Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економічних вчень
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Тихін Степанов (1795-1847)

Основні твори - "О теории и практике политической экономии", "Вступительная лекция политической экономии" (1837), "Записки о политической экономии" (1844-1848)

Професор Харківського університету

Степанов був прихильником і послідовником класичної політичної економії, а його погляди розвивалися в руслі сучасної йому загальноєвропейської наукової традиції. Він був автором першого в Російській імперії двотомного підручника політичної економії "Записки о политической экономии", побудованого на ідеях А. Сміта та Д. Рікардо.

Тим не менш, Степанов виступав проти механічного, некритичного перенесення теорій західних економістів на вітчизняний ґрунт; заперечував змішування політекономії з галузевими науками, наголошував на необхідності посилення соціального аспекту політичної економії;

Степанов відзначав, що багатство - це насамперед користування речами, які можуть задовольняти потреби, а не їх мінові вартості. Однак метою капіталістичного виробництва визнавав прагнення до збагачення, а прибуток, - частиною вартості, створеною працею. На думку вченого, праця виступає суб'єктом багатства, а природа - об'єктом, праця є тим продуктивнішою, чим вона вільніша від усяких утисків. З огляду на зазначене, вважав несправедливим, що "бідний, нижчий клас народу платить більше, якщо порівнювати його достатки з достатками багатіїв", та відстоював спрямування частини податкових надходжень на суспільні потреби.

Іван Вернадський (1821-1884)

Професор Київського, Московського університетів, видавець журналу "Экономический указатель"

Основні твори - "Очерк теории потребностей" (1847), "Проспект политической экономии" (1858)

Про предмет політичної економії.

Вернадський виступає проти визначення політичної економії, як науки про багатство, і підкреслює, що вона вивчає лише один бік, одну властивість багатства - його цінність. Предметом дослідження цієї науки він вважає природні закони виробництва, але такими законами для нього є лише закони товарного виробництва.

Про працю.

Працю Вернадський визнає головним і єдиним джерелом багатства. Він розрізняє корисність (споживчу придатність) та власне вартість, що "визначається працею, а не придатністю". У поглядах на джерела доходів, багатства, вартості Вернадський стояв на позиціях класичної школи, але, на відміну від класиків, вважав усі види праці продуктивними.

Про власність і капітал.

Після реформи 1861 р. Вернадський стає активним захисником великого капіталу та великого виробництва, які уможливлюють науково-технічних прогрес. Позитивно оцінюючи концентрацію виробництва і капіталу, Вернадський однозначно негативно ставиться до великої земельної власності, яка на той час була майже вся поміщицькою, вважаючи за необхідне її пристосування до "раціональних", тобто капіталістичних форм господарювання.

Про соціалізм.

Ідеї соціалізму Вернадський вважав помилковими та пов'язував зі зростанням пауперизму. На його думку, соціалістичні ідеї зароджуються серед прихильників незрілих общинних форм господарювання, тому виступав за їх реформування.

Микола Бунге (1813-1895)

Ректор Київського університету, Міністр фінансів Російської імперії

Основні твори - "О возрастании неметаллического обращения в России" (1877), "Основания политической экономии" (1870)

Про методологію.

Як вчений - економіст М. Бунге сформувався під впливом класичної політекономії А. Сміта, поділяв переконання класиків, розглядаючи працю як джерело вартості, але працею вважав також внесок власників землі і капіталу, а ренту і прибуток, - трудовими доходами.

Бунге вбачав можливість гармонії суспільних відносин лише за умов, коли суспільний устрій буде пов'язаний із природними суспільними законами. Саме такі умови створює капіталізм, а усі інші способи виробництва не відповідають людській природі. Відстоюючи максимальний розвиток буржуазної приватної ініціативи, вільної конкуренції, торгівлі, обмежене втручання держави в економіку, він прогнозував витіснення дрібної промисловості фабричним виробництвом.

За своїми методологічними поглядами Бунге був близьким до німецької історичної школи, закликав до помірності у використанні дедуктивного методу, прихильно ставився до методів спостереження та дослідів.

Критично ставлячись до трудової теорії вартості, Бунге став одним із засновників Київської психологічної школи політекономії. Йому належать ідеї про споживання та обмін як головні сфери економічних досліджень, про залежність вартості від попиту і пропозиції, про корисність як джерело цінності тощо.

Про ринкове саморегулювання та роль держави.

Бунге не поділяв надії класиків на регулюючу дію вільного ринку, вважав за необхідне втручання держави в ринкові процеси. Як державний діяч, Бунге став ініціатором та організатором заходів щодо впорядкування грошового обігу та бюджету (в результаті реформи 1885 р. було скасовано подушні податі, податок на сіль, поповнено бюджет за рахунок обов'язкового викупу землі поміщицькими селянами, створено селянський та дворянський іпотечні банки, замінено оброки викупними платежами), введення початків робітничого законодавства (у 1882 р. була створена фабрична інспекція для вирішення конфліктів між заводчиками та робітниками), реорганізації системи зовнішньої торгівлі (зросли ввізні мита на чавун, вугілля, вальцьове залізо, сталь, машини, що захистило національних виробників промислової продукції та суттєво збагатило державну казну).

Підтримка Бунге розвитку індустрії України, іноземних інвестицій сприяли подвоєнню видобутку вугілля в Донбасі та активному розвитку залізорудної промисловості Криворіжжя. Під його особливою увагою був розвиток залізниць у зв'язку зі зростанням хлібного експорту з України через порти Одеси та Бердянська.

Про фінанси.

Бунге належить помітний внесок у теорію фінансів. Він наголошував на взаємозв'язку між кредитом і суспільним відтворенням, доводив хибність існуючої практики розширення кредитування за рахунок випуску асигнацій і банківських кредитних білетів, трактував економічні категорії, зокрема кредиту, за допомогою понять етики (довіра, віра): на його думку "кредит - це вид обміну, у якому передається цінність або послуга на віру до майбутньої винагороди".

Розвиток маржиналістських ідей. Ідеї маржиналізму одержали в Україні широке поширення наприкінці XIX ст., перш за все, завдяки активній та плідній діяльності Київської психологічної школи.

Дмитро Піхно (1853-1909) - професор Київського університету, вважав споживання і обмін основними сферами економічних досліджень, а корисність речей - джерелом й мірилом цінності й ціни. На його думку, центральною проблемою теорії цінності є вивчення потреб, що формують попит. В той же час, акцентував увагу на дослідженні діяльності окремої фірми та проблем ціноутворення, розподілу ресурсів і доходів, як умови забезпечення господарської рівноваги (збалансованості попиту і пропозиції).

Олександр Білімович (1876-1963) - професор Київського університету, - був противником трудової теорії вартості, вважав, що теорія граничної корисності доповнює теорію витрат виробництва, звернув увагу на залежність цін продуктів від цін факторів виробництва, кожен з яких має свою продуктивність і створює свій доход. Заперечував можливість застосування математичних методів для аналізу економічних явищ, відводячи їм лише ілюстративну роль.

Роман Орженцький (1863-1923) - професор Новоросійського та Санкт-Петербурзького університетів, академік УАН з 1919 р., - охарактеризував зародження і розвиток маржинальних ідей від Аристотеля до сучасників, поширив принцип граничної корисності на оцінку витрат виробництва згідно з теорією "продуктивних благ", визначив величину цінності величиною почуттєвого стану, вважав, що ціна є результатом взаємодії граничної корисності з соціальними факторами, які обмежують економічну поведінку людей, а кількість праці - не причина вартості, а її вимірювач.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші