Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Всесвітня історія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Велика Британія у другій половині XX -на початку XXI ст.

Економічні й політичні позиції Великої Британії у світі внаслідок Другої світової війни виявилися значно підірваними. Розпад колоніальної системи в повоєнний період призвів до того, що Велика Британія перестала бути центром величезної імперії, в якій не так давно проживала четверта частина людства. У війні Велика Британія зазнала суттєвих економічних втрат. Однак післявоєнна відбудова відбувалася досить швидко. Вже в 1947 р. Велика Британія досягла довоєнного рівня виробництва. У повоєнний період при владі у Великій Британії по черзі перебували Лейбористська та Консервативна партії. Незважаючи на великий авторитет Консервативної партії У. Черчілля, на парламентських виборах у липні 1945 р. його партія зазнала поразки. До влади прийшла Лейбористська партія. Прем'єр-міністром став К. Еттлі. Новий уряд здійснив важливі економічні реформи, зокрема націоналізацію ключових галузей економіки. Було передано державі Англійський банк, вугільну, газову, металургійну промисловість, електроенергетику, залізниці - близько 20 % промислових потужностей країни. Лейбористи здійснювали також програму соціальних реформ: скасування законів проти профспілок, розширення безкоштовної системи охорони здоров'я та розширення житлового будівництва. У сфері зовнішньої політики лейбористи повністю поділяли побоювання щодо радянської загрози, висловлені Чер-чіллем у Фултоні. 1949 р. Велика Британія стала членом НАТО, перед цим - 1947 р. - надала незалежність Індії.

Реформи лейбористів не привели до поліпшення економічного становища: в країні непомірно зросли державні витрати і різко збільшився дефіцит бюджету. На позачергових парламентських виборах 1951 р. консерватори здобули перемогу. Прем'єр-міністром знову став У. Черчілль, який був при владі до 1955 р. 1952 р. Велика Британія отримала за допомогою американців ядерну зброю. 1952 р. помер король Георг VII, королевою стала його дочка Єлизавета П. Вона на троні донині. З наступних консервативних прем'єрів найпомітнішою фігурою вважався Гарольд Макміллан, який очолював кабінет у 1957-1963 рр. Консерватори зберегли систему соціального забезпечення і медичного обслуговування, але денаціоналізували сталеливарну промисловість і транспорт.

Консерватори прагнули зберегти вплив Англії у світі. 1956 р. Англія разом з Францією та Ізраїлем зробили спробу силою повернути контроль над Суецьким каналом, що був націоналізований Єгиптом. Після Суецької кризи розпад англійської колоніальної системи різко прискорився.

Консерваторів після 13-річного правління у 1964 р. змінив лейбористський уряд Гарольда Вільсона. 1970 р. до влади прийшов консервативний уряд на чолі з Едвардом Хітом. У 1974- 1979 рр. країною правив уряд лейбористів, прем'єр-міністром якого був спочатку Г. Вільсон, а після його відставки в 1976 р. - Джеймс Каллаген. Повернення до влади лейбористів привело до відновлення націоналізації, встановлення контролю за квартирною платою, цінами, соціальними виплатами. Велика Британія не підтримала ідеї створення "Спільного ринку" й не брала участі в його заснуванні (1957), але вже на початку 60-х років почала домагатися вступу в нього. 1 січня 1973 р. Велика Британія стала членом Європейського Економічного Співтовариства. Однак економічні труднощі у 70-ті роки поглибились, зростало безробіття, посилилася інфляція, зменшилися темпи економічного розвитку. З кінця 60-х років загострилася й проблема Північної Ірландії (Ольстеру), де почались міжобщинні зіткнення католиків і протестантів. Католики-ірландці виступають за возз'єднання Ольстеру з Ірландією, а протестанти, котрі стали селитися там ще з часів О. Кромвеля, - за нерозривні зв'язки Північної Ірландії з Англією. До того ж ірландці-католики - це одна третина всіх жителів, найбільш знедолена частина населення Ольстеру і в політичному, і в соціальному плані.

В умовах загострення соціально-економічних проблем Англії серед консерваторів посилився вплив прихильників приватного підприємництва й обмеження державного втручання в економіку, їх представник - Маріарет Тетчер - стала в 1975 р. лідером партії. На парламентських виборах 1979 р. перемогла Консервативна партія. Тетчер стала прем'єр-міністром і залишалася на цій посаді 11 років.

Маргарет Хільда Тетчер (нар. 1925р.) - один з найвидатні-тих політичних і державних діячів Великої Британії. За освітою хімік (навчалася в Оксфордському університеті) і юрист. У1947- 1951 pp. працювала хіміком-дослідником, у 1954-1957рр. займалася адвокатською практикою. У 1959р. вперше обрана до парламенту від Консервативної партії. У 1961-1964 рр. парламентський секретар Міністерства пенсій та соціального забезпечення. Впродовж 70-х років член британського парламенту від Консервативної партії. У 1970-1974рр. міністр освіти і науки. У 1979-1990 pp. прем'єр-міністр Великої Британії. Лідер Консервативної партії в 1975-1990pp. У1992р. отримала довічне перство.

Основним напрямом її внутрішньої політики стало надання максимальної свободи приватному підприємництву. Для цього були здійснені рішучі кроки, спрямовані на скорочення державного регулювання економіки. Уряд приступив до систематичного скорочення національного сектору економіки. До приватного бізнесу поверталися підприємства нафтової, авіакосмічної, суднобудівної та інших галузей промисловості. Суттєво були скорочені податки на прибуток, знижеш державні видатки за рахунок скорочення соціальних програм, скорочення відомчого апарату. Одночасно вводилося більш жорстке трудове законодавство, обмежувалося право профспілок на проведення страйків. Під час страйку 180 тис. шахтарів, що тривав з березня 1984 р. до березня 1985 p., уряд виявив твердість і на жодні поступки шахтарям не пішов (не випадково М. Тетчер отримала в пресі прізвисько "залізна леді").

Заходи уряду в перші роки погіршили економічне становище Великої Британії, загострили соціальну та політичну ситуацію в країні. Однак з 1985 р. почалося економічне піднесення, яке тривало до 1990 р. Різко знизилися темпи інфляції, почало скорочуватися безробіття (з 3,3 млн у 1985 р. до 1,6 млн у 1990 p.). Швидкими темпами здійснювалася денаціоналізація державних підприємств у формі продажу невеликих пакетів акцій серед значної частини населення. До 1990 р. була приватизована 21 державна компанія, 9 млн англійців стали акціонерами, 2/3 сімей - власниками будинків і квартир. У зовнішній політиці консерватори підтримали жорстку антирадянську політику США. Президент Р. Рейган і М. Тетчер встановили тісні партнерські відносини на основі спеціальної відданості консерватизму й антикомунізму. Тетчер твердо і послідовно відстоювала інтереси Великої Британії в ЄЕС. 1982 р. Англія вступила в конфлікт з Аргентиною через Фолклендські острови. Аргентина захопила ці острови, що входили до Співдружності (там проживало 2 тис. англійців). Англійська ескадра блокувала острови і за допомогою десанту англійці змусили аргентинські війська капітулювати. В конфлікті загинуло понад 1 тис. осіб. Успішна операція за тисячі миль від Англії піднесла авторитет Тетчер в країні та за її межами.

Успіхи, досягнуті в оздоровленні економіки та фінансів, зміцнювали позиції Консервативної партії й уряду. Ліві сили (лейбористи, ліберали, соціал-ліберальні демократи) не змогли знайти відповідь на виклик М. Тетчер і пристосуватися до реалій сучасної доби.

У1990 р. М. Тетчер пішла у відставку з посади лідера партії та прем'єр-міністра. її замінив соратник по партії Джон Мейджор, який в економічній політиці дотримувався курсу, взятого урядом Тетчер. На початку 90-х років економічне становище Великої Британії погіршилося, сповільнилися темпи зростання виробництва. Популярність консерваторів починає падати, чому сприяло зростання податків, а також приватизація королівської пошти, на що не зважилась навіть М. Тетчер. Уряд консерваторів не зміг ліквідувати багатьох суспільних суперечностей. Йому не вдалося усунути прірву між багатими і бідними, вирішити проблему у сфері освіти та науки, подолати сепаратистські течії в Шотландії, Уельсі, вирішити проблему Ольстеру тощо. Уряд Дж. Мейджора приділяв велику увагу поглибленню інтеграції з Європейським Союзом. Символічним кроком, що мав продемонструвати зближення Великої Британії та Європи, стало відкриття в травні 1994 р. руху тунелем під Ла-Маншем, що сполучив Дувр (Велика Британія) і Кале (Франція).

Хоча в середині 90-х років у британській економіці відбувалося повільне зростання, уряд усе ж не користувався популярністю. Велику проблему для Дж. Мейджора створювали переговори щодо врегулювання північноірландського конфлікту, які відбувалися з представниками Ірландської республіканської армії (ІРА) та партії Шин фейн за посередництва прем'єр-міністра Ірландії Дж. Бру-тона. У лютому 1996 р. ІРА відмовилася від досягнутої раніше домовленості про припинення вогню і на знак попередження британського уряду підірвала потужну бомбу в портовому районі Лондона. Незадоволення в населення викликали хаотичні та неефективні дії консерваторів у 1996 р. під час кризи, зумовленої поширенням у сільському господарстві Великої Британії так званого коров'ячого сказу (британцям довелося знищити 4,5 млн корів і спалити їх м'ясо).

Втративши в грудні 1996 р. більшість у парламенті, консерватори змушені були призначити на травень 1997 р. парламентські вибори. Лейбористська партія провела виборчу кампанію під гаслами, які пропагували їхню нову політику, що мала поєднувати економічний курс попереднього уряду з прийняттям соціальних законів про мінімальну заробітну плату, збільшення пенсій, поліпшення охорони здоров'я, освіти. Частина виборчої програми лейбористів присвячувалася проблемам боротьби з підлітковою злочинністю. Лейбористи обіцяли децентралізувати систему управління в Уельсі та Шотландії, створивши там місцеві органи самоврядування. 1 травня 1997 р. лейбористи тріумфально виграли парламентські вибори, встановивши на довгі роки політичну й інтелектуальну гегемонію. Прем'єр-міністром Великої Британії став 44-річний Тоні (Ентоні) Блер. На парламентських виборах у 2001 р. Т. Блер був переобраний, а у 2005 р. він став першим прем'єр-міністром - лейбористом, який виграв парламентські вибори третій раз поспіль.

Уряд Т, Блера проголосив курс на підйом національної економіки, утримання інфляції, незмінність протягом п'яти років розміру прибуткового податку, отримання безробіття. Лейбористи пообіцяли не здійснювати подальшу націоналізацію, не закривати лікарні тощо. Основна ставка зроблена на поліпшення системи освіти і створення 250 тис. нових робочих місць для молодих безробітних.

За перші роки перебування при владі лейбористи змогли скоротити дефіцит державного бюджету з 38 % у 1996 р. до 0,1 % у 1998 р. У країні знижено податки на корпорації та надано значні пільги малому і середньому бізнесу. Незважаючи на те, що Велика Британія перемістилася з повоєнного другого на сьоме місце у світі за обсягом ВВП (1997), вона й надалі залишається однією з провідних країн світу. Займаючи лише 1 % земної суші, Велика Британія володіє значним національним багатством і науково-технічним потенціалом. На неї припадає 15 % всіх світових капіталовкладень - вона випереджає за зарубіжними інвестиціями Японію, ФРН, Францію.

Уряд Т. Блера значну увагу приділяв урегулюванню проблеми Північної Ірландії (Ольстерській проблемі). У червні 1997 р. у Великій Британії був заборонений продаж зброї. Після того як у липні 1997 р. ІРА оголосила про чергове припинення вогню, відновилися переговори щодо подальшої долі Ольстеру. Завдяки особистій ініціативі прем'єра Т. Блера 10 квітня 1998 р. у Белфасті було підписано угоду про припинення конфлікту між католиками і протестантами у Північній Ірландії та автономний статус Ольстеру (так званий договір Страсної п'ятниці). Згідно з умовами підписаної в грудні 1999 р. угоди в Північній Ірландії було створено коаліційний уряд, до якого увійшли католики і протестанти. Очолив уряд протестант Д. Трімбл. У жовтні 2001 р. ІРА оголосила про остаточне знищення запасів зброї. 30 березня 2002 р. на 102-му році життя померла королева-мати Єлизавета. Своєрідним підсумком тривалого періоду в історії Великої Британії стало відзначення в червні 2002 р. п'ятдесятиріччя коронації Єлизавети П.

Головна і визначальна риса лейбористського уряду Т. Блера полягала в намаганні практично виконати свої соціальні гасла, що багато в чому він зміг здійснити. Хоча, звичайно, не все задеклароване було виконане. Десятиріччя правління Блера увійшло в історію Великої Британії як далеко не гірший період. Політико-економічну епоху його правління називають блеризм за аналогією з консервативним правлінням - тетчеризмом. Внутрішня політика Блера будувалася на принципах соціальної справедливості у поєднанні з економічними успіхами. Він має репутацію чесного і щирого політика, ні у фінансовій сфері, ні у приватному житті його опоненти не змогли знайти серйозного компромату. Він мав репутацію миротворця" який урегулював північноірландський конфлікт і багато зробив у всьому світі - від Сьєрра-Леоне до Косово. Але всі заслуги миротворця перекреслили іракські події, коли Велика Британія спрямувала свої зусилля з Афганістану на допомогу США в їхній війні в Іраку. Політичні партії у Великій Британії традиційно залежать від особистості лідера. Його професіоналізм, патріотизм і репутація надзвичайно впливають на рейтинг партії. Іракська катастрофа не тільки підірвала імідж Т. Блера, а й сприяла зниженню рейтингу Лейбористської партії. Британці, по-перше, не можуть пробачити правлячій партії участь у війні в Іраку, а по-друге, дуже втомилися від популістської риторики лейбористів. Вибори в місцеві органи самоврядування у Великій Британії в травні 2007 р. завершилися для лейбористів тяжкою поразкою. Успіху досягли консерватори. У Шотландії на травневих виборах перемогу здобула Шотландська національна партія, яка відстоює ідею виходу провінції зі складу Великої Британії. 27 червня 2008 р. в британській новій історії закінчилася епоха Блера. Він передав кермо влади своєму спадкоємцю і соратнику міністру фінансів Гордону Брауну. Наступні парламентські вибори у 2010 р. обіцяють бути гострими і непередбачуваними.

У сфері зовнішньої політики Велика Британія є найактивнішим і найбільш прихильним стратегічним партнером Сполучених Штатів Америки. У січні 1991 р. військова коаліція під керівництвом США, до складу якої входили війська Великої Британії, зі згоди ООН і за підтримки 28 західноєвропейських і арабських країн розпочала операції "Щит у пустелі" і "Буря в пустелі" з метою вигнання арабських військ під командуванням С. Хусейна з

Кувейте. Воєнна кампанія завершилася поразкою Іраку. В1992 р., коли в Югославії виник конфлікт між сербами, хорватами і боснійськими мусульманами, Велика Британія розмістила там свої війська у складі миротворчих сил ООН. Британський контингент перебував в автономному краї колишньої Югославії Косово для стримування насильства між сербами і етнічними албанцями. Після терористичних актів проти США 11 вересня 2001 р. Велика Британія підтримала війну проти міжнародного тероризму, яку очолив американський президент Дж. Буш-молодший. З листопада 2001 р. англійські війська брали участь у наземних військових діях проти афганського уряду Талібану й проти організації ісламського руху "Аль-Каїда". Т. Блер здійснив кілька дипломатичних поїздок країнами Близького Сходу з метою створення антитеро-ристичного блоку. Англійська громадськість, стурбована розмахом воєнних дій, критикувала Блера за зневагу до внутрішніх проблем і бажання справити враження на міжнародній арені. Сучасна європейська політика Великої Британії спрямована на швидке зростання економічного потенціалу Євросоюзу, підвищення його ролі у світовій економіці та перетворення ЄС на один із провідних економічних центрів світової спільноти. Одночасно Велика Британія до тепер утримується від введення єдиної європейської валюти - євро.

У 2003 р. Т. Блер приєднався до військового вторгнення США в Ірак, що викликало широку опозицію навіть у його власній партії. Незважаючи на широкомасштабні воєнні операції" США не змогли досягти громадянського миру і стабільності в Іраку. Американські й англійські війська, які залишаються на іракській території, у збройних сутичках з терористами продовжують зазнавати людських втрат.

Після розпаду СРСР Велика Британія визнала нові незалежні держави. Зокрема прем'єр-міністр Джон Мейджор своїм листом від 31 грудня 1991 р. визнав Україну. 10 січня 1992 р. відбувся обмін нотами про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Великою Британією. 10 лютого 1993 р. у Лондоні під час візиту Президента Л. Кравчука було підписано договір між двома країнами про принципи відносин і співробітництва. Незважаючи на незначний рівень торговельно-економічних відносин, українсько-англійські політико-дипломатичні контакти досить активні. Про це свідчать і візит Президента Л. Кучми у Велику Британію 1995 р., і візит прем'єр-міністра Дж. Мейджора в Україну 1996 р. Уряд Т. Блера активізував "східну" політику: розширилися політико-дипломатичні відносини Великої Британії з Росією, Україною та іншими країнами Східної Європи.

Велика Британія залишається одним із послідовних прибічників розширення Євросоюзу, у тому числі за рахунок нових незалежних держав. Незважаючи на декларативні заяви британських політиків про необхідність залучення України до міждержавного співробітництва з ЄС (наприклад, в жовтні 2000 р. під час візиту спікера палати громад Великої Британії Б. Бутройд), перспективи українського зближення з Євросоюзом залишаються невизначе-ними. На початку 2002 р. Велика Британія висловлювала беззастережну підтримку євроінтеграційних прагнень України і погоджувалася з неприпустимістю створення роздільних ліній у процесі розширення Євросоюзу. Ефективний засіб запобігання такому розвитку подій британська сторона вбачала в наданні Україні статусу асоційованого членства в Євросоюзі, що було співзвучним пропозиції канцлера ФРН Г. Шредера, виголошеній ним у грудні 2001 р. під час візиту до Києва. Британська сторона запропонувала практичне започаткування механізму політичних консультацій у трикутнику "Україна - Велика Британія - Польща". Але британська політика в питаннях зближення України з ЄС визначалася загальними тенденціями розвитку діалогу між Києвом і Брюсселем. З урахуванням суперечливих політичних і економічних процесів в Україні, її зовнішньополітичних проблем, сьогодні ЄС не розглядає можливість участі України в ньому в найближчій перспективі. Під час першої зустрічі президента України В. Ющенка з прем'єр-міністром Великої Британії Т. Блером у січні 2005 р. у рамках саміту НАТО у Брюсселі було лише "порушено низку принципових питань стосовно сприяння співробітництва Україна - ЄС". А у листі-відповіді з боку британського прем'єра містилися "ґрунтовні відповіді" на порушені питання. Наступним кроком з боку українського президента став лист з викладенням пріоритетів України на найближчу перспективу і запрошення прем'єр-міністра Великої Британії до України. Отже, принципових зрушень поки не відбулося.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші