Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Шляхи і засоби формування світоглядних позицій учня

Психологи вважають, що світогляд особи є форма індивідуальної свідомості, яка має специфічні особливості, зумовлені віковими та індивідуальними відмінностями. Значна частина сучасних вчених вважають, що становлення світогляду розпочинається буквально з перших кроків шкільної освіти, однак найбільш інтенсивно цей процес відбувається у старшому шкільному віці, коли виробляється власна світоглядна позиція молодої людини.

Для молодших школярів та підлітка характерно: 1) збагачення науковими знаннями, здатність оперувати вміннями у зв'язку з особистим усвідомленням картини світу (природи, суспільства і самої людини); 2) становлення та розвиток власних особливостей, самоусвідомлення; 3) розвиток прояв рефлексивних особливостей, визначуваних сформованістю самокритичності, самоконтролю і саморегулюванню. Ці лінії поступово удосконалюються у процесі навчання та громадсько-корисної діяльності.

Глибоке оволодіння знаннями важлива передумова формування наукового світогляду. Наприклад, при вивченні природних предметів уже в початкових класах учням повідомляються знання про живу і неживу природу (про використану силу вітру та води у народному господарстві, про місце людини у природі). Діти спостерігають за розвитком рослин на пришкільній ділянці, навчаються бачити залежність росту рослин від природних умов.

При вивченні предметів гуманітарного циклу учні оволодівають матеріалом про закономірності, що розкривають соціальну сферу життя людей, виробляють у собі систему соціальних, правових, економічних, моральних, естетичних поглядів, переконань, ідеалів.

Світоглядна функція естетичного виховання реалізується за допомогою двох, органічно взаємопов'язаних діяльностей: 1) знаходити красу у природі, суспільстві, людських взаємин; 2) створювати красу у своїй багатогранній творчій діяльності.

Велику роль у формуванні естетичного ідеалу відіграє мистецтво (література, живопис, музика, театр, фольклор).

Необхідно врахувати у формуванні наукового світогляду: позаурочну громадсько-практичну діяльність школярів, взаємозв'язок змісту навчання і позакласної та позаурочної роботи (пізнавальної, трудової, громадсько-політичної), спільність принципів організації та методики керівництва усіма видами діяльності учнів, взаємозв'язок змісту навчальної і позакласної та позаурочної роботи, спільність принципів організації та методики керівництва усіма видами діяльності учнів та їхнього спілкування, наступність у вихованні з урахуванням віку, рівня розвитку дітей, їхніх індивідуальних особливостей, взаємозв'язок школи та позашкільних дитячих закладів у вихованні дітей, у розвитку їхніх поглядів, переконань, громадської активності.

Завдання розумового розвитку

Розумове виховання філософи вважають провідним у системі виховання молоді. Мудрість завжди високоморальна, красива, всебічна у відображенні реальної дійсності. Розуму протистоїть однобічність у розвитку, мислення, обмеженість, антинауковість.

Розумове виховання — є процес розвитку розуму, пізнавальних здібностей та інтересів дітей, озброєння їх знаннями, вміннями та навичками, формування наукового світогляду. Розумове виховання спрямоване на розвиток інтелектуальної культури особливості пізнавальних мотивів, навичок мислення, раціональної організації навчальної праці. Головне завдання розумового виховання у школі — формування творчої, мислячої особистості.

Основні шляхи розумового виховання:

  • - систематичне навчання учнів побудоване на основі принципів розвивального навчання;
  • - позакласна робота розвитку розумової культури учнів.

Розумове виховання включає в себе також і розвиток інтелектуальних умінь: бути уважним, запам'ятовувати навчальну інформацію, раціонально здійснювати операцію мислення. Для цього вчителі використовують різні методи та прийоми: самостійна робота, наочні посібники, вправи, цікаві ігри, порівняння, аналіз, узагальнення, абстрагування, класифікацію, встановлення причинно-наслідкових зв'язків.

Розумовий розвиток — це розвиток здібностей, чуттєвого пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення) і розвиток мислення — опосередкованого і узагальненого пізнання людиною об'єктивної реальності.

Розумовий розвиток учнів відбувається також під впливом довкілля, засобів масової інформації. Він здійснюється в процесі взаємодії особистості з природою і суспільством. В ході розумового розвитку відбуваються зміни у змісті і формах мислення. Наприклад, у дитини на ранньому етапі її життя, до засвоєння нею активної мови, виявляється елементарне наочне-дійове мислення, потім формується наочне-образне, мовне, розмірковуюче мислення. Розумна людина — це людина, яка вміє думати, розмірковувати, самостійно робити висновки про речі людей, події, факти з точки зору вищих норм і критеріїв людської духовної культури. У процесі дальшого розвитку дитини збагачується її чуттєвий досвід, розширюється розумовий кругозір, чому сприяють сім'я, дитячі дошкільні заклади. Особливо активний розвиток інтелекту дитини починається у шкільному віці, коли основою її пізнавальної діяльності стає навчання. Вирішальне значення у розумовому розвитку має цілеспрямоване навчання учнів, в процесі якого вони оволодівають знаннями, уміннями та навичками.

Основними компонентами розумового виховання є:

  • - система знань і умінь;
  • - погляди на пізнання і свідомість людини, колективу та суспільства;
  • - світоглядно-методологічна готовність до дій;
  • - сучасна культура пізнавальної та трудової діяльності, саморегуляції та саморозвитку особистості;
  • - соціальна активність.

Завдання розумового виховання інколи розуміють спрощено, намагаючись "вкласти" в дитячі голови якомога більше знань про навколишній світ. Але справа зовсім не в "багатознанні". Набагато важливіше виробити у дитини загальні способи пізнавальної діяльності — уміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати, а також подбати про те, щоб у неї з'явилася необхідність одержувати нові знання, оволодівати умінням мислити. Розумове виховання здійснюється і тоді, коли дитина грається, і тоді, коли вона займається працею, і тоді коли вона з допомогою дорослих знайомиться з новими предметами та явищами дійсності. Якщо дорослі поліняться розповісти дитині те чи інше явище, з яким вона стикається, про яке вона пізнає, вони упускають відмінну можливість розвивати розумові здібності її. Адже будь-яке фізичне явище є чудовою вправою для дитячої логіки.

Задача розумового розвитку учнів — керівництво розвитком їх творчого мислення, пізнавальних можливостей, перетворенням знань на переконання, знаряддя мислення і діяльності. Треба виховувати у школярів спостережливість, можливість виділяти в явищах і фактах їх найбільш суттєві сторони, взаємозв'язки. У процесі розумового розвитку в учнів розвивається мислення, пам'ять, умова, збагачується їх внутрішній світ.

Проблема розвитку особистості вивчалася здавна. Великий внесок в теорію розвитку зробили: Ж. Ж. Руссо, Й. Т. Песталоцці, А. Дістервег, Я. А. Ко-менський, Н. П. Блонський, К. Д. Ушинський, Л. С. Виготський, Г. Костюк, В. О. Сухомлинський. Розвиток особистості школяра В. О. Сухомлинський здійснював через "Школу радості", "перспективу радості". В. О. Сухомлинський заклав основи педагогіки корекції, актуалізував терміни "Людина", "лікувальна" педагогіка. Він, по суті, першім звернув увагу на важливість валеологічного навчання у початковій школі. Вчений експериментальним шляхом з'ясував ефективні шляхи поліпшення здоров'я учнів, вважаючи його визначальним фактором успішного навчання і розвитку дітей. Його практичні рекомендації ґрунтуються на спільному розв'язанні проблем здорового способу життєдіяльності у школі і сім'ї.

У емпіричному досвіді В. О. Сухомлинського закладені основи педагогічної ідеї розвивального навчання молодших школярів, яка є актуальною і соціально-обумовленою для українського сьогодення (Постчорнобильська Україна).

У творчості В. О. Сухомлинського висвітлені нові підходи до розвивального навчання у початковій школі (врахування валеологічного аспекту, емоціогенних факторів, значення природного і спеціально організованого розвивального середовища).

В розробці проблеми розвивального навчання В. О. Сухомлинський виходив з положення Л. С. Виготського про провідну роль навчання у розвитку дітей. Василь Олександрович акумулюючи погляди видатного психолога, рекомендував вчителям не чекати дозрівання психічних функцій дітей, а навчальними завданнями прискорювати їх розвиток.

Інтенсивно проблема розвивального навчання стала вивчатися з 60-х, 70-х роках.

Великий вклад внесли і вносять такі педагоги: Л. В. Занков, Д. Б. Ельконін, В. В. Давидів, В. Я. Гальперін, Н. А. Менчинська, А. М. Алексюк, О. Я. Савченко, Н. М. Бібік, В. Ф. Паламарчук, В. В. Рєнкін.

В Харкові існує Незалежний науково-методичний центр "Розвивальне навчання", який розробляє програми, підручники та займається реалізацією системи розвивального навчання. Уже 36 років ведеться ця робота в Харкові.

Система розвивального навчання Д. Б. Ельконіна, В. В. Давидова вже добре відома педагогам України та визнана ними.

  • 1) існує розгорнутий виклад теоретичних і експериментальних основ теорії розвивального навчання;
  • 2) розроблено підручники та методичні рекомендації для вчителів, у яких реалізовано основні ідеї цього типу розвивального навчання;
  • 3) ці підручники і рекомендації використовуються в практиці масової школи;
  • 4) виявлено і продемонстровано розвивальний ефект цих підручників, а також методів навчання;
  • 5) існує система підготовки фахівців;
  • 6) продовжується спільна робота науковців і практиків.

Було доведено, що діти за цією системою швидко просуваються від одного рівня розвитку до іншого, зміни які відбуваються у внутрішньому світі, торкаються якісних глибинних проявів психічної активності.

Існує система Л. В. Занкова, вона пронизана реалізацією закону диференціації. Л. В. Занков досліджуючи питання розумового розвитку зокрема розвивального навчання встановив що необхідно:

  • 1) вести навчання на високому рівні складності. Він розкриває духовні сили дитини, дає їм простір і спрямованість;
  • 2) у вивченні програмного матеріалу йти вперед швидким темпом, який забезпечує неперервне збагачення школярів усе новими й новими знаннями. Але йти швидшим темпом не означає поспішати;
  • 3) ведуча роль теоретичних знань. На перший план виступає пізнавальна сторона навчання, розвиток операцій мислення (аналіз, синтез, узагальнення);
  • 4) принцип усвідомленого засвоєння учнями навчального матеріалу, засобів застосування знань на практиці;

Велику роль у підвищенні ефективності розвивального навчання відіграє розвиток пізнавального інтересу. Пізнавальний інтерес — це властивість особистості, яка проявляється в активному, емоційно забарвленому відношенні до пізнання предметів, явищ навколишньої дійсності, видів діяльності. Відомо кілька способів формування пізнавальних інтересів:

  • - розкриття значення знань;
  • - цікавість матеріалу;
  • - створення проблемної ситуації;
  • - навчальні дискусії;
  • - пізнавальні ігри.

Пізнавальний інтерес є рушійним мотивом пізнання, мобілізує увагу учнів, приносить радість, задоволення учневі, сприяє активізації мислення.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші