Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Міжнародні фінанси
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Суб'єкти міжнародних фінансів

Система міжнародних фінансових відносин складається з різних суб'єктів. Ними є фізичні, юридичні особи та держави, які згідно із законом мають і здійснюють безпосередньо або через представників свої права та обов'язки, пов'язані з міжнародними фінансами.

Можна виділити цілу низку грошових відносин, які формують систему міжнародних фінансів. Це, зокрема, відносини:

  • o між експортерами та імпортерами з приводу платежів за товари, надання та погашення кредитних зобов'язань;
  • o між вищезгаданими суб'єктами та банками щодо отримання та погашення кредитів, відкриття та обслуговування валютних рахунків, надання гарантій;
  • o між усіма вищезгаданими суб'єктами та страховими організаціями з приводу страхування ризиків;
  • o між усіма вищезгаданими суб'єктами та фізичними особами з приводу оплати праці, здійснення міжнародних переказів, сплати за товари і послуги, виконання договорів страхування та ін.;
  • o між фізичними особами з приводу різноманітних міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів;
  • o між вищезгаданими суб'єктами та державою з приводу сплати податків та виконання певних зобов'язань, котрі випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин;
  • o між урядами різних країн з приводу сплати (отримання) контрибуцій та репарацій, надання та погашення кредитів тощо;
  • o між урядами країн і міжнародними організаціями з приводу грошових внесків у ці організації, отримання кредитів, субсидій тощо;
  • o між міжнародними організаціями.

Суб'єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів.

У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України" згруповані так:

  • o фізичні особи;
  • o юридичні особи:
  • o об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб;
  • o структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України, але мають постійне місцезнаходження на її території;
  • o спільні підприємства, що зареєстровані як такі в Україні і мають на її території постійне місцезнаходження;
  • o інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законодавством України.

З економічної точки зору, розрізняють таких суб'єктів міжнародних фінансів: домашні господарства, господарюючі підприємства, різноманітні фінансові інститути, держава, міжнародні організації.

З точки зору міжнародного публічного права , до суб'єктів міжнародних фінансів слід відносити державу, центральні банки, міждержавні (міжнародні, регіональні) організації.

З позиції міжнародного приватного права, суб'єкти міжнародних фінансів - це національні та іноземні юридичні особи (фінансово-кредитні інститути), комерційні банки, транснаціональні компанії, біржі та ін.), фізичні особи.

Суверенна держава є основним суб'єктом міжнародного права, що діє у сфері міжнародних фінансів та має міжнародні права і обов'язки. Основними критеріальними характеристиками суверенної держави є правосуб'єктність, імунітет, спадкоємність.

Міжнародні фінанси у сучасному світовому господарстві

На сучасному етапі міжнародні фінанси набули форми досить складної системи міжнародних потоків грошових коштів і пов'язаних з ними відносин.

Розвиток економічного співробітництва між державами привів до розгалуження різних за своїм змістом видів господарських зв'язків. Зокрема, за останні роки значно розширилися міждержавні фінансові, кредитні і валютні відносини. Будучи однією з форм економічного, науково-технічного і культурного співробітництва між державами, ці відносини разом з тим мають специфічні особливості. У XX ст., особливо після Другої світової війни, у зв'язку з розвитком міжнародного обміну, а також розширенням і диференціацією форм співпраці різних країн у політичній, економічній і культурній сферах виникла необхідність подальшого розширення міжнародних фінансових відносин. З'явилися численні міжнародні організації, члени яких - суверенні держави - приймають на себе певні фінансові зобов'язання. Були створені спеціалізовані міжнародні фінансові організації (Міжнародний валютний фонд. Міжнародний банк реконструкції та розвитку тощо).

Об'єктом всіх видів фінансових відносин служать гроші або грошові зобов'язання. Але міжнародного характеру вони набувають лише тоді, коли складаються в процесі зовнішньої діяльності держави, виконання нею зовнішніх функцій і задач.

Особливість міжнародних фінансів полягає в тому, що вони представлені безліччю суб'єктів, тобто спочатку це багатосуб'єктна категорія. Це означає, що немає єдиного міжнародного фонду грошових коштів, який зосереджений в конкретному місці і є власністю конкретного суб'єкта світової економіки. Фінансові ресурси світу знаходяться переважно в обігу, утворюючи світовий фінансовий ринок. Як будь-яка багатосуб'єктна категорія міжнародний фінансовий ринок постійно потребує реформування. Так, проблеми зміцнення міжнародної фінансової системи стали широко обговорюватися після мексиканської кризи кінця 1994 р. Щорічний самміт лідерів країн групи G-7, проведений в і995 р. в Галіфаксі. послужив стимулом для розвитку досліджень з ряду напрямів. Серед них важлива роль відводилася вивченню способів організованого вирішення фінансових криз. З представників центральних банків і міністерств фінансів країн великої сімки, до яких приєднались урядовці Бельгії, Голландії, Швеції і Швейцарії була сформована робоча група, яка до травня І996 р. підготувала відповідну доповідь (Rey Report). В ній було відзначено, що ні позичальники, ні кредитори не зможуть уникнути негативних наслідків кризи. Доповідь закликала до вдосконалення ринково орієнтованих процедур вирішення боргових проблем держави і приватного сектора, що знаходиться в умовах кризи. Було запропоновано внести певні зміни в договори купівлі-продажу облігацій (bond contracts) для забезпечення взаємодії і співпраці власників облігацій в період реструктуризації умов їх випуску емітентом (державою або приватними корпораціями), що зазнає фінансові труднощі. В доповіді була висловлена ідея розширення можливостей МВФ щодо застосування політики "кредитування в умовах заборгованості" (lending into arrears). Процес зміцнення фінансової системи, що почався, виявився в наступних аспектах;

  • o розвиток міжнародних стандартів публічного розкриття економічної інформації (Special Data Dissemination Standard);
  • o створення міжнародних стандартів банківського нагляду (Basle Core Principles for Banking Supervision);
  • o розширення фінансових можливостей МВФ в рамках New Arrangement to Borrow (NAB) ;
  • o створення в МВФ нового механізму кредитування, Supplemental Reserve Facility (SRF), покликаного допомогти членам фонду справлятися з несподіваним і руйнівним впливом втрати довір'я інвесторів. Умови надання засобів по лінії SRF повинні забезпечувати їх переважне (первинне) повернення при зниженні можливих конфліктів інтересів.

У листопаді 1997 р. на зустрічі лідерів країн Азіатсько-тихоокеанського регіону, що проводилася у Ванкувері, було порушено питання про більш детальне обговорення причин кризи на ринках, що розвиваються. У квітні 1998 р. з країн, що відігравали системну роль у світовій фінансовій системі, була утворена група G-22. Представники країн, що входили в неї, сформували три робочі групи для вироблення пропозицій з наступних напрямів: підвищення прозорості і міри відповідальності; зміцнення національних фінансових систем; стимулювання розподілу тягаря витрат по виходу з кризи міждержавним і приватним сектором. Доповіді робочих груп були представлені на щорічних 53-х зборах Ради управляючих МВФ і Всесвітнього банку, що відбулися в жовтні 1998 р. За підсумками обговорення представлених доповідей державні діячі країн G-7 30.10.98 випустили сумісну заяву. В дискусії, що почалася, найактивнішу участь взяли представники розвинутих країн і міжнародних організацій. На сьогодні аналіз різних підходів до реформи МФС утруднений через відсутність цілісних програм, які б містили пропозиції щодо побудови єдиної архітектури світової системи. Серед основних причин реформування міжнародної фінансової системи слід виділити такі:

  • 1. Глобалізація світової економіки, що сприяла виникненню нового класу міжнародних інвесторів, які одночасно діють на декількох ринках, що розвиваються, і здатні дестабілізувати фінансову ситуацію в країнах, де здійснюються інвестиції. Різка невідповідність між високим рівнем розвитку міжнародного фінансового ринку і відсутністю належної інституційної структури його регулювання.
  • 2. Спад світового економічного потенціалу, що загрожує серйозними наслідками у разі неадекватного регулювання міжнародної фінансової системи.
  • 3. Стійка повторюваність фінансових і валютних криз в останні роки, підвищення їх глибини та інтенсивності. Масове зростання негативних соціальних наслідків криз, що виявляється у збільшенні безробіття і рівня бідності.
  • 4. Збільшення кількості офшорних фінансових центрів, що знижують ефективність державного регулювання фінансових ринків країн, які розвиваються.
  • 5. Слабкість фінансового сектора в країнах з ринками, що розвиваються, яскраво виявилася в ході останніх криз. Непропорційне використання державних засобів при вирішенні проблем приватного сектора.
  • 6. Обмежені можливості міжнародних інститутів у наданні фінансової підтримки країнам, що розвиваються, в порівнянні з розмірами потоку приватного капіталу. Нездатність міжнародних організацій протистояти кризам, що повторюються, і обмежувати сферу їх розповсюдження.
  • 7. Поглиблення конфліктів інтересів (moral hazard), що виникають в результаті втілення програм фінансування МВФ, та інших міжнародних інститутів, і негативно впливають на поведінку приватних інвесторів і позичальників в ході фінансових криз.
  • 8. Різке збільшення кількості інвестиційних інститутів, фінансових інструментів і обсягу операцій на фінансових ринках, особливо на ринку боргових зобов'язань, утруднена взаємодія інвесторів в ході подолання криз. Масштаби і диверсифікованість інвестиційних вкладень в країнах з ринками, що розвиваються, що зумовили прискорення розповсюдження криз. Масовий розвиток операцій, у тому числі спекулятивних, з похідними цінними паперами (дериватами), що відображаються на позабалансових рахунках і утрудняють оцінку ризиків фінансовими інститутами.

Розглянемо основні напрями реформування і розвитку міжнародної фінансової системи.

  • 1. Регулювання фінансових ринків та інвестиційних інститутів:
    • o зміцнення фінансової системи і реформування місцевих фінансових інститутів шляхом вироблення і розповсюдження міжнародних принципів і стандартів регулювання і нагляду за банківською системою, фондовим ринком і різними фінансовими інститутами. Зміцнення фінансової інфраструктури через ухвалення більш універсальних стандартів аудиту, бухобліку, процедур банкрутства, платіжних систем. Вдосконалення Базельських стандартів розрахунку достатності банківського капіталу;
    • o визначення шляхів зміцнення нагляду як в країнах, що розвиваються, так і в розвинутих країнах;
    • o створення механізмів ринкового регулювання ринку деривативів та інвестиційної діяльності з активним використанням позикових ресурсів (ефект leverage);
    • o стимулювання введення міжнародних стандартів діяльності в офшорних фінансових центрах.
  • 2. Економічна політика:
    • o визначення умов лібералізації внутрішнього ринку і введення адекватного валютного режиму в країнах з ринками, що розвиваються, вироблення способів контролю за рухом міжнародного капіталу;
    • o підвищення ефективності механізмів державної підтримки приватного сектора і розподілу соціальних виплат;
    • o пошук шляхів мінімізації втрат населення в результаті криз і розробка політики, яка б краще захищала найуразливіші верстви населення;
    • o розширення прозорості в приватному і державному секторах і в діяльності міжнародних фінансових інститутів.
  • 3. Діяльність міжнародних фінансових інститутів:
    • o реформування системи міжнародного фінансування;
    • o поліпшення механізмів вирішення криз і розробка шляхів залучення приватного сектора в прогнозування фінансових криз і їх подолання;
    • o посилення нагляду з боку МВФ за політикою, що проводиться краї-нами-учасницями, особливо у фінансовому секторі і в сфері руху капіталу;
    • o підвищення ефективності макроекономічної політики на міжнаціональному рівні.

Визначальною рисою світового фінансового середовища на сучасному етапі розвитку є глобалізація, яка стає постійно діючим фактором як міжнародного економічного середовища, так і внутрішньодержавного економічного життя. Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб'єктами світогосподарських зв'язків. Якщо у 1992 році щоденний обсяг операцій із купівлі-продажу іноземних валют становив 880 млрд дол. США, то у 2006 р. цей показник збільшився до 7,4 трлн дол. США. За даними Міжнародного валютного фонду, приріст світового сукупного обсягу ВВП в постійних цінах за 1993-2000 pp. в середньому становив 3,5 %, за 2001-2008 pp. - 4,0 %, в 2009 році у зв'язку з світовою фінансовою кризою даний показник скоротився на 0,5 %, а в 2010 році зріс на 5 %; приріст обсягу світової торгівлі у постійних цінах за 1993-2000 pp. в середньому становив 7,9 %, за 2001-2008 pp. - 5,9 %, у 2010 р. приріст склав вже 12,4 %. Таке суттєве зростання зумовлене значним спадом (на 10,9 %) обсягу світової торгівлі у 2009 році по відношенню до 2008 року.

На межі ХХ-ХХІ століть внесок сфери послуг у міжнародний поділ праці приблизно у 3,5 раза був менший, ніж у світовий валовий продукт, у той час як внесок сектора товарного виробництва економіки (добувної і обробної промисловості, сільського господарства) в експорт більш ніж у 2,5 раза перевищив його внесок в економіку в цілому. Цей феномен третинної сфери відомий уже досить давно. У міжвоєнні роки у зростанні сектора послуг вбачали одну із причин занепаду міжнародної торгівлі. Відповідно до "закону спадного значення зовнішньої торгівлі", в міру того, як економіка "обростає" сферою послуг, частка зовнішньої торгівлі у національному доході знижується.

В той же час існує певна пропорція між промисловим, торговим і позичковим капіталом, а в останні десятиліття спостерігається негативна тенденція відриву фінансового, позичкового капіталу від матеріально-речової основи товарів, послуг і капіталів. Так, із щоденного обсягу валютних угод, який перевищує 1 трлн 150 млрд дол., лише 10% справді опосередковують рух реальних товарів і капіталів. Щорічна різниця між брутто - і неттообсягами міжбанківських операцій у 1980-х роках становила понад 880 млрд дол. США. Річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10-15 разів перевищив масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн дол. Зростання фіктивного капіталу і спекулятивні дії в цій сфері істотно ускладнюють дотримання рівноваги між найважливішими сферами світового господарства. Свідченням цього є ланцюг взаємопов'язаних спалахів фінансово-економічної кризи у Південно-Східній Азії (1997 p.), Росії та Бразилії (1998 p.), США (2007), а також глобальна фінансова криза.

Питання економічної рівноваги є одним із ключових як на мікро-, так і на макро- та мегарівні. Ще в XIX - першій половині XX ст. західні економісти А. Курно, Л. Вальрас, В. Джевонс, А. Маршалл, К. Менгер, В. Парето сформулювали концептуальні засади теорії економічної рівноваги, що розкривають закономірності розвитку господарства на макрорівні і у національному та світовому масштабах. Сучасні інтерпретації економічної рівноваги дали американські автори Дж. Хікс, Д. Тобін, П. Самуельсон, француз Ж. Дебре, але найдосконалішим вченням вважається вчення М. Кондратьєва про часткову і загальну економічну рівновагу. Ще у 1920-ті роки російський вчений О. Богданов застосував терміни "гранична рівновага" та "рухлива рівновага". Адже сутність економічної рівноваги полягає в дотриманні відповідності між матеріально-речовою і вартісною частинами суспільного продукту між попитом і пропозицією на ринку праці, послуг, технічному тощо. Член Римського клубу Е. Пестель дав визначення глобальної економічної рівноваги і виділив три головні її умови. Щоправда, це - одна з перших спроб визначення глобальної економічної рівноваги, яка стосується (здебільшого) національного господарства, оскільки вищезазначене передбачає вплив відповідних економічних та інших засобів на динаміку та структуру економічного розвитку через механізм державних інституцій. На світовому рівні поки що не створено відповідних інституційних структур, які могли б регулювати світову економічну систему. Таким чином, на нинішньому етапі глобальна економічна рівновага світу формується, з одного боку, як справедливо зазначає професор А. С. Філіпенко, на основі взаємодії національних господарських комплексів, з іншого - за допомогою імпульсів, які надходять із світового ринку. Глобальну ж економічну рівновагу визначають як такий стан, коли чисельність населення та обсяг капіталу залишаються незмінними, а між силами, що впливають на їх зміну, підтримується стійкий баланс. У математичному виразі спрощено світова економічна рівновага подається як:

де Фкс -фонд кінцевого споживання;

~~ сумарне виробництво світу; £Яз - сумарні економічні резерви і запаси.

Це рівняння відображає головну мегапропорцію світового господарства - співвідношення між виробництвом і споживанням. Із нього виводиться низка похідних рівнянь, що характеризують рух інвестиційних і трудових ресурсів, амортизаційні фонди і демографічні зрушення, конкурентну рівновагу тощо [1].

У результаті, якщо провести детальний аналіз внутрішнього змісту й сутності валового продукту світу, структури глобального боргу, сукупного обсягу різноманітних фінансових операцій (особливо угод з похідними фінансовими інструментами), а потім спробувати зіставити між собою ці параметри номінальної та реальної активності, з'єднати в єдиний простір і проаналізувати взаємозв'язки та взаємовпливовість реального сектора, тіньового кластера, віртуальної економіки та квазігрошей у широкому розумінні цього слова, то не виключено, що ми отримаємо дещо аналогічне доповіді Медоуза про межі зростання, але вже у фінансовому середовищі [1]. Тому нині не те що доцільно, але й необхідно змоделювати й розрахувати критичні межі самодостатності фінансового сектора та всіх його складових. Найважче розрахувати прогнозний мінімум "стиснення" питомої ваги реального сектора, обсяг вихідних (грошового, кредитного, інвестиційного), циркулюючих потоків у світовий фінансовий сектор, а з нього - у віртуальну площину та площину квачі грошей, швидкість їх обертання, частку рециклювання у реальний сектор з етапним живленням тіньового кластера. Модель повинна також враховувати співвідношення питомої ваги реального сектора, темпи та межі розширення власне фінансового сектора, сектора квазігрошей (цінностей), зводячи це не тільки у тандемність, а окреслюючи вимоги до нової фінансової архітектури. Вона мусить забезпечити не лише ефективне функціонування, а й подальший розвиток світового фінансового середовища з урахуванням уже існуючих глобальних змін економічного сектора, оскільки глобалізація як тенденція веде до розширення критичних розмірів [1].

З огляду на вищезазначене випливає, що нова модель економіки світу - досить динамічна, але в той же час достатньо нестійка. У світовому економічному середовищі, образно кажучи, був випущений на волю "фінансовий джин" - важкокерований, недостатньо прогнозований, і з небезпечними наслідками не лише для якоїсь однієї країни, але як засвідчила азіатська криза 1997-1998 року, у сьогоднішньому глобальному середовищі в економічно інтегрованих регіонах криза проходить як ланцюгова реакція [1].

Світовий фінансовим сектор нині вийшов за рамки контролю і перебуває у стані не лише перебудови, а у хаотично плаваючій структуризації та оновленні, потребуючи перегляду існуючої системи контролю із заміною на координуючу архітектуру. В цій архітектурі інституції мають напрацьовувати і здійснювати на міжнародному рівні спільну стратегію щодо урегулювання та координації світового ринку. Йдеться, насамперед, про розробку загальних правових норм, у рамках яких можна було б контролювати функціонування фінансових структур.

Для структурно і якісно зростаючої фінансової глобалізації та розвитку нової економіки необхідна новітня логістика функціональної діяльності всіх складових цього процесу, яка врахувала б не лише його позитивні аспекти, а й, здебільшого, теоретичні прогнози негативних сторін глобалізації (поглиблення розшарування суспільства, збільшення відриву між високо - та слаборозвинутими країнами, загострення проблем бідності, посилення проблеми міжнародної заборгованості та інші. Це повинні бути чіткі, логічні та комплексно узгоджені схеми розвитку всього світового господарства, насамперед на рівні міжнародних фінансових інституцій, зокрема МВФ та Світового банку, діяльність яких повинна бути узгодженою і тандемною, з чітким розподілом функціональних обов'язків і стратегічними та короткотерміновими планами-прогнозами щодо ситуації у світовому фінансовому середовищі.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші