Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Антикризовий менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Теоретичні основи управління підприємством у кризовому стані

Економічний механізм виникнення кризового стану виробничих систем

Термін "криза" походить від грецького слова "crisis", яке означає "вирок з якого-небудь питання або рішення в сумнівній ситуації". Також може означати "вихід, вирішення конфлікту". В цьому значенні даний термін знаходить найчастіше застосування у Гіппократа й медичній практиці, де трактується як вирішальна фаза проходження хвороби. В цьому значенні про кризу говорять тоді, коли хвороба посилює інтенсивність, переходить в іншу хворобу або взагалі закінчується смертю. Лаконічне формулювання дано Козеллеком: криза - це "ледве вимірюваний переломний момент, при якому рішенням є або смерть, або життя".

Класична економічна категорія "кризи" означає небажану і драматичну фазу в економічній системі. Каталізатором кризових процесів є коливання і негативні явища, що відбуваються в соціально-економічному житті суспільства. В цьому значенні поняття кризи довгий час посідало місце в схемі теорій кон'юнктури і розвитку економіки. Тому "класичне визначення" кризи було замінено більш багатозначним поняттям "економічна криза".

Представники класичного напряму по-різному характеризують кризу. Так, Дж Ст. Міль характеризує кризу таким чином, - "криза..., коли погляди зазнають серйозних змін". Таке визначення кризи дозволяє припустити, що йдеться про тимчасовий інтервал, протягом якого відбувається переродження або реструктуризація підприємства.

Дж. М. Кейнс говорив про кризу як про "катастрофічне падіння інвестицій, скорочення господарської активності і масові звільнення".

Н. Д. Кондратьєв називав кризу рецесією - "тимчасовою фазою, протягом якої відбувається спад господарської активності".

Є. Б. Яковлєва. називає кризу "фазою падіння".

За теорією Л. Троцького та сучасних неомарксистів, криза характеризується як "стан уповільнення розвитку, наступний за станом прискорення".

Вчені сучасної західної неокласичної школи (Дж. Хікс, Дж. Дьюзенбері) вважають, що кризи є "наслідком випадкових дій, імпульсів або шоків на економічну систему, що і викликає дисбаланси у фінансових і економічних відносинах учасників господарських процесів". При цьому вони акцентують увагу на тому, що характерною особливістю кризи є періодичність її появи.

Цікавий підхід до визначення єства кризи можна знайти в роботах Ж. Сисмонді й Р. Хоутрі. На їх думку, структуру кризи утворюють два протилежні матеріальні об'єкти, які знаходяться в ній в процесі взаємодії. Один з них - руйнівний, другий - творчий, але обидва є складовими елементами економічного циклу.

Про економічну кризу, за визначенням Мерсера, йдеться в тому випадку, якщо "виникає небажаний стан економічних відносин, нестерпне критичне становище великих верств населення і галузей економіки".

Сомбарта визначає економічну кризу як "економічно негативне явище, при якому масово виникає небезпека для економічного життя, дійсності".

П. Самуельсон асоціював кризу з рівноважним станом. Рівновага за його визначенням - це "такий стан, при якому зберігається здібність господарської системи до саморегулювання". Виходячи з наведеного, криза представляє ситуацію, коли у менеджерів обмежені можливості до внутрішньо-фірмового регулювання господарського процесу.

Звідси витікає, що криза підприємства є переломним моментом в послідовності процесів, подій і дій. Проте, як видно, серед економістів немає єдності поглядів щодо природи кризових явищ і об'єктів управління ними.

Під економічним механізмом прийнято розуміти ланцюг послідовних взаємозалежних економічних явищ. Як і всякий економічний механізм, механізм виникнення кризового стану "запускається" суб'єктами, що ініціюють вихідні економічні явища. Під впливом цих вихідних явищ починається процес проходження (без додаткового імпульсу) одного за іншим у визначеній послідовності низки взаємозалежних економічних явищ (ефект падаючого доміно), наприкінці якої настає завершальне явище - кризовий стан.

У якості вихідних чинників можуть виступати численні і різноманітні за характером і силою початкового імпульсу економічні явища, що ініціюються агентами як зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

Глибина кризового стану і тривалість періоду, протягом якого він настає, залежить від:

  • o співвідношення кількості і сили вихідних економічних явищ;
  • o числа і ступеня впливу агентів зовнішнього і внутрішнього середовища;
  • o інтенсивності процесу виникнення проміжних економічних явищ;
  • o співвідношення і сили проміжних явищ по кожному чиннику стану фірми;
  • o значимості кожного чинника стану фірми конкретно для даної підприємства і даної галузі національної економіки.

Сутність механізму виникнення кризового стану наводить на думку про те, що кожне наступне економічне явище в ланцюжку, створеному тим чи іншим каналом зв'язку, дає, як правило, сигнал більшої сили і тієї ж спрямованості, що і попереднє. Проте, така проста залежність навряд чи відбиває істотно більш складні і суперечливі процеси, що відбуваються в реальному житті. Тому необхідно постійне спостереження за ланцюжком, ініційованим тим чи іншим вихідним економічним явищем, що дозволить вчасно виявити характер впливу вихідного явища на завершальне.

Тому метою антикризового управління - є розробка і першочергова реалізація заходів, спрямованих на нейтралізацію найбільш небезпечних чинників, які інтенсивно впливають на завершальне явище, що призводять до кризового стану.

Тут варто звернути увагу на ще одну принципово важливу обставину: сполучення стратегії і тактики антикризового управління. Складність цієї проблеми полягає в тому, що, з одного боку, стратегічні рішення, спрямовані на запобігання кризи, повинні бути прийняті і реалізовані на ранніх стадіях управління, коли процес просування до кризи ще не набув кумулятивного характеру і тому ще не став незворотним. З іншого боку, рішення, прийняті на ранніх стадіях, базуються, як правило, на дуже слабких і тому не завжди достовірних сигналах про виникнення несприятливих тенденцій.

Тактичні рішення, на відміну від стратегічних, приймаються на основі більш повної і точної інформації, що відбиває актуальний (на даний момент) стан виробничої системи. Однак часу для докорінної перебудови діяльності фірми з метою запобігання кризи або дуже мало, або немає зовсім. Мова в цьому випадку йде або про надзвичайні заходи по недопущенню кризи, які ще можливо реалізувати в короткий період, або про заходи, спрямовані на вихід із кризи, що вже настала.

Графічно сполучення стратегічного і тактичного підходу до антикризового управління подане у вигляді областей запобігання, недопущення і виходу з кризи (рис. 1.1).

Як видно зі схеми, в області [10, Н] інтенсивність наростання кризових явищ мала, що може викликати неадекватну реакцію суб'єкта управління виробничою системою на слабкі сигнали про виникнення несприятливих тенденцій у зовнішньому і внутрішньому середовищі фірми. Інакше кажучи, на ці сигнали просто не звернуть уваги, мотивуючи це необхідністю вирішення найважливіших поточних завдань по виконанню місії фірми. На цьому етапі звичайно керуються рекомендаціями по управлінню шляхом ранжування стратегічних завдань. Недостатня увага до слабких сигналів, що поступають на цій стадії, може викликати важкі стратегічно важливі наслідки для фірми.

В області [ір 12] відбувається кумулятивне наростання інтенсивності негативних впливів, що ведуть до швидкого банкрутства фірми. Тут доцільно застосовувати метод управління в умовах стратегічних несподіванок.

Інтенсивність наростання кризових явищ.

Рис. 1.1. Інтенсивність наростання кризових явищ.

[і0, ^] - область стратегічних рішень по запобіганню кризового стану; і2] - область надзвичайних тактичних рішень по недопущенню кризового стану;

[t2, t3] - область тактичних рішень по виході з кризового стану;

В області [t2, t3] виявлено фактичний кризовий стан, у який потрапила фірма. Цей висновок робиться на основі аналізу чергового балансу фірми, що фіксує стан неспроможності (банкрутства) фірми. В цьому випадку мова йтиме про вибір найліпшої політики виходу з кризи.

Реальне втілення описаного процесу можливо лише при організації постійного спостереження за чинниками стану фірми і мережами, що характеризують "канали зв'язку" між вихідними і завершальними економічними явищами в механізмі виникнення кризового стану.

Економічна стратегія фірми складається з елементів, найважливішим із яких, що узагальнює практично всі розділи стратегічної програми технічного і соціального розвитку фірми, є стратегія запобігання неплатоспроможності (банкрутства) фірми. Взаємопереплетення елементів економічної стратегії не дозволяє досить строго елімінувати стратегію антикризового управління з економічною стратегією, додати антикризовому управлінню особливі, тільки йому властиві риси. Вся економічна стратегія в сукупності повинна носити випереджаючий, запобігаючий характер. Необхідно не тільки удосконалювати прогнозування, але одночасно підвищувати готовність керівників враховувати довгострокові прогнози, незважаючи на їхню невизначеність, розпливчастість і неповноту.

Кризова ситуація вимагає застосування надзвичайних і нестандартних заходів.

Зазвичай визначають дві категорії надзвичайних заходів по виходу з кризи.

  • 1. Заходи, які застосовуються з тим, щоб призвести діяльність фірми у відповідність до дискретних змін у її стосунках із зовнішнім оточенням (у динаміці) та її системою цінностей. Такими заходами, що змінюють обличчя фірми, та сприяють впровадженню в практику нового "способу життя", є проникнення фірми в нові сфери бізнесу, відмова від поточної предметно-виробничої спеціалізації фірми, її істотна реорганізація і впровадження систем стратегічного планування. Ці дії називаються стратегічними заходами.
  • 2. Заходи, що не призводять до зміни звичних відношень. Проте вони досить радикальні й передбачають:
    • o проведення незвичайно широких кампаній по стимулюванню збуту;
    • o різке зниження цін для пожвавлення ослаблого попиту;
    • o великомасштабне списання основного капіталу;
    • o ліквідація великих запасів застарілих товарів;
    • o заміна застарілого обладнання, обмеження наймання робочої сили;
    • o припинення програм підвищення кваліфікації керівних кадрів;
    • o скорочення витрат на наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки (НДДКР).

Ці дії називаються надзвичайними оперативними заходами.

У багатьох випадках кризові ситуації в розвитку фірми практично неможливо усунути. Вони приходять як об'єктивні явища, що відбивають циклічний характер розвитку соціально-технічних систем (рис. 1.2):

Класифікація криз в економіці

Рис. 1.2. Класифікація криз в економіці

У розвитку будь-якої організації існує імовірність настання кризи, що обумовлюється не тільки помилками в стратегії управління, недостатньою увагою до проблем розвитку або поразки в конкурентній боротьбі, але і такими об'єктивними чинниками, як:

  • o коливання ринкової кон'юнктури;
  • o періодична модернізація технології;
  • o зміни в організації виробництва;
  • o зміна персоналу;
  • o зміна зовнішніх економічних умов;
  • o політична обстановка.

Ефективне управління підприємствами, що знаходиться в кризовому стані, є однією з основних задач менеджменту в Україні. Процес управління підприємствами обумовлює необхідність використовування єдиних теоретичних і методологічних підходів. З цією метою використовуються основні теоретичні поняття ("криза", "економічна криза", "стадія кризи", "класифікація і види кризи", "чинники").

Кризовий стан підприємства як об'єкт управління припускає необхідність розгляду структурно-логічної схеми кризи і її основних складових. Розвиток кризових ситуацій може привести або до ліквідації підприємства, або до успішного подолання кризи.

Напрям розвитку кризи багато в чому залежить від якості управління підприємствами. Тому запропоновано досліджувати механізм управління підприємствами в кризовому стані в контексті взаємодії підсистем інформаційно-вирішальних центрів управління кризою. Як критерій оцінки стратегії кризи пропонується застосовувати комплексні інтегровані показники використовування ресурсів.

Результативність антикризового управління в значній мірі залежить від вживаної моделі механізму управління кризою на підприємстві.

Для розгляду перерахованих проблем використані загальнонаукові методи логічного аналізу, теоретичного узагальнення, системного підходу.

Криза є неминучим явищем будь-якого сучасного ринку, який часто оперує неспроможністю як ринковий інструмент перерозподілу капіталу і відображає об'єктивні процеси структурної перебудови економіки. Незапланований і обмежений в часі процес, який в змозі істотно вплинути або навіть зробити неможливим функціонування підприємства, представляє загрозу для мети і місії підприємства.

Кризовий процес є розвитком, який впливає на наявну структуру зв'язків і відносин і наново їх формує. Необхідність його поділу на різні стадії обумовлена тим, що виникає потреба теоретичного визначення моменту і часу застосування заходів щодо здійснення впливу на кризу, недопущенню її розвитку і подолання.

Типовими для кризової ситуації є два варіанти виходу з неї: або ліквідація підприємства як екстремальна форма або успішне подолання кризи (рис. 1.3).

Кризу не можна розглядати як статичний стан. Ґрунтуючись на єстві кризи, представленому в більшості досліджень, вважаємо, що він є процесом, який протікає протягом якогось періоду часу. Проміжки між початком і завершенням кризи бувають різній тривалості. З одного боку, існують тривалі, слабо прискорені кризові процеси. З іншого, - несподівано виникаючі, високої інтенсивності і з коротким терміном розвитку. Криза може виявитися під час гармонійного розвитку підприємства і носити характер непереборної катастрофи або виникнути відповідно до припущень і прогнозів. В окремих випадках криза виявляється несподівано, тобто без якого-небудь попередження для фахівців підприємства.

Динаміка кризи підприємства

Рис. 1.3. Динаміка кризи підприємства

В період функціонування підприємства можуть відбуватися різні відхилення, які можуть швидко привести до небажаного розвитку і поставити під загрозу існування підприємства.

Якщо негативний розвиток був своєчасно виявлений, то можна прийняти адекватну корекцію курсу на нормальний розвиток. Для розробки такої корекції необхідні чіткі знання про процес кризи і етапи його розвитку.

Криза підприємства як процес починається у фазі потенційного (стадія 1), тобто тільки можливого, але ще не реального.

Через відсутність достовірних симптомів кризи даний стан підприємства характеризується як пара-нормальний. Потенціал подолання кризи значно перевищує вимоги до її подолання, а інтенсивність реальних деструктивних дій кризи мінімальна. В цей період зароджуються кризові процеси на підприємстві, але їх загроза незначна.

На рис. 1.4. представлені стадії кризового процесу з погляду можливостей глибини його розвитку і потенціалу підприємства щодо подоланню:

Стадії процесу розвитку кризи

Рис. 1.4. Стадії процесу розвитку кризи

Стадія латентного розвитку кризи характеризується прихованими ознаками, дію яких не можна подолати технологічно-функціональним управлінням підприємством. Раннє розпізнавання дозволяє на цій стадії надати активну дію на латентну кризу за допомогою попереджувальних заходів. На даній стадії є в наявності у підприємства потенціал подолання кризи, як правило, не використовується в повному об'ємі. Невиконання менеджментом вимог по локалізації кризи приводить до настання наступної його стадії.

На етапі гострої переборної кризи підприємство безпосередньо відчуває викликану кризою негативну дію. Посилюється інтенсивність реальних, направлених проти підприємства деструктивних дій, що викликає різкий брак і тиск часу, складність і невідкладність ухвалення рішень. При подальшому недоліку альтернативних дій, через вичерпання наявного в наявності часу, значно підвищуються вимоги по знаходженню дієвих шляхів рішення проблем (чинників подолання кризи). На цьому етапі для подолання кризи потрібна мобілізація всіх ресурсів підприємства. Резерви, що є у підприємства, виснажуються. Вона ще має в своєму розпорядженні потенціал по подоланню гострої кризи, але він дуже обмежений. При цьому підвищуються до межі вимоги до якості управлінських рішень, а заходи щодо подолання кризи повинні дати ефект за дуже незначний проміжок часу.

Якщо не вдається приборкати гостру кризу, то підприємство вступає в летальну стадію розвитку кризи, яка закінчується ліквідацією підприємства. На цьому етапі вимоги для подолання кризи значно перевищують наявний у підприємства потенціал. Подолання кризи неможливе через відсутність ресурсів для проведення реабілітаційних заходів, екстремального сильного тиску часу й інтенсивності направлених проти підприємства деструктивних дій, що посилюється.

Таким чином, аналіз існуючих точок зору дозволяє припустити, що природа кризи дотепер є однією з самих спірних теоретичних проблем. З одного боку, це пов'язано з її руйнівним характером. Відбувається деформація соціально-економічних відносин і пропорцій розподілу ресурсів, що склалися, в господарському процесі. Інший бік кризи - оздоровча, вона стимулює процеси оновлення основного капіталу і пошук шляхів зниження витрат, що дозволяє підтримувати і в майбутньому збільшувати стрімко спадаючі в період депресії доходи підприємства.

Життєздатність підприємства як мікроекономічної системи обумовлюється дотриманням певних "параметрів життєздатності", під якими розуміються найважливіші характеристики внутрішнього стану підприємства, порушення яких призводить його до економічної загибелі - самостійної або примусової ліквідації.

Параметри життєздатності:

  • o наявність чистих активів підприємства (різниця між ринковою вартістю наявних активів і об'ємами зобов'язань);
  • o наявність активів для забезпечення виконання зобов'язань щодо повернення позикового капіталу і забезпечення необхідного рівня ліквідності активів, які фінансуються за рахунок позикових засобів;
  • o забезпечення фінансової рівноваги, тобто здібність до генерації грошових надходжень в об'ємах і в терміни, достатні для фінансування грошових витрат, пов'язаних з операційною, інвестиційною діяльністю підприємства ;
  • o забезпечення беззбиткової діяльності або досягнення цільових показників господарсько-фінансової діяльності відповідно поставленій стратегічній меті і завданням підприємства (частіше за все, це забезпечення отримання певного цільового рівня рентабельності власного капіталу і (або) об'ємів прибутку).

Життєздатний стан господарської системи має місце тільки у разі забезпечення всіх чотирьох параметрів.

Виникнення кризи призводить до порушення цих параметрів. Кризові явища, які виникають в процесі функціонування підприємства, можуть охоплювати всі "параметри життєздатності", тоді такий стан визначається як системна криза. Якщо вони виникають в межах окремих елементів і (або) унаслідок форс-мажорних обставин, але без погіршення режиму функціонування всієї системи - це локальні кризи.

Локальні прояви кризових явищ:

  • o криза збуту, викликана невідповідністю об'єму і структури продукції, що виробляється, до об'єму і структури попиту покупців;
  • o криза діяльності, пов'язана з скороченням або захопленням конкурентами стратегічної зони господарювання, тобто відповідності між можливостями виробничої системи і їх реалізацією в рамках вибраної ніші ринку, асортиментної або регіональної політики;
  • o фінансова криза, яка проявляє себе в неможливості отримання необхідних фінансових ресурсів, причиною якого є невідповідність між фінансовими характеристиками використовування капіталу на даному підприємстві (прибутковістю і ризиком інвестування (кредитування) і вимогами, які висуваються фінансовим ринком і його суб'єктами;
  • o криза менеджменту, пов'язана з невідповідністю стилю, форм і засобів управління підприємствами його існуючому статусу, стратегічній меті господарювання, якості персоналу тощо;
  • o криза організації (або організаційної структури управління), причиною якої є невідповідність між організаційно-правовою формою господарювання, формою власності, внутрішньою організаційною структурою управління і об'ємом діяльності підприємства, характеристиками його ресурсного потенціалу;
  • o криза платоспроможності, яка визначається як невідповідність між грошовими доходами і витратами підприємства, яке приводить до періодичної або постійної неможливості фінансування діяльності і виконання прийнятих зовнішніх зобов'язань.

Звідси витікає, що кризові явища в діяльності підприємства є моментом різкого загострення розбіжностей, які виникають в процесі взаємодії окремих елементів мікроекономічної системи (підприємства ) між собою і із зовнішнім оточенням.

Класифікація криз (за А. Терещенко):

  • 1) стратегічна криза (якщо на підприємстві зруйнований виробничий потенціал і відсутні довгострокові чинники успіху);
  • 2) криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал і це приводить до незадовільної структури балансу);
  • 3) криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможною або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Між ними існують щільні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза служить причиною кризи прибутковості, яка призводить до втрати підприємствами ліквідності.

Нерівномірність розвитку кризових явищ спонукає дослідників до визначення окремих стадій в цьому процесі. Базаров Г. З. пропонує виділяти такі стадії кризи як: прихована криза, фінансова нестійкість, явне банкрутство. Проф. Бланк І. О. вірогідність банкрутства і засоби реагування на кризові явища диференціює залежно від масштабу кризового стану, який визначається як: легка криза, глибока криза, катастрофа. Три фази кризи (за А. Терещенко):

  • 1) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови перекладу його на режим антикризового управління);
  • 2) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і вимагає негайного проведення фінансової санації;
  • 3) кризовий стан, який не сумісно з подальшим існуванням підприємства і приводить до його ліквідації.

Завершальним явищем розвитку кризи всі вчені вважають загрозу банкрутства (неспроможність) підприємства, економічною характеристикою якої є неможливість проведення повного розрахунку за зовнішніми зобов'язаннями.

Основні ознаки кризи:

  • o Криза є переломним моментом в зміні подій і дій, що розвивається.
  • o Криза створює ситуацію, при якій величезне значення грає своєчасність і невідкладність вживання відповідних заходів.
  • o Загрозі схильна мета і цінності суб'єкта.
  • o Наслідки носять важкий характер для майбутнього задіяних в ньому учасників.
  • o Криза вносить невизначеність в оцінку ситуації і вимагає розробки необхідних альтернатив по їх подоланню.
  • o Знижується контроль над подіями і їх впливом на господарський процес.
  • o До мінімуму скорочується час для ухвалення рішення, що викликає стрес і, часто, розгубленість у керівників підприємства.
  • o Міняються внутрішні і зовнішні економічні відносини, підвищується соціальна напруга серед персоналу.
  • o Наявної у розпорядженні менеджменту інформації, як правило, недостатньо.

Враховуючи інтереси підприємства як суб'єкта мікроекономічної системи і держави в цілому, запропоновано розглядати кризовий стан підприємства як об'єкт управління. З цією метою побудована структурно-логічна схема виникнення кризи по якій проведена подальша діагностика несприятливих тенденцій, що склалися в діяльності підприємства.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші