Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Виробничий менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Організація основного та допоміжного виробництва

Об'єктом управління виробничих структур є виробничий процес виготовлення виробів. Головні фази цього процесу - заготівельні, оброблювальні, складальні, випробувальні та інші операції, які дозволяють перетворити початкові ресурси на продукти або послуги.

Основне виробництво складається з сукупності операцій процесу виготовлення виробу. Операції з виробництва всіх видів енергетичних ресурсів, виготовлення та ремонту технологічного обладнання, устаткування належать до допоміжного виробництва.

Склад цехів і служб, які реалізовують виробничий процес виготовлення виробу, форми їх взаємозв'язків формують виробничу структуру.

Виробничі комплекси з повним життєвим циклом продукції (табл. 4.4) містять також науково-дослідницькі підрозділи. Головні рівні типової виробничої структури: виробництво - цех - дільниця - бригада - робоче місце (рис. 4.15).

Таблиця 4.4. Виробнича структура дослідного виробництва (приклад)

Виробнича структура дослідного виробництва (приклад)

Типізація виробничих структур

Рис. 4.15. Типізація виробничих структур [29]

З метою встановлення послідовності роботи цехів і служб виробництва складається графік запуску-випуску виробу. Під час складання цього графіка робиться розгорнутий розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення виробу ланцюжковим методом у порядку, зворотному руху виробничого процесу. Від терміну передачі зразка виробу на випробування визначається час циклу загального складання, агрегатного складання тощо. Далі уточнюються цикли виконання окремих операцій, паралельне їх виконання з метою мінімізації загального циклу. Робота решти служб узгоджується з планами та потребами головних цехів на основі випередження термінів початку робіт у них.

Вибір структурних рішень у виробництві пов'язаний, насамперед, з такими факторами як:

  • - формою спеціалізації та кооперації підрозділів;
  • - потужністю та масштабами виробництва;
  • - технічним рівнем виробництва;
  • - організацією внутрішнього середовища.

Складність виробу та складність виробництва формують орієнтацію виробничих підприємств і безпосередньо впливають на ухвалення структурних рішень.

Розвиток техніки та технології призводить до змін:

  • - форм організації виробничих процесів та їх структури;
  • - пропорцій між фазами (стадіями) виробництва;
  • - ступеня змінюваності продукції (технології) або її модифікації. Науково-технічний прогрес також сприяє впровадженню гнучких виробничих систем, що у свою чергу сприяє їх об'єднанню на основі автоматизації всіх фаз життєвого циклу товару.

Організаційне середовище та елементи, які її формують, наприклад, організаційна (управлінська) культура виробництва, корпоративні принципи, характеризують потенційні можливості розвитку внутрішньої виробничої структури та створюють передумови для формування нових структурних підрозділів.

Глобалізація виробничої бази та розвиток продуктивних сил передбачає розміщення нових виробництв у регіонах (країнах), де можливо забезпечити мінімум витрат в першу чергу за рахунок дешевих ресурсів і наближеності до ринку споживання.

З огляду на трудомісткість виробничої програми (обсягу робіт) за операціями техпроцесу і дійсний фонд часу роботи одиниці обладнання, розраховують кількість одиниць обладнання на кожну операцію (підрозділ, вид робіт). Розташування обладнання та компоновка технологічних комплексів (груп обладнання) здійснюють після розрахунку кількості одиниць обладнання за всіма операціями техпроцесу (видами робіт).

План розташування у графічній формі подають в масштабі з визначенням розмірів просторового розташовування: виробничих приміщень, зон і пунктів (зберігання, контролю тощо); одиниць і груп обладнання, у тому числі підйомно-транспортного; робочих місць, постів і зон обслуговування персоналу; проходів і проїздів; інженерних об'єктів і комунікацій. Доцільно також вказати траєкторії руху транспортних засобів, які обслуговують головний виробничий процес.

Головними напрямами організації допоміжних виробництв є:

  • 1) інструментальне господарство;
  • 2) технічне обслуговування і ремонт;
  • 3) енергетичне обслуговування;
  • 4) транспортне обслуговування;
  • 5) технічний контроль.

Інструментальне господарство - є самим складним для виробництва. Це обумовлено наступними причинами:

  • - широкою номенклатурою виробів;
  • - вимогами до високої точності у виробництві інструменту;
  • - великою потребою в інструменті;
  • - потребами швидкого оснащення виробництва нових виробів;
  • - високою кваліфікацією працівників інструментального виробництва.

Завдання інструментального господарства - своєчасне виготовлення та забезпечення виробництва технологічним оснащенням, а також забезпечення його працездатного стану в період експлуатації. Робота з забезпечення інструментом та технологічним оснащенням виконується підрозділами інструментального господарства, що ведеться за двома напрямами:

  • - інструментальне виробництво;
  • - інструментальне обслуговування.

Структура інструментального господарства представлена на рис. 4.16.

Функції інструментального господарства:

  • 1) розробка нормативів споживання інструменту та контроль за його використанням;
  • 2) планування потреб в інструменті та засобах технологічного оснащення;
  • 3) виготовлення інструменту;
  • 4) придбання інструменту;
  • 5) організація зберігання та обслуговування;
  • 6) ремонт і відновлення;
  • 7) утилізація.

Планування і нормування потреби в інструменті та технологічному устаткуванні. Потреба підприємства в інструменті та технологічному устаткуванні складається з витратного та оборотного фондів.

Витратні фонд - це річна потреба в інструменті для виконання запланованого обсягу та номенклатури продукції. Розрахунок потреби з кожного виду інструменту ведеться за затвердженими нормами витрат і річної виробничої програми.

Структура інструментального господарства

Рис. 4.16. Структура інструментального господарства

Оборотний фонд - запас інструментів (20в) для забезпечення роботи виробництва складається:

  • - зі складських запасів в ЦІС і ІРК (2СКЛ);
  • - експлуатаційного фонду на робочих місцях (2Р);
  • - інструменту відновлення (Хв);
  • - інструментів в ремонті (2рем);
  • - інструментів на контролі (2кЬ).

Розмір запасів в основному встановлюється за системою "максимум-мінімум", тобто кожен вид інструмента має три норми запасу:

  • - максимальний 2тах;
  • - мінімальний їтіп;
  • - запас у "точці замовлення" Х-гз.. Ці норми запасу розраховуються як:

де Яд„ - середньозмінна потреба ІРК цехів в даному інструменті (од); Тт - періодичність поповнення запасу (дн.);

Тт.виг і Тн."иг - час термінового і нормального виготовлення партії інструментів або придбання партії покупних інструментів (дн.).

Запас "точки" замовлення (2тз) відображає таку величину запасу, для якої має здійснюватись замовлення на виготовлення або придбання інструменту. Обсяг партії замовлення (2пар) дорівнює:

Виготовлення інструменту. Якщо підприємство не може придбати необхідні інструменти на спеціалізованих інструментальних заводах або таке придбання дорожче власного виробництва, то виготовлення такого інструменту здійснюється у власних інструментальних цехах. Зазвичай інструментальні цехи організуються за технологічним принципом. До їх складу входять відділення (дільниці): верстатне, слюсарно-складальне, лекальне, шліфувально-заточувальне, заготівельне, термічне, відновлення інструментів, метрологічна лабораторія, інструментальні комори тощо.

Спеціалізація підрозділів цеху залежить від виду основної продукції підприємства та її обсягів.

Організація інструментального обслуговування безпосередньо у виробничих підрозділах підприємства передбачає безперебійне постачання інструменту, їх відповідній експлуатації, своєчасному й якісному ремонту. Робочі місця виробничих цехів обслуговують ІРК, до функцій яких входить:

  • - отримання з ЦІС інструментів;
  • - організація їх зберігання та обліку;
  • - видача на робочі місця;
  • - організація ремонту та відновлення інструментів;
  • - організація контролю;
  • - спеціалізація інструменту.

В ЦІСе зберігається основна частина запасів інструменту підприємства.

Ремонт і відновлення інструментів проводиться, залежно від їх особливостей і кількості, або в ремонтних відділеннях, розташованих безпосередньо в цехах основного виробництва або у спеціалізованих інструментальних цехах.

Заточка інструментів. Для заточування інструментів в цехах організуються заточувальні відділення. Заточування складних інструментів, які потребують спеціального дорогого устаткування, виробляють централізовано в інструментальних цехах.

Однією з важливих функцій є організація технічного нагляду за експлуатацією інструментів: їх стану; дотриманням правил експлуатації; виконанням правил зберігання тощо.

Завдання ремонтної служби підприємства - забезпечення постійної працездатності обладнання та його модернізація, виготовлення запасних частин, необхідних для ремонту, підвищення якості ремонту обладнання та зниження витрат на його виконання.

Ремонтну службу підприємства очолює відділ головного механіка підприємства (ВГМ). Структура ремонтної служби представлена на рис. 4.17.

Структура ремонтної служби підприємства (приклад)

Рис. 4.17. Структура ремонтної служби підприємства (приклад)

Функції ремонтної служби підприємства:

  • - розробка нормативів з нагляду, обслуговування та ремонту обладнання,
  • - планування планово-попереджувальних ремонтів (ППР);
  • - планування потреби в запасних частинах,
  • - організація ППР і ППО (планово-попереджувального обслуговування), виготовлення, або закупівлі та зберігання запчастин,
  • - оперативне планування й диспетчеризація складних ремонтних робіт;
  • - організація робіт з монтажу, демонтажу та утилізації обладнання;
  • - організація робіт з приготування та утилізації мастильно-охолоджуючих рідин (МОР);
  • - розробка проектно-технологічної документації на проведення ремонтних робіт та модернізації обладнання;
  • - контроль якості ремонтів;
  • - нагляд за правилами експлуатації обладнання та вантажопідйомних механізмів.

Система ППР - це комплекс планованих організаційно-технічних заходів щодо догляду, нагляду, обслуговування та ремонту обладнання. Заходи носять попереджувальний характер, тобто після відпрацювання кожною одиницею обладнання певної кількості часу проводяться його профілактичні огляди та планові ремонти: малі, середні, капітальні.

Чередування та періодичність ремонтів визначається призначенням обладнання, його конструктивними та ремонтними особливостями, а також умовами експлуатації. ППР обладнання передбачає виконання наступних робіт:

  • - міжремонтне обслуговування;
  • - періодичні огляди;
  • - періодичні планові ремонти: малі, середні, капітальні.

Міжремонтне обслуговування - це повсякденний нагляд за обладнанням, проведення регулювань і ремонтних робіт у період його експлуатації без порушення процесу експлуатації. Всі види обслуговування виконуються під час перерв у роботі обладнання черговим персоналом ремонтної служби цеху.

Періодичні огляди - огляди, випробування на точність та інші профілактичні операції, що проводяться за планом через певну кількість відпрацьованих обладнанням годин.

Періодичні планові ремонти поділяються на малі, середні та капітальні ремонти.

Малий ремонт - детальний огляд, заміна зношених частин, виявлення деталей, що вимагають заміни при найближчому плановому ремонті (середньому, капітальному) і складання дефектної відомості для нього (ремонту), перевірка на точність, випробування обладнання.

Середній ремонт - детальний огляд, розбирання окремих вузлів, зміна зношених деталей, перевірка на точність перед розбиранням і після ремонту.

Капітальний ремонт - повне розбирання обладнання та вузлів, детальний огляд, промивання, заміна та відновлення деталей, перевірка на технологічну точність обробки, відновлення потужності, продуктивності за стандартами і технічними умовами (ТУ). Капітальний ремонт може супроводжуватись модернізацією обладнання.

ППР здійснюється за план-графіком, розробленим на основі нормативів:

  • - тривалості ремонтного циклу;
  • - тривалості міжремонтних і міжоглядових циклів;
  • - тривалості ремонтів;
  • - категорій ремонтної складності (КРС);
  • - трудомісткості та матеріаломісткості ремонтних робіт.

Ремонтний цикл - це період роботи обладнання від початку введення його в експлуатацію до першого капітального ремонту, або період роботи між двома капітальними ремонтами. Структура ремонтного циклу - це порядок чередування ремонтів та оглядів, що залежать від типу обладнання, ступеня його завантаження, віку, конструктивних особливостей, інструменту, що застосовується, та умов експлуатації.

Категорія ремонтної складності (КРС) присвоюється кожній одиниці обладнання.

Для одиниці ремонтної складності розраховуються нормативи в годинах для ремонтів за видами робіт:

  • - слюсарні;
  • - верстатні;
  • - інші (фарбувальні, зварювальні тощо).

Категорія ремонтної складності для механічної та електричної частин обладнання розраховуються окремо.

Енергетичне господарство - це не тільки допоміжне виробництво підприємства, але й елемент локальної енергетичної системи, наприклад, району. Енергетичне господарство являє собою складну сукупність процесів виробництва, трансформації, розподілу та використання всіх видів енергетичних ресурсів. Енергогосподарство забезпечує виробництво на даному підприємстві різними видами енергії, здійснює монтаж, експлуатацію й ремонт енергообладнання у виробничих цехах і підрозділах підприємства.

Завдання енергетичного господарства підприємства:

  • - забезпечення безперервного постачання електроенергії та забезпечення виробництва всіма видами енергії;
  • - найбільш повне використання потужності енергоустаткування та їх утримання у стані постійної готовності до роботи;
  • - зниження витрат на споживання всіх видів енергії.

У залежності від особливостей технологічних процесів на підприємствах споживаються різні види енергій та енергоносіїв, для забезпечення якими й створюється енергетичне виробництво. Це електроенергія, теплова енергія (перегрітий пар, гаряча вода), стиснене повітря, газ (природний газ, вуглекислота, аргон, азот, хлор, кисень, водень), вода різного ступеня очищення, а також централізовані системи опалення, каналізації (стічної, фекальної, хімічнозабрудненої), вентиляції і кондиціонування повітря тощо.

Орієнтовна структура енергетичної служби наведена на рис. 4.18.

Структура енергетичної служби підприємства (приклад)

Рис. 4.18. Структура енергетичної служби підприємства (приклад)

Функції енергетичної служби підприємства:

  • - розробка нормативів, що стосуються енергетичної служби;
  • - планування потреби у всіх видах енергії та енергоносіїв, складання енергетичного балансу підприємства;
  • - планування потреби в запчастинах;
  • - організація виробітку (забезпечення) підприємства всіма видами енергії;
  • - оперативне планування та диспетчеризація забезпечення підприємства всіма видами енергії;
  • - організація ремонтних робіт обладнання;
  • - розробка технічної документації для проведення монтажних, ремонтних робіт обладнання та енергетичних комунікацій (мереж);
  • - організація обслуговування енергетичного устаткування, мереж, ліній зв'язку;
  • - контроль за якістю ремонтних робіт;
  • - організація монтажних, пусконалагоджувальних робіт нового обладнання, демонтаж та утилізація енергетичного обладнання;
  • - нагляд за правилами експлуатації обладнання;
  • - контроль за витратами всіх видів енергії.

Організація та експлуатація енергогосподарства засновані на плануванні виробництва енергії та визначенні джерел її покриття. Потреба в енергоресурсах встановлюється на основі норм їх витрати та річної програми випуску продукції.

Крім витрат енергії на виробничі цілі, враховуються її витрати на освітлення, вентиляцію, опалення, а також втрати енергії в заводських мережах. Потреба в технологічній енергії розраховується виходячи з норм витрат за операціями або за видами обладнання.

Енергетичний баланс підприємства складається у вигляді таблиці (табл. 4.5).

Таблиця 4.5. Енергетичний баланс підприємства (приклад)

Енергетичний баланс підприємства (приклад)

Завдання транспортного господарства - здійснення безперервного транспортного обслуговування всіх вантажів відповідно до потреб виробництва, утримання транспортних засобів у працездатному стані, зниження витрат на транспортні та вантажно-розвантажувальні роботи.

Раціональна організація транспортного господарства слугує передумовою зниження собівартості продукції. У залежності від особливостей технологічних процесів і типів виробництв на підприємстві застосовуються різні транспортні засоби (табл. 4.6).

Структура транспортної служби підприємства залежить від особливостей виробничого процесу, типу виробництва та обсягів випуску продукції.

Таблиця 4.6. Класифікація транспортних засобів підприємств

Класифікація транспортних засобів підприємств

Функції транспортної служби підприємства:

  • - планування потреб у всіх видах транспорту на основі розрахунків вантажопотоків і вантажообігу;
  • - планування ППР транспортних засобів;
  • - планування потреби в запчастинах та їх придбання;
  • - оперативне планування і диспетчеризація, забезпечення підприємства всіма видами транспорту;
  • - організація оглядів та ремонту транспортних засобів;
  • - організація безпеки руху; організація обслуговування транспортних засобів (заправка ПММ, мийка тощо);
  • - організація придбання нових транспортних засобів, їх реєстрації в державних органах, отримання ліцензій на перевезення вантажів і людей, облік та утилізації транспортних засобів.

Для ефективного планування потреби у транспортних засобах визначаються вантажообіг підприємства і вантажопотоки.

Вантажообіг - це сума всіх вантажів, що переміщуються на підприємстві за певний проміжок часу (або сума всіх вантажопотоків підприємства).

Вантажопотік - кількість вантажів (т, од., кг), які переміщуються у певному напрямку між цехами і складами за певний проміжок часу.

Вантажопотоки розраховуються на підставі:

  • - видів вантажів, що переміщуються; пунктів відправлення і доставки;
  • - відстаней між пунктами; обсягів вантажів, що перемішуються;
  • - частоти і регулярності перевезень;
  • - вантажопідйомності транспортних засобів. Перевезення поділяються на разові та маршрутні.

Разові перевезення - перевезення за окремими (неперіодичними) замовленнями (заявками).

Маршрутні перевезення - постійні або періодичні перевезення за певними маршрутами.

Основними напрямами вдосконалення транспортного господарства на підприємствах є:

  • - механізація та автоматизація транспортних операцій у поєднанні з високою їх організацією;
  • - застосування уніфікованої тари (у тому числі й реверсної);
  • - впровадження єдиної виробничо-транспортної (комплексної) технології;
  • - спеціалізація засобів міжцехового транспорту за типом перевезень; організація контейнерних перевезень;
  • - впровадження автоматизованих систем управління транспортом.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші