Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Виробничий менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

СИСТЕМНІ СКЛАДОВІ ВИРОБНИЧОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Планування виробничої діяльності

Сутність та особливості реалізації виробничого планування

Планування - це сфера діяльності органів управління підприємства щодо передбачення стану ринкового середовища на перспективу шляхом адаптації функціонування до дії ринкових законів і суспільства, а також тенденцій розвитку національної економіки.

Планування як сфера і вид діяльності об'єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає всім процесам єдиноспрямованість, координованість, сприяє найбільш повному та ефективному використанню наявних ресурсів.

Система централізованого управління породила відповідну ідеологію директивного планування, яка розглядала план як закон, котрий не можна змінювати і необхідно обов'язково виконувати. Відкрита система господарювання орієнтує підприємство на планування як на безперервний процес передбачення змін зовнішнього середовища та адаптації внутрішніх факторів виробництва для розвитку і подальшого зростання.

З теоретичного погляду добре збалансований план має певні переваги перед саморегуляцією ринку, однак якщо ринок і забезпечує певну рівновагу, то незбалансований план повністю виключає розвиток.

Кожне підприємство незалежно від сфери діяльності та організаційно-правової форми, масштабів виробництва самостійно визначає ринки збуту своєї продукції (послуг), формує внутрішній механізм господарювання.

Планування у системі управління підприємством є однією з головних, центральних функцій, котра визначає кінцеві результати виробничо-збутової, економічної, фінансової й інвестиційної діяльності. У процесі планування визначаються основні напрямки розвитку підприємства. На основі маркетингових досліджень підприємство визначає види та обсяги продукції, що планує випускати, потребу у ресурсах та ефективність їх використання, інші параметри діяльності. Планування забезпечує підприємству основу для прийняття оптимальних управлінських рішень та знижує ризик, сприяє пошуку найбільш придатних напрямів дій.

Виробниче планування повинне здійснюватися відповідно до наступних принципів:

  • - конкретності;
  • - маржинальності;
  • - часової орієнтації;
  • - гнучкості;
  • - безперервності;
  • - комплексності;
  • - оптимальності;
  • - економічності;
  • - стабільності;
  • - пріоритетності.

Принцип конкретності означає, що підприємство в цілому і кожен його підрозділ повинне мати чіткі орієнтири для здійснення господарської діяльності. Це дозволяє контролювати хід виконання планів і судити про те, у якому ступені вирішені поставлені завдання.

Принцип маржинальності (граничних величин) припускає, що план повинен бути розрахований на досягнення максимально можливих результатів.

Орієнтованість у часі вимагає, щоб кожен план мав певні часові межі. Відсутність часових орієнтирів не дозволяє підприємству контролювати виконання планів.

Принцип гнучкості припускає розробку альтернативних планів та високій імовірності настання тієї або іншої події.

Безперервність планування вимагає, щоб перспективні та поточні плани були взаємопов'язані та гнучко реагували на постійно мінливі умови реальної економічної ситуації.

Комплексність планів означає, що плани повинні охоплювати всі сторони діяльності підприємства: виробництво і збут продукції, матеріально-технічне забезпечення, використання виробничих фондів, найм персоналу, оплату праці тощо. У кожній із цих сфер установлюються обсяг планованих робіт і термін їхнього виконання, обсяг необхідних ресурсів.

Водночас планування припускає наявність тісного взаємозв'язку і погодженості різних видів планів. Плани підприємства повинні бути взаємоузгодженими. Успішне досягнення планових результатів діяльності підприємства залежить від узгодженості роботи всіх підрозділів підприємства, яка досягається лише в тому випадку, коли забезпечується єдність дій, шляхом планування діяльності підприємства.

Слід також враховувати, що прийнятий до виконання план підприємства (підрозділу) стає обов'язковим для виконання співробітниками підприємства. При зміні обставин або по мірі реалізації плану керівництво підприємства або його планова служба можуть у межах своєї компетенції уточнювати або коригувати план шляхом внесення змін (доповнень) у відповідні показники.

Отже, виробниче планування повинне забезпечувати конкретизацію та деталізацію виробничої програми, своєчасне її доведення до виконавців (цехів, дільниці, робочих місць), а також досягнення злагодженої роботи всіх підрозділів підприємства.

Основними функціями оперативно-виробничого планування є:

  • - розробка календарно-планових нормативів руху виробництва (тривалості виробничого циклу, величини нагробків тощо);
  • - об'ємні розрахунки (завантаження устаткування та виробничих площ);
  • - складання оперативних програм цехів основного виробництва, оперативний облік і контроль процесу їхнього виконання; контроль за станом незавершеного виробництва у цехах і міжцехових складах;
  • - оперативне регулювання процесу виробництва, виявлення відхилень і здійснення заходів щодо їхнього усунення;
  • - контроль за забезпеченням цехів дефіцитними матеріалами, інструментом, тарою, комплектуючими виробами, транспортом;
  • - підготовка і проведення диспетчерських нарад.

Виробниче планування являє собою систему заходів, спрямованих на конкретизацію дій виробничих підрозділів у часі та просторі. Виробниче планування виступає складовою частиною внутрішньозаводського планування і покликано забезпечувати рішення великого кола завдань. Основними завданнями є наступні:

  • - деталізація та розподіл виробничої програми та нормативних показників плану за часом їхнього виконання. Рішення цього завдання повинне забезпечувати рівномірне завантаження устаткування, виробничих площ, робочої сили, дотримання встановлених договорами строків поставки готової продукції;
  • - конкретизація і доведення завдань до цехів (міжцехове планування), ділянок, бригад і робочих місць із зазначенням строків виконання завдань;
  • - розробка прогресивних календарно-планових нормативів (визначення тривалості виробничого циклу, оптимальних розмірів партій продукції, величини нагробків тощо);
  • - забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, заготовками, комплектуючими, устаткуванням, інструментом, оснасткою;
  • - складання графіків руху предметів праці у часі та просторі та доведення їх до виконавців;
  • - координація роботи суміжних цехів, дільниць, бригад, робочих місць;
  • - контроль і регулювання (диспетчирування) ходу виробництва. Виробниче планування - це багаторівнева система, яка поділяється за

стадіями планових робіт на три складові, що виконуються послідовно: планування обсягів виробництва (об'ємне); календарне планування (оперативно-календарне) і поточне планування (диспетчирування) (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Характеристика складових виробничого планування

Вид

Завдання

Рівень впливу

Період (як правило)

Об'ємне планування

Розподіл виробничих завдань за підрозділами і плановими періодами

Підприємство, підрозділ

Річна виробнича програма, місяць

Оперативно-календарне планування

Визначення термінів початку і закінчення робіт у підрозділах

Підприємство, підрозділ, дільниця

Місяць, квартал

Диспетчирування

Розподіл конкретних виробничих завдань за номенклатурою робіт і виконавцями

Дільниця, виконавець

Декада, тиждень, доба, робоча зміна, година

Існує кілька поглядів на ієрархію завдань планування. З погляду горизонту планування ці завдання поділять на:

  • - довгострокові (більше 5 років);
  • - перспективні та стратегічні (3-5 років);
  • - поточні (1-2 роки);
  • - оперативні (квартал, місяць, тиждень, доба, зміна);
  • - диспетчерські (планування на зміну і організація виконання змінних планів).

За ступенем деталізації виділяють наступні види виробничого планування:

  • - масштабне - визначення виробничої потужності підприємства, визначення номенклатури і трудомісткості, складання виробничої програми та балансу ресурсів;
  • - об'ємно-календарне - узгодження планів за обсягом випуску і за часом, формування виробничої програми з узгодженням термінів запуску/випуску продукції;
  • - оперативне - складання детального графіка виробництва і випуску продукції з урахуванням наявних ресурсів.

Завдання виробничого планування представляються звичайно у вигляді ієрархічної послідовності, тому що:

  • - виробничі плани верхнього рівня готуються керівництвом підприємства, а оперативні та диспетчерські плани - управлінським персоналом цехів і виробничих дільниць;
  • - виробничі плани верхнього рівня використовуються для формування стратегії підприємства у цілому, а оперативні та диспетчерські - призначені для координації робіт з виконання виробничої програми;
  • - плани верхнього рівня слугують вихідною інформацією для наступних етапів планування;
  • - на черговому кроці плани деталізуються, тобто скорочується інтервал часу, охопленого планом, ураховується більше параметрів, скорочується частка прогнозу і збільшується частка реальної облікової виробничої інформації.

Вихідна інформація для завдань поточного (річного) виробничого планування формується на етапі визначення стратегічних довгострокових цілей підприємства, а також техніко-економічного планування.

Плани оновлюються досить часто (річні плани - раз на місяць або у квартал) і не тільки за регламентом, але й при значній зміні зовнішніх та внутрішніх умов. Наприклад, для змінного завдання критичним є відмова технологічного устаткування, для річного плану - зміна контракту щодо поставки на вимогу замовника. При цьому взаємопов'язано на кожному рівні вирішуються завдання розподілу ресурсів та упорядкування робіт.

Слід відмітити, що однією з характеристик ієрархічної системи планування є те, що при деталізації планів частка вартісних показників зменшується, а натуральних зростає (рис. 3.1).

Для вироблення плану виробництва продукції враховуються портфель замовлень і виробничі можливості підприємства - виробнича потужність. Саме визначення виробничої потужності є першим завданням виробничого планування.

Під виробничою потужністю розуміють максимально можливий випуск продукції за обсягом та асортиментом за певний період (рік, квартал, місяць, добу, зміну) необхідної якості при повному використанні технологій, устаткування, трудових ресурсів і виробничих площ із урахуванням застосування прогресивної технології та передової організації праці та виробництва.

Розрахунки виробничої потужності дозволяють об'єктивно планувати обсяг випуску продукції, виявляти можливі резерви розвитку виробництва, обґрунтовувати економічну доцільність спеціалізації виробництва та кооперації підприємств, планувати напрями розвитку виробничої потужності підприємства.

Ієрархія завдань виробничого планування

Рис. 3.1. Ієрархія завдань виробничого планування

Виробнича потужність підприємства визначається потужністю провідних цехів, а потужність цеху - потужністю провідних дільниць, агрегатів, провідних груп устаткування.

Виробнича потужність розраховується на основі:

  • - номенклатури, структури та кількості продукції, що випускається;
  • - кількості одиниць наявного устаткування, що перебуває в розпорядженні підприємства;
  • - діючого фонду часу роботи устаткування;
  • - трудомісткості продукції та планового зниження трудомісткості;
  • - прогресивних технічно обґрунтованих норм продуктивності устаткування;
  • - звітних даних про виконання норм виробітку.

При плануванні діяльності підприємства розрізняють такі основні види виробничої потужності:

  • - перспективну;
  • - проектну;
  • - поточну (діючу);
  • - резервну.

Перспективна виробнича потужність характеризує очікувані зміни технології та організації виробництва, номенклатури основної продукції, закладені у перспективних планах підприємства.

Проектна виробнича потужність являє собою можливий обсяг випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні або реконструкції підприємства, цеху, дільниці.

Резервна виробнича потужність повинна формуватися та постійно корегуватись для покриття пікових навантажень.

Діюча (поточна, фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва. Поточна виробнича потужність має динамічний характер і характеризується наступними показниками:

  • 1) потужність на початок планованого періоду (вхідна);
  • 2) потужність на кінець планованого періоду (вихідна);
  • 3) середньорічна виробнича потужність.

Під вхідною розуміється виробнича потужність, яку має підприємство, цех або дільниця на початок планового періоду. Вхідна виробнича потужність визначається за наявним устаткуванням.

Вихідна виробнича потужність визначається як алгебраїчна сума вхідної потужності, нової потужності, що вводиться впродовж планового періоду, та потужності, що вибуває за цей період:

де Мвх - вхідна потужність;

Мвв - потужність, що вводиться у дію завдяки реконструкції, а також наростаюча у результаті модернізації устаткування і удосконалення технологічних процесів;

Мвиб - потужність, ліквідована у результаті зняття з виробництва застарілого обладнання.

Середньорічна виробнича потужність - це потужність, яку має підприємство (цех, дільниця) у середньому за рік з урахуванням приросту і вибуття наявних потужностей:

де прм - число місяців роботи встаткування з моменту уведення до кінця року;

пнрм - число місяців з моменту вибуття устаткування до кінця року (тобто кількість місяців, коли устаткування не працювало);

пфм - відповідне число місяців роботи устаткування за кожним фактом збільшення (зменшення) потужності;

М03 - збільшення потужності за рахунок організаційних заходів, що не вимагають капітальних вкладень;

Мтп - збільшення потужності за рахунок технічного переозброєння, розширення і реконструкції підприємства;

Мін - збільшення (+) або зменшення (-) потужності у зв'язку зі зміною номенклатури та асортименту продукції.

Виробнича потужність розраховується послідовно від нижчої ланки до вищого, тобто від продуктивності (потужності) груп технічно однорідного устаткування до потужності дільниці, від потужності дільниці до потужності цеху, від потужності цеху до потужності підприємства.

Фактори, від яких залежить величина виробничої потужності, поділяються на дві групи:

  • 1) ті, що здійснюють вплив на розширення обсягів робіт;
  • 2) ті, що здійснюють вплив на підвищення продуктивності технологічного устаткування і робочих місць.

Перша група факторів залежить від кількості технологічного устаткування, кількості виробничих площ, часу роботи устаткування (екстенсивні фактори). Друга група факторів проявляється у підвищенні продуктивності устаткування та робочих місць і пов'язана з поліпшенням складу устаткування, удосконаленням технологічного процесу, рівнем кваліфікації робітників, підвищенням якості сировини і матеріалів (інтенсивні фактори).

Основними шляхами поліпшення використання виробничої потужності є:

  • - технічне удосконалення устаткування;
  • - оптимальне завантаження устаткування і виробничих потужностей;
  • - збільшення часу роботи устаткування (наприклад, підвищення коефіцієнта змінності);
  • - зменшення диспропорцій між дільницями;
  • - застосування раціональних форм спеціалізації та кооперації;
  • - застосування систем матеріального стимулювання;
  • - підвищення кваліфікації працівників;
  • - атестація робочих місць із метою доведення їх до сучасних вимог;
  • - удосконалення оперативного планування.

Для узгодження потреб ринку та можливостей підприємства на наступному етапі планування формується виробнича програма (план виробництва і реалізації продукції) на рік з поділом на квартали або місяці. Розрахунки ведуться у вартісних і натуральних одиницях для усереднених виробів-представників і з урахуванням усередненого використання виробничих потужностей.

Виробнича програма є основою для розрахунку планів виробничих підрозділів.

Особливістю етапу формування виробничої програми порівняно з наступними етапами планування є найменша залежність від специфіки та організації виробництва на підприємстві. Разом з тим саме на цьому етапі використовується найбільший обсяг зовнішніх стосовно виробництва вихідних даних. Чим краще сформований портфель замовлень (функція відділу збуту), чим точніше сформульовані прогнози виробництва та збуту (плановий відділ, виробничий відділ, відділ постачання, відділ маркетингу) і чим вище частка реальних замовлень у порівнянні з прогнозами, тим краще виробнича програма буде впливати на процес виробництва.

При плануванні та реалізації виробничої програми підприємства вирішуються завдання об'ємного планування. До них відноситься розподіл (декомпозиція) річної виробничої програми за підрозділами і термінами (об'ємно-календарне планування). Розподіл по кварталах і місяцям проводиться з метою рівномірної роботи виробництва, найбільш повного використання устаткування і ресурсів, дотримання термінів виконання замовлень, скорочення собівартості продукції за рахунок зменшення тривалості виробничого циклу та обсягу незавершеного виробництва і підвищення серійності. Крім того, річна виробнича програма підприємства розподіляється в об'ємному, трудовому і натуральному вимірі між цехами та виробничими дільницями.

Виробнича програма для випускаючих цехів відповідає виробничій програмі підприємства з урахуванням випуску продукції за попередній період і стану складів готової продукції. Далі формуються програми (номенклатурні плани) для інших виробничих підрозділів, відбувається узгодження програми з обмеженнями на ресурси, будуються скоординовані календарні плани для цехів основного виробництва, обслуговуючих та допоміжних служб.

Критеріями оцінки ефективності процесу виробничого планування є:

  • - ритмічна робота колективу та рівномірний випуск продукції;
  • - рівень використання засобів виробництва і робочої сили;
  • - мінімальна тривалість виробничого циклу;
  • - мінімальні запаси незавершеного виробництва.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші