Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Використання водних ресурсів

Для характеристики регіонального використання водних ресурсів застосовують показники:

Характер суспільного виробництва, результати господарської діяльності суттєво впливають на стан використання водних ресурсів. Для аналізу стану використання водних ресурсів на території окремих регіонів України використані статистичні дані за 15 років. За визначений період обсяг споживання свіжої води зменшився в 2,6 рази (з 30,2 км3 до 11,6 км3) і відмічається у всіх сферах діяльності: у сфері комунально-побутовому використанні, у промисловості, у сільському господарстві. Впровадження економічної реформи, формування нових економічних відносин у суспільстві, зміни обсягів та характеру промислового та сільськогосподарського виробництва — все це принципово вплинуло на кількість та якість використання водних ресурсів. Споживання свіжої води на території окремих регіонів наведено в табл. 3.3 та на рис.3.1.

Таблиця 3.3

Споживання свіжої води по регіонах

Регіони

Обсяг спожитої свіжої води, км3

Відношення 2002/ 1990,%

Коефіцієнт загальної водоємності, м3/чол.

Відношення 2002/ 1990,%

1990 р.

2002 р.

1990 р.

2002 р.

Поліський

3,4

1.6

47,1

401

200

49,9

Подільський

3,5

1,3

37,1

440

173

39,3

Степовий

12,7

4,3

33,8

1026

378

36,8

Карпатський

1,1

0,5

45,4

172

74

43,0

Донбаський

5,5

2,3

41,8

480

229

47.7

Крим

2,9

0,8

27,6

1181

344

29,1

м. Київ

0,8

72,7

420

312

74,3

Усього по Україні

30,2

11,6

38,4

584

241

41,3

Найбільші обсяги води використовуються в Степовому регіоні — 37-42% загального обсягу та Донбаському регіоні — 20%, особливо в Дніпропетровській, Запорізькій та Донецькій областях, де зосереджені потужні промислові підприємства та розвинута експлуатація меліоративних систем.

Споживання свіжої води за регіонами

Зменшення обсягів спожитої води відмічено на території усіх регіонів. Особливо така тенденція стосується Степового регіону, де коефіцієнт загальної водоємності зменшився в 3 рази, Донбаського регіону — в 2,6 рази, в Криму в 2,7 рази. В інших регіонах коефіцієнт загальної водоємності зменшився в 2,3-2,4 рази.

В Україні сформовано потужні народногосподарські комплекси металургійної, машинобудівної, легкої, харчової та інших галузей. Широкого розвитку набули сільськогосподарське виробництво, капітальне будівництво, транспорт, зв'язок.

Усі види водозабезпечення розподіляють на дві категорії. До першої відносяться галузі, де користування водою пов'язано з вилученням з річок, озер, водосховищ (промисловість, комунальне господарство, сільськогосподарське зрошування). У такому разі частина води з тієї, що надходить, втрачається, ставши частиною промислової та сільськогосподарської продукції, решта — випаровується. До другої категорії відносять галузі, які для виконання своїх виробничих завдань користуються виключно водними ресурсами. Серед найбільш значущих назвемо гідроенергетику, водний транспорт, рибне господарство, водний туризм.

Комунально-побутове споживання

Питома його вага порівняно невелика (приблизно 16-25%), однак має надзвичайно важливе значення. При цьому береться до уваги такий, наприклад, вагомий показник, як постійна зміна чисельності міського населення, особливо міст з числом жителів від 200-500 тис. чол.

Аналіз комунально-побутового споживання води свідчить, що протягом останніх років спостерігається стабілізація у використанні води на території окремих регіонів. В той же час слід відмітити деякі характерні ознаки і відмінності. На територіях Поліського, Подільського та Карпатського регіонів для вказаних цілей води використовується менше, ніж у середньому по Україні: на території Полісся — на 10÷12%, на Поділлі — на 41÷52%, в Карпатському регіоні — на 40%. В окремих областях спостерігається ще більш ощадливе відношення до витрат води для комунально-побутових потреб. В Поліському регіоні, наприклад, такі процеси спостерігаються у Волинській та Чернігівській областях, де коефіцієнт водоємності у комунально-побутовій сфері

складає 38÷40 м3/чол., що на 45÷50% менше ніж в середньому по регіону. В Подільському регіоні такі процеси спостерігаються на території Тернопільської та Вінницької областей, де коефіцієнт водоємності у комунально-побутовій сфері дорівнює 32÷38 м3/чол., що на 20÷30% менше, ніж у середньому по регіону. У Карпатському регіоні найменше використання води для комунально-побутових потреб спостерігається у Закарпатській області — в середньому 32 м3/чол., що на 35÷37% менше, ніж в середньому по Карпатському регіону.

На території Степового, Донбаського регіонів та Криму води використовується значно більше, ніж в середньому по Україні: в Степовому регіоні — на 16÷23%; в Донбаському — на 40÷49%; в Криму — на 12÷19%. В окремих областях спостерігаються більш інтенсивні витрати води для комунально-побутових потреб, ніж в середньому по регіону. В Степовому регіоні, наприклад, це спостерігається у Дніпропетровській та Запорізькій областях, де коефіцієнт водоємності у комунально-побутовій сфері складає 106÷148% м3/чол., що на 10÷40% більше, ніж в середньому по регіону і на 60÷90% більше, ніж в середньому по Україні. В Донецькій області коефіцієнт водоємності у комунально-побутовій сфері складає 105÷144 м3/чол., що на 9-10% більше, ніж у середньому по регіону і на 50÷60% більше, ніж в середньому по Україні.

Надзвичайно важливим є економне витрачання води, особливо для побутових потреб. Нині приблизно 20% питної води втрачається через несправність санітарно-технічного обладнання житлових будинків. Бездумному марнотратству треба протиставити удосконалене планування, облік і контроль за використання водних ресурсів, економічні методи управління. Позитивно позначаться на стані санітарно-технічного обладнання досягнення науково-технічного прогресу, що забезпечить економію води в побуті, поліпшить очистку для багаторазового використання, дасть змогу механізувати і автоматизувати водоподачу.

Для управління об'єктами міського водопостачання створюються автоматизовані системи, що забезпечують управління технологічними процесами (АСУ ТП), централізований диспетчерський контроль. Досвід впровадження в Харкові та інших містах підтверджує їх високу ефективність.

Законом України "Про питну воду та питне водопостачання" (2002 р.) визначена система стандартів у сфері питної води та питного водопостачання яка охоплює державні стандарти України та міжнародні стандарти. До її складу входять:

  • • державний стандарт на питну воду;
  • • державний стандарт на фасовану питну воду;
  • • методи, методики і засоби контролю та оцінки якості питної води. Державні стандарти на питну воду визначають перелік органолептичних, хімічних, мікробіологічних та радіологічних показників якості питної води, що підлягають обов'язковому контролю, їх гранично допустимі величини, додержання яких є безпечним для життя і здоров'я людини.

Державні стандарти на питну воду періодично (один раз на п'ять років) переглядаються з метою врахування та впровадження новітніх наукових досягнень у сфері впливу забруднюючих речовин на здоров'я людини, нових технологій очищення питної води і засобів контролю її якості. У процесі розроблення та перегляду стандартів на питну воду враховуються показники державних санітарних правил і норм, а також нормативні вимоги щодо якості питної води, прийняті в Європейському Союзі.

Нормування показників якості питної води здійснює центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я шляхом встановлення гранично допустимих рівнів в ній забруднюючих речовин.

У сфері питної води та питного водопостачання встановлюються такі норми:

  • • норми питного водопостачання;
  • • екологічні норми якості води джерел питного водопостачання;
  • • технологічні норми використання питної води;
  • • технічні умови у сфері питної води та питного водопостачання. Порядок розроблення та затвердження норм питного водопостачання встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Для оцінки екологічного стану джерел питного водопостачання, визначення водоохоронних заходів цих об'єктів встановлюється екологічна норма якості води джерел питного водопостачання, яка містить науково обгрунтовані допустимі значення забруднюючих речовин і показники якості води. Ця норма встановлюється з урахуванням вимог державних гігієнічних та протиепідемічних правил і норм.

Для оцінки та забезпечення раціонального використання води встановлюються відповідно до закону поточні та перспективні технологічні норми використання питної води. Ці норми розробляються кожним підприємством питного водопостачання, погоджуються з місцевими органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та затверджуються органами місцевого самоврядування.

У технічних умовах зазначають:

  • а) найменування та адреса об'єкта, замовника, проектувальника, вид будівництва, нормативні терміни проектування і будівництва;
  • б) відомості про джерела питного водопостачання;
  • в) місце приєднання до водопровідних мереж, вимоги до обладнання, вузлів приєднання;
  • г) основні розрахункові інженерні параметри системи питного водопостачання, що включають: гарантовану кількість і якість питної води; тиск у місці підключення; умови водовід ведення;
  • д) вимоги до встановлення лічильників обліку споживання питної води.

Порядок розроблення та затвердження технічних умов у сфері питної води та питного водопостачання встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Вода у промисловому виробництві — це охолодження агрегатів і механізмів, забезпечення санітарно-гігієнічних умов, задоволення особистих потреб працюючих. Витрати залежать переважно від характеру виробництва і засобів водопостачання.

До найбільш водомістких галузей відносяться хімічна, нафтохімічна, целюлозно-паперова, чорна і кольорова металургія, машинобудування. Значні обсяги води, більше ніж решта галузей, використовують теплові (ТЕС) та атомні (АЕС) електростанції для утворення пари в котлах та одержання електроенергії, охолодження масла, газу, повітря, а при роботі ТЕС на вугіллі — для видалення золи і шлаку. Великого поширення набувають ТЕС із оборотними системами, охолоджувачами яких є озера, ставки, градирні.

Основні споживачі води зосереджені у Київській області, на територіях Степового та Донбаського регіонів (відповідно 45-50% та 16-20% від загального обсягу), особливо в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Харківській областях. Цим регіонам має бути приділена найбільша увага на етапі планування, контролю та економічного стимулювання в системі водокористування.

За допомогою показника "водомісткість у промисловому виробництві" встановлюють залежність обсягів використаних водних ресурсів від розвитку виробництва. В результаті реформування системи управління економікою, впровадження ринкових відносин на території деяких регіонів при наявності спаду виробництва збереглося інтенсивне використання водних ресурсів, що значно випереджає існуючі виробничі потреби. Такі тенденції існують в Волинській, Чернігівській, Тернопільській, Дніпропетровській, Херсонській, Луганській та Харківській областях, де витрати водних ресурсів випереджає обсяги промислового виробництва в 1,5-2 рази.

На підприємствах набули поширення прямоточні, послідовні й оборотні системи. При прямоточній системі насосна станція подає воду з водойми до об'єктів. Після використання вона по каналізаційних трубах надходить до очисних споруд, а потім знову потрапляє до водойми. При послідовній системі вода використовується кілька разів у цехах, а далі — для гідравлічного видалення шлаку і золи. Тепла вода обігріває житлові приміщення, парники. Дефіцит її значно зменшиться при заміні прямоточного постачання на оборотне.

Оборотні системи водопостачання впроваджені на підприємствах Донецька, Макіївки, Єнакієвки, Харцизька, на всіх підприємствах Криворізького залізорудного басейну, куди вода надходить каналом Дніп-ро-Кривий Ріг. Застосовані такі системи в Миколаєві, Сімферополі, Черкасах, Сумах, Рівне та інших містах.

Впровадження прогресивних систем стало можливим у результаті досліджень та розробок, виконаних науковими установами, проектними організаціями, вищими навчальними закладами. Розроблено конструктивно-технологічні схеми для різних підприємств, способи очистки стоків, нормативні матеріали по проектуванню, плануванню робіт й експлуатації нового обладнання.

На промислових підприємствах є або власні системи водопостачання, або воду сюди подають комунальні водопроводи. На виробничо-технологічні потреби витрачається третина питної води, що не завжди виправдано. Тому великого значення набуває спорудження промислових водопроводів, забезпечуючи підвищення ефективності використання цього природного ресурсу. У багатьох випадках індивідуальне постачання "беруть на себе" сучасні загальноміські, групові чи районні господарські споруди відповідного призначення, спільний магістральний водопровід і колектор, спільні очисні системи. Очевидний ряд переваг: скорочуються транспортні витрати, вода використовується раціональніше. Великі підприємства, ТЕС, АЕС, які територіально значно віддалені від інших користувачів і потребують значних обсягів води, перебувають на індивідуальному постачанні.

Збереження води обумовлено масовим впровадженням у промисловість здобутків науково-технічного прогресу, розробкою технологічних й організаційних заходів по збільшенню можливостей повторного використання, заміні водного охолодження повітряним, поліпшенню очищення стоків та скороченню негативного впливу інших споживачів на умови водозабезпечення.

Вода у сільському господарстві — це використання води у зрошувальному землеробстві та меліорації, для водозабезпечення сіл, селищ, населених пунктів. Збільшення площ, які потребують зрошування, наявність систем централізованого водопостачання населеним пунктам вимагають додаткових водних ресурсів. А це, в свою чергу, зумовило необхідність регулювання річкового стоку, спорудження водосховищ, впровадження агротехнічних заходів. В числі великих зрошувальних систем, що стали до ладу останнім часом: Північно-Кримський канал, Каховська, Червонознам'янська, Інгулецька, Бортницька, Північно-Рогачинська, Татарбунарська, Фрунзенська, Дунай-Дністровська та ін. Канал Сіверський Донець-Донбас довжиною 125 км обслуговує промислових і сільськогосподарських споживачів,

Дніпро-Кривий Ріг — 26 тис. га сільгоспугідь. Завершено зведення осушувальних систем — Трубізької, Ірпінської, Остерської, Тисменицької, Золотоніської, Смолянської, Турської та ін. Близько 60% осушених земель оснащені гончарним дренажем.

Із застосуванням прогресивних конструкцій прокладено протифільтраційні облицьовувальні канали, впроваджено прогресивну технологію поливу — дощування, автоматизований водорозподіл, на осушувальних системах побудований гончарний дренаж. Застосування меліоративних заходів збільшило оброблювальні площі, почали приносити користь освоєні землі посушливої зони та зони надмірної вологості. На території Степового регіону створена можливість для одержання декількох врожаїв на рік, зменшена залежність сільського господарства від несприятливих кліматичних умов. З появою великих зрошувальних систем та з концентрацією в господарствах значних зрошувальних масивів створені зони гарантованого товарного виробництва кормів, овочів, зерна.

Для визначених цілей на території Степового регіону використовується 55-60% загального обсягу водокористування у зрошувальному землеробстві. Особливо виділяються Дніпропетровська, Запорізька, Одеська та Херсонська області.

Велике значення має раціональне використання водних ресурсів, враховуючи, що на системах (особливо відкритого типу з розгалуженою мережею земляних каналів) досі значні втрати води. З цієї причини (головним чином в результаті фільтрації) ККД, наприклад, найбільших на Україні Інгулецької та Червонознам'янської зрошувальних систем становить тільки 0,5-0,6. Зведення технічно досконалих спеціальних споруд, застосування спеціальних лоткових і трубчастих мереж, механізований спосіб підйому води мають метою виправити становище.

Використання води залежить від використання обґрунтованих норм зрошування, які залежать від водомісткості культури, режиму й техніки поливу угідь, від кліматичних умов та інших факторів. Особливий вплив на формування зрошувальної норми має поливальний режим, різний для різних культур. Так люцерні необхідно 3-5 поливів на рік, яровій пшениці — 2-6, озимій — 2-4. Відповідно норма на цукрові буряки становить 2500-6000 м3/га, зернові — 1500-3500, овочі — 1200-4000, багаторічні трави — до 8000 м3/га, рис — 800-1500 м3/га.

У сучасних умовах у сільськогосподарському господарстві використовують 28-35% загального обсягу води в Україні, що пов'язано із розвитком зрошувального землеробства та забезпечення водою населення пунктів. Одночасно слід зауважити про наявність тенденції, що відображає останнім часом зменшення обсягів водокористування майже в З рази у сільському господарстві взагалі, в тому числі у зрошувальному землеробстві. Як правило, зменшення обсягів водокористування пов'язано із зменшенням обсягів сільськогосподарського виробництва.

Використовуючи показник "коефіцієнт водоємності у сільськогосподарському виробництві" встановлюють залежність обсягів використаних ресурсів від розвитку сільського господарства. Одночасно це дає можливість виявити ненормоване використання води. Встановлено, що на території деяких регіонів (Степовий регіон та Крим) спостерігається значне ненормоване, неекономне використання води в результаті порушення системи управління, зменшення економічного та організаційного впливу на водокористувачів. Наприклад, на території Степового регіону протягом 10 років коефіцієнт водоємності дорівнював 220÷480 м3/1000 грн. сільськогосподарської продукції, що в 2÷2,5 рази більше, ніж у середньому по Україні. Особливо значними залишаються ненормовані витрати води у Херсонській області, де коефіцієнт водоємності у сільськогосподарському виробництві дорівнював 730÷1490 м3/1000 грн. продукції, у Миколаївській області — 130÷620 м3/1000 грн., Одеській області — 160÷470 м3/1000 грн. продукції. Особливо нераціонально використовується вода на території Криму, де коефіцієнт водоємності у сільськогосподарському виробництві дорівнював 900÷1700 м3/1000 грн., то в 5÷9 разів більше, ніж в середньому по Україні.

На вказаних територіях води витрачається в 1,3÷1,9 рази більше, ніж отриманий обсяг валової продукції. Таким чином, впровадження науково обґрунтованих заходів має важливе значення для забезпечення раціонального використання водних ресурсів у сільському господарстві.

Гідроенергетика — досить активний водокористувач. Щоб одержати електроенергію, через турбіни гідроелектростанцій (ГЕС) пропускають воду, накопичену у водосховищах після весняної повені та дощів. Що ж до гідроелектростанцій, то це основа водогосподарчого комплексу, оскільки вони беруть на себе головні матеріальні затрати по регулюванню стоку річок, освоєнню нових економічних районів. Набутий досвід свідчить про високу ефективність ГЕС. Собівартість виробленої електроенергії в 5-6 разів нижча порівняно з тепловими і атомними, питомі витрати металу при будівництві удвічі менші, ніж при спорудженні ТЕС, набагато нижча трудомісткість обслуговування.

Великий ефект одержують, створюючи великі енергетичні системи, що складаються з гідравлічних, гідроакумулюючих, теплових і атомних електростанцій, оскільки забезпечується повніше використання природних особливостей водосховищ.

Комплексному використанню водних ресурсів різними галузями народного господарства сприяє створення водосховищ. Вони виконують важливу роль у боротьбі з повенями, забезпечують багаторічне сезонне та добове регулювання річкового стоку. Застосування для гідроенергетичних цілей водосховищ не змінює кількості води і не впливає негативно на якість, однак характерне специфічними особливостями: при спорудженні каскаду гідроелектростанцій виникає можливість багаторазового її використання.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші