають всі громадяни. Природна демократія розвиває традиції общинної, племінної організації і не потребує широкого спектра суспільних інституцій (крім профспілок і професійних об'єднань).

Основою формування стосунків між людьми автор вважає плем'я, оскільки: 1) у ньому створюються ліпші умови для виховання духовних, моральних і соціальних цінностей в людині, воно забезпечує своїх членів тими самими матеріальними потребами та соціальними перевагами, що й сім'я; 2) надійно контролюється поведінка індивіда. Людина за межами родини іноді може поводитися невідповідно, чого вона не зробить у родинному колі; 3) у племені, порівняно з сім'єю, більші можливості реалізуватися як особистість. На рівні нації такі можливості ще більші, але контроль недостатній; 4) плем'я — це природний соціальний захист людини, що забезпечує її соціальні потреби. Порівнюючи націю з племенем, М. Каддафі зауважив, що історичною основою утворення будь-яких націй залишається спільне походження і доля, останнє має істотне значення для становлення нації.

В економічній моделі М. Каддафі власності фактично немає. Взаємини формуються на партнерстві, безпосередньому обміні працею або виробленим продуктом: "хто виробляє, той і споживає". Жоден не має права займатися економічною діяльністю з метою присвоєння багатства в тій кількості, що перевищує потреби людини; якщо не сама людина контролює власні потреби, то виникає боротьба. Розв'язати цю проблему можна не шляхом зміни власності, а ліквідувавши найману працю і заробітну плату, що позбавляє працівника будь-якого права на вироблений ним продукт, незалежно від того, на користь держави чи приватного підприємця. Тільки праця на себе робить людину самостійною.

Подібні ідеї М. Каддафі схожі з лассальянською концепцією "неурізаного продукту праці", проте суттєва відмінність полягає в тому, що вони відповідають новій концепції: нація — велике плем'я, нею керує вождь, який консолідується з общинною радою. На відміну від ринкової економіки, господарські зв'язки всередині такої общини мають характер відносин між конкретними виробниками, які залежать один від одного. Такі стосунки скріплені родинністю й освячені релігією.

Вони є центром уваги і сучасних дискусій серед учених економістів світу. Окремі ідеї економічної теорії М. Каддафі у світі сучасних ринкових трансформацій життєздатні. Головна ідея теорії викладена у підрозділі "Вирішення економічної проблеми (соціалізм)", де в аспекті історичного процесу розвитку суспільства автор розглянув насамперед науково-технічний розвиток, який становить основу соціальних та економічних перетворень. Автор "Зеленої книги" показав кількісні та якісні зміни в головних складових виробничого процесу в період переходу до науково-технічної революції у галузі матеріального виробництва — засобах праці, предметах праці й робочій силі, його організації. Водночас М. Каддафі особливу увагу приділив історично важливим змінам у відносинах між працівниками і роботодавцями, господарями і виробниками, відносинах власності, розкрив суть і наслідки цих змін. З одного боку, вони призвели до поліпшення становища виробників, порівняно з попереднім часом, наприклад, напередодні промислової революції. Робітники, технічні спеціалісти й адміністративні службовці домоглися прав, які раніше здавалися нездійсненними. Відбулися також суттєві кількісні та якісні зміни в робочій силі суспільства. Найважливіші серед них: зменшення чисельності робітничого класу у міру розвитку науки і техніки, зростання продуктивності праці робітників, їх загальної й технічної освіченості.

З другого боку, автор "Зеленої книги" зазначав, що "економічна проблема продовжує існувати, вона все ще чекає радикальних вирішень"1.

Проте сутність економічної проблеми трактується специфічно: це не проблема рідкісності (обмеженості) економічних ресурсів, типова для сучасних підручників з економіки, і не проблема докорінних змін відносин власності на засоби виробництва, характерна для ортодоксальних марксистів. На думку М. Каддафі, це проблема існування найманої праці ("тимчасового рабства"), коли виробники є не партнерами, а найманцями. "Заходи, що здійснювалися у галузі заробітної плати, жодним чином не вирішили проблему. Не дивлячись на відмінність форм власності, починаючи від консервативних і закінчуючи прогресивними, робітники у своїх відносинах із власниками або виробниками, підприємствами з погляду власних інтересів, залишаються найманими за всіх нинішніх форм власності"2. Тому остаточне розв'язання проблеми полягає в тому, що наймані працівники стають партнерами, які самі виробляють і використовують результати праці. У цьому разі судження М. Каддафі докорінно відрізняється від поглядів як західних економістів, так і уявлень марксистів.

Водночас він неодноразово звертав увагу на органічну незмінність складових виробництва з погляду їх значення та ролі у виробничому процесі. Не зважаючи на колосальні зміни, природні фактори виробництва залишились по суті такими самими. На його думку, така незмінність переконливо свідчить про потребу звернутися до природних правил з метою остаточного вирішення економічного питання, оскільки всі попередні спроби, коли нехтували цими правилами, були невдалими.

Отже, теоретичне розв'язання економічної проблеми, вважає автор "Зеленої книги", ґрунтується на природних, тобто об'єктивних, економічних законах. Вони лежать в основі пропонованого нового соціалістичного ладу. Саме опора на об'єктивні економічні закони є сильним аспектом Третьої світової теорії.

При цьому М. Каддафі зважав на рівнонеобхідність, рівноправність і рівноцінність усіх складових виробничого процесу. Тому кожному елементу він надає певну частку у продукті, виробленому підприємством. Звичайно, це відступ від трудової теорії вартості. Проте завдяки йому відкривається шлях до створення нового соціалістичного суспільства, в якому задоволення матеріальних і духовних потреб людей здійснюватиметься без експлуатації або закабалення інших. Остаточне вирішення проблеми — це знищення прибутку, — стверджує Каддафі, — але оскільки прибуток є рушієм економічного розвитку, то його не можна усунути адміністративним шляхом, вів зникне в процесі розвитку соціалістичного виробництва і задоволення матеріальних потреб суспільства в цілому і кожного його члена зокрема. В кінцевому підсумку до зникнення прибутку веде праця з метою збільшення прибутку. Очевидно, що лідер Лівійської Джамахірії у своїх діалектичних судженнях щодо товарно-грошових відносин враховує позитивний і негативний досвід їх використання в умовах колишнього державного соціалізму. Водночас розкривається перспектива їх використання в межах ринкового соціалізму.

Оригінальністю ісламської моделі розвитку економіки є гармонія поєднання моралі й бізнесу. Саме через етику з'ясовується сутність економіки по-ісламськи.

Комерційна й етична поведінка економічних агентів визначається заповідями, описаними в багатьох сурах Корану, вони мають соціальну орієнтацію. Тобто основа ісламської моделі соціально-економічного розвитку — не виключно економічна доцільність, а забезпечення соціальної справедливості результатів господарської діяльності, з одного боку, і моральність її методів з іншого. Принципи соціальної спрямованості економічних відносин і справедливого розподілу доходів у суспільстві покладено в основу "Зеленої книги" М. Каддафі.

У сучасних умовах світового економічного розвитку модель, яка ґрунтується на принципах ісламського права, все більше привертає увагу своєю соціальною орієнтацією економіки. Проблему соціального забезпечення населення активно обговорюють як наслідок розвитку процесів глобалізації економічних відносин, які, на думку багатьох учених, є причиною зменшення соціальних зобов'язань і віддалення урядів від їх виконання. Прикладом цього може бути одна з найбільш соціально орієнтованих країн — Швеція. У 2000 р. країна у вигляді податків отримала 57 % ВВП, що на 3 % менше, ніж у 1990 р. В умовах необхідності зростання соціальних витрат з боку уряду це розглядають як негативний чинник. У Данії, навпаки, ВВП у вигляді податків становив у 2000 р. 53 %, що більше, ніж у 1990 р. За свідченням економістів, пік держави добробуту в країнах Заходу припадав на 70-ті роки XIX ст.

Підвищений інтерес до ісламської моделі розвитку зумовлений і суперечностями, які збільшуються між західним і східним світами, що в міру глобалізації і розвитку соціально-економічних відносин набуває особливої принциповості. Ісламська альтернативна модель соціально-економічного розвитку в таких умовах захоплює своїм гуманізмом, який фокусує увагу на розгляді процесів економічного зростання з погляду розвитку людини, її особистості, інтелекту.

У цій моделі гуманний характер має і підприємництво, котре на тлі соціальної орієнтації відіграє не менш важливу роль. Його головна складова — прибуток як двигун економічного розвитку. Особливе значення в ученні М. Каддафі має праця, спрямована на збільшення прибутку. Одним із факторів розвитку економіки є людина. Причому людина — істота соціальна, в економіці ісламу відіграє роль основного економічного агента, який має намагатися заробити гроші, займатися продуктивною діяльністю з метою досягнення власного матеріального добробуту, добробуту сім'ї, а потім і суспільства. Економічні відносини між людьми в процесі трудової діяльності мають ґрунтуватися на партнерстві, а не експлуатації один одного. Природне правило рівності залишається єдиною принципово важливою і правильною умовою для трудової діяльності у моделі економічного розвитку М. Каддафі. Тільки його дотримання забезпечує позитивний ефект, що визначається ступенем задоволення особистих потреб людей, незалежно від наявної в кожній конкретній економіці системи прав власності, чи то монополія держави, чи приватна власність. На думку М. Каддафі, ступінь задоволення особистих потреб по суті нічим не відрізняється від того, де люди зайняті — у приватному чи державному секторі. Головне — дотримуватись правила рівності в економічних відносинах.

Отже, із деяким застереженням можна стверджувати, що в економічній теорії М. Каддафі рух нового соціалістичного суспільства пропонується здійснювати на основі ринкового соціалізму. Автор ''Зеленої книги" чітко фіксує вихідний, проміжний і кінцевий ступені розвитку економіки суспільства. Вихідний ступінь — це докласове суспільство з переважанням натурального виробництва й обігу, проміжний — використання товарно-грошових відносин і категорій товарного виробництва (товару, грошей, заробітної плати, прибутку тощо). Кінцевий ступінь розвитку в межах нового соціалістичного суспільства характеризується подоланням товарного виробництва й обігу, їх категорій.

Розглянемо два положення із "Зеленої книги", що підтверджують сказане вище. "Остаточне вирішення проблеми полягає у скасуванні заробітної плати і звільненні людини від її пут, поверненні до природних правил, що визначають ці відносини до появи класів, різних форм правління і законодавства, створеного людиною. Завершальним кроком стане досягнення новим соціалістичним суспільством стадії, на якій зникнуть прибуток і гроші, коли суспільство стане цілком продуктивним, а виробництво буде повністю задовольняти матеріальні потреби всіх членів суспільства. На цьому етапі прибуток зникне сам по собі, а отже, перестануть існувати й гроші".

Очевидно, обидва положення стосуються сформованого соціалістичного суспільства на якомусь із вищих етапів його соціально-економічного розвитку.

Специфіка поглядів М. Каддафі на зазначені вище проблеми полягає у тому, що досягти нового соціалістичного ладу пропонується на основі активного використання товарного виробництва й обігу, їх категорій. Щоправда, одночасно стверджується, що визнання цих категорій свідчить про експлуатацію людини людиною. Отже, її остаточне подолання відбудеться шляхом відмирання товарно-грошових відносин під час їх використання.

Характер економічного розвитку в ісламській моделі економіки здебільшого визначається формами регулювання економічних відносин між економічними агентами. Найпоказовіша форма такого регулювання — заборона банківського (позикового) процента, того, без чого неможливе функціонування економіки всіх розвинутих країн. Теоретичне обґрунтування механізму функціонування економіки в умовах подібної заборони випливає з ісламської загальної теорії процента й грошей.

В ісламі гроші — засіб платежу, що вважається їх єдиною допустимою функцією. У своїй теорії мусульманські вчені розглядають гроші як "капітал у собі", який розкривається тільки за умови проходження грошей через цикл виробничого вкладення. Гроші не можна використовувати для створення засобів платежу з більшою купівельною спроможністю, не пройшовши попередньо проміжні етапи перетворення на товари і послуги, які купують. Якщо застосовувати політ-економічний категоріальний апарат, то відношення за формулою Г — Т — Г в ісламській моделі визнається і стимулюється, тоді як відношення Г — Г' засуджується і забороняється. З позицій ісламського права щодо інвестування на умовах платності грошові засоби стають для економічного агента боргом, а не капіталом, тому їх не можна повернути з приростом. Із подібним твердженням можна не погодитись, проте навряд чи хто заперечуватиме його гуманність.

Процент в ісламському світі називають ріба і, на відміну від грошей, його не визнають. Закономірно виникає питання, що тоді в межах економіки ісламу виконує його регулювальну функцію. Серед усієї багатогранності проблемних питань, коли діє заборона ріба, найважливішими для макрорівня економіки є проблеми обмеженого арсеналу засобів управління бюджетним дефіцитом. Важко уявити дію держави, яка має дотримуватися рекомендації стримувати свої витрати й зобов'язання і підтримувати соціальний комплекс. Водночас у крайніх випадках допускають зовнішні процентні позики, хоча б з умовою про наміри формувати зв'язки з іноземним капіталом на основі прямих інвестицій.

Ісламська модель економічного зростання має ще одне обмеження практичного застосування в галузі реальної економіки. Це насамперед середовище, в якому вона реалізується — ісламська держава. Економічна активність, побудована на ісламських принципах, може виявитися тільки в адекватному середовищі, але її немає за його межами, цю модель визначають не за ознаками релігійної належності уряду і більшості населення, а за складом усіх галузей життя. В умовах розвитку процесів глобалізації, що переважно виходять за ісламські принципи, формування соціально-економічних відносив, коли вони уже не обмежені національністю виконавця певної умови, виглядає надто проблематичним.

Тому правомірніше говорити про можливість застосування ісламської моделі економічного розвитку на мікро-, а не на макрорівні в межах глобальної економіки. Таке положення підтверджується швидким розвитком ісламських банків, які нині працюють у понад 30 країнах. їх кількість перевищила 150, і вони володіють капіталом більше 7 млрд дол. США й активами, що становлять 140 млрд дол. За оцінками "Citibank", сукупний обсяг грошових коштів, управління якими здійснюють за ісламськими принципами, щорічно збільшується на 15—20 %. Фінансові інноваційні послуги вони надають у найбільших міжнародних фінансових центрах: Великій Британії — 20 банків, США— 15, Люксембурзі — 4, Швейцарії — 4, на Кайманових островах — 3, на островах Джерсі — 2, Канаді, Данії, Франції, Німеччині, Ірландії та Італії по одному.

На важливості розвитку банківської системи для діяльності ісламської економіки наголошують мусульманські теоретики. Сам факт примноження і поширення ісламських банків — результат не стільки ідеологічних, скільки фінансово-економічних властивостей пропонованих ними продуктів. їх популярність пояснюється тим, що за збереження нормативних доктринних вимог банки водночас не відмовляються отримувати прибуток, створюючи і розробляючи насамперед конкурентні продукти і послуги, які б приваблювали клієнтів. Життєвість продуктів ісламської економіки підтверджується тим, що такі відомі організації, як "ABN —Атго" та інші, протягом останніх 4—5 років вийшли на ринок із пропозицією ісламських банківсько-фінансових послуг (перший ісламський банк "Islamic Banking System", нині "Islamic Finance House", з'явився на Заході в 1978 p.). Це свідчить про високий комерційний потенціал ісламської моделі та її орієнтацію на економічний розвиток.

Із формуванням ісламських фінансових установ незмінними залишаються дві опори ісламської банківської системи — мудараба і мушарака. Мудараба - форма відносин між власником грошей і користувачем, яка згідно з шаріатом визначає їх не як кредитора й боржника, а як інвестора й керуючого інвестиційними ресурсами. Для банку це, з одного боку, порядок взаємозв'язків з його вкладниками, а з іншого — з клієнтами-позичальниками. Стосовно перших банк діє як мудараб, або трастовий керуючий, який докладає всі зусилля для отримання прибутку на довірену йому суму. Для позичальника вій рабб-уль-маль ("господар фінансів"), і вже одержувач позики виконує функцію мудараба.

У мікросистемі банку "вкладник — банк — позичальник" ці відносини є контрактом про участь у капіталі, прибутках і збитках, що розглядають як мушарака (партнерство, участь). Мушарака визначає структуру капіталу банку, вона схожа із організаційно-правовими формами об'єднання й акціонерного товариства. Прибуток визначає величину доходу не тільки акціонера, але й утримувача вкладів, що виокремлює ісламські банки від стандартних ситуацій у кредитних інститутах західного зразка. Така сама схема визначена шаріатом при задоволенні заявки позичальника, тільки банк і клієнт начебто міняються місцями.

Порівняно з традиційною, ісламська система дещо обтяжлива, але вона має низку переваг для клієнтів: 1) відносини між банками й клієнтом набувають майже сімейного характеру; 2) ісламський бенкінг зменшує ризик клієнтів. Метою банку як комерційної установи є отримання прибутку не будь-якою ціною, у тому числі не шляхом розорення клієнта, який не зумів виконати свої зобов'язання щодо повернення позики. Він зобов'язаний дати боржнику відстрочення і можливість відповідати за свою платоспроможність. Тільки після виконання морального обов'язку банк має право претендувати на повернення авансованої суми. При цьому йому, можливо, доведеться ділити з клієнтом не прибуток, а збиток, без права на компенсацію втрат.

На думку теоретиків, будь-які претензії з боку банку на компенсацію за прострочення виплати позики не сумісні з мораллю ісламу. Оскільки марнотратство ресурсів, їх непродуктивне використання шаріат засуджує, економіка через етичні імперативи впливає на вклади й інвестиції, де вирішальну технічну роль відіграють банки.

Характерна особливість ісламського бенкінгу, на що вказують мусульманські теоретики, полягає в тому, що фінансування відбувається за допомогою не позикового капіталу, а ринкового. З метою збільшення останній має взяти на себе частину ризику втрат, "нагородою" за інвестування в цьому разі буде не процент, а частка прибутку. Таким чином, шаріат фіксує свою позицію з приводу соціальної значущості праці та справедливої винагороди активному (не спекулятивному і не рантьєрському) капіталові. При цьому людський капітал, що розглядають як поданий підприємницький та управлінський талант і зусилля, затрачені у процесі реалізації проекту або угоди, прирівнюється за значенням до фінансового капіталу як монетизованої в минулому праці.

Отже, ісламська модель економічного розвитку на прикладі функціонування ісламських банків засвідчує наявність у ній життєвих форм бізнесу, здатних забезпечити ефективний розподіл і споживання ресурсів тих суспільств, де реалізується така модель. Враховуючи високий комерційний потенціал ісламської моделі, а також гуманність і соціальну орієнтацію, можна стверджувати про її цілісність і життєвість. Вона має змогу нормально функціонувати в адекватному для неї середовищі. Хоча в мусульманському світі 1,2 млрд населення, але араби в ньому посідають не останнє місце. Ісламська цивілізація нині протистоїть глобальному диктатові євро-американської політики і культури. Водночас, маючи логічну модель, "лівійська альтернатива" не дає чітких ознак соціального устрою. Намагання її реалізувати не розв'язало багатьох проблем. У середині 80-х років Лівійська Джамахірія зазвала значних економічних потрясінь, що призвело до критичної оцінки "Зеленої книги".

Загалом світ ісламу з його сильною державністю налаштований найбільш непримиримо стосовно єврокапіталістичної структури і відповідних інститутів, включаючи складові цивілізації та буржуазної демократії. Тут найчастіше відбуваються військові перевороти, що свідчить про недостатній розвиток і зовнішню відчуженість інститутів буржуазної демократії; політики войовниче підкреслюють прихильність до власної релігії та санкціонованих нею соціальних, моральних і духовних цінностей і стандартів (крім Туреччини, майже всі країни офіційно проголосили іслам державною релігією); найбільше значення має сектор державної економіки і, хоч і не всюди, досить слабкий приватнокапіталістичний сектор. Навіть приплив нафтодоларів не змінив сутність структури, хоча і значно вплинув на рівень життя в багатьох ісламських країнах. Це свідчить про те, що внутрішній потенціал для трансформації за європейським стандартом, поширення європейських здобутків теоретичної думки у світі ісламу ледь не найменші порівняно з іншими моделями економічного розвитку. І не тільки слабкий внутрішній потенціал трансформації, але надзвичайно протистоять їй сили протидії.

Якщо виокремити основи ісламського реформізму, то слід зазначити, що всупереч марксистській теорії виявилось, що проблема етнічної та релігійної ідентичності важливіша для людей, ніж класові суперечності. Тому, будучи в основному частиною третього світу, мусульманські держави потерпатимуть від глобалізації в її нинішньому вигляді так, як і інші країни, що розвиваються. Адже за винятком лише невеликої частини країн, багатих на нафту, це "цивілізація бідних". Окрім сировини, головним чином нафти, ісламським країнам майже нічого вкласти у світову економіку.

Щодо здібності суспільної думки влитися в потік модернізації та адаптуватися до "інформ-культури", то все залежатиме від того, наскільки вона зуміє змінити загальний, традиційний негативний підхід до інших релігій і цивілізацій, визнати їх рівними, засвоїти принципи толерантності і плюралізму думок. З цього приводу влучно зазначив американський публіцист Т. Фрідмен. На його думку, хоча в ісламі є глибокий моральний імпульс, який утверджує справедливість, милосердя і співчуття, в ньому не набула розвитку домінуюча релігійна філософія, яка дозволяє визнавати інші релігійні співтовариства рівними собі.

Можна передбачити, що частина молодих людей і тих, хто сприймає модернізацію, складові мусульманського суспільства, водночас визнаючи науку і технічні досягнення Заходу та намагаючись внести їх до складу оновленого ісламу (неофундаменталісти або випускники університетів), шукатимуть виходу зі становища на шляху долучення до західних цінностей, пристосовуючи їх до традицій. Разом із тим вони все більше віддалятимуться від ісламської цивілізації як такої в її архаїчних формах і виявах. Щоб протистояти цій тенденції, інші, такі самі молоді й освічені люди, намагатимуться утвердити ісламські цінності, відродити віру шляхом оновлення філософії та створення нової школи фікха, тобто мусульманської юриспруденції і комплексу соціальних норм.

Світ ісламу з його культурними традиціями і мільйонами відданих прихильників відомий могутністю і динамізмом. Без сумніву, він міг би зробити великий внесок у розвиток людського суспільства, але для цього потрібно подолати нинішню хворобу "паралельної псевдоцивілізації", адепти якої "переступають" через локальні національні конфлікти і претендують на утвердження переваг своїх віри і цінностей у глобальному світі.

Список літератури

  • 1. Анализ экономических систем: основные понятия теории хозяйственного порядка и политической экономии : пер. с нем. / под общ. ред. А. Шюллера и Х.-Г. Крюссельберга. — М., 2006.
  • 2. Блауг М. Економічна теорія в ретроспектива пер. з англ. / М. Блауг. — К„ 2001.
  • 3. Историки экономической мысли России / В.В. Святловский, М.И. Туган-Барановский, В.Я. Железное ; под ред. М.Г. Покидченко, E.H. Калмычковой. — М., 2003.
  • 4. История и философия экономики : пособие для аспирантов / под ред. М.В. Конотопова. — М., 2008.
  • 5. Злупко СМ. Економічна думка України (від давнини до сучасності): навч. посіб. / С.М. Злупко. — Л., 2000. — Розд. 1, 2.
  • 6. Злупко СМ. Основи історії економічної теорії : навч. посіб. / С.М. Злупко. — Л., 2001. — Розд. 1, 2, 3.
  • 7. Злупко С.М. Персонали і теорії української економічної думки / С.М. Злупко. — Л., 2002.
  • 8. Леоненко П.М. Історія економічних учень : підручник / П.М. Леоненко, ПЛ. Юхименко. — К., 2008. — Ч. І, розд. 1.
  • 9. Українська економічна думка : хрестоматія / упоряд., наук. ред. пер., авт. вступ, розд. і біограф, довід. С.М. Злупко. — К., 2007.
  • 10. Фримен К. Як час спливає: Від епохи промислових революцій до інформаційної революції : пер. з англ. / К. Фримен, Ф. Лука. — К., 2008.
  • 11. Чухно А.А. Твори: у 3 т. / A.A. Чухно. — Т. 1: Становлення і розвиток ринкової економіки. — К., 2006.
  • 12. Чухно А.А. Твори : у 3 т. / A.A. Чухно. — Т. 2: Інформаційна постіндуст-ріальна економіка. — К., 2006.
  • 13. Чухно А.А. Сучасні економічні теорії : підручник / A.A. Чухно, ПЛ. Юхименко, П.М. Леоненко. — К., 2007.
  • 14. Шумпетер И А. Капіталізм, соціалізм і демократія : пер. з англ. / Й.А. Шумпетер. — К., 1999.
  • 15. Шумпетер И А. История экономического анализа : в 3 т. : пер. с англ. / Й.А. Шумпетер. — СПб., 2001. — Т. 2.
  • 16. Юхименко ПЛ. Економічна історія : підручник / П.І. Юхименко, П.М. Леоненко. — К., 2008. — Розд. З, 4.
  • 17. Худокормов А.Г. Экономическая теория: Новейшие течения Запада: учеб. пособие /А.Г. Худокормов. — М., 2009.
  • 18. Экономическая история : хрестоматия / отв. ред. А.Д. Кузьмичев, С.К. Никитина; сост. Л.И. Бородкин и др. — 2-е изд. — М., 2008. — Разд. I, т. 6; разд. II, т. 5—6; разд. III, т. 1—6.
  • 19. Экономическая теория. Энциклопедия "Новый Полгрейв" : пер. с англ. / под ред. Дж. Итуэлла, М. Милгейта, П. Ньюмена. — М., 2004.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші