Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Культура міжособистісних стосунків
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Культура спілкування як вимір культури міжособистісних стосунків

Культура міжособистісних стосунків завжди існувала як ефективний засіб приборкання та моделювання пристрастей. Відсутність афектації у поведінці була і є ознакою гарного тону в багатьох цивілізованих суспільствах. Уміння контролювати свої емоції та бажання є необхідною умовою суспільного успіху і для сучасної людини, що безпосередньо проявляється, у міжособистісному спілкуванні. Однак, якщо у доіндустріальних суспільствах мораль ефективно контролювала поведінку індивіда поза втручанням державних інституцій, то в сучасних високорозвинутих суспільствах і суспільствах перехідного періоду цей соціальний інститут переживає глибоку кризу. Сьогодні домінують: ідеологія індивідуалізму; високий рівень соціального відчуження; прагнення до уніфікації, деперсоналізації культурних цінностей; прагматична мотивація; недооцінювання традиційних моральних ідеалів (добра, порядності, любові, некорисливості, шляхетності тощо). Натомість високий рівень соціальної і міжкультурної мобільності спонукає людей частіше спілкуватися, що вимагає від них засвоєння моральних основ комунікативної культури, спілкування у системі "особистість - особистість". Тому в більшості сучасних концепцій культури міжособистісних стосунків помітне перенесення акцентів з культури "моральних чеснот" на культуру спілкування, морально-етичний зміст якої розкривається у вербальному, невербальному, формально-рольовому, світському, науковому, психологічному та інших аспектах. Культура "тонкого політесу" набуває комунікативного сенсу.

Вербальний і невербальний аспекти культури спілкування

Культура спілкування є фундаментальною складовою сучасної культури міжособистісних стосунків, актуальною в усіх сферах людської діяльності. Якщо здатність до спілкування підносить людину над іншими живими істотами, то володіння культурою спілкування допомагає їй досягти певної кар'єри в діловій, професійній сферах, злагоди в особистому житті, стосунках у родині тощо. Оволодіння культурою спілкування дає змогу уникнути конфліктів, пригніченого стану, вдосконалити своє мистецтво комунікативної поведінки, правильно висловлювати власні думки, відстоювати свою позицію, що сприяє суспільному успіху, максимальній реалізації особистості. Різновиди і структура культури спілкування обумовлені різновидами і структурою спілкування - соціальної форми взаємодії між людьми, опосередкованої обміном думками, почуттями, ідеями, переживаннями. Головними його структурами є вербальне спілкування (процес передавання інформації за допомогою мови) і невербальне спілкування (процес передавання інформації з використанням різних немовних знакових систем - жестів, міміки, дотику, погляду, пози тощо).

Вербальне спілкування. Функціонально (залежно від мети) у системі вербального спілкування розрізняють формально-рольове, світське, ділове, інтимно-духовне, або афіліативне (грец. рhileo - любов, дружба), та ін. Фундаментальною основою формально-рольового, світського, наукового, ділового спілкування є культура вербального спілкування (мовленнєвий етикет) - система мовних знаків, що спирається на морально-етичні, мовні правила і відображав ставлення до людини як до визнаної цінності.

За формально-рольового і світського спілкування емоційно-ціннісний, або психологічний, аспект змінено формально-нормативним: люди можуть поважати одне одного як носіїв певних соціальних ролей, але проявляють байдужість до носія комунікативного акту як до особистості з її інтересами, переконаннями, рисами характеру.

До формальнорольового спілкування вдаються у повсякденних ситуаціях, формально дотримуючись морально-етичних правил і норм комунікативної культури. Тому таке спілкування називають "контактом масок", оскільки у його процесі використовуються різноманітні маски - стандартні вирази обличчя, форми звертання, висловлювання, жести, звичайна ввічливість, які допомагають людині приховати свій емоційно-психічний стан або ставлення до тих, хто її оточує. Етичний формалізм у міжособистісних стосунках проявляється і за світського спілкування, яке вимагає дотримання усталеного кодексу комунікативної поведінки (ввічливості, чемності, прихильності, доброзичливості), а також передбачає можливості для комунікативної імпровізації (використання дотепів, жартів, ораторського мистецтва).

За ділового спілкування особливо зважають на психологічні особливості особи, з якою спілкуються, оскільки від цього може залежати успіх справи. Однак психологічно-особистісний чинник у ділових, професійних стосунках є другорядним, оскільки ядром культури спілкування у діловому світі є бізнес-культура - сукупність морально-етичних норм, правил ділової етики та етикету, які регулюють бізнес-стосунки в процесі підприємницької чи комерційної діяльності.

В інтимно-духовному (афіліативному) спілкуванні переважає емоційно-психологічна взаємодія суб'єктів комунікативного акту, а формально-нормативна складова його може бути зігнорована. Попри те, інтимно-духовне спілкування репрезентує найвищий рівень розвитку гуманістичних тенденцій у комунікативній культурі. Воно відіграє неабияку роль у встановленні позитивного емоційного клімату в мікросоціальних групах (родині, колі друзів, професійному колективі тощо), що сприяє взаєморозумінню його учасників. Ґрунтується воно на засадах емпатії (англ. empathy - співпереживання) - проникнення у духовний світ інших людей за допомогою емоційної ідентифікації з ними, співчуття тощо.

Відповідну культуру вербального спілкування (певну морально-етичну базу) має наукове спілкування, зміст якого обумовлений дотриманням певних логічних та етичних правил у веденні дискусії, диспуту тощо, поєднує в собі культуру мислення з комунікативною етикою/

Окремим аспектом культури спілкування є культура гумору, яка виконує важливу інтерактивну (лат. іnteractio- взаємодія) функцію у спілкуванні, її зміст гармонізує настрої співрозмовників.

Психологічний чинник у спілкуванні обумовлений опосередкованістю його людськими індивідами, які сповідують різні цінності, погляди та ідеї, наділені неоднаковими темпераментами і характерами. Мистецтво спілкування вимагає вміння уникнути конфлікту шляхом пошуку моральних принципів, які нівелюють психологічну несумісність, допомагають учасникам комунікативного процесу зберегти почуття власної гідності. Адже людські взаємини не завжди відповідають високим морально-етичним принципам. Іноді люди ігнорують навіть найпростіші вимоги комунікативної культури, внаслідок чого спілкування набуває ознак антикультури, проявами якої є маніпуляція, інвективна лексика тощо.

Будь-який вимір культури спілкування передбачає стосунки в системі "особистість - особистість". Тому важливою умовою реалізації комунікативної культури є персоналізація стосунків, яка ґрунтується на ставленні до іншої людини як до особистості, передбачає взаємну повагу, толерантність (лат. tolerans - терплячий), людяність. Персоналізація уможливлює протистояння суб'єкт-об'єктним тенденціям у взаємовідносинах, за яких особистістю, суб'єктом є лише один із учасників комунікативної взаємодії, інший - об'єктом, річчю, яку використовують, якою маніпулюють. Це означає, що система "суб'єкт-об'єктних" стосунків перебуває поза системою культури спілкування.

Невербальні засоби спілкування. Різноманітні тілесні рухи, що супроводжують мовлення, є звичними для людського організму (позіхання, потягування), однак більшість із них є культурно обумовленими, що актуалізує значення культури невербального спілкування. Суть її полягає в обережному використанні немовних комунікативних засобів або у використанні їх відповідно до особливостей національної моральної культури.

Кожен народ має власну культуру невербального спілкування, тому одні рухи містять позитивне для нього смислове навантаження, а інші - негативне, або категорично заборонені. У багатьох європейських і східних культурах висококультурною вважають людину, яка уникає зайвої жестикуляції або здатна контролювати свої рухи. Та це мистецтво вдається небагатьом.

Невербальні засоби спілкування поділяють на оптичні, тактильні, ольфакторні (лат. olfactus - нюх) та хрономічні (грец. chronos - час).

Оптичні засоби невербального спілкування. До них належать кінесика, проксеміка, графеміка та ін. Кінесика (грец. kinesis - рух) - сукупність форм невербального спілкування, що проявляються безпосередньо у рухах людського тіла і жестах, позі (поставі), міміці, погляді тощо.

Жести (франц. geste - рух) - рухи рук, які супроводжують мовлення у процесі комунікативного акту і виражають ставлення людини до співрозмовника, події, можуть свідчити про бажання або психічний стан людини.

Культурно обумовлену жестикуляцію поділяють на:

  • 1) жести-ілюстратори - жести, що супроводжують мовленнєвий процес і позбавлені сенсу поза вербальним контекстом. За їх допомогою співрозмовник підсилює зміст повідомлення;
  • 2) конвенційні жести (лат. conventio - домовленість)- символічні жести, які використовують при привітаннях, запрошеннях, прощаннях тощо. Вони корелюють із вербальними повідомленнями і цілком обумовлені особливостями національних культур;
  • 3) модальні жести - жести, які свідчать про емоційно-психічний стан людини, зокрема про почуття невпевненості, сумніву, депресії, відрази, нудьги тощо;
  • 4) ритуальні жести - жести, які супроводжують ритуальні дійства, культові обряди. їх культивують у різних релігійних практиках, наприклад, жест адорації (лат. adoratio - обожнення, ушанування) - молитовний жест (піднесення до неба рук), який виражає поклоніння у християнстві. Вважається, що цей жест походить з культури Давнього Єгипту, де він порівнювався із жестом дитини, яка поривається до матері. У багатьох східних культурах жестом адорації є схрещені на грудях руки.

Поза (франц. poser - класти, ставити) - довільна або навмисна постава людського тіла, яка може свідчити про емоційно-психічний стан людини, її фізичне здоров'я, манери, налаштованість на співрозмовника.

Поза є найменш підконтрольним людині різновидом невербальної комунікації. Тому спостереження за нею дає вірогідну інформацію про психічний стан людини. На сьогодні відомо до 1000 поз, яких здатне набувати людське тіло. У комунікативних практиках їх групують на: пози відкритості або замкненості; пози домінування або залежності; пози протистояння або доброзичливості. Наприклад, співрозмовник демонструє домінування, коли плескає по спині, кладе руку на плече співрозмовника тощо. Про залежність свідчать тілесна напруженість, втягнуті плечі. Протистояння може виявлятися у таких кінемах (елементах невербально!' комунікації), як стиснуті кулаки, руки в боки. Свідченням прихильного ставлення співрозмовника є відкриті, вільні рухи.

Нерідко поза, якої набуває людина, обумовлена національними особливостями моральної культури народу, до якого вона належить. Майже всі європейці набувають пози "нога на ногу", та якщо вони так поводитимуться, наприклад, у Таїланді, то місцеві мешканці почуватимуться приниженими, ображеними, бо вважають ногу "нечистою", неприємною частиною тіла. Нічого дивного для американців немає в тому, що студент сидить перед викладачем так, як йому зручно, однак у багатьох африканських та азійських країнах таку поведінку вважають непристойною, свідченням зневаги.

Найпоширеніші жести і пози та їх значення:

  • - якщо людина розслабившись (закинувши ногу на ногу) сидить у кріслі, це означає, що вона почувається господарем становища. Якщо співрозмовник сидить скраю крісла, поклавши руки на коліна, це е свідченням його невпевненості у собі, схильності до покори;
  • - якщо людина впирається однією рукою в стіну, а іншу тримає на стегні, то вона намагається керувати, як і тоді, коли тримає "руки в боки";
  • - людина, яка почувається зверхньо, закладає руки за спину, охоплюючи зап'ястки. Та якщо пальці за спиною міцно стиснуті, це означає, що вона прагне приховати хвилювання. Звідси, мабуть, походить вислів "взяти себе в руки";
  • - переплетені пальці рук означають невпевненість або внутрішній конфлікт, занепокоєння. Стиснуті пальці є жестом недовіри та підозри;
  • - закладання рук за голову є ознакою того, що співрозмовник почувається зверхньо. Цей жест, як і витягнутий уперед вказівний палець, особливо дратує людей;
  • - простягнуті до співрозмовника долоні вказують на доброзичливе до нього ставлення, відвертість, правдивість, бажання встановити з ним контакт. Повернена донизу долоня може викликати у співрозмовника негативну реакцію, оскільки нагадує жест керівника, який роздає вказівки;
  • - якщо ваш партнер розстібнув або зняв піджак, це свідчить про встановлення доброзичливих стосунків;
  • - положення рук "хатинкою" (купол) означає самовпевненість, егоїстичність, гордовитість, самовдоволення. Такий жест зазвичай використовують керівники, менеджери, бухгалтери, юристи, тобто особи, які дають розпорядження або поради підлеглим. Жінки частіше використовують цей жест пальцями донизу (перекинута "хатинка"). Можна помітити його, коли людина більше слухає, ніж говорить;
  • - складені навхрест руки на грудях свідчать про незгоду зі співрозмовником. Така поза супроводжується особливою напруженістю (випрямлена спина, витягнута шия). Це означає, що людина має негативне ставлення або особисто до співрозмовника, або до його слів і займає захисну позицію. Якщо співрозмовник, схрестивши руки на грудях, міцно тримає себе за спину, це сигналізує, що він ледве стримує злість. Подібний жест поширений під час гострої полеміки;
  • - людина, яка під час розмови торкається обличчя, певної його частини, невпевнена в собі або каже неправду, Невідверта людина, або якщо вона підозрює у брехливості співрозмовника, несвідомо намагається закрити очі, вуха чи вуста. Про невідвертість свідчать швидке торкання кінчика носа, ямочки під носом. Спеціалісти стверджують, коли людина бреше, в неї збуджуються нервові клітини носа, повік та шиї. Тому деякі чоловіки, будучи невідвертими у словах, потягують комірець сорочки, жінки - торкаються нижньої повіки;
  • - про неправдивість сигналізують тертя повіки, чола, скронь, підборіддя, пощипування мочки вуха. Під час розмови цей жест може означати і те, що співрозмовнику набридло слухати або що він хвилюється;
  • - якщо під час ділових переговорів людина кладе до рота олівець, дужку від окулярів, це означає, що вона перебуває у стані сильного пригнічення, потребує підтримки, схвалення. Як стверджують психологи, цей жест виражає несвідоме прагнення невпевненої у собі людини повернутися в дитинство і, як немовля, опинитися під материнським захистом.

Доповнює цю картину інтерпретація жестів і постав американським фахівцем з паблік рілейшнз (громадських зв'язків) Джоном Нестарою:

  • - якщо ваш співрозмовник пальцями відбиває ритм, це може означати, що він нервує, нудьгує або проявляє нетерплячку;
  • - якщо ваш співрозмовник пожимає плечима, то йому нецікаво з вами спілкуватися;
  • - напружені руки можуть означати, що людина перебуває у стані відчаю або розпачу;
  • - якщо ваш співрозмовник стискає кулаки, то він налаштований агресивно, намагається контролювати свою лють;
  • - розслаблені і повернуті долонями догори руки, які співрозмовник тримає перед собою, означають, що він здивований або перебуває у скрутному становищі;
  • - розстібання піджака свідчить, що ваш співрозмовник готовий до активних дій;
  • - схрещені на грудях руки вказують на виклик, захисну реакцію або осуд;
  • - швидка хода, підняте підборіддя, вільне звисання рук означають, що людина почувається впевнено і рішуче;
  • - людина, яка ледве пересуває ноги, руки тримає в кишенях, а голову - опущеною донизу, або перебуває у депресії, або дуже засмучена;
  • - долоня, що лежить на щоці, означає зацікавленість;
  • - співрозмовник, який ударяє себе по підборіддю, або про щось здогадався, або чимось стурбований;
  • - торкання або потирання носа означає, що людина про щось розмірковує;
  • - співрозмовник, який нахилив голову у бік, або іронічно налаштований, або жартує;
  • - погляд поверх оправи окулярів свідчить що співрозмовник вимагає наведення фактів;
  • - людина, яка енергійно ходить по кабінету, нервується або чимось стурбована;
  • - якщо співрозмовник пощипує перенісся, можливо, він стомився;
  • - людина, яка сидить скраю стільця, на щось очікує або виявляє зацікавленість;
  • - людина, яка сидить у позі "нога на ногу" і злегка хитає ногою, ймовірно, нудьгує;
  • - характерний жест вказівним пальцем свідчить, що співрозмовник хоче підкреслити свою думку;
  • - людина, закинувши ноги на стіл, намагається привернути до себе увагу або проявляє невихованість;
  • - співрозмовник, відкинувшись на спинку крісла і тримаючи руки зі схрещеними пальцями на потилиці, намагається справити враження або розслабитися;
  • - прикривання рукою вуст свідчить, що співрозмовник не зовсім відвертий;
  • - людина, яка заклала руки за спину і міцно тримається за зап'ястки, замкнена або напружена.

Деякі з цих кінем в інших культурних середовищах тлумачаться інакше. Наприклад, за спостереженнями вітчизняних дослідників, пощипування перенісся свідчить про глибоку зосередженість людини під час напруженого міркування. Такий стан можуть супроводжувати потирання підборіддя, зіщулювання ока (співрозмовник ніби вдивляється вдалечінь, намагаючись знайти відповідь на своє питання). Піднесена до обличчя рука, оперте на долоню підборіддя, вигнутий вказівний палець уздовж щоки свідчать про критичне сприйняття почутих аргументів. А жест "схрещені на грудях руки" не завжди має негативну семантику, іноді він означає спокій і впевненість.

До проявів кінесичних засобів невербального спілкування насамперед належать міміка (грец. mimikos- наслідуваний)- виразна рухомість м'язів обличчя, яка може виявляти почуття або настрій людини, та хода, яка безпосередньо пов'язана із поставою. Те, як людина рухається, свідчить про її психологічний або фізичний стан і вказує на вік, стать. Чинниками, що підкреслюють особливості людської ходи, є довжина кроку, темп, швидкість, супроводжувальні рухи руками, нахил тулуба і голови тощо. Випрямлена верхня частина тулуба свідчить про гордовитість та зарозумілість, легка, пружиниста хода - про гарний гумор людини. Важка, пригнічена хода зазвичай притаманна людям, які відчувають сильну лють або страждання. Цілеспрямована людина крокує широко, розмашисто; стримана, дисциплінована - збивається на дрібні кроки.

Міміка демонструє всі зміни виразу обличчя під час спілкування, які можуть означати сум, радість, задоволення, страх, презирство тощо. За твердженням учених, у виразах обличчя задаються 55 компонентів, поєднання яких здатне передати до 20 000 значень. Усвідомлений контроль за виразами обличчя допомагає людині підсилювати зміст повідомлення, приховувати або стримувати свої емоції. Узгоджена зі словами, або конгруентна, міміка є майже непомітною.

Конгруентність (лат. соngruentia- відповідність) - відповідність невербальних засобів вираження вербальним повідомленням.

Зміст деяких мімічних сигналів залежить від культурних традицій, тому їх неможливо інтерпретувати однозначно. Наприклад, поширеною формою мімічної комунікації в усіх культурах є усмішка (посмішка) як вираження різноманітних емоційно-психологічних станів людини - задоволення, радості, симпатій, погорди, презирства, іронії, розгубленості, невпевненості. Так, німці краще, ніж американці, здатні виражати почуття відрази, однак їм невластиве мімічне зображення суму і люті.

Важливим елементом оптичної невербальної комунікації є окулістика (лат. осоlus - око) - культура погляду як джерела інформації про людину. Погляд виражає різноманітні почуття ("Очі - дзеркало душі"), а також е важливим засобом впливу.

Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гасет (1883- 1955) уподібнював людське око до театру з акторами. У попередній культурі є багато відомостей про магічні особливості людського погляду. З історії відомо чимало випадків прояву його надзвичайної сили. Наприклад, на початку XX ст. в Італійській імператорській опері Парижа користувався неабияким успіхом співак Массоль, який мав похмурий і важкий погляд. Під час виконання арії "Прокляття" з опери Фроманталя Галеві він суворо глянув на стелю, після чого помер декоратор, який лагодив декорації. Іншого разу він затримав погляд на капельмейстері, після чого тому стало погано і за кілька днів він помер. Третій трагічний випадок стався з іноземним купцем, який зайняв ложу, де ніхто не повинен був сидіти. Массоль не знав, що у ложі е люди, і дивився саме туди. Наступного дня після опери купець помер, а Массоль назавжди залишив сцену.

Часто візуальний контакт ототожнюють з дотиком, який значно звужує психологічну дистанцію між людьми.

Прямий, самовпевнений погляд може також свідчити про погрозу або прагнення домінувати. Тривалий погляд на співрозмовника може виражати інтерес або закоханість.

Психологи стверджують, що людина здатна нормально сприймати погляд іншої людини не більше трьох секунд. Тому в багатьох культурах заборонено тривалий час дивитися співрозмовнику в очі, бо це може викликати у нього тривогу або роздратування. Ділова культура спілкування також вимагає незначної затримки погляду на очах співрозмовника у ключові моменти бесіди (демонструє чесність намірів). Під час ділового, професійного спілкування бажано спрямовувати свій погляд на трикутник, вершиною якого є уявна точка посередині чола, основою - зона перенісся. Відведення очей убік, уникнення візуального контакту представниками американської, західноєвропейської культур інтерпретується як невідвертість або знервованість співрозмовника. Однак у багатьох азійських країнах погляд прямо в очі керівнику символізує зневагу до нього.

Загальновизнана культура погляду передбачає недопустимість: розглядання людини, з якою доводиться перебувати у вузькому або переповненому людьми просторі; "бігання" очима вздовж фігури співрозмовника, який стоїть на відстані витягнутої руки; зосередження погляду на вустах співрозмовника; розглядання співрозмовника зі взуття тощо.

До елементів кінесики також належать фізіогноміка, одяг і його стиль, прикраси, зачіска, косметика, аксесуари. Манера одягатися може свідчити про професію, матеріальний добробут, психічний стан людини, її ставлення до інших. Одяг може бути обумовлений національною культурою, соціальним статусом людини або певною подією в її житті. У доіндустріальну епоху головним елементом культури одягу був національний костюм, в індустріальну та постіндустріальну - зовнішній вигляд людини, манера одягатися поступово втратили зв'язок з національною традицією, в основному підпорядковуються віянням моди.

Мода (франц. mode, від лат, modus - норма, правило, міра) - різновид стандартизації поведінки людини у суспільстві, що виникає під впливом смаків, захоплень, художньої творчості, професійної діяльності тощо.

Мода пронизує всі сфери суспільного життя. Щодо одягу розрізняють професійно-ділову, повсякденну та високу моду. Сучасна повсякденна культура одягу досить демократична, схильна до нівелювання у зовнішньому вигляді людей соціальних, національних і тендерних розбіжностей, нерідко поєднує різні стилі і тенденції, авангардні і консервативні елементи. Важливими ознаками е дотримання певних правил у використанні одягу, що надає їй відносно сталого характеру. Так, невід'ємними елементами ділової культури одягу е "dress-code", принцип елегантності та ін. У світському житті збереглися традиції високої моди, особливо серед представників елітарних кіл.

До кінесичних засобів невербального спілкування належать національні традиції дарування квітів, подарунків, особливості національних застільних етикетів. Вони також містять інформацію про норми, яких дотримуються у певному культурному середовищі. Так, на Сході в епоху середньовіччя сформувалася певна наука про квіткове мистецтво із відповідними табу - селям, або квітковий етикет, за допомогою якого люди виражали свої почуття, ставлення до інших. Квіткова символіка обумовлена національними традиціями, тому одна і та сама квітка в різних країнах може мати різну семантику. Наприклад, у багатьох західноєвропейських країнах гвоздики, лілії та хризантеми символізують жалобу, їх приносять лише на похорони, на кладовище (за винятком червоних гвоздик, символіка яких має ідеологічне наповнення). У Японії хризантема є символом країни (зображення ЇЇ є на прапорі, монетах, вища нагорода - орден Хризантеми), а також довголіття,

У давній Персії жовта троянда символізувала фальш, зраду, підступність, біла - таємницю, довіру. У Давній Греції троянду вважали символом любові, розкоші, весни, невинності, чистоти стосунків між закоханими.

Особливу глибину почуттів, душевну чистоту, незайманість символізували для них червоні троянди. Білими трояндами вони прикрашали двері, будинок нареченої. У Даньому Римі троянди вважали символом смерті, їх приносили на похорони.

Відповідно до вітчизняних традицій квіткового етикету квіти дарують до дня народження близьких (родичів, друзів) з урахуванням їхніх смаків.

Перед врученням букета краще зняти з нього обгортку. Квіти підносять лівою рукою, щоб права рука була вільною для привітання. їх кількість у букеті має бути непарною. Юнак або чоловік у будинок дівчини (нареченої) має принести два різні букети: один - для її матері, а інший - для дочки. Спочатку вручають квіти матері. Особа, яка отримала квіти в подарунок, подякувавши, ставить їх у вазу в кімнаті, де відбувається святкування (прийом).

Проксемічні (лат. рroximus - розташований близько) засоби спілкування, які вказують на культурні розбіжності у використанні простору, є також важливим джерелом одержання оптичної інформації. Загалом розрізняють такі просторові зони комунікації: інтимна дистанція, яку практикують зазвичай досить близькі люди (0-45 см); особиста дистанція - відстань, якої людина постійно тримається при спілкуванні (45- 120 см); соціальна дистанція - відстань між людьми при формально-рольовому та світському спілкуванні (120-400 см); публічна дистанція - відстань між людьми під час різних публічних заходів (400-750 см).

Особливу проблему у міжкультурних контактах становлять особиста та соціальна дистанції, оскільки в різних культурах існують свої правила проксеміки. Так, мешканці Сходу зазвичай спілкуються на доволі близькій відстані (представники контактної культури), американці чи європейці досить негативно сприймають втручання іншої людини в свою особисту зону. Кожна людина має право сама вирішувати, на якій відстані їй спілкуватися, кого допускати в свою особисту зону. Як свідчать дослідження, чим сильніше людині заважає чиясь близька присутність, тим більше у неї виробляється гормонів боротьби.

Тактильні засоби спілкування, або такесика. Це невербальна комунікація, пов'язана з тактильною системою відчуття (потискування рук, поцілунки, погладжування, поплескування, обійми). Усі людські дотики поділяють на професійні, ритуальні, дружні та любовні.

Тактильна культура також залежить від національних, етнічних традицій тих чи інших країн. Культури, в яких поширена тактильна поведінка, називають контактними, а ті, в яких дотики майже відсутні або заборонені, є дистантними. До контактних культур належать латиноамериканські, східні та південноєвропейські культури, представники яких при спілкуванні активно практикують дотики.

Мешканці Північної Америки, Азії, Північної Європи представляють неконтактну культуру. Наприклад, в азійських країнах заборонено торкатися голови співрозмовника, це вважається образою.

Не менш важливим чинником, який впливає на тактильну культуру, є тендерна мораль. Так, у деяких культурах заборонено дотики між чоловіками і дозволено - між жінками. Інші культури забороняють жінкам торкатися чоловіків, однак чоловіки такого права не позбавлені. У Німеччині, Сполучених Штатах Америки чоловіки набагато менше торкаються один до одного, ніж в Італії. До того ж, італійські чоловіки торкаються один одного частіше, ніж італійки.

У європейській тактильній культурі часто використовуються поцілунки. Однак це не властиво японській, китайській та багатьом іншим комунікативним культурам Азії. За смисловим навантаженням розрізняють любовний, етикетний (відповідно до правил поведінки), ритуальний (цілування ікон, святинь) поцілунки. Історично поцілунок був символом поваги, побажання людині здоров'я, який у ритуальному і в етикетному сенсах супроводжувався відповідним вербальним привітанням. В Україні, наприклад, якщо дитина хотіла поцілувати батька або когось зі старших родичів у руку, вона брала його руку у свої і цілувала зверху. Дотепер у багатьох слов'янських народів мати, щоб заспокоїти дитину, цілує її у пошкоджене місце. У Росії XVI - XVII ст. етикетний поцілунок був обов'язковим при зустрічі послів, а поцілунку царської руки вимагав російський придворний етикет.

Ольфакторні засоби спілкування. До них належать запахи (тіла, косметики, страв тощо), які використовують у комунікаціях.

Запахи мають досить велике значення у міжособистісному спілкуванні, оскільки впливають на загальне враження про людину ("Будь-яке почуття починається з нюху" (Ж.-Ж. Руссо)). Культурні розбіжності в ольфакториці, сенсориці можуть спричинити серйозний крос-культурний конфлікт. Адже аромат, до якого звикли представники однієї культури, може бути абсолютно неприйнятним для інших. Відомо, наприклад, що в американських будинках узвичаївся запах яєць, який в азійців викликає міцну відразу.

Неприємний запах може відштовхувати сильніше, ніж слово. Тому ольфакторика є досить важливим невербальним елементом спілкування. З огляду на її вимоги, наприклад, при виборі парфумів потрібно враховувати особливості своєї індивідуальності, статі і віку; ніколи не змішувати аромати, оскільки можна отримати зворотний ефект; ідучи на ділову зустріч, краще утриматися від використання різких парфумів.

Хронемічні засоби спілкування. За цим критерієм розрізняють монохронні (ґрунтуються на відповідальному ставленні до часу) і поліхронні (ґрунтуються на довільному ставленні до часу) культури.

Хронеміка (користування часом) е досить важливим елементом невербальної комунікації, зокрема у міжнародних відносинах. Вона несе інформацію про специфіку розуміння часу представниками конкретного народу. Монохронним культурам (Німеччина, СІЛА, Велика Британія, північноєвропейські країни) притаманна лінеарна система часу - в один і той самий час люди займаються лише однією справою, послідовно переходячи до наступних. Для їх представників час є однією з форм організації людської діяльності, реалізації принципу поваги до колеги і партнера (пунктуальність). Особливе значення це має в індустріальних і постіндустріальних суспільствах. Поліхронній культурі (Арабські Емірати, Індія, Латинська Америка та ін.) притаманне гнучке ставлення до часу, цінування передусім міжособистісних стосунків: спілкування з людиною важливіше, ніж час. їх представники в один і той самий час можуть займатися відразу кількома справами; розпорядок дня, пунктуальність для них не мають особливого значення.

Паравербальні засоби спілкування. До цієї категорії належать звукові сигнали, які супроводжують усне мовлення, що надає вербальним повідомленням додаткового значення.

Основними елементами паравербальної комунікації є інтонація, швидкість, гучність і режим мовлення, артикуляція (лат. articulo - розчленовую), висота голосу. Пожвавлена манера і швидкий темп мовлення свідчать про імпульсивність, впевненість у своїх силах; спокійна, повільна манера мовлення - про незворушність і розсудливість людини. Помітні коливання у мовленні є ознаками неврівноваженості, невпевненості, здатності швидко збуджуватися; гучна манера спілкування - знак відкритості, схильності до самовдоволення, хвалькуватості; тихий голос є свідченням стриманості, скромності або фізичної слабкості.

Вважається, що фальцет (італ. falsetto, від falso - неправильний, помилковий) притаманний людям, у яких мовленнєвий процес пов'язаний з інтелектом; грудний голос - надто емоційним; високий пронизливий - схвильованим, боязким. Емоційність мовлення підвищується через нестачу аргументів. Ритмічне мовлення означає сильне почуття, врівноваженість, гарний настрій; циклічна - усвідомлення того, що відбувається, напруження волі, дисципліну, педантичність; незграбно-уривчаста є свідченням розсудливості, логічності мислення; чітка і зрозуміла - внутрішньої дисциплінованості, упевненості в правильності сказаного; плутана, розпливчаста - поступливості, невпевненості, слабкості волі. Змінювати зміст повідомлення здатні культурні відмінності в акустичних засобах спілкування, особливо у просодиці (грец. prosoidika - наголос) - сукупності таких характеристик мовлення, як гучність, висота тону, інтенсивність тощо. Наприклад, в одній американській фірмі працівники - вихідці із Таїланду категорично відмовлялися співпрацювати з американськими колегами. Згодом регіональний директор американської фірми з'ясував причину: таїландці розмовляють тихо і е досить стриманими; гучна, емоційна манера мовлення означає для них божевілля. Для гучномовних американців важливо не те, слухають їх чи ні, а демонстрація власної компетентності, відкритості. Британці, наприклад, розмовляють відносно тихо і спрямовують своє мовлення на співрозмовника, в якому вони зацікавлені. Представникам романської мовної групи (французам, італійцям та ін.) притаманна висока швидкість мовлення, а фіни розмовляють повільно, переривчасто.

Загалом культура спілкування є своєрідним чинником стандартизації міжособистісних стосунків, опосередкованим вербальними, невербальними, паравер-бальними і психологічними аспектами. Основою всіх різновидів спілкування, етикетів є культура вербального спілкування (мовленнєвий етикет), яка реалізується у світській, пошуковій, діловій та інших сферах. Певною мірою така класифікація різновидів культури спілкування є умовною, оскільки спілкування може відбулися на перетині різних комунікативних практик, у бізнесі ділова культура спілкування часто передається зі світським етикетом, а під час неформальої дружньої розмови можна перейти до обговорення науково-професійних питань тощо.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші