Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Державне регулювання економіки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

Сутність і значення індикативного планування в системі державного регулювання економіки

Макроекономічне планування - це цілеспрямована діяльність органів державного управління із забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому та досягнення їх з найменшими витратами суспільної праці. Планування є важливою сферою практичної діяльності, засобом реалізації економічної політики, враховує внутрішні та зовнішні умови розвитку країни.

Планування передбачає розробку та обгрунтування планових показників, які характеризують розвиток економіки в майбутньому; економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з державою, фінансово-бюджетною системою. Воно охоплює всі аспекти соціально-економічного розвитку, науку, культуру, освіту, охорону здоров'я тощо.

У сучасній економічній літературі виділяються декілька типів макроекономічного планування: директивне (адміністративно-командне) та індикативне, системне, протекціоністське, аполітичне, стратегічне й тактичне.

Директивне планування діяло в більшості країн з централізованою системою управління економікою. Його суть полягала в тому, що централізовано розроблені планові показники розроблялися вищою за рівнем ланкою управління народним господарством і доводилися нею нижчій за рівнем ланці для обов'язкового виконання. Виконання доведених планових показників забезпечувалося виділенням відповідних фондів, трудових ресурсів і стимулювалося преміями та відзнаками. За невиконання планових завдань керівники несли персональну адміністративну та партійну відповідальність.

Індикативне планування передбачає процес формування заходів рекомендаційного характеру, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави і створення таких умов для суб'єктів господарювання, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань. Індикативне планування характерне для змішаної економіки.

Характеристика планових систем представлена у табл. 6.1.

Системне планування передбачає системний підхід до національної економіки, формування планових завдань з урахуванням усіх факторів розвитку, сфер економіки, територій; глибокий аналіз способів досягнення цілей і завдань та вибір оптимального варіанта розвитку економіки, аналіз результатів реалізації плану.

Протекціоністське планування спрямоване на захист інтересів груп та осіб, які отримують певні вигоди від реалізації передбаченого плану заходів.

Аполітичне планування розглядається як чисто технічна діяльність органів державного управління, спрямована на пошук консенсусу інтересів, певних компромісів для забезпечення поступального розвитку економіки, досягнення найкращого результату.

Стратегічне планування передбачає концентрацію зусиль і ресурсів держави на вирішенні найактуальніших, стратегічно важливих проблем розвитку національної економіки.

Тактичне планування розглядається як інструмент реалізації стратегічних цілей і завдань. У тактичних планах передбачається сукупність заходів, порядок та терміни їх реалізації, ресурси тощо.

o Центральну позицію у системі ДРЕ займає складання наукою обґрунтованих планів соціально-економічного розвитку.

Таблиця 6.1. Характеристика планових систем

Ознаки

Форми планування

Директивне

Індикативне

1. Формування мети і завдань розвитку суб'єктів господарювання

Визначалися партійними документами і рішеннями центральних органів виконавчої влади без урахування можливостей суб'єктів господарювання та ринку

Визначається самостійно з урахуванням внутрішнього і зовнішнього становища суб'єктів господарювання

2. Забезпечення процедури складання планів

Сувора регламентація процесу планування, встановлення контрольних цифр, лімітів, норм і нормативів, замовників, постачальників ресурсів, цін і тарифів

Самостійна ініціатива підприємства щодо доцільності складання планів, їх структури, вихідних даних та запланованих результатів діяльності

3. Відповідальність за результати планової діяльності

Сильна адміністративна і партійна відповідальність за невиконання планових завдань

Відсутність відповідальності, посилення аналізу причин невиконання планових завдань

4. Використання

виробничих

ресурсів

Забезпечення найбільш повного використання виробничих ресурсів

Оптимізація виробничих ресурсів відповідно до виробничих завдань

5. Врахування конкуренції

Конкуренція відсутня, а діяльність однорідних суб'єктів господарювання регулюється у централізованому порядку

Самостійно визначається вплив конкуренції, передбачаються кошти на підвищення конкурентних переваг і витрати на ризики, пов'язані з конкурентами

6. Форми власності

Державна

Змішана

7. Стимулювання виконання завдань

Активні форми матеріального і морального стимулювання

Добровільна ініціатива суб'єкта господарювання

Планування - - це специфічна управлінська діяльність з визначення цілей та шляхів їх осягнення.

Планування в економіці є процесом визначення намірів щодо своєї (суб'єкта планування) діяльності відповідно до:

  • o існуючої ситуації (економічної кон'юнктури) на ринках, пов'язаних із цією діяльністю;
  • o запроваджених державою та транснаціональними галузевими корпораціями ринкових умов, режимів та правил економічної поведінки.

Отже, економічний план - це лише наміри (оголошення намірів) індивідуума чи інституції економічної системи, у тому числі і держави, щодо своєї господарської і регулятивної діяльності відповідно до існуючої господарської кон'юнктури та ринкових умов і правил економічної поведінки, що формулюються та формуються державою і господарськими структурами.

Для визначення цілей державної економічної політики та обґрунтування способів їх реалізації використовують так зване макроекономічне планування. Особливість макрос коном і много планування у тому, що його об'єктом є національна економіка, а суб'єктом - держава. Макроекономічний план як сукупність обгрунтувань цілей державної економічної політики (ДЕП) та способів їх досягнення, з позицій обов'язковості до виконання його завдань суб'єктами національної економічної системи (НЕС), може бути директивним та індикативним.

Директивний план має адресний та обов'язковий для виконання статус юридичного закону. Такі плани і відповідний їм тип планування були характерними для командно-адміністративного типу економіки, яка існувала в СРСР та країнах соціалістичного табору. Через такі плани держава здійснювала тотальний прямий контроль над усією економічною системою. Проте макроекономічні плани, які розробляють та застосовують у контексті державного регулювання ринкових національних економічних систем, також передбачають можливість використання адміністративних методів

і важелів (норм, нормативів, держзамовлень, держінвестицій, регульованих цін тощо) з метою забезпечення реалізації накреслених цілей.

Але в системі ринкової економіки план не повинен бути однозначним визначенням поведінки, діяльності суб'єкта ЕС, оскільки в ринковій економіці ніколи немає визначеності, а існують лише сценарії поведінки, діяльності, досягнення бажаних економічних (соціально-економічних) цілей розвитку, сценарії щодо вирішення тих чи інших проблем, врегулювання тих чи інших ситуацій. Водночас треба пам'ятати, що план є інструментом можливого, а не бажаного.

Планування, таким чином, має виступати як управлінський процес визначення можливих цілей і засобів їх досягнення та забезпечення відповідності між ними.

Отже, в ринковій економіці мова йде про план як інформаційно-рекомендаційний (індикативний) інструмент регулювання економіки.

Такі індикативні плани - державні чи корпоративні - не повинні стримувати ініціативу приватного бізнесу, а повинні допомагати визначати напрями розвитку господарського комплексу, інформувати зацікавлені сторони про потенційний попит, стан ринку ресурсів та ін.

Індикативне планування застосовується на рівні держави (це і є власне макроекономічне планування), галузі і регіону. На рівні підприємств різних форм власності складаються і використовуються бізнес-плани.

В Україні індикативне планування запроваджено з 1993 року та використовується сьогодні у формі розробки та реалізації Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період (ДПЕСР). Державна програма економічного і соціального розвитку України - це документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.

Індикативне планування - це система не обов'язкових для суб'єктів ринкових відносин рекомендацій, а характерною рисою його є змога коригувати програми (плани) розвитку економіки відповідно до змін у розвитку ринку-до змін економічної, господарської кон'юнктури.

Показники державного індикативного плану (програми) впливають на суб'єкти ринку через систему правових і економічних регуляторів. Метою макроекономічного індикативного плану є реалізація цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток. Головне призначення індикативного планування - розробка, обгрунтування і вжиття заходів щодо державного регулювання соціально-економічного розвитку та вдосконалення структури національної економіки.

В індикативному плані уряд формує окремі завдання і визначає конкретні засоби для їх реалізації на підставі прогнозів, визначених цілей та пріоритетів соціально-економічного розвитку, виробленої політики, наявних фінансових, матеріальних, виробничих й інших ресурсів.

Таким чином, слід зазначити, що індикативний макроекономічний (народногосподарський) план (програма) - це організаційно-економічний інструмент втілення ДЕП у практику дії суб'єктів господарювання, який грунтується на системі економічних, науково-технологічних та соціальних прогнозів, має орієнтувальний, рекомендаційний характер і є основою для формування ринкових регуляторів через ФЕРС. Показники, які містяться в індикативному макроекономічному плані, виражають головні напрями соціально-економічного розвитку, є орієнтирами, досягнення яких державні органи повинні домагатися шляхом застосування різних стимулювальних заходів та економічних важелів.

Уряд реалізує головні положення індикативного макроекономічного плану (програми) через систему державного підприємництва, державні замовлення і державні контракти, цільові комплексні програми, бюджетне фінансування (бюджетне планування) та грошово-кредитні механізми.

Певна частина індикативного макроекономічного плану є директивною. Це стосується заходів, які фінансуються з бюджету. Бюджетне планування - це ресурсне планування, що визначає державні витрати з бюджету та вирішення завдань, які з об'єктивних причин не може реалізувати ринковий механізм.

Індикативний макроекономічний план має складатися з трьох розділів: економічна кон'юнктура, економічна політика, державне регулювання економіки.

А способи регулювання економіки в контексті цього плану необхідно формувати за допомогою економічних методів з урахуванням національних і природних особливостей матеріального й духовного життя суспільства.

Розглядають і схвалюють економічні індикативні плани (у випадку України сьогодні це - Державна програма економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період (рік)) Кабінет Міністрів разом з Державним бюджетом. Одночасно урядові подають підсумки розвитку економіки за минулий рік, зведений баланс фінансових ресурсів, перелік найважливіших проблем, які вирішуватимуться, перелік державних цільових програм, реалізація яких передбачається за рахунок бюджету, а також дані про розвиток державного сектора. Економічний план на наступний рік подають до Верховної Ради України для розгляду і схвалення, а Державний бюджет - для затвердження.

Отже, індикативне макроекономічне планування означає вироблення і наукове обґрунтування цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій та структур соціально-економічного розвитку на перспективу, а також визначення способів їх досягнення. На місце директивної та розподільчої функцій плану приходять функції цілеспрямування й орієнтування суб'єктів економічної системи за допомогою економічних і правових методів.

Найважливіші завдання урядового індикативного макроекономічного плану - формування уявлення про майбутню економічну структуру і напрями її розвитку через організацію приватного і державного секторів економіки; передбачення появи складних економічних проблем, які вимагатимуть активного державного втручання, та визначення його масштабів.

З огляду на це, індикативне планування (формування урядового індикативного економічного плану (програми)) зводиться до:

  • o аналізу проблем економіки і розробки стратегії їх розв'язання;
  • o визначення основних напрямів економічної політики уряду на майбутній період;
  • o формування економічних орієнтирів (важелів) для приватного і державного секторів економіки;
  • o координації інтересів різних соціальних груп і територій. Державне індикативне планування та його практична реалізація

має такий вигляд: органи державної влади управління всіх рівнів, виходячи з науково обґрунтованих (на основі соціально-економічних прогнозів) цілей та пріоритетів розвитку, пропорцій та структури економіки в ринкових умовах, виробляють методи досягнення поставленої мети, в яких головну роль відведено економічним, правовим та адміністративним прийомам. Усе це відображається в індикативному плані для кожного рівня управління.

Практичне здійснення загальної схеми та принципів державного індикативного планування можливе в такий спосіб: економічні органи і наукові установи за дорученням органів управління визначають стратегію комплексного соціально-економічного розвитку на основі розробки індикативних планів, де відображені науково обґрунтовані цілі і пріоритети розвитку, пропорції, економічні зв'язки в умовах зовнішніх та внутрішніх ринкових відносин, а також виробляють методи і способи їх реалізації. Кінцева мета - створення сприятливих умов для участі у соціально-економічних процесах усіх суб'єктів ринкових відносин, забезпечення кожному з них можливості вільно обирати форму вкладання капіталу - незалежно від форм власності.

Індикативне планування побудовано так, щоб виконання державними і місцевими органами своїх завдань полягало не у здійсненні акумулятивних та перерозподільних функцій, а у створенні рівних умов для забезпечення належного зростання народного добробуту країни в цілому і в кожному регіоні зокрема з урахуванням рівнів економічного розвитку (країни й окремих регіонів).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші