Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Нові форми міжнародного екологічного співробітництва

Певні перспективи природоохоронного співробітництва відкриваються у зв'язку із роззброєнням, конверсією, скороченням воєнних бюджетів.

Високий науковий і технологічний потенціал означених заходів бажано також повніше використовувати для благородної мети - врятування людства від загрожуючої екологічної катастрофи.

Поряд із системою ООН і міжнародних організацій рівня ЄС у сфері дослідження глобальних екологічних проблем діють неурядові організації. В організаційному плані вони зорієнтовані на штаб-квартиру в Найробі, де перебуває Комітет зв'язку з проблем довкілля, який контролює глобальну мережу екологічно зорієнтованих неурядових організацій, сприяє обміну інформацією між ними, координує спільні акції, видає щоквартальний бюлетень і ряд інших видань, у тому числі й освітнього характеру. Аналогічний орган - Європейське бюро з навколишнього середовища створено в ЄС. Воно охоплює понад 70 науково-виробничих об'єднань, має секретаріат у Брюсселі і проводить відповідну інформаційну діяльність.

Міжнародне співробітництво починає набирати нових форм. Швеція бере участь в очищенні Вісли. Фінляндія готова реконструювати Мурманський комбінат "Сєвєронікель", щоб виробництво тут стало екологічно безпечнішим. Витрачені фінами кошти будуть згодом компенсовані за рахунок одержаного понад план нікелю. Внаслідок цього країни лише виграють.

Держави Північної Європи - Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія і Швеція - пропонують заборонити використання морського дна як ядерного звалища і терміново укласти відповідну угоду. Однак, поки що не всі країни згодні з цим (зокрема Англія). Взагалі зв'язки між країнами Балтії, що швидко розширюються, створюють добру регіональну основу для вирішення екологічної проблеми на рівні регіонального співтовариства, формування першої на планеті регіональної системи екологічної безпеки.

Яким чином буде відбуватися взаємодоповнення внутрішньої і зовнішньої політики для вирішення екологічної проблеми? Наведемо кілька прикладів такої взаємодії. Найбільш очевидна з них - міжнародна взаємодія у справі подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Генеральна Асамблея ООН прийняла, за загальної підтримки всіх своїх членів, спеціальну резолюцію, яка поставила завдання мобілізації колективних зусиль і передбачила широкий комплекс заходів щодо цього. Резолюція, співавторами якої виступили 120 країн - членів ООН - унікальний документ, що вперше в історії ООН закликає всі діючі в її системі організації відгукнутися на глобальну трагедію. Ще однією ілюстрацією здійснення перспективного міжнародного проекту екологічного співробітництва є екологічне забезпечення Чорного моря. Заслуговують на увагу також міжнародний проект надання допомоги в підготовці плану дій з відновлення Аральського моря та збереження унікальних екосистем Байкалу.

Водночас не можна не відзначити, що серед міжнародних домовленостей з питань навколишнього середовища поки що немає такої, яка містила б найбільш важливі загальні принципи міждержавної природоохоронної взаємодії. Практика світового співтовариства підштовхує до вироблення та прийняття своєрідного кодексу цивілізованої екологічної поведінки держав, що визначав би і органічно поєднував їх права та обов'язки.

Забруднення й руйнування довкілля не визнають державних меж, а тому і подолання цих згубних процесів можливе лише за умови об'єднання зусиль усього світового співтовариства. У багатьох розвинених країнах світу в цьому плані вже накопичений значний досвід: створені ефективні організаційні структури і діючий механізм правового регулювання охорони природи, функціонують великі наукові та науково-виробничі центри. Практична охорона навколишнього середовища перетворилася в досить могутню галузь виробництва - утворилася широко розгалужена система, що має у своєму розпорядженні засоби управління якістю навколишнього середовища, раціональним використанням природно-ресурсного потенціалу. Причому, в кожної країни є свій досвід, який безпосередньо пов'язаний з наявністю високорозвиненої національної самосвідомості.

Так, у Західній Європі, особливо в Скандинавських країнах, Японії добре усвідомили високу значущість екологічного аспекту для реалізації прагнення тієї чи іншої нації до виживання і самозбереження. Подібні настрої менше проявляються у США. Засвоєння і використання цього досвіду з його позитивними сторонами і недоліками є досить важливим для України в умовах докорінної перебудови господарського механізму й утвердження нових ціннісних орієнтацій у суспільстві.

Накопичений практикою досвід свідчить, що управління природокористуванням не може відбуватися ідентично на різноманітних територіях. Екологічні проблеми, як правило, виникають і розв'язуються спочатку на локальному рівні, а вже потім виходять на більш загальний рівень (регіон, країна, планета). Глибока взаємозалежність різноманітних природних середовищ, транскордонне перенесення забруднення породжують необхідність встановлення єдиних стандартів якості навколишнього середовища і визначення основних природоохоронних проблем.

У 1989 році було опубліковано міжнародний документ "Правові принципи охорони навколишнього середовища й стійкого розвитку", підготовлений спеціальною Комісією міжнародної групи експертів-юристів за дорученням ООН. В ньому записано, що люди мають право на навколишнє середовище, сприятливе для їх здоров'я й благополуччя. Звідси випливають і обов'язки держав:

  • o зберігати і використовувати навколишнє середовище й природні ресурси в інтересах сучасного та майбутнього поколінь;
  • o підтримувати екосистему та екологічні процеси, необхідні для функціонування біосфери, оберігати біологічне розмаїття й дотримуватися принципів збереження максимальної стійкості продуктивності під час використання живих природних ресурсів і екосистем;
  • o встановлювати відповідні норми охорони навколишнього середовища, здійснювати моніторинг змін якості навколишнього середовища, а також публікувати всі дані щодо цього;
  • o проводити попередні екологічні оцінки і вимагати їх виконання у зв'язку із запропонованими видами діяльності, які значною мірою можуть вплинути на навколишнє середовище чи використання одного з видів природних ресурсів;
  • o своєчасно інформувати всіх осіб, яких може значною мірою торкнутися запланована діяльність, і забезпечувати відповідну процедуру в адміністративних і судових справах;
  • o забезпечувати умови, за яких збереження природного середовища розглядається як невід'ємна частина планування та здійснення діяльності в галузі розвитку, і надавати допомогу іншим державам, особливо тим, що розвиваються, для підтримки діяльності з охорони довкілля та стійкого розвитку;
  • o виявляти добру волю з іншими державами з метою здійснення зазначених прав і обов'язків.

У названому документі підкреслюється відповідальність держав за екологічні порушення і важливість мирного врегулювання можливих конфліктів.

У Західній Європі загальне схвалення одержала ідея "розвитку без порушення", "екорозвитку", чи, як нині кажуть, "сталого розвитку", коли екологічні й економічні цілі збігаються. На рівні ЄС розробляються цілі, принципи й основи для законодавчих актів у сфері охорони природи, а впроваджує їх кожна з країн самостійно на базі традицій і досвіду, який вони мають.

Досить складна система регулювання природоохоронної діяльності задіяна в США. Умовно її можна назвати "адміністративно-екологічною". Для кожного джерела забруднення встановлено ліміти (квоти) викидів. За їх дотриманням наглядають державні служби. Підставою діяльності цих служб є дані на кожне підприємство. Навіть якщо в підприємства викиди не перевищують ліміти, плата за квоту все одно стягується. Виходячи з оцінки граничного стану природи, за межі якого не можна виходити, місцеві власті визначають ліміти для підприємств і видають відповідні "ліцензії на забруднення". Таким чином, звичайно, визначається і програма скорочення забруднень. Дуже важливо, що власники ліцензій не є повновладними господарями цього ресурсу. За державою, її регіональними органами і жителями залишається право, яке дозволяє управляти екологічною ситуацією в регіоні та контролювати операції перепродажу ліцензії.

Важливо, щоб приватна власність на асиміляційний потенціал не суперечила, а, навпаки, сприяла вирішенню природоохоронних проблем. Зрештою, два могутні індустріальні утворення: державні природоохоронні органи, з одного боку, і власники-підприємці - з іншого, розв'язують одне

1 те саме завдання, враховуючи його різноманітні аспекти. Перші слідкують за тим, щоб загальний рівень забруднення зменшувався. Для цього вони мають всі можливості. Другі забезпечують зниження питомих викидів на одиницю продукції, інтенсифікуючи тим самим використання своєї квоти асиміляційного потенціалу.

Крім торгівлі "правом на забруднення" існує й інший досить схожий з цим механізм "платежу". Головне тут полягає в тому, що будь-які викиди в навколишнє середовище мають бути оплачені забруднювачем. Залежно від специфіки виробництва методи встановлення оплати за викиди можуть бути різними. Наприклад, є методи, спеціально орієнтовані на утилізацію відходів. Спочатку підприємство купує право на їх розміщення, а потім, після того як воно їх утилізувало, повертає сплачені кошти назад. У цьому випадку підприємство забезпечує собі такий самий процент на суму, що вклало, який мало б просто тримаючи гроші в банку. Таким способом у підприємства викупається частина його прав на забруднення.

Взагалі проблема відходів є досить гострою для всіх розвинутих країн. Частка пластмасового бруду, що на початку 60-х років становила лише

2 % у статистиці національних відходів, сьогодні становить понад 20 %. Тільки в японській столиці середньорічні пластмасові відходи - це півмі-льйона тонн. Щоправда, спеціалісти фірми "Фудзі-рісайкі" з одного кілограма пластмаси одержують півлітра бензину, до того ж, створена компанією установка майже не робить отруйних викидів газів. Цей винахід дозволяє пропускати за рік 5 тис. тонн пластмаси, що коштує майже 500 млн. ієн.

Сума солідна, але це вдвічі дешевше ніж спалювання, яке звичайно використовують пункти звалищ та сміттєві комбінати.

Відомо, що діюча у США екологічна модель надзвичайно затратна. Але кошти, навіть величезні - ще не все. Тому слід ретельніше ставитися до екологічних аспектів розвитку промисловості, енергетики, сільськогосподарського і комунального комплексів. Витрати ж можна суттєво зменшити, якщо, наприклад, забезпечити ліквідацію забруднень на підприємстві не лише на кінцевій стадії, коли суміш речовин уже важко очистити і знешкодити, а піти за ланцюжком - від сировини до кінцевої продукції, вжити всіх заходів для переробки відходів чи взагалі змінити виробничий процес на принципово інший, маловідходний.

Безпрецедентний за своїми масштабами план охорони довкілля розроблений у Франції, який передбачає різке скорочення викидів в атмосферу вуглекислого газу, двоокису сірки і припинення забруднення моря токсичними відходами. На це виділяється щороку 100-150 млрд. франків. Цікавим є те, що, згідно з соціологічним опитуванням, більшість французів погодилась добровільно на збільшення прямих і непрямих податків для екологічних потреб.

Практика вирішення екологічних проблем світовим співтовариством свідчить, що природоохоронне законодавство дедалі більше втручається у сферу політики і економіки. І не лише у формі заборон, обмежень, санкцій, надання пільг, а і як основа забезпечення життєздатного, екологічно безпечного, стійкого розвитку. Досвід міжнародної природоохоронної діяльності переконує, що існує принципова можливість активної та конструктивної взаємодії держав. Зокрема, здійснюється комплекс узгоджених на міжнародному рівні заходів, спрямованих на вивчення, оцінку та поліпшення стану навколишнього середовища, визначено і науково обґрунтовано проблемні й пріоритетні галузі природоохоронної діяльності. Під егідою ООН сформувалася і вдосконалюється організаційна система міжнародного природоохоронного співробітництва, яка включає механізм вироблення і реалізації рішень та рекомендацій. Водночас, розвиток міжнародного правового законодавства сприяє розробці власних національних природоохоронних програм.

Як свідчить досвід, люди ще погано розуміють неминучість і глибину екологічної кризи, яка насувається і це підтвердили результати екофорумів з питань сталого розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992р.) та Йоханесбурзі (2002 р.). Досить поширеною є переконаність у тому, що для стабілізації екологічної ситуації вистачить і локальних заходів - запровадження безвідходних технологій, утилізації сміття тощо. Іноді навіть люди, які займаються конкретною організаційною діяльністю в галузі планетарної екології, розглядають її як ординарний бізнес, підпорядкований власним інтересам і прийнятим політичним стандартам.

Настав час зрозуміти, що сукупності окремих зусиль і навіть забезпечення абсолютно необхідної загальної "екологічної грамотності" ще недостатньо, щоб подолати труднощі на шляху виживання людства. Потрібно значно більше і на якісно іншому рівні. Передусім необхідно визнати цю проблему найбільш фундаментальною, такою, що мас безперечний пріоритет серед інших. І головне - зрозуміти, що вирішення проблеми виживання людства вимагає об'єднання зусиль усього людства. Ряд великих катастроф останніх років показав: "чужої" природи не буває, вона на всіх одна. Це положення найбільш яскраво демонструеться в Декларації тисячоліття ООН, яка була проголошена на зорі нового тисячоліття главами держав і урядів в центральних установах ООН. Головним розділом даного документу про охорону нашого загального навколишнього середовища проголошується наступне:

"Ми повинні не жаліти зусиль в справі позбавлення всього людства, і перш за все наших дітей і онуків, від загрози мешкання на планеті, яка буде безнадійно зіпсована діяльністю людини і ресурсів якої більш не вистачатиме для задоволення їх потреб.

Ми знову заявляємо про свою підтримку принципів стійкого розвитку, зокрема тих, які висловлені на порядку денному на XXI століття, ухваленому на Конференції Організації Об'єднаних Націй по навколишньому середовищу і розвитку.

У зв'язку з цим ми твердо маємо намір дотримуватися у всій нашій екологічній діяльності нової етики дбайливого і відповідального ставлення до природи і спершу заявляємо про свою рішучість: докласти всі зусилля до того, щоб забезпечити вступ в силу Кіотського протоколу і приступити до передбаченого їм скорочення викидів парникових газів; активізувати наші колективні зусилля по лісовпорядженню, збереженню всіх типів лісів і стійкому розвитку лісового господарства; добиватися повного здійснення Конвенції про біологічну різноманітність і Конвенції по боротьбі з опустинюванням; зупинити нераціональну експлуатацію водних ресурсів, розробляючи стратегії водогосподарської діяльності на регіональному, національному і місцевому рівнях, сприяючі справедливому доступу до води і її достатньої пропозиції; активізувати співпрацю в цілях скорочення числа і наслідків стихійних лих і антропогенних катастроф; забезпечити вільний доступ до інформації про геном людини."

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші