Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Товар і його властивості. Теорії вартості товару

Люди задовольняють свої потреби благами. Благо - це все, що здатне задовольняти людські потреби, має певні властивості, які приносять особі корисність. Вони можуть бути дані самою природою без застосування людської праці. Це повітря, вода, корисні копалини, плоди дикорослих рослин. Проте переважну частину благ у сучасному суспільстві люди створюють економічною діяльністю. Це економічні блага. Вони бувають різноманітними і класифікувати їх можна за різними критеріями, насамперед їх поділяють на матеріальні та нематеріальні.

До матеріальних належать блага у речовій формі. Це їжа, одяг, будівлі, знаряддя праці тощо. Нематеріальними є блага, що характеризуються безречовою формою існування. Це передусім послуги. їх характерною особливістю є неможливість нагромадження, бо процес їх виготовлення є одночасно і процесом їх споживання.

Залежно від тривалості використання блага можуть бути довгостроковими і короткостроковими. За економічним призначенням їх поділяють на споживчі (слугують для задоволення особистих потреб людини) та інвестиційні, або засоби виробництва. Залежно від суб'єкта споживання розрізняють особисті і суспільні блага (або блага колективного використання).

Тип господарства, в якому виготовляються блага, визначає їх економічну форму. У натуральному виробництві благо виступає у формі натурального продукту. Його основною ознакою є корисність для безпосереднього виробника, тобто здатність задовольняти якісь його потреби. Саме це є вирішальним при визначенні питання про виробництво того чи іншого продукту. У товарному виробництві благо виступає у формі товару. Останній є економічним благом, що задовольняє якусь потребу людей і виготовлений для обміну, тобто призначений для купівлі-продажу. Як такий він набуває певної суспільної форми. Тому не всяке благо є товаром. По-перше, благо має бути продуктом праці, тобто бути створеним людиною. По-друге, воно повинно мати певну корисність не для його виробника, а для споживача, тобто суспільну корисність. І, по-третє, продукт повинен бути переданий споживачу в обмін на інший продукт або бути еквівалентно заміщеним. Якщо вироблена селянином пшениця безоплатно передавалась поміщику, то вона не була товаром, бо ніякого еквівалента її виробник не одержував. У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" наведено таке визначення товару: "Товари - це матеріальні і нематеріальні активи, а також цінні папери, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуском і погашенням".

Отже, товар є суспільною формою продукту в умовах товарного виробництва. Це продукт праці, призначений для обміну. Як такий він має дві властивості - споживну вартість і вартість (цінність). Однак трактування цих властивостей товару різними школами економічної теорії суттєво відрізняються. Класична політична економія і марксистська економічна теорія під споживною вартістю товару розуміють здатність його задовольнити ту чи іншу потребу людини. Це певна сукупність властивостей блага, яка існує об'єктивно, тобто незалежно від потреб конкретної людини. Неокласична економічна теорія під споживчою вартістю розуміє корисність блага як поняття суб'єктивне, як таке, що є індивідуальним для кожної окремої людини. І величина корисності визначається кожною людиною по-своєму, залежно від ступеня задоволення, приємності, які отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару. Тому одна й та ж споживна вартість для різних споживачів може мати неоднаковий ступінь корисності. Ця обставина відіграє важливу роль при визначенні другої властивості товару - його вартості, або цінності.

Як уже зазначалось, товари виробляються для обміну. При цьому певна кількість одного товару обмінюється на певну кількість іншого, тобто прирівнюються один до одного в певній пропорції, яка називається міновою вартістю. Ясно, що таке прирівнювання неможливе без рівності, а остання, як зазначав Арістотель, - без співмірності. Щоб обміняти товари, потрібно здійснити їх оцінку, тобто знайти єдиний для обмінюваних товарів критерій їх співвиміру. Або, як кажуть економісти, визначити вартість (цінність) товару. В економічній теорії немає єдності щодо критерію вартості товару. Класична та марксистська політична економія виходять з того, що таким критерієм може бути лише праця, затрачена на виробництво товару. Теорія, згідно з якою вартість визначається працею, називається теорією трудової вартості. Започаткована вона класиками політичної економії, а довершеної форми їй надав К. Маркс.

За цією теорією для безпосереднього виміру конкретних властивостей конкретних благ може бути лише праця як єдина міра для багатоманіття конкретних корисностей. Якщо, наприклад, одна сокира обмінюється на один мішок пшениці, то між ними ставиться знак рівності, тобто вони мають якість, притаманну їм обом. Ясно, що такою якістю не може бути споживна вартість, бо вони за своїми властивостями зовсім різні. Єдиним, що є спільного в обох обмінюваних товарах, - це те, що вони є продуктами людської праці. Саме праця і утворює ту спільну основу, що робить можливим прирівнювання різних за своїми споживними властивостями товарів. Вона і виступає як вартість. Остання є суспільною працею, втіленою у товарі, що проявляється у процесі їх обміну. Товари є продуктами праці і обмінюються як еквіваленти. Величина вартості товару залежить від кількості затраченої на його виготовлення праці. Але треба зазначити, що вона визначається не індивідуальними затратами праці, а суспільно-необхідними, тобто затратами при середніх умовах виробництва. Оскільки праця різних виробників відрізняється за складністю та якістю, то відбувається так звана редукція праці, тобто зведення складної праці до простої.

Отже, субстанцією вартості є праця, затрачена на виготовлення товару. Оскільки праця неоднорідна, умови виробництва є неоднаковими, то різні виробники витрачають неоднакову кількість праці на виробництво однорідних товарів, а отже, індивідуальна вартість їх буде різною. Однак обмінюються вони на інший товар в однаковій пропорції, тобто за суспільною вартістю.

Те, що вартість формується суспільною працею, має величезне економічне значення. Суспільною працею в рівні проміжки часу створюється рівновелика вартість, бо всі індивідуальні особливості праці нівелюються. Цим забезпечуються умови для прагнення підвищувати продуктивність праці, бо більша маса продуктів, створена продуктивнішою працею, буде припадати на незмінну кількість праці. А вартість одиниці продукту при цьому буде зменшуватись. Тому суспільство зацікавлене у підвищенні продуктивності праці, бо це приводить до зниження величини вартості одиниці продукції.

Інший критерій визначення вартості (цінності) товару вбачають прибічники теорії граничної корисності. Згідно з нею цінність товару створюється не стільки у сфері виробництва, скільки у сфері обміну. Процес її формування відбувається на ринку, де взаємодіють індивідуальні оцінки покупців і продавців того чи іншого товару. Головну роль при цьому відіграє корисність. Остання трактується як здатність товару задовольнити потребу конкретної людини. Вона розглядається як певна реальна психологічна категорія, що визначається в кожному конкретному випадку ієрархією потреб учасників обміну, мірою насичення цих потреб. Останні характеризуються напруженістю, яка у міру задоволення потреб зменшується. Це можна проілюструвати на такому прикладі. Якщо людина дуже голодна, то перша порція їжі нею з'їдається швидко, друга - повільніше, а від третьої вона може відмовитися, бо потреба її задоволена. Тому і корисність цього блага для неї неоднакова. Найбільшу корисність має перша порція їжі, найменшу - остання. Отже, корисність характеризується спаданням. Це явище називається законом спадної корисності. При цьому остання пов'язана із обмеженістю благ, бо чим більший запас останніх, тим швидше зменшується корисність.

Ці положення лежать в основі визначення цінності товару за теорією граничної корисності, яка нерідко називається маржиналізмом.

Прибічники теорії, маржиналісти, розмежовують сукупну корисність блага, тобто корисність усієї доступної для споживання його кількості, і граничну корисність товару, тобто корисність останньої одиниці із цієї доступної кількості. Цінність товару визначається не середньою цінністю всієї сукупності благ, як це здійснюється згідно з теорією трудової вартості, а найменшою доданою корисністю, яка приноситься кожною черговою і в кожному конкретному випадку останньою кінцевою одиницею (часткою, порцією) блага, тобто граничною корисністю. Величина цінності товару визначається важливістю тієї конкретної потреби, яка займає останнє місце в ряді потреб, що задовольняються усім наявним запасом товарів даного виду.

На думку противників маржиналізму, головним недоліком теорії граничної корисності є її суб'єктивний характер. Оскільки основою цінності є корисність, а остання визначається чисто суб'єктивно учасниками обміну, то немає об'єктивного критерію визначення цінності. Позитивним у цій теорії є те, що вона акцентує увагу на ролі споживача в економіці, ставить у центр економічної діяльності людину з її конкретними потребами.

Теорія трудової вартості і граничної корисності, будучи протилежними, однобічно трактували процес формування вартості. Тому на межі XIX і XX ст. виникла потреба створення універсальної теорії шляхом синтезу теорії трудової вартості і граничної корисності. Початок такого синтезу зробив відомий англійський економіст Альфред Маршалл. На його думку, формування вартості (цінності) товару відбувається під впливом двох факторів - витрат виробництва і корисності товару, причому вплив цей рівновеликий. Тому вартість є результатом поєднання у товарі двох чинників - витрат праці і його корисності. Виготовлення товару вимагає певних затрат праці, які виступають об'єктивною основою вартості. Чим більші такі затрати, тим вартість товару вища. Однак остаточне визначення цих затрат здійснюється у сфері обміну, де покупець товару оцінює його з точки зору корисності, співставляючи її з тими витратами, які він несе для придбання товару. В результаті взаємодії обох факторів - затрат праці і корисності - і визначається величина вартості товару, яка проявляється у ціні товару, за якою він реалізується. Вона і виступає як вартість товару. На сучасному етапі більшість економістів дотримується такого підходу при визначенні вартості товару.

Процес обміну товарів регулюється законом вартості, згідно з яким обмін товарів повинен здійснюватись еквівалентно, відповідно з їх суспільною вартістю. Остання, за теорією трудової вартості, визначається затратами суспільно необхідної праці, тобто її затратами за

Функції закону вартості

Схема 3.2. Функції закону вартості

середніх умов виробництва. Відповідно до таких затрат і відбувається обмін товарів. Виробники, у яких індивідуальні затрати праці вищі, при обміні втрачають частину своєї праці, тоді як ті, у кого вони нижчі, отримують додатковий дохід. Проявляється дія закону вартості через коливання цін навколо суспільної вартості.

Закон вартості є важливим законом товарного виробництва. Його роль проявляється у тих функціях, які він виконує (див. схему 3.2).

Закон вартості, зумовлюючи еквівалентний обмін на основі суспільно необхідних затрат, виступає стимулом зменшення індивідуальної вартості, бо виробник, у якого затрати нижчі від суспільно необхідних, при обміні свого товару одержує додатковий дохід. Це примушує його постійно шукати шляхи економії затрат на виготовлення продукції. А досягти цього можна завдяки удосконаленню виробництва, насамперед впроваджуючи досконаліші засоби виробництва, застосовуючи прогресивні технології, поліпшуючи організацію виробництва. Тому закон вартості виступає рушійною силою розвитку продуктивних сил, фактором зростання продуктивної праці.

Другою функцією є функція соціального регулятора суспільного виробництва. Регулююча роль пов'язана із механізмом прояву закону вартості, а саме - з ціноутворенням. Ціна, будучи формою дії закону вартості, гад впливом різних факторів відхиляється від своєї основи - вартості. В результаті у певних галузях виробництва тривале відхилення цін від вартості у бік зниження призводить до того, що виробникам стає невигідно виробляти товари, бо вони недоодержують доходи. Використовувані тут ресурси вивільняються і спрямовуються у ті галузі, де ціни забезпечують достатню доходність. Таким чином відбувається встановлення пропорцій між різними видами виробництва, що забезпечують нормальне функціонування всієї економіки.

Закон вартості виступає і фактором диференціації товаровиробників. Оскільки ціни відхиляються від вартості, то ті товаровиробники, у яких індивідуальні витрати на виготовлення товарів вищі від суспільно необхідних, постійно втрачають частину своїх доходів, що на певному етапі веде до їх розорення. В той же час інша група товаровиробників з нижчими індивідуальними витратами отримує додаткові доходи, збільшуючи своє багатство. В результаті відбувається майнове розшарування товаровиробників.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші