Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Етика та Естетика arrow Естетика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Діалектика форми і змісту в мистецтві

Теорія художньої форми спирається на загально філософське осмислені цього поняття. Окреслимо деякі найсуттєвіші його аспекти. Формотворенні покладене у фундамент життя. Усі речі та явища світу мають визначень доцільні у собі форми існування. Основою життєвості природи є естетичні визначеність її предметних форм. Уперше поняття "форма" запроваджує в давньогрецькій філософії, набуваючи естетичного забарвлення в атом стичних ідеях досократиків (Геракліт, Демокріт, Левкіпп). Предметний сприймається як наслідок формуючої сили ідеї, що надає матерії визначеної у собі, оформленого буття. Дійсність як така, зазначає О. Лосєв, тлумачиться атомістами як "деяка художня тканина, що виникає на основі певного пер" плетення атомів" [10, с. 152]. У натурфілософії атомістів знаходимо початок ідеї самоорганізації систем матеріального світу (Демокріт). Усесвіт поста естетично визначеним цілим. У філософії Платона світ форм — це світ ідеї Матерія — нульове ніщо. У взаємодії матерії і форми народжується розмаїття чуттєво явлених речей. Формі при цьому належить провідна роль. Предмети втілення ідеї — лише "копія" справжнього світу. Арістотель визначає форм як поняття, тотожне "ідеї" Платона, вирізняючи три рівні форм (сутностей нижчі (предмети чуттєвого світу); вищі ("чисті форми"), поняття, тотожні "ідеї" у Платона; найвища ("перводвигун") — поза матеріальна, джерело всього Космосу. Ідеї Платона та Арістотеля стали вихідними у подальшій розроби естетичної теорії художньої форми, діалектичного зв'язку змісту і форми.

Закони самоорганізації матерії, що чинні в об'єктивному світі, виступають законом свідомої діяльності людини. Формотворення є діяльністю надання визначеної у собі життєвості об'єктам, що уособлюють потребу та творче уміння людини. Особливим видом формування є художня творчість. Це діяльність творення доцільної, визначеної у собі форми, що відображає внутрішнє життя об'єкта. Самоцінне значення такої діяльності — у самоцінності буття прекрасних об'єктів, що уособлюють ідею досконалості.

У художньому формуванні розрізняють поняття "матеріал мистецтва і "матерія образу". Матеріал мистецтва, або зображальний матеріал, — ц матеріальні засоби творення образу (близьке до поняття "матерія", "ніщо" З Арістотелем). Залежно від виду мистецтва, це звуки, фарби, слова тощо. Матерія образу — це предмет втілення, тобто зміст зображеного (ідеї). Прообразом його є реальний світ. Розкриваючи взаємозв'язок природи об'єкт: зображення (ідея) та зображального матеріалу (матерія), Ф. Шіллер пише "...Матеріал (природа зображального) мусить розчинитися у формі (зображуваного), тіло — в ідеї, дійсність — у видимості" [20, с. 56].

У справжньому творі матеріал ніде не промовляє від себе. Він цілком підпорядкований ідеї (тобто узгоджений з природою об'єкта зображення) Лише за такої умови твір буде справді художнім. Ідея у названому значення постає організуючим началом художньої діяльності, позаяк є умовою цілісності твору. Логіка цілісності зумовлена якостями об'єкта зображення. Цікаве обґрунтування цієї думки знаходимо у "Нотатках щодо вправляння пензлем" уже згадуваного китайського художника Цзин Хао.

Випадкове сполучення рис в об'єкті руйнує цілісність твору, уподібнює його монстру, що відштовхує своєю потворністю. Приклад твору-монстра наводить Еліан (II ст.) у "Барвистих оповідях". Геніальний грецький скульптор Поліклет вирізьбив дві статуї на один і той самий сюжет: одну — за смаками натовпу (враховуючи побажання кожного), а іншу — за заковами мистецтва. Виставлені на суд глядачів, вони отримали різну оцінку: одна — схвалення, а інша — загальні насмішки. Тоді скульптор сказав: "Статуя, з якої ви кепкуєте, створена вами, а та, якою захоплюєтесь, — мною". Отже, натовп у своїх порадах виходив із правди факту — з натуралізму форми, а митець — із законів художнього цілого. Цікаво, що Л. Виготський центральною проблемою психології мистецтва вважає "здолання матеріалу художньою формою" [б, с. 17]. Йдеться про підпорядкування матеріалу мистецтва законам творчості, а змісту твору — законам форми. Тут ми вступаємо у сферу усвідомлення вирішальної ролі формуючої здатності творчого мислення та уяви. Справа в тому, що художня форма не тотожна об'єктивній визначеності предметних форм дійсності. Художність мистецтва не має нічого спільного з відображенням так званої правди факту. Образ — лише ідеальна модель буття предметності, наданої їй митцем. Г. Гегель щодо цього наголошує: "Предмети зачаровують нас не тому, що вони такі природні, а тому, що вони так природно зроблені (курсив авт. — В. М.)" [7, т. 1, с. 173].

Художня форма доречна, якщо створює органічну цілісність життєвості предмета зображення. Тому правомірно говорити про форму в мистецтві у двох вимірах: зовнішню і внутрішню. Зовнішня — це художня форма, що визначилася й усталилась як специфічний спосіб буття ідеальної реальності у формах цілісності у певному матеріалі мистецтва (залежно від його виду). Внутрішня — це форма саме даного твору, зумовлена його об'єктивною логікою. Ознакою її краси Ф. Шіллер бачить те, що вона "сама себе пояснює", не вдаючись до понять [20, с. 39—40]. Цікаво у цьому зв'язку вибудувати асоціацію, посилаючись на М. Бердяєва, який наголошує, що тіло людини є перш за все форма, а не матерія: "Парадоксально можна було б сказати, що тіло є дух... Форма тіла належить особі й успадковує вічність (курсив авт. — В. М.)" [2, с. 161]. Отже, людське тіло — спосіб вияву внутрішньої життєвості духу. Властива тілу вертикальна постава, ритм і пластичність рухів, що організовані принципом міри, одухотворений вираз обличчя — зовнішня форма — джерело випромінення духовної (внутрішньої) сутності. Остання визначена у собі і як видова специфіка життя (вид "Людина розумна"), і як індивідуальна його неповторність (Особа).

Внутрішня форма тотожна поняттю "зміст" і застосовується для зручності естетичного аналізу художнього твору. Ця відповідність відображена у мові. У грецькій мові поняття "зміст" означає "утримую разом". Аналогічно в українській "зміст" — це суміщення, об'єднання; у російській "содержание" — взаємне утримування компонентів, на відміну від поняття "содержимое тобто заповнення певної форми деяким чужим його природі змістом (скажімо глечик, наповнений водою).

Змістовне наповнення образу є творенням його меж. Звідси слово "обра означає "обріз", відмежування даного явища від інших. Зміст — це уіціл нення вміщеного, надання йому визначеності, оформленості. Саме названі принцип самоорганізації твору логікою взаємних зв'язків і є фактичним змістом твору (С. Ейзенштейн). Художній зміст — цілісність, сформовано з первинного матеріалу дійсності, що організований логікою художнього цілого залежно від виду мистецтва, його художньої мови, конкретних способів втілення, індивідуальністю митця. Тому поняття цілісність тотожне у мистецтві поняттю досконалість.

У художньому творі виділяються два рівні змісту. Перший зумовлений специфікою мистецтва, а саме: воно є духовною діяльністю творення досконалої життєвості у художніх образах. Другий — рівень конкретної твору, що вкладається у поняття "сюжет", "фабула". У німецькій мої щодо змісту мистецтва вживається два поняття. Перше — "духовний зміст (Gehalt) — для означення мистецтва як специфічного виду духовної діяльності Друге — позначує зміст у звичному розумінні: наповненість сюжетних ліній перебіг подій тощо (Inhalt) [4, с. 278]. Духовний зміст постає організуючої силою всього творчого процесу (загальні закони художнього формування) "Внутрішній зміст" конкретного твору є індивідуально-неповторним виявом всезагального. У такому їх зв'язку знову виникає момент взаємопереход; форми і змісту. Г. Гегель характеризує його так: "Змістом мистецтва є ідея а його формою — чуттєве, образне втілення" [7, т. 1, с. 75]. Йдеться не про будь який їхній зв'язок, а про "вільне, примирене ціле". Узгодженість внутрішньо сутності (ідея) з формою явлення — це закон, що його "річ сама собі дикту і якому одночасно підпорядковується" [20, с. 47]. Усталеність художніх форм як наслідок їх історичного само становлення — засіб закріплення змісту.

Відтак, художня форма є активним засобом організації людських переживань при сприйманні художніх творів. Визначеність художньої форми наданої оформленості почуттям, укладаючи їх у цілісність, узгоджену з логікою роз гортання життєвості образної тканини твору в її межах. Скажімо, поети чий і твір ми переживаємо інакше, ніж прозовий, музичний — інакше, ніж живописний тощо. Більш того, у межах конкретного виду мистецтва, наприклад музики, співпереживання, організоване "легким" жанром (естрадна пісня і "серйозним" (ораторія), якісно різняться за масштабом, глибиною та характером вияву.

Отже, художня форма — це духовний феномен, що збирає й організує в цілісність чуттєво-образну тканину художньої мови твору. Художній зміст — щ ідеальний образ дійсності у специфічному — ідеальному способі втілення у межах твору як внутрішньо організованої форми. Гармонійність взаємодії форми та змісту є умовою існування художності як сутнісної визначеності мистецтва.

Список літератури

  • 1. Аверинцев С. Софія-Логос: Словник. — К.: Дух і літера, 2004.
  • 2. Бердяев Н. Самопознание. — М.: ДЭМ, 1990.
  • 3. Бычков В. Эстетика поздней античности. — М.: Наука, 1981.
  • 4. Вейдле В. Умирание искусства // Самосознание европейской культуры XX века. — М.: Политиздат, 1991.
  • 5. Выготский Л. Психология искусства. — М.: Искусство, 1965.
  • 6. Гачев Г. Жизнь художественного сознания: В 2 ч. — М.: Искусство, 1972. — Ч. 1.
  • 7. Гегель Г. В. Ф. Эстетика: В 4 т. — М.: Искусство, 1969—1971.
  • 8. Кант И. Критика способности суждения // Основы метафизики нравственности. — М.: Мысль, 1990.
  • 9. Леонардо да Винчи. Избранные произведения. — Мн.: Харвест; М.: АСТ, 2000.
  • 10. Лосев А. Античная философия истории. — М.: Наука, 1977.
  • 11. Лосев А. Дерзание духа. — М.: Политиздат, 1988.
  • 12. Лосев А. Диалектика мифа // Философия. Мифология. Культура. — М.: Политиздат, 1991.
  • 13. Лосев А. Проблема символа и реалистическое искусство. — М.: Искусство, 1976.
  • 14. Лотман Ю. Символ в системе культуры // Тр. по знаковым системам: Уч. зап. Тартуск. ун-та. — 1987. — Вып. 754.
  • 15. Мастера искусства об искусстве: В 7 т. — М.: Искусство, 1965. — Т. 1.
  • 16. Потебня А. Эстетика и поэтика. — М.: Искусство, 1976.
  • 17. Сковорода Г. Повне зібрання творів: У 2 т. — К.: Наук, думка, 1973. — Т. 2.
  • 18. Флоренский П. У водоразделов мысли. — М.: Правда, 1990. — Т. 2.
  • 19. Шеллинг Ф. Философия искусства. — М.: Мысль, 1966.
  • 20. Шіллер Ф. Естетика. — К.: Мистецтво, 1974.
  • 21. Юнг К. Избранное. — Мн.: Попурри, 1998.

Запитання для самоперевірки

  • 1. Розкрийте зміст поняття "твір мистецтва як художнє ціле".
  • 2. Визначте критерії цінності художнього твору.
  • 3. Визначте поняття "самоорганізація" щодо художнього твору.
  • 4. Поясніть, чому художня реальність є дійсною лише як світ краси.
  • 5. Поясніть зміст понять "предмет мистецтва" - "матеріал мистецтва , розкрийте їх зв'язок.
  • 6. Розкрийте зв'язок понять "художня реальність" — "одухотворена реальність".
  • 7. Поясніть вплив матеріалу художнього формування на художні якості твору.
  • 8. Визначте основний предмет мистецтва: обґрунтуйте думку.
  • 9. Розкрийте відмінності понять "образ" і "художній образ".
  • 10. Охарактеризуйте особливості художньо-образної мови мистецтва
  • 11. Розкрийте багатство структурних рівнів художнього образу.
  • 12. Розкрийте основні етапи становлення художньої образності мистецтва.
  • 13. Визначте зв'язок образної мови мистецтва і його видової специфіки
  • 14. Розкрийте зміст понять "символ" та "художній символ".
  • 15. Охарактеризуйте теорію символу в естетиці Г. Гегеля.
  • 16. Розкрийте зміст понять "типізована образність" — "індивідуалізована образність", доведіть їх зв'язок.
  • 17. Доведіть, що художня форма не тотожна предметним формам дійсності.
  • 18. Розкрийте зміст понять "внутрішня форма" — "зовнішня форма у творі мистецтва.
  • 19. Визначте й охарактеризуйте два рівні змісту художнього твору.
 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші