Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія зарубіжної літератури XIX
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Романна творчість В.Гюго: "Людина, яка сміється", "93", "Знедолені"

В історію світової літератури В.Гюго ввійшов передусім як видатний романіст.

"Знедолені" (1862). Задум великого соціального роману у В.Гюго виник ще наприкінці 20-х років, але життєві проблеми надовго відсунули його здійснення. У 1840 р. був складений перший рукопис роману під назвою "Злигодні", а в 1845- 1848 рр. письменник активно працював над поповненням матеріалів і написав більшу його частину. До роману він звернувся лише у 1860 р., причому не тільки дописав нові розділи та книги, а й ґрунтовно переробив те, що було написано раніше.

Роман "Знедолені" - твір незвичайний і за своєю художньою структурою. Це роман філософський і символічний, але з виразними елементами роману історичного. Це роман про тих, хто став підніжжям соціальної драбини. Головна тема твору - тема несправедливості та її жертв. Центральним персонажем роману став Жан Вольжан, а його життєпис склав головну сюжетну лінію твору. Це сільський парубок 25 років, який займався підрізуванням дерев. Коли у нього на руках залишилась сестра і її семеро дітей, він замінив їм батька. Його молодість пройшла у праці, але на початку однієї зими він залишився без роботи. В сім'ї не було і шматочка хліба. Тоді він розбив вікно булочної і вкрав хліба. Його засудили за крадіжку на 5 років, так він перестав бути Жаном Вольжаном, а став № 24601. Про рідних чув лише одного разу. Хтось бачив його сестру, при ній була лише 1 дитина, де поділися інші, вона і сама не знала. Декілька разів в'язень намагався втекти. Його ловили і кожного разу збільшували термін покарання, який досяг 19 років.

У в'язниці герой все частіше задумувався над своїм життям, він засудив себе за вчинок молодості, бо зрозумів, що голод не був виправданням скоєного злочину. Герой довгий час шукав відповіді на запитання: чи тільки він винен у своїй долі, і врешті-решт дійшов остаточного визначення, що суспільство здійснило перед ним ще більший злочин. Вирішивши ці питання, він засудив суспільство, звинуватив у нещасній долі його родини і дав собі слово поквитатися з ним. З в'язниці герой повернувся морально спустошеним, озлобленим, сповненим ненависті до всього світу.

Коли він вийшов звідти, помираючи від голоду і втоми, Жан шукав притулку. Але ніхто не впустив колишнього каторжника навіть за гроші. На допомогу чоловіку з'явилася старенька бабуся, яка підказала йому звернутися до монсеньйора Б'єнвеню. Це був єпископ. Із 15 тисяч лір свого прибутку він залишав собі тільки 1 тисячу, інші віддавав бідним і знедоленим. Єдине його багатство - срібні прибори і підсвічники. Вольжан погано віддячив йому за притулок: вночі він пробрався до нього в кімнату і поцупив срібло.. Коли жандарми вранці привели злодія, єпископ сказав, що він сам подарував йому срібло. Добрий вчинок монсеньйора перетворив його у справжнього християнина, у корисного члена суспільства. В один день Жан Вольжан помер назавжди, а натомість народився мер Мадлен. Він став на шлях добра. Під іменем Мадлена нажив собі капітал чесною працею (в основі - технічний винахід), своє багатство вкладав у побудову утопічної фабрики, щоб допомогти іншим знедоленим.

На фабриці герой зустрівся з Фантіною. З 10 років дівчина змушена була працювати, батьків вона ніколи не знала. У 15 років вона прийшла до Парижа шукати щастя. Багато працювала, щоб вижити, ревно зберігаючи свою честь. Закохавшись дівчина була дуже щасливою. Але для її коханця цей зв'язок був не більше ніж любовна інтрига. Він покинув її, став префектом, радником, батьком родини. Фантіна народила від нього дитину і залишила її чужим людям, а сама повернулася на батьківщину. Таки чином вона і потрапила на фабрику. Вона чесно працювала і відсилала для своєї дівчинки все, що мала. Але опікуни дитини кожного разу збільшували матеріальні вимоги до матері, погрожуючи викинути дитину. На фабриці у Фантіни були вороги, дівчата заздрили її жіночій вроді. Через інтриги вона залишилася без роботи. Щоб заробляти гроші для забезпечення своєї дитини, через голод і жебрацтво, вона вийшла на панель. Життя і соціальний порядок підштовхнули жінку до крайнощів, як свого часу сталося із Жаном Вольжаном.

Потрапивши до поліцейського відділу, Фантіна зустріла там пана мера, господаря тієї фабрики, яка принесла їй стільки горя. Вона плюнула йому в обличчя за те, що він начебто був причетний до її звільнення. Цим мером був колишній каторжник Жан Вольжан. Вона розповіла йому про свої життєві негаразди. Він пожалів жінку, визволив і доглядав до останнього її подиху. Перед смертю Фантіна взяла з нього слово, що він допоможе її доньці.

Жан розшукав дитину у трактирі Тенарльє, їй було всього 8 років. Вона мила, прибирала, носила воду. Взимку ходила боса, спала під сходами в темному куточку. Він викупив у господарів дитину, назвавшись їй батьком, бо вона не знала своїх батьків. Мер дав Козетті гарне виховання у монастирі, вона стала мадемуазель Маріус Понмерсі з багатим приданим. Дівчина вийшла заміж за порядного і чесного чоловіка. До смерті Жан Вольжан жив разом з ними. Перед смертю він розповів їй про матір, що вона була нещасною настільки, наскільки була щасливою її дочка.

Все життя Жана Вольжана - це подвижництво в ім'я добра і милосердя.

"Людина, яка сміється". За проблематикою цей роман співзвучний "Знедоленим". Дія твору розкрита в Англії наприкінці XVII - початку XVIII ст., але всім змістом пов'язана із сучасністю.

З перших сторінок роману створена атмосфера таємничості: берег моря під покровом ночі, якісь люди поспішно відпливали, залишивши самотнього хлопчика; охоплений жахом, той наткнувся на шибеницю, ще далі на жінку, яка замерзла в снігу, а біля неї хлопчик знайшов живу дівчинку з обличчям янгола, вона виявилася сліпою. Пригорнувши її до себе, він йшов рівниною і натрапив на дивну колимагу, в якій живе старий комедіант Урсус з ведмедем. Освітлене обличчя хлопця спершу здивувало, а потім злякало старого: на ньому застигла гримаса божевільно-веселого сміху.

Далі сюжет орієнтований на розкриття таємниці походження головного героя - Гуінплена, який виявився сином лорда і став жертвою королівської сваволі. До нього по-різному ставилися дві жінки: Дея, яка палко кохала його всім серцем, і красуня-аристократка Джовіна, в почуттях якої панувала лише пристрасть.

У світі простих людей Гуінплен знайшов любов і гуманність. Він усім серцем покохав Урсуса і Дею, і ніколи б не залишив їх, якби не з'ясувалося його знатне походження. Він - лорд, мав місце у палаті лордів, яке йому належало по праву. Проте у парламенті його зустріли вороже: вчорашній клоун, який розважав у балагані народ, не мав місця у їхньому середовищі. Лорд Кленчарлі виступив у англійському парламенті лише один раз, він засудив соціальну систему, яка була побудована на несправедливості і пригнічення народу. Обурені такою промовою, лорди вигнали його з парламенту.

Відстоюючи свою ідеалістичну позицію, стверджуючи, що змінити суспільство могло лише милосердя, В.Гюго не переставав бути захисником знедолених, ворогом деспотизму і рабства.

"93-й рік". Створенню епічного полотна сприяло те, що В. Гюго був сучасником революцій 1830, 1848 і 1870 років, що він сам протягом багатьох років боровся за утвердження республіки в країні.

У романі три головних герої - маркіз де Лантенак - голова контрреволюції 1793 року, його внучатий небіж Говен, який стояв на чолі революційних військ, представник Конвента Сімурден, який спостерігав за діяльністю Говена за дорученням організації. Лантенак постав дуже жостокою людиною, він спалював цілі села, розстрілював жінок. Причина такої жорстокості героя - ненависть до революції. Говен - ентузіаст, він вважав, що з ворогом треба боротися відкрито, а коли ворога переможено, требанадати йому допомоги. Сімурден - терорист, він вважав, що будь-які засоби гарні для перемоги революції. Сам Гюго вважав, що вище за революцію і класову боротьбу - милосердя і любов до людини. До цього ж висновку поступово прийшли і три герої твору.

Лантенак, після того, як його замок було взято, а сам він врятувався через підземний перехід, повернувся назад: в бібліотеці залишилися діти, яких врятувати міг лише він. Його було схоплено, і він чекав на страту. Але Говен не міг стратити ворога, який виявився таким шляхетним. Він звільтнив його, а себе віддав у руки правосуддя. Революційні війська, які любили Говена, просили його звільнення. Сімурден стратив Говена на гільйотині. Але в той момент, коли ніж падав на голову Говена, він сам вбив себе, бо Говен був його улюбленцем і вихованцем. Так Гюго показав протиріччя між революцією і моральним людськи законом. Республіка "милосердя" перемогла над республікою "терору".

Роман розпочато розповіддю про гостру боротьбу, яку змушена вести молода республіка як з внутрішніми ворогами, так і з зовнішніми. В цьому творі Гюго залишився романтиком, доказом чого стали виключні характери і події; концентруючи відображення дійсності, суб'єктивність і відвертість авторської позиції, антитеза добра і зла, гротеск.

Віктора Гюго назвали пророком, який "своїми утопіями примушував трепетати серця". Його слава давно перешугнула національні межі, ще за життя він став належати усьому світу.

Для французів В. Гюго - це передусім великий національний поет, видатний драматург, і вже за цим Гюго-романіст. За межами Франції, у тому числі й у нас, В.Гюго - перш за все геніальний романіст, тоді вже драматург і поет. Пояснювалося це насамперед тим, що повноцінний переклад поезії - дуже непроста річ, і доля великих національних поетів у іншомовних країнах залежить від того, чи з'являються там їхні переклади високого рівня і чи стає вона завдяки цьому набутком національної культури. Таких перекладів поезія Гюго не мала і лишилася за межами Франції недостатньо відомою і освоєною.

Якось Віктор Гюго сказав, що "життя - це обірвана фраза". Але фраза, яку він писав усе життя, така довга, складна, так переповнена думками і почуттями, що навряд чи коли-небудь обірветься. У цій фразі вся його творчість: його поеми, п'єси, романи і статті, памфлети і подорожні замальовки, есе. Людство ніколи не забуде того, хто перед смертю, підводячи висновки своїй творчій діяльності, з повним правом сказав: "Я у своїх книжках, драмах, прозі і віршах заступався за малих і нещасних, упрошував могутніх і невблаганних. Я відновив у правах людини шута, лакея, каторжника і повію".

Художній метод В.Гюго

o вважав, що зображувати треба не повсякденне, а виключне;

o прагнув намалювати у творах велику панораму життя;

o використовував прийом контрасту;

o обирав гостру, захоплюючу фабулу, щоб зробити напруженішим сюжет;

o стверджував, що змінити світ може лише милосердя.

В.Гюго і Україна. Поезією В.Гюго цікавилася Леся Українка. Вона переклала вірш-декларацію "Лагідні поети, співайте..." і поему "Сірома" із поетичної збірки "Легенди віків". Поетичною творчістю видатного французького митця захоплювалася і мати Лесі Українки Олена Пчілка. Вона також перекладала його вірші. Загалом між естетичними та суспільними поглядами Лесі Українки, Олени Пчілки та Віктора Гюго було багато спільного, вони вважали за необхідне ставити перед поезією найістотніші питання своєї епохи. Теми вічності, життя і смерті глибоко хвилювали їх. У XX ст. українською мовою були перекладені і видані усі романи В.Гюго. М.Рильський переклав декілька драм і поезій письменника. Свій вклад до цієї справи зробили Бажай, Тен та ін. поети та перекладачі.

Питання для самоконтролю:

1. Які характерні особливості французького романтизму?

2. У чому полягає новаторство В. Гюго ?

3. Розкрийте суть реформи французької поезії письменника?

4. Які специфічні риси драматургії В.Гюго?

5. Чому в історію світової літератури В.Гюго ввійшов як письменник-романіст? У чому його заслуга?

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси